Зображення користувача Ірина Новиченко.
Ірина Новиченко
  • Відвідувань: 11
  • Переглядів: 12

Інформаційне перенавантаження

Світ:

Однією з найважливіших особливостей нашого часу є лавиноподібне зростання всіх видів інформації. Польський письменник-фантаст С. Лем назвав це явище “інформаційним вибухом”. Учені називають даний метафоричний вислів невдалим: вибух відбувається швидко, зростанню ж інформації кінця немає.

За підрахунками дослідників, з початку нашої ери для подвоєння знань людству знадобилося 1500 років. Друге подвоєння відбулося всього за 250 років (до 1750 р.), третє – за 150 (до 1900 р.), четверте – за 50 років. Якщо обсяги інформації будуть зростати в такій же прогресії до 2043 року, то кількість знань повинна збільшитися в мільйон разів. Це означає, що у людства буде в 128 млн разів більше інформації, ніж 2 тисячі років тому [1, 274].

Ще кілька років тому фахівці були переконані, що подвоєння знань відбувається кожні 3–5 років, сьогодні ж вони стверджують, що знання подвоюються, а то й потроюються щорічно.

Розрив між кількістю інформації і спроможністю сучасної людини її засвоїти, між тим, що ми знаємо і розуміємо, й тим, що, на нашу думку, нам належить знати і розуміти, постійно зростає. Це зумовило появу такого психологічного явища, як інформаційна тривога. Людство опинилося в парадоксальній ситуації: ми тонемо в потоках даних, але сповнені жаги все нових і нових знань. В освіті інформаційна революція призвела до перманентного збільшення обсягів навчального матеріалу, ускладнення мови посібників і підручників, стрімкого прискорення темпу навчання. Інформаційний тиск на сучасного учня посилюється з кожним днем.

Проблема нервового перевантаження школярів постала вже в ХІХ ст. Вона перебувала в центрі уваги відомих зарубіжних і вітчизняних учених – Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, К.Ушинського, А.Макаренка, В.Сухомлинського та ін. Термін “шкільний невроз” давно й широко використовується в дитячій психіатрії зарубіжних країн.

Стан здоров’я сучасних учнів називають катастрофічним. У кінці 60-х років ХХ ст. радянські медики констатували: з кожної тисячі дітей і підлітків у віці від 0 до 18 років 6 хворі на неврози, невротичні реакції й реактивні стани [2, 8]. Сьогодні, згідно з даними Інституту вікової фізіології Російської академії освіти, до школи приходить близько 20% дітей, що мають порушення психічного здоров’я межового характеру, в кінці 1 класу кількість таких дітей становить 60–70% [3; 87]. Як свідчать дані, отримані під час поглиблених медоглядів співробітниками Російської академії медичних наук, частота психічних захворювань дітей становить 15%, підлітків – 20–25%. Частота цих розладів щороку збільшується і в 10 разів перевищує показники офіційної статистики [4, 96].

20–40% негативних впливів, що зумовлюють погіршення здоров’я сучасної дитини, пов’язані з дією шкільних факторів ризику, серед яких найбільш важливими називають такі:

1. Стресова тактика педагогічних впливів.
2. Невідповідність технологій і методик навчання віковим і функціональним можливостям дітей.
3. Інтенсифікація навчального процесу.
4. Нераціональна організація навчального процесу й роботи учня.
5. Неграмотність учителів і батьків з питань охорони та зміцнення здоров’я дітей [5, 24].

Інтенсифікація навчального процесу є одним із найбільших факторів ризику, що серйозно впливають на стан дитячого здоров’я. Значні обсяги навчального матеріалу, скорочення часу на його вивчення, напружений характер навчання призводять до того, що близько 80% школярів зазнають невиправданого стресу, перетворюючись, за висловом відомого російського вченого М. Безруких, у “засмиканих невротиків”.

Намагаючись пристосуватися до потреб індустріального суспільства, школа обрала екстенсивний шлях розвитку. Упродовж останніх 50 років тижневе навантаження в 5–9 класах збільшилося майже у 2 рази. Разом із приготуванням домашніх завдань робочий день учня в початковій школі становить 9–10 год., в основній – 10–12 год., у старшій – 13–15 год.[3, 91].

Учені порівнюють школу з конвеєром, який рухається зі швидкістю, неприйнятною для дитини. Дидакти підрахували, що перевантаження інформаційним матеріалом у 20 разів перевищує можливості учнів. Тим не менше, лише 10% інноваційної діяльності педагогів спрямовані на розробку медично виправданих технологій навчання, 90% – на розширення і поглиблення змісту освіти [4, 98].

Широке використання технологій навчання, спрямованих на інтенсивний розвиток словесно-логічного типу мислення, базується на глибокій вірі в необмежені резерви людського мозку, які, на загальне переконання, задіяні лише на кілька відсотків. Проте наукові відкриття, здійснені в останній чверті ХХ ст., вносять важливі корективи в наше розуміння суті психо-ментальних процесів.

Згідно з сучасними уявленнями про роботу головного мозку, дві його півкулі відповідають за різні види розумової діяльності: ліва – за словесно-логічний, права – за просторово-образний. Основним – біологічним – для людини є мислення образами. На переконання багатьох учених, виключна увага, яка приділяється нині розвиткові логічно-раціональної сфери, в недалекому майбутньому матиме для людства трагічні наслідки. Дехто з дослідників вважає, що це майбутнє вже настало: „…людина переступила свої біологічні можливості і навантаження на мозок уже сьогодні перевищує природну фізіологічну норму. Тому вже сьогодні потрібно шукати способи розвантаження лівої півкулі і частину життя проводити в режимі домінування активності правої півкулі” [6, 504].

Як і всьому суспільству загалом, сучасній школі притаманне перебільшення ролі лівопівкульного мислення. Надмірне захоплення методиками розвитку інтелекту призвело до збіднення образно-емоційного і духовного світу дитини, викликало виснаження її нервово-психічної енергії. Як зазначає директор українського Інституту екології людини М. Курик, під час написання контрольних та екзаменаційних робіт школяр зазнає таких нервово-психічних перевантажень, які можна порівняти зі стресовими відчуттями космонавтів при зльоті космічного корабля. Наслідком стає „шкільний шок”, що проявляє себе у формі неврастенії та ранньої стенокардії. М. Курик попереджає про небезпеку, яку становить для суспільства неприродна система навчання і виховання, що панує в школі: „Те, що вже з дитячого садочка дітей навчають читання, рахування, роботи з комп’ютером, спричиняє „інтоксикацію” свідомості дитини. Реальний образно-відчуттєвий світ дитини замінюється на штучно створений світ букв, цифр, символів тощо. Це призводить до роздвоєння в людини інтелектуального і відчуттєвого, до розпаду уявлення. На Заході така психоепідемія почалась десь у 50-х роках минулого століття, а в нас – у 70–80-і. Сьогодні, на думку російських учених, симптоми прихованої шизофренії спостерігаються в 70–80 відсотків дітей уже в 4 класі” [7, 5].

Досліджуючи проблеми пристосування сучасної людини до життя, яке змінюється з надзвичайною, калейдоскопічною швидкістю, відомий американський соціолог і футуролог Е. Тоффлер дійшов висновку, що людство перебуває на межі масового адаптаційного зриву[8].

Величезні потоки інформації, які змушена „пропускати через себе” сучасна людина, з небувалою силою обрушилися на її органи почуттів, спричинивши виникнення серйозної недуги, яку Тоффлер називав „шоком майбутнього” (future shock). Шок майбутнього – це страх змін; шок майбутнього – це нова соціальна хвороба, причиною якої є все більший розрив між швидкістю змін у навколишньому середовищі й обмеженою швидкістю людської реакції.

Е. Тоффлер поділяє думку тих дослідників, які вважають, що адаптивні можливості людини як біологічного виду сягли критичної межі. Відсутність свідомого контролю за кількісними і якісними характеристиками змін, до яких здатна пристосуватися людина, і невпинне зростання цих змін призводять до величезних фізичних і психологічних страждань, масових захворювань і передчасної смерті багатьох людей у різних країнах світу. Реакцією на безмежне нервове подразнення є психічні захворювання і незвичні стани, об’єднані Тоффлером під спільною назвою „шок майбутнього”.

Як зазначає Е. Тоффлер, тривалий час вважалося, що людина може навчатися й переучуватися як завгодно довго. Проте новітні наукові дослідження примусили здійснити перегляд багатьох традиційних поглядів на природу пізнавального процесу. У результаті цих досліджень учені дійшли таких висновків:

розумова діяльність, як і діяльність м’язова, потребує великих енергетичних витрат;

здатність людини до навчання й переучування обмежена „пропускною спроможністю” її нервової системи, обумовленої спадковими факторами;

кожний сигнал, який поступає ззовні (візуальний, слуховий, дотиковий тощо) викликає бурхливу активність організму людини, змінюючи її фізіологічний стан;

факторами підвищеного інформаційного ризику є подача великої кількості нових інформаційних сигналів, швидка зміна сигналів, необхідність робити вибір із багатьох варіантів рішень, часові обмеження в процесі цього вибору, наявність кодованої інформації;

поєднання кількох таких факторів викликає своєрідний синергетичний ефект, який становить особливу небезпеку для нервової системи людини;

сприймання та розкодування інформації, її зберігання в пам’яті і стирання вимагають значної енергетичної „оплати”. Аналіз отриманої інформації та намагання точно висловити свої думки є надзвичайно виснажливими з енергетичного погляду;

якщо насичення людини інформацією перевищує можливості її „пропускних каналів”, відбувається зрив, наслідком якого стає хвороба.

На думку Е. Тоффлера, одна з причин поширеної сьогодні у всьому світі шизофренії – реакція людини на інформаційне перевантаження. Ламаючись під могутнім впливом зовнішніх подразників, організм захищається, знижуючи пропускну спроможність каналів, обмежуючи пізнавальні можливості мозку.

Під впливом стресових факторів інформаційного впливу, що постійно зростають у якісному (за рахунок жорстко організованої, кодованої інформації) та кількісному вимірах, відбувається надзбудження нервової системи людини, що з часом призводить до її енергетичного виснаження. У науковій літературі цей стан отримав назву “вигоряння”. Як зазначає О. Виговська, “у особи, враженої вигорянням, відбуваються постійні зміни:

у поведінці: часто запізнюється; втрачає творчі підходи до вирішення проблем; працює довше, але менш результативно; усамітнюється і уникає спілкування з колегами; втрачає прагнення до розваг і відновлення здоров’я;

у почуттях: втрачає гумор; натомість з’являється почуття «чорного гумору»; підвищено дратівливий і на роботі і вдома; відчуває збентеження і безсилля;

у мисленні: не здатний концентрувати увагу; надто підозрілий і недовірливий; набуває менталітету жертви; цинічно та з осудом ставиться до оточуючих;

у здоров’ї: порушення сну; підвищена сприйнятливість до інфекційних захворювань; стомлюваність і виснаження; порушення психічного і соматичного здоров’я” [ 9, 50].

Фахівці констатують, що сьогодні інформаційне перевантаження учнів набуло загрозливих масштабів. Школа виявилася нездатною швидко змінити традиційні підходи до навчання, сформовані в рамках механістичної наукової парадигми. Головними її недоліками є недооцінка ролі правопівкульного мислення й емоційного потенціалу людини.

Основна пізнавальна діяльність сучасних школярів спрямована на здійснення операцій, за які відповідає ліва півкуля мозку і які асоціюються з такими ключовими поняттями, як логіка, аналіз, абстракція, судження, слова, письмо, символи, зв’язок ідей, лінійна обробка інформації. У той же час можливості правої півкулі мозку, відповідальної за інтуїцію, інсайт, мрії, синтез, візуалізацію, уяву, зорову пам’ять, ритм, інтеграцію, використовуються незначною мірою. Саме з діяльністю правої півкулі дослідники пов’язують емоційність і вводять поняття так званого “емоційного інтелекту”, який викликає до життя холістичні, інтуїтивні здібності, пов’язані з роботою підсвідомості. “Емоційний інтелект” – це термін, який широко використовується сучасними західними вченими і асоціюється у них із поняттям “здоровий глузд” [10, 37 – 40].

Постійна експлуатація резервів лівої півкулі мозку призводить до виникнення станів тривоги, депресії, апатії, невмотивованої агресії. Підвищена увага до логіко-раціонального мислення не дозволяє належним чином розвивати культуру емоційно-образного сприймання світу. Саме тому сучасні школярі відзначаються емоційною нечутливістю, мають низькі показники емпатії. Раціоналістична однобічність у навчанні й вихованні зумовлює загальне зниження рівня їхньої духовності і креативності.

Відомому українському вченому К. Бутейку вдалося розкрити фізіологічний механізм негативного впливу надмірної інтелектуальної напруги. Розумова праця є серйозним стресовим фактором для організму людини. Будь-яке хвилювання викликає збільшення глибини дихання, наслідком чого є зменшення кількості вуглекислоти. Дефіцит СО2 в крові призводить до кисневого голодування тканин, психічної нестійкості, порушення внутрішньої рівноваги.

Глибина дихання людини знижується пропорційно зменшенню її інтелектуальної активності. “Заспокоєння розуму” можна досягти шляхом вольового контролю над думками й емоціями, використання медитативних технік. Змінюючи період напруження періодом розслаблення, людина поповнює запаси СО2 , що дозволяє їй відновлювати нервову систему і весь організм. На переконання К. Бутейка, саме здатність “завмирати”, цілком зупиняючи рух думок, становить головний секрет здоров’я і довголіття мудреців древності [11].

Ще в ХІХ ст. видатний російський учений О. Ухтомський дійшов висновку, що здатність до тривалого утримання фізіологічного спокою в умовах зростаючої кількості подразників стала важливим еволюційним здобутком високоорганізованих істот. “Досконалий спокій точного спостерігача” і “негайна готовність до дії” – це, на переконання вченого, два аспекти одного й того ж біологічного досягнення, основою якого є висока лабільність нервової системи.

О. Ухтомський наполегливо підкреслював величезну роль емоцій у житті людини. Відкидаючи індивідуалістичний раціоналізм людей, схильних “ставити понад усе холодний і беземоційний розум крамаря”, він нагадував про “бурхливу емотивність” більшості представників науки та “виняткову емотивну вразливість і чуйність” діячів літератури й мистецтва. Учений неодноразово попереджав про негативні наслідки, які матиме для педагогічного процесу недооцінка емоційного фактора: “Спрощеному уявленню раціоналістів здається, що навчання є просто порядок абстрактних ідей. Це – антифізіологічна точка зору, переконана в тому, що підсвідоме і фізіологічне не грає ролі, виховання і вироблення його не вимагається, – достатньо одразу зрозуміти чи прийняти абстрактну істину, яка й дає свободу тому, хто її почув” [12, 256].

Перехід до інформаційного суспільства супроводжується закономірним наростанням кризових явищ. Гостра криза є необхідною фазою, що передує трансформації як окремої людини, так і всього суспільства. Осмислення ключових проблем перехідної епохи дає можливість розробити оптимальну модель адаптивної поведінки індивіда, суспільну стратегію подолання “шоку майбутнього”.

Актуальні дослідження сучасних учених дозволяють вважати інформаційне перевантаження однією з найбільших загроз для психічного і фізичного здоров’я людини. Це одна з тих ключових проблем, від вирішення якої буде значною мірою залежати подальший суспільний прогрес.

Для того, щоб якомога швидше адаптуватися до змін у навколишньому середовищі, потрібно навчитися свідомо оцінювати рівень свого когнітивного збудження. Людина має контролювати темп власного життя, чергуючи періоди напруження з періодами розслаблення, самостійно встановлювати для себе норми новизни, мінливості і різноманітності сенсорних подразників. Для мінімізації наслідків інформаційного впливу кожному слід навчитися виставляти своєрідний сенсорний захист, створювати “зони стабільності” у середовищі, що постійно змінюється [8, 406–415].

Реорганізація освітньої системи в умовах переходу до інформаційного суспільства повинна передбачати все більш широке використання можливостей правопівкульного способу пізнання з одночасним обмеженням логіко-раціональної діяльності лівої півкулі мозку. Вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід дозволяє визначити такі важливі шляхи оптимізації сучасного навчального процесу:

зменшення загального інформаційного навантаження на учнів через послідовне застосування діяльнісного підходу;

визначення мінімумів обов’язкових знань з кожного предмета;

забезпечення презентації обов’язкових знань у вигляді опорних таблиць з максимально ущільненою і структурованою інформацією;

зниження рівня абстрактності у викладі навчального матеріалу;

переорієнтація уваги з кількісних на якісні показники навчального процесу шляхом застосування особистісно-зорієнтованого підходу до учнів і вчителів;

зменшення інтенсивності темпу навчальної діяльності. Більш широке й послідовне використання форм роботи, що допомагають зняти психологічне напруження, формують образно-емоційний і духовний світ дитини.

Сучасна освіта потребує якнайшвидшої переорієнтації на особистісно-зорієнтовану мету, яка вже сьогодні визначає і методи, і форми, і засоби навчально-виховної діяльності. Лише припинивши виснажливі інформаційні перегони, школа зможе виконати надзавдання, поставлене перед нею. Найкраще його сформулював І. Кант: “Педагогіка – це наука про спасіння людства”.

Література

1. Уилсон Р. А. Психология эволюции. – К.: Янус, 1999.

2. Ушаков Г. К. Профилактика нервно-психических расстройств у детей. – М.: Знание, 1966.

3. Безруких М. М. Школьные факторы риска и здоровье детей // Педагогіка толерантності. – 1999. – № 3/4.

4. Степанова М. Скорость “конвейера” неприемлема для ребенка // Директор школи. Україна. – 2001. – №7.

5. Безруких М. М. Учение, вредное для здоровья? // Семья и школа. – 2001. – №4.

6. Кандыба В. М. Эмоциональный гипноз. – СПб.: Лань, 1997.

7. Курик М. Організувати навчання, не шкодячи здоров’ю дитини // Освіта України. – 2005. – 4 жовтня.

8. Тоффлер Э. Шок будущего. – М.: “Издательство АСТ”, 2002.

9. Виговська О. Професіоналізм учителя як гарант збереження його здоров’я // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2005. – №2.

10. Алдер Г. Техника развития интеллекта. – СПб.: Питер, 2001.

11. Колобов Ф. Г. Дыхание по Бутейко. – М.: “Издательство АСТ”; Донецк: Сталкер, 2003.

12. Ухтомский А. А. Доминанта. – М., Л.: Наука, 1966.

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Світ Зелений.
0
Ще не підтримано

Мабуть статтю пора доповнити недавнім досвідом "Веселкової школи"

#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.

Коментарі

Зображення користувача Світ Зелений.
0
Ще не підтримано

Мабуть статтю пора доповнити недавнім досвідом "Веселкової школи"

#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.