Добрий день, шановна редакціє! Нещодавно дивився передачу про «український гумор» на «Подвійному доказі». Про свої враження хотілось би написати на студію «1+1», але ось проблема: адреса. Ніколи не зустрічав на ТБ адреси студії. Де її шукати? Може, на Луб'янці?
Що сказати про передачу? Та нічого нового. Тепер такий «гумор» — по всіх телеканалах України. Іде змагання, хто дошкульніше висміє українця, українську державу. Висміє, принизить, розтопче. Лідирують семіти не тільки з Києва, Одеси, Донецька, а й із «сєрдца Родзіни моєй». Тамтешні гумористи, які на 99% є семітами, задають тон.
Стараються не відстати від них і наші холуї: Вєрка Смердючка, Кролікі, Мартишкін і Ко і т. д. Більш того, вони іще вимагають вдячності, що в «складний» час підтримують народ, не дають йому цілком з'їхати з глузду від «всєх прєлєстєй самостійной жізні».
Примітив. Цілком відповідально стверджую, що такому «гумору» не менше як 300 років. Просто в різні історичні періоди він звучав по-різному, та й виконавці були різні (за національною ознакою). Замовник завжди був один — імперська Москва.
Отож — нічого нового. А ось позиція пана-товариша-друга Корчинського, колишнього шляхтича, лицаря, козака, націоналіста, героя, володаря дум і волі молодого покоління, більш, ніж показова. Це роль ренеґата.
Якось на ТБ він сказав: «Щось не пригадую собі випадку, коли б українець в Чехії, побачивши на дверях кнайпи вивіску «крім собак і українців», запустив у вікно пляшку з бензиною». А тут, коли семіт з Дніпропетровська потішався з українців (особливо дошкульно це звучить, коли мовиться на російській з вкрапленням глузливих перекручень українських слів), колишній ідол національно-свідомих підлітків (а в такому віці майже всі є національно-свідомими) не те, що пляшки з бензиною не шпурнув, морди не побив, а навіть на слово протесту не спромігся. Телемагнати на гроші не скупляться. І Україна, точніше, можливість володіти нею, того варті.
Отож — привіт Корчинському! Яким колись ми захоплювалися.
Джерело: Українська газета, №15 (251) від 17 квітня 2003 р.
Коментар НО:
Задля об’єктивності додамо, що в ході згаданої передачі “Подвійний доказ” пролунало і кілька українських анекдотів. Найбільше запам’ятався такий:
Прийшов Корчинський до Борсюка і питає: “Брате Анатолію, а у тебе є обріз?”.
“Мій обріз завжди зі мною” — гордо відповідає Борсюк, — “А у тебе?”
“У мене також”, — каже Корчинський, “значить у нас подвійний доказ”.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Привіт Корчинському і Ко
Світ:
Стараються не відстати від них і наші холуї: Вєрка Смердючка, Кролікі, Мартишкін і Ко і т. д. Більш того, вони іще вимагають вдячності, що в «складний» час підтримують народ, не дають йому цілком з'їхати з глузду від «всєх прєлєстєй самостійной жізні».
Примітив. Цілком відповідально стверджую, що такому «гумору» не менше як 300 років. Просто в різні історичні періоди він звучав по-різному, та й виконавці були різні (за національною ознакою). Замовник завжди був один — імперська Москва.
Отож — нічого нового. А ось позиція пана-товариша-друга Корчинського, колишнього шляхтича, лицаря, козака, націоналіста, героя, володаря дум і волі молодого покоління, більш, ніж показова. Це роль ренеґата.
Якось на ТБ він сказав: «Щось не пригадую собі випадку, коли б українець в Чехії, побачивши на дверях кнайпи вивіску «крім собак і українців», запустив у вікно пляшку з бензиною». А тут, коли семіт з Дніпропетровська потішався з українців (особливо дошкульно це звучить, коли мовиться на російській з вкрапленням глузливих перекручень українських слів), колишній ідол національно-свідомих підлітків (а в такому віці майже всі є національно-свідомими) не те, що пляшки з бензиною не шпурнув, морди не побив, а навіть на слово протесту не спромігся. Телемагнати на гроші не скупляться. І Україна, точніше, можливість володіти нею, того варті.
Отож — привіт Корчинському! Яким колись ми захоплювалися.
Джерело: Українська газета, №15 (251) від 17 квітня 2003 р.
Коментар НО:
Задля об’єктивності додамо, що в ході згаданої передачі “Подвійний доказ” пролунало і кілька українських анекдотів. Найбільше запам’ятався такий:
Прийшов Корчинський до Борсюка і питає: “Брате Анатолію, а у тебе є обріз?”.
“Мій обріз завжди зі мною” — гордо відповідає Борсюк, — “А у тебе?”
“У мене також”, — каже Корчинський, “значить у нас подвійний доказ”.
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи