Ви не розумієте, що вам було дано вибрати найкращу і найважливішу книгу України. Книгу, яка говоритиме: «Я — Україна!» Ви ж, обравши якусь попсу, — обрали те, що вважатиметься обличчям України!
Ви, звичайно, легко розмахуєте такими речами як «расизм»... Ви, звичайно ж, маєте більше право називати тих, хто РОЗУМІЄ, про що писано у «Пшениці без куколю», «істотами», «расистами»... Ви ж у нас експерти, га?
Ви зневажаєте інших людей, які думають не так, як ви, незрозуміло для вас говорять! Звичайно, «цьом-цьом» для вас симпатичніше за щось концептуально, радикально нове. Звичайно, гламур і «крєатіФФ» для вас у сто раз кращі за кров, традицію і серйозний СИСТЕМНИЙ підхід до Життя!
Ви можете зараз белькотіти що завгодно. Але ваше белькотіння просто є зайвим підтвердженням того, що ви за шмат "постмодернової", модньої, але ГНИЛОЇ ковбаси ладні продати те, що було пронесене і дане вам через ТИСЯЧОЛІТТЯ вашими ж закатованими пращурами! Те, що породило власне й вас! Але пращури — не модні... А от пустопорожнє НОВЕ з ЧУЖОГО ПОЛЯ — це суперово!
Знаєте... Я просто витрачаю час на те, що намагаюся сказати "Схаменіться! Будьте люди!" Але... Пішли ви всі! модні зацьомані голубі восхвалятелі! Ви годуєтеся гнилотою... Ви восхваляєте ЗЛО і цьомаєте його в дупу... Ви ж, убіса, діти того ж народу, тої ж Нації, яка народила Шевченка, Донцова, Міхновського, Хмельницького, Сковороду... Що ви городите?!! Ви - ЦВЯХИ!!! ЦВЯХИ!!! Створені бути поневоленими!
Я робитиму свою справу — ви ж булькайте! Роздавайте як вам заманеться! Ви не розумієте, що вам було дано... вибрати НАЙКРАЩУ і НАЙВАЖЛИВІШУ книгу УКРАЇНИ... Книгу, яка говоритиме: «Я — Україна!» Ви ж, обравши якусь попсу, — обрали те, що вважатиметься ОБЛИЧЧЯМ України! І як би я того не хтів... На мене пальцями будуть показувати, що я — Українець — отой, обличчям якого є література "доганяння", "наслідування", "мавпування", а не випередження!
Ви не переживаєте і не переймаєтесь через те, що себе намалювали МАВПАМИ. Але ви, гнилота попсова, охрестили мавпами всю мою Україну і весь мій народ! Охрестили тим, що вам було надано забугорною конторою таку привілею охрещувати мій народ так, як вам заманеться! І ви зробили! Зробили так, як дозволяє вам ваша "негомофобна" свідомість! Цьомніть за це її у нелітературне місце, як сказали б вам запорожці, якби хоч хтось із них дожив до нашого часу! (перед дівчатами перепрошую)
Ви нічого не втямите з того, що я сказав! Ви вважатимете мене невігласом... Вйо! Я зневажаю весь попс! Відтепер я вважаю і вас ПОПСОМ! Вам начхати на думку одної з клітин Української Нації... Але я своє слово сказав! Ви обрали свій шлях. Це був ваш вибір. Ваш вибір не дозволить вам побачити, бо тільки...
Вільні Люди — прорвуться!
Попс — зогниє!!!
Мені дуже боляче... Ви не зрозумієте цього...
Тарас Шевченко
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Яничарам з Бі-Бі-Сі та їхнім гламурним «експертам» в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
Світ:
06120902e.jpg
Ви зневажаєте інших людей, які думають не так, як ви, незрозуміло для вас говорять! Звичайно, «цьом-цьом» для вас симпатичніше за щось концептуально, радикально нове. Звичайно, гламур і «крєатіФФ» для вас у сто раз кращі за кров, традицію і серйозний СИСТЕМНИЙ підхід до Життя!
Ви можете зараз белькотіти що завгодно. Але ваше белькотіння просто є зайвим підтвердженням того, що ви за шмат "постмодернової", модньої, але ГНИЛОЇ ковбаси ладні продати те, що було пронесене і дане вам через ТИСЯЧОЛІТТЯ вашими ж закатованими пращурами! Те, що породило власне й вас! Але пращури — не модні... А от пустопорожнє НОВЕ з ЧУЖОГО ПОЛЯ — це суперово!
Знаєте... Я просто витрачаю час на те, що намагаюся сказати "Схаменіться! Будьте люди!" Але... Пішли ви всі! модні зацьомані голубі восхвалятелі! Ви годуєтеся гнилотою... Ви восхваляєте ЗЛО і цьомаєте його в дупу... Ви ж, убіса, діти того ж народу, тої ж Нації, яка народила Шевченка, Донцова, Міхновського, Хмельницького, Сковороду... Що ви городите?!! Ви - ЦВЯХИ!!! ЦВЯХИ!!! Створені бути поневоленими!
Я робитиму свою справу — ви ж булькайте! Роздавайте як вам заманеться! Ви не розумієте, що вам було дано... вибрати НАЙКРАЩУ і НАЙВАЖЛИВІШУ книгу УКРАЇНИ... Книгу, яка говоритиме: «Я — Україна!» Ви ж, обравши якусь попсу, — обрали те, що вважатиметься ОБЛИЧЧЯМ України! І як би я того не хтів... На мене пальцями будуть показувати, що я — Українець — отой, обличчям якого є література "доганяння", "наслідування", "мавпування", а не випередження!
Ви не переживаєте і не переймаєтесь через те, що себе намалювали МАВПАМИ. Але ви, гнилота попсова, охрестили мавпами всю мою Україну і весь мій народ! Охрестили тим, що вам було надано забугорною конторою таку привілею охрещувати мій народ так, як вам заманеться! І ви зробили! Зробили так, як дозволяє вам ваша "негомофобна" свідомість! Цьомніть за це її у нелітературне місце, як сказали б вам запорожці, якби хоч хтось із них дожив до нашого часу! (перед дівчатами перепрошую)
Ви нічого не втямите з того, що я сказав! Ви вважатимете мене невігласом... Вйо! Я зневажаю весь попс! Відтепер я вважаю і вас ПОПСОМ! Вам начхати на думку одної з клітин Української Нації... Але я своє слово сказав! Ви обрали свій шлях. Це був ваш вибір. Ваш вибір не дозволить вам побачити, бо тільки...
Вільні Люди — прорвуться!
Попс — зогниє!!!
Мені дуже боляче... Ви не зрозумієте цього...
Тарас Шевченко
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
14 грудня 1845, Вьюнища
-------------------------------------
В тему:
«Книга року 2006»: антиреклама Бі-Бі-Сі за гроші Бі-Бі-Сі
Книга Андруховича вилучена зі списку фіналістів конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі 2006». Хто наступний?
Світлана Пиркало (Бі-Бі-Сі) стверджує, що фальсифікація півфіналу конкурсу була здійснена з ідеологічних причин
Помер ще один міф – про правдивість Бі-Бі-Сі
“Підрахуї” на Бі-Бі-Сі
Фіналіст конкурсу “Книжка року Бі-Бі-Сі 2006” Отар Довженко звинувачує технічну службу Бі-Бі-Сі в некомпетентності
Перукар для українського вовка, або навіщо Андрухович принижує Україну?
Інша література
Дискусія про конкурс на сайті Майдан
Продовження дискусії на сайті Майдан
Фальсифікація в прямому ефірі. Аудіозапис півфіналу Бі-Бі-Сі 1 грудня 2006 року:
Частина 1
Частина 2
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта