В епоху глобального постіндустріалізму будь-яка галузь може набувати ознак високотехнологічного устрою та претендувати на роль економічного локомотиву.
1. Самоусвідомлення: Україна — агропромислова країна
Перш ніж говорити про будь-які стратегії розвитку країни, потрібно чітко усвідомити стартові умови — економічні та демографічні характеристики України.
Перш за все, потрібно нагадати, що частка АПК у загальному обсязі ВВП сягає 30%, а також АПК забезпечує до 30% робочих місць. Вагомою є частка продукції АПК і в загальному експорті...
Поточна «криза перспективи» заважає нам усвідомити той факт, що сьогодні, попри збереження високого індустріального потенціалу, Україна належить до групи агропромислових країн. Це не добре і не погано, але фактом є те, що в Україні частка міського населення (за переписом 2001 року) не перевищує 2/3 населення України (частка міського населення — 67,2%, сільського — 32,8%).
Для порівняння, сьогодні навіть Бразилія по рівню урбанізації випереджає Україну. В Бразилії співвідношення між міським та сільським населенням складає 78% до 22%. Стереотипні уявлення про те, що Україна є квазіурбанізованою країною суттєво змінюються, якщо ми вдамося до якісних оцінок міської інфраструктури та міського населення. Виявляється, що у великих містах проживає лише 38,3% всього населення України, тобто 56,9% міського населення.
2. Реабілітація сільськогосподарського устрою в умовах глобальної економіки
Очевидно, що для правильної постановки мети та завдань національного розвитку України сьогодні вже замало визнати те, що наша держава є агропромисловою країною. Як мінімум потрібно реабілітувати роль сільськогосподарського устрою в умовах глобальної економіки.
В епоху промислової революції та індустріалізму спеціалізація країни на видобутку сировинних ресурсів та виробництві сільськогосподарської продукції сприймалась як синонім відсталості та вторинності. В постіндустріальну епоху визначальним є не сфера та галузь національної економіки, а технологічний устрій, на якому вони побудовані. Іншими словами, в епоху глобального постіндустріалізму будь-яка галузь може набувати ознак високотехнологічного устрою та претендувати на роль економічного локомотиву.
Наприклад, російський енергетичний потенціал традиційно інтерпретувався як свідчення „сировинного характеру” економіки. Сьогодні політична еліта Росії знайшла в собі сили позбутися комплексу меншовартості. Вона визнала видобуток та експорт енергоносіїв в якості головної порівняльної конкурентної переваги російської економіки та взяла курс на інтеграцію у глобальну економіку в якості „енергетичної супердержави”.
Визнання за Україною статусу агропромислової країни означає, що для нашої держави якість розвитку українського села та тип технологій в АПК визначає рівень економічної безпеки та є джерелом забезпечення економічного суверенітету країни.
3. Функція АПК — внутрішнє джерело для накопичення капіталу
Чи є підстави для таких тверджень? Енергетична криза автоматично внесе корективи у визначення конкурентноздатності та перспективності окремих галузей економіки. В умовах обвалу енергомістких експортних галузей української економіки автоматично постає питання про пошук нових внутрішніх джерел накопичення капіталу.
Потенційно таку функцію могла б взяти на себе сільськогосподарська галузь України. Сільське господарство традиційно належало до галузей із швидким обігом капіталу, що забезпечують не лише швидку окупність інвестицій, але й продукування надлишкового капіталу, який можна використати для фінансування проектів розвитку.
Однак на практиці є два глобальних фактори, що блокують відродження українського АПК як внутрішнього джерела накопичення капіталу та „інвестиційного донора”.
По-перше, це катастрофічний стан українських ґрунтів. Сьогодні в українських чорноземах вміст гумусу в 4 - 5 разів менший? ніж це було на початку 20-го століття. За таких умов сільське господарство автоматично потрапляє в тотальну залежність від машинних та хімічних технологій. Відтак, виникає хронічний диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, який веде до штучної збитковості та залежності АПК.
По-друге, спроби відродити індустріальну модель АПК автоматично посилюють енергозалежність галузі та української економіки. Відродження екстенсивних індустріальних моделей розвитку АПК призводить до подальшої деградації ґрунтів.
Відтак, для того, щоб подолати замкнене коло технологічної та енергетичної залежності, зупинити подальшу деградацію землі як базового фактору продуктивності в АПК, потрібна зміна моделі розвитку сільського господарства в Україні. Фактично перед Україною стоїть двоєдине завдання Переходу:
1) від індустріального АПК до моделі органічного землеробства,
2) від „хімічно-допінгової” продуктивності до відродження природної біопродуктивності грунтів.
Інновації в сфері використання земельних ресурсів дозволять в короткий термін перетворити сільськогосподарський устрій української економіки в нове внутрішнє джерело накопичення капіталу.
4. Органічне землеробство – кумулятивний ефект чи поточна прибутковість?
Сьогодні вже очевидно, що енергетичний шок, перед яким постала українська економіка, торкнеться більшості галузей нашої економіки.
За ступенем вразливості до цінового енергетичного шоку галузі займають таке місце: 1) хімічна промисловість, 2) підприємства гірничо-металургійного комплексу, 3) підприємства та господарства індустріалізованого АПК.
В умовах неможливості захистити всі галузі економіки постає питання вибору галузей, які могли б (за наявності організаційно-правової та інвестиційно-фінансової підтримки держави) забезпечити:
1) розвиток держави в режимі енергозбереження та зменшення антропогенного навантаження на зовнішнє середовище;
2) розвиток країни з опорою на використання власного українського ресурсного та економічного потенціалу (сировинного, земельного, трудового );
3) створення нових експортних галузей та забезпечення кумулятивного фінансово-економічного ефекту в межах галузі, або цілого економічного устрою;
4) реалізацію інновацій, які дають поштовх для запуску процесу творення нових галузей та кластерів в українській економіці;
5) скорочення безробіття, вимушеної трудової міграції та зупинка процесів депрофесіоналізації громадян трудового віку;
6) вирішення проблеми переосвоєння територій через формування:
а) попиту на продуктивне (сільськогосподарське) використання української території,
б) „повернення” на село людей із великих міст,
в) зупинку процесів „обезлюднення” та „повзучої колонізації” українського простору під впливом глобальної міграції.
Неймовірно, але очевидно, що в Україні є галузі та проекти, зорієнтовані на забезпечення кумулятивного ефекту, а не поточної прибутковості.
По-перше, йдеться про постіндустріальні проекти, які спрямовані на підвищення вмісту гумусу та підвищують біопродуктивність ґрунтів.
По-друге, врятувати український АПК від повного розвалу можна лише за рахунок створення принципово нової галузі органічного землеробства. Реалізація державної програми, зорієнтованої на формування нової галузі — органічного землеробства, може стати кроком у напрямі становлення дійсно суверенної моделі економічного розвитку України.
Для прикладу, до 2010 року зокрема в Європі близько 30% сільськогосподарських земель «працюватимуть» на екологічне землеробство.
5) Органічне землеробство та продовольча безпека
Наростання глобальної нестабільності веде до девальвації традиційних критеріїв національної безпеки. В іншому світлі постають і способи забезпечення продовольчої безпеки. Дестабілізація індустріальної інфраструктури (міжнародна валютна система, електроенергетика, міжнародна транспортна інфраструктура, тощо) автоматично підриває роботу АПК індустріального типу, й відтак створює загрозу продовольчій безпеці країни. Натомість органічне землеробство, яке вкорінене в місцеву сировину, в місцеві ринки та може розвиватись й базі децентралізованих та локалізованих систем енергозабезпечення, дозволяє забезпечити функціонування сільськогосподарських господарств, а відтак і мінімально допустимий рівень продовольчої безпеки країни.
Державний пріоритет в сфері розвитку органічного землеробства – від ентузіастів-одинаків до стратегії формування нової галузі, що забезпечує фундамент економічного суверенітету України!
Юрій Возняк,
керівник метапроекту “Село Третього Гетьманату”
Інституту метафізичних досліджень Перехід-IV,
член-кореспондент УАН
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Органічна революція: від ідеології «відродження» до стратегії освоєння життєвого простору України
Світ:
06090303e.jpg
Перш ніж говорити про будь-які стратегії розвитку країни, потрібно чітко усвідомити стартові умови — економічні та демографічні характеристики України.
Перш за все, потрібно нагадати, що частка АПК у загальному обсязі ВВП сягає 30%, а також АПК забезпечує до 30% робочих місць. Вагомою є частка продукції АПК і в загальному експорті...
Поточна «криза перспективи» заважає нам усвідомити той факт, що сьогодні, попри збереження високого індустріального потенціалу, Україна належить до групи агропромислових країн. Це не добре і не погано, але фактом є те, що в Україні частка міського населення (за переписом 2001 року) не перевищує 2/3 населення України (частка міського населення — 67,2%, сільського — 32,8%).
Для порівняння, сьогодні навіть Бразилія по рівню урбанізації випереджає Україну. В Бразилії співвідношення між міським та сільським населенням складає 78% до 22%. Стереотипні уявлення про те, що Україна є квазіурбанізованою країною суттєво змінюються, якщо ми вдамося до якісних оцінок міської інфраструктури та міського населення. Виявляється, що у великих містах проживає лише 38,3% всього населення України, тобто 56,9% міського населення.
2. Реабілітація сільськогосподарського устрою в умовах глобальної економіки
Очевидно, що для правильної постановки мети та завдань національного розвитку України сьогодні вже замало визнати те, що наша держава є агропромисловою країною. Як мінімум потрібно реабілітувати роль сільськогосподарського устрою в умовах глобальної економіки.
В епоху промислової революції та індустріалізму спеціалізація країни на видобутку сировинних ресурсів та виробництві сільськогосподарської продукції сприймалась як синонім відсталості та вторинності. В постіндустріальну епоху визначальним є не сфера та галузь національної економіки, а технологічний устрій, на якому вони побудовані. Іншими словами, в епоху глобального постіндустріалізму будь-яка галузь може набувати ознак високотехнологічного устрою та претендувати на роль економічного локомотиву.
Наприклад, російський енергетичний потенціал традиційно інтерпретувався як свідчення „сировинного характеру” економіки. Сьогодні політична еліта Росії знайшла в собі сили позбутися комплексу меншовартості. Вона визнала видобуток та експорт енергоносіїв в якості головної порівняльної конкурентної переваги російської економіки та взяла курс на інтеграцію у глобальну економіку в якості „енергетичної супердержави”.
Визнання за Україною статусу агропромислової країни означає, що для нашої держави якість розвитку українського села та тип технологій в АПК визначає рівень економічної безпеки та є джерелом забезпечення економічного суверенітету країни.
3. Функція АПК — внутрішнє джерело для накопичення капіталу
Чи є підстави для таких тверджень? Енергетична криза автоматично внесе корективи у визначення конкурентноздатності та перспективності окремих галузей економіки. В умовах обвалу енергомістких експортних галузей української економіки автоматично постає питання про пошук нових внутрішніх джерел накопичення капіталу.
Потенційно таку функцію могла б взяти на себе сільськогосподарська галузь України. Сільське господарство традиційно належало до галузей із швидким обігом капіталу, що забезпечують не лише швидку окупність інвестицій, але й продукування надлишкового капіталу, який можна використати для фінансування проектів розвитку.
Однак на практиці є два глобальних фактори, що блокують відродження українського АПК як внутрішнього джерела накопичення капіталу та „інвестиційного донора”.
По-перше, це катастрофічний стан українських ґрунтів. Сьогодні в українських чорноземах вміст гумусу в 4 - 5 разів менший? ніж це було на початку 20-го століття. За таких умов сільське господарство автоматично потрапляє в тотальну залежність від машинних та хімічних технологій. Відтак, виникає хронічний диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, який веде до штучної збитковості та залежності АПК.
По-друге, спроби відродити індустріальну модель АПК автоматично посилюють енергозалежність галузі та української економіки. Відродження екстенсивних індустріальних моделей розвитку АПК призводить до подальшої деградації ґрунтів.
Відтак, для того, щоб подолати замкнене коло технологічної та енергетичної залежності, зупинити подальшу деградацію землі як базового фактору продуктивності в АПК, потрібна зміна моделі розвитку сільського господарства в Україні. Фактично перед Україною стоїть двоєдине завдання Переходу:
1) від індустріального АПК до моделі органічного землеробства,
2) від „хімічно-допінгової” продуктивності до відродження природної біопродуктивності грунтів.
Інновації в сфері використання земельних ресурсів дозволять в короткий термін перетворити сільськогосподарський устрій української економіки в нове внутрішнє джерело накопичення капіталу.
4. Органічне землеробство – кумулятивний ефект чи поточна прибутковість?
Сьогодні вже очевидно, що енергетичний шок, перед яким постала українська економіка, торкнеться більшості галузей нашої економіки.
За ступенем вразливості до цінового енергетичного шоку галузі займають таке місце: 1) хімічна промисловість, 2) підприємства гірничо-металургійного комплексу, 3) підприємства та господарства індустріалізованого АПК.
В умовах неможливості захистити всі галузі економіки постає питання вибору галузей, які могли б (за наявності організаційно-правової та інвестиційно-фінансової підтримки держави) забезпечити:
1) розвиток держави в режимі енергозбереження та зменшення антропогенного навантаження на зовнішнє середовище;
2) розвиток країни з опорою на використання власного українського ресурсного та економічного потенціалу (сировинного, земельного, трудового );
3) створення нових експортних галузей та забезпечення кумулятивного фінансово-економічного ефекту в межах галузі, або цілого економічного устрою;
4) реалізацію інновацій, які дають поштовх для запуску процесу творення нових галузей та кластерів в українській економіці;
5) скорочення безробіття, вимушеної трудової міграції та зупинка процесів депрофесіоналізації громадян трудового віку;
6) вирішення проблеми переосвоєння територій через формування:
а) попиту на продуктивне (сільськогосподарське) використання української території,
б) „повернення” на село людей із великих міст,
в) зупинку процесів „обезлюднення” та „повзучої колонізації” українського простору під впливом глобальної міграції.
Неймовірно, але очевидно, що в Україні є галузі та проекти, зорієнтовані на забезпечення кумулятивного ефекту, а не поточної прибутковості.
По-перше, йдеться про постіндустріальні проекти, які спрямовані на підвищення вмісту гумусу та підвищують біопродуктивність ґрунтів.
По-друге, врятувати український АПК від повного розвалу можна лише за рахунок створення принципово нової галузі органічного землеробства. Реалізація державної програми, зорієнтованої на формування нової галузі — органічного землеробства, може стати кроком у напрямі становлення дійсно суверенної моделі економічного розвитку України.
Для прикладу, до 2010 року зокрема в Європі близько 30% сільськогосподарських земель «працюватимуть» на екологічне землеробство.
5) Органічне землеробство та продовольча безпека
Наростання глобальної нестабільності веде до девальвації традиційних критеріїв національної безпеки. В іншому світлі постають і способи забезпечення продовольчої безпеки. Дестабілізація індустріальної інфраструктури (міжнародна валютна система, електроенергетика, міжнародна транспортна інфраструктура, тощо) автоматично підриває роботу АПК індустріального типу, й відтак створює загрозу продовольчій безпеці країни. Натомість органічне землеробство, яке вкорінене в місцеву сировину, в місцеві ринки та може розвиватись й базі децентралізованих та локалізованих систем енергозабезпечення, дозволяє забезпечити функціонування сільськогосподарських господарств, а відтак і мінімально допустимий рівень продовольчої безпеки країни.
Державний пріоритет в сфері розвитку органічного землеробства – від ентузіастів-одинаків до стратегії формування нової галузі, що забезпечує фундамент економічного суверенітету України!
Юрій Возняк,
керівник метапроекту “Село Третього Гетьманату”
Інституту метафізичних досліджень Перехід-IV,
член-кореспондент УАН
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта