Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилося хрестиянство: галілеянами були Ісус Хрестос, Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм), численні Хрестові учні та їхні послідовники. Інакше кажучи, хрестиянство має галілеянську етнічну основу.
Починаючи з середини 6 тис. до н. е., тобто з моменту народження Трипільської (Арійської) цивілізації, Україна виступала в ролі постійно діючого «етнотворчого казана», в якому нові народи народжувалися, зростали і розходилися на всі сторони світу. Це інтенсивне зростання народонаселення було спричинене високою народжуваністю і низькою смертністю, що стало можливим завдяки отриманим божественним знанням.
По-перше, розмноження арійської людини і освоєння нею земних просторів було релігійною вимогою.
По-друге, ретельно розроблена система ритуалів і природовідповідне соціальне структурування (варновий устрій) підтримували високий рівень свідомості та гігієни. В результаті люди в своїй масі мали здорові біополя і чисту психіку, які підживлювалися здоровим колективним біополем (когерентним полем соціуму) і чистою етнопсихікою. Це, у свою чергу, не залишало місця для хвороб, оскільки причини майже всіх хвороб знаходяться на біополевому рівні, а хвороби фізичного тіла — це вже видимий наслідок невидимих проблем. Тому серед арійських народів була висока тривалість життя.
Одним з таких народів, народжених в українському етнотворчому казані, були галли (зовнішня назва — кельти). Велика кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Одним з найвідоміших гальських племен, що воювали проти Риму, були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походять західноукраїнська Бойківщина, чеська Богемія і німецька Баварія (первісно — Боїварія). Це плем’я тривалий час домінувало в Центральній Європі, а одним з його осередків було місто Горгобина у французькій Галлії. Після входження до Риму Галлія постачала йому знаменитих могутніх легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ.
Інша частина кельтів-галлів помандрувала на південь. Повторимо, що в Малій Азії, яку тоді називали Східною Галлією, вони заснували державу Галатія. «Галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія, Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська» (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб., 1999. — С. 605). Словники давньогрецької мови повідомляють, що слово Γαλατια (Галатія) означає і Галлія, і Галатія — область в Малій Азії (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого. Греческо-русский словарь А. Д. Вейсмана ).
Частина галлів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва «Палестина» походить від пал — «воїн», стан — «табір», а вже від неї походить етнонім «филистимляни», яких ще називали «народом моря». Вони оселились на цій території в 13 ст. до н. е. і були вихідцями з Кіпру, Криту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекеїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. — М.? ТЕРРА, 1998. — С. 77). Нині достовірно відомо, що це були пелазги («лелеки») — вихідці з Північного Надчорномор’я, народ того самого арійського кореня, що й галли (Шамбаров В. Е. — С. 107).
На території Палестини лишилися й інші арійські топоніми: міста Скіфополь («союзна столиця»*), Азот (місто асів-азів**), Єрусалим (Яро-салим — «сонячне місто»), Єрихон-Ярихо (Яри-гон — «сонячна сила»), Рама (хрест, символ поєднання божественного і земного, оберіг Білої раси), ріка Йордан (Яр-дана — «яра, сонячна вода»), Голан (від «гал-лан» — «край галів», територія на північному сході Галілейського моря), Галілея, Самарія (від «самари» — сонячні воїни), Назарет — від слова «назирати», оскільки місто знаходиться на південному схилі гори на висоті 350 м над рівнем моря («з Назарета відкривається вид на велику дорогу і велике історичне поле битви — долину Ездраелон, яка є єдиним плоским коридором через гірські хребти між Середземним морем і Сходом. Через цю рівнину проходив торговий маршрут між Дамаском і Єгиптом, відомий як Морський шлях» — див: Браунринг Рональд. Кто есть кто в Новом Завете (Словарь) / Пер. с англ. — М.? Внешсигма, 1998. — С. 93).
Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилося хрестиянство: галілеянами були Ісус Хрестос, Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм***), численні Хрестові учні та їхні послідовники. Інакше кажучи, хрестиянство має галілеянську етнічну основу.
— Але хіба можна прив’язати універсальну релігійну систему до якогось первинного етносу?
Не те що можна, а це завжди треба робити, якщо хочемо щось зрозуміти.
ЕТНІЧНА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА
Річ у тім, що будь-яка релігійна система стоїть на чотирьох «опорах»:
1) особистість засновника;
2) етнічна основа;
3) усна і письмова традиція (передання);
4) церковна організація (школа).
Наприклад, Мойсей заснував культ Єгови (що від нього походить сучасний юдаїзм), який прийняли і поширили кочові єврейські племена. Аналогічно основоположником ісламу є Магомед, першими ж його прийняли кочові арабські племена Аравійського півострова. Те ж саме стосується всіх інших релігій, бо інакше й не може бути — будь-яка релігія виникає в конкретний час, у конкретному місці, в середовищі конкретного етносу, який її сприймає і є її першим поширювачем.
— Невже не можна обійтися без «етнічної опори» релігії?
Для того щоб нове знання спромоглося поширитися і жити в віках, для нього має бути створена відповідна структура з носіїв цього знання. Якраз етнос і є такою природною структурою, згуртованою і надзвичайно живучою. Сприйняття знань певним етносом є ідеальним варіантом на першому етапі їх поширення.
Хоча можливі й інші варіанти. Ось що розповідають про зародження буддизму, засновником якого був Сак’я-муні (буквально «Сак’я-людина», тобто людина зі скіфського племені Саків), він же Будда («пробуджений»), вчення якого протягом трьох століть передавалося усно, доки не було записане за наказом індійського імператора Ашоки у 3 ст. до н. е.: «Почавши свою проповідницьку діяльність, Сак’я-муні зіткнувся з повним неприйняттям — один проти всіх. Місця для нього не було, світ і учні вже були поділеними між вчителями. А наявність учнів — це наявність певної структури, певної «життєвої сили» того чи іншого знання. Щоб внести у світ нове знання, треба внести у світ носіїв цього знання. Усвідомивши це, Сак’я-муні пішов в учні до аскета Кас’япу, у якого на той час було понад 600 послідовників. Після того як аскет визнав істинність вчення Сак’я-муні, за ним потягнулися і всі його учні. Тепер Будда вже був не один, його вчення одержало фізичне тіло» (Расторгуев С. П. Философия информационной войны. — С. 305). Ми не знаємо, представники якого етносу домінували у школі згаданого аскета, хоч сама школа — це вже своєрідний міні-етнос.
Одне слово, існують універсальні принципи виникнення і поширення нового вчення, одним з яких є принцип етнічної першооснови. Не є винятком і хрестиянство, яке виникло в Галілеї, а його першими носіями стали галілеяни (щоб переконатися в цьому, досить вдумливо прочитати Євангеліє і мати загальне уявлення про реалії тодішньої Палестини). Всіляке ж приховування і затуманення цього факту можна пояснити лише інформаційною війною, яка ведеться як проти України, так і хрестиянства в цілому.
Ще більшою таємницею стали вихід галілеян з Палестини і повернення їх значної частини (перехід) у Північне Надчорномор’я.
— Що ж їх спонукало до такого рішучого кроку, адже люди просто так не зриваються з насиджених місць?
Їх привела у рух заповідь Ісуса Хреста проповідувати Його вчення всім народам, а також усвідомлення галілеянами своєї ключової ролі у виконанні Божого плану перетворення людства.
ВИХІД ГАЛІЛЕЯН З ПАЛЕСТИНИ
Як повідомляє Євангеліє, після воскресіння Ісус зібрав апостолів у Галілеї, дав їм останні настанови, благословив, зіслав на них Святого Духа і наказав навчати всі народи. Тому після відходу Його з цього світу почався все активніший вихід галілеян з Палестини і повернення їх значної частини на свою прабатьківщину в Західній Україні. Скіфія, як відомо, була однією з країн світу, в яку пішли з проповіддю апостоли — зрозуміло, не самі, а з численними помічниками, переважно галілейського походження. Нагадаємо, що Скіфією**** протягом тривалого часу після зникнення цієї держави називали територію, яка в цілому збігається з територією сучасної України (т. зв. «Скіфський квадрат»).
Окрім того, значна частина галілеян серйозно поставилася до Ісусового пророцтва про неминучість руйнування Єрусалима та грядущого лихоліття, які мали відбутися ще протягом життя їхнього покоління. Ті, які повірили в насування смертельної загрози, разом з дітьми і родинами почали організоване переселення на землю прадідів. Вони йшли на північ через Сирію і Малу Азію, і це пояснює швидке поширення хрестиянства саме на цих територіях. Як пише авторитетний дослідник християнства Юрій Ніколаєв: «Першою країною, яка цілком потрапила під християнський вплив, була Мала Азія... Вже в апостольські часи малоазійські церкви вражали своєю багаточисельністю; ми маємо точні відомості про більш чи менш великі громади, що виникли уже в другій половині (а деякі і з середини) I століття в Ефесі, Колоссах, Тарсі, Іконії, Лістрі, Лаодікії, Троаді, Пергамі, Смирні, Сардах, Траллах, Магнезії, Єраполі Фригійському, Фіатирі, Філадельфії і багатьох інших містах та містечках Малої Азії» (Николаев Юрий. В поисках божества. — К.: София, 1995. — С. 82—83).
Пророцтво про руйнування Єрусалима незабаром збулося. Як відомо, у 66 р. почалося перше юдейське повстання проти Риму, яке призвело до міжетнічних війн, у тому числі на території Галілеї. Придушуючи повстання, Римська імперія фактично вчинила геноцид на території Палестини, Єрусалим у 70 році було стерто з лиця землі і перейменовано на Aelia Capitolina, сама ж Юдея була перейменована на римську провінцію «Сирія Палестина». Оскільки галілеяни також були учасниками бойових дій (захищали свої поселення як від юдейських повстанців, так і від римлян), то були змінені й галілейські топоніми, зокрема, Галілею римляни перейменували на Тиверіаду, а галілеян — на тиверійців. До речі, щось подібне Російська імперія вчинила у Криму після депортації кримських татар, коли на карті з’явилися такі дивні назви, як Планєрскоє, Пєрвомайскоє, Почтовоє, Научний, Аерофлотскій тощо.
Смуга суцільних війн і повстань, юдейського тиску і римського (починаючи від Нерона з 64 р.) переслідування хрестиян змусили галілеян-тиверійців масово покидати насиджені місця. Природно, що вони пішли на північ до етнічно близьких Каппадокії і Галатії, а далі рушили на прабатьківські землі Прикарпаття. З погляду розгортання хрестиянства Рим у ті часи виглядав далекою периферією. Центром же була населена галлами-галатами Східна Галлія (Мала Азія), а згодом і Надчорномор’я, оскільки, згідно з церковною історією, тут проповідували апостоли Андрій, Лука і Филип. Тож коли у 99 році н. е. єпископ Риму св. Климент прибув у Крим, то застав там поважну громаду з двома тисячами хрестиянських родин і численними храмами як результат проповіді апостола Андрія, а згодом сам заснував 75 нових церковних громад (Крисаченко Валентин Семенович. Україна на сторінках Святого письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — Видання НАН України. К: Наукова думка, 2000. — С. 111).
На думку дослідників, назва «хрестияни» вперше з’явилася в Антіохії Сирійській приблизно у 43 році (Діяння 11.26). Проте, повторимо, протягом принаймні чотирьох наступних століть послідовників Хреста найчастіше називали «галілеянами». Гелленське слово Γαλιλαιος (галілеос) означає як «галілеянин», так і «хрестиянин» (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого). Фактично слова «галілеянин» і «хрестиянин» вважалися синонімами, тобто в тодішньому світі було ясне усвідомлення галілейської етнооснови хрестиянства (Див.: «Краткий православный словарь» http://www.trifon.ru/e_dictionary/, а також «Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», статтю «Галилея», http://encycl.yandex.ru/).
Самі ж хрестияни називали себе «віруючими», «братами» або «святими» (Нюстрем Эрик. — С. 486). Автор «Першого послання Петра», адресованого «вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Каппадокії, Азії та Вітинії», так звертається до хрестиян: «Ви ж рід вибраний, царське священство, народ святий» (2.9). Епітети «царське священство» і «народ святий» не були перебільшенням чи компліментом: галілеяни та інші перші послідовники Ісуса Хреста справді усвідомлювали свою всесвітню місію носіїв боголюдського вчення, функцію священства для цілого світу. А оскільки найсильнішим аргументом є особистий приклад, то вони прагнули до святості за прикладом свого Вчителя.
НОВА ТИВЕРІАДА МІЖ ПРУТОМ І БУГОМ
Вірогідно, що значна маса галілеян-тиверійців прибула у пониззя рік Прут, Дністер і Буг вже у 1 столітті. Ця подія майже збігається з наступними повідомленнями про стрімке поширення хрестиянства на території Південно-Західної України. Зокрема? «Від Тертуліана (160—230) знаємо про успіхи в християнізації скіфських країв. У III ст. поширюється християнство в римській провінції Мезія, тобто в нинішньому Покутті (південно-західна Україна)... Святий Ієронім (347—420) пише? «Зимні країни Скіфії є сповнені вогнем віри»». «Тиверці і уличі були християнами ще до Нікейського собору 325 року (апостол Филип)». Наприкінці 3 — на початку 4 ст. вже існувала Скіфська єпархія, а її глава у 325 році був учасником Першого Вселенського собору, в якому також брали участь єпископи Кадм Боспорський, Филип Херсонеський і Теофіл Готфський.
Стрімке поширення хрестиянства напередодні виникнення держави антів підтверджується результатами археологічних розкопок. Наприклад, біля с. Чорнявка Новоселицького району Чернівецької області в культурному шарі другої пол. 4 – поч. 5 ст. н. е. знайдено атрибути раннього хрестиянства. Особливий інтерес викликає двостороння ливарна форма, з якої виготовляли хрестики завтовшки 4 мм з круглою ямкою для камінця чи емалі. Очевидно, що йдеться, як підтвердив український історик М. Брайчевський, «про масове місцеве виробництво» (Войнаровський Віктор. Версія виникнення ранньохристиянського вчення на західноукраїнських землях (IV—V ст. н. е.) // Київська церква (Альманах християнської думки). Київ—Львів, 4/1999. С. 55—57). А якщо було масове виробництво, то, очевидно, був і масовий попит.
До переходу галілеян з Палестини в Україну прилучилася і частина галлів Східної Галлії. Переслідування хрестиян, особливо при імператорах Нероні (64–68), Деції (250–251), Валеріані (257–280), Діоклетіані та його наступниках (307–313), сприяли витісненню хрестиян за межі Римської імперії. Схоже, саме міграція стала головною причиною того, що до III—IV ст. н. е. на території Малої Азії на зміну мові галатів прийшла гелленська (Лингвистический энциклопедический словарь. — С. 92).
Таким чином, на території південно-західної України у 2—3 ст. н. е. відбулася етнотворча взаємодія галілеян-тиверійців з місцевим арійським населенням, унаслідок чого спочатку виникла Тивер*****, а згодом на території сучасної України постало могутнє об’єднання племен під назвою Антський союз.
— Розглядаючи галльське походження Діви Марії, ми згадали апокрифічну книгу Якова. Що це таке — апокрифи?
Євангельські відомості про Марію дуже лаконічні, врешті, як і про інших діючих осіб, адже головною метою євангелістів був якомога точніший опис діянь і вчення втіленого Сина Божого.
ГАЛІЛЕЯНКА ДІВА МАРІЯ
Що стосується етнічних коренів Діви Марії, то з Євангелія відомо лише те, що вона була галілеянкою, жила в Назареті, а всі її найближчі родичі також були галілеянами. Згідно з переданням, Діва Марія походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета. Ім’я Марія було поширеним серед галілеян, у євангельських текстах зустрічаємо ще 3 жінок з цим іменем.
— Але ж у літературі можна прочитати про те, що Марія належала до царського роду Давида і виховувалася в Єрусалимському храмі?
Походження Діви Марії виявилося втаємниченим, але ж людей воно надзвичайно цікавило, так само як і подробиці дитинства Ісуса та інші моменти, не відображені в євангеліях. Узагалі, народні маси у всі часи найбільше цікавляться саме практично-побутовою стороною життя: де і як народився, у що одягався, які мав улюблені страви, які переживав юнацькі пригоди тощо. Звідси така популярність телевізійних «мильних опер». У ті часи телебачення не було, зате були люди з уявою, які вміли цікаво розповідати і писати. Про це з’явилося багато здогадок, припущень і відвертих фантазій, які ходили як в усних переказах, так і в записах.
* Корінь *пол означає місто як центр влади, а Скіфія-Скуфія-Скупщина — це союз, об’єднання. Скіфополь був столицею Десятимістя — союзу 10-ти арійських міст.
** Корінь *ас-*аз-*яс означає «божественна сутність», звідси аз — перша буква слов’янського алфавіту, що нагадує людині її божественне походження, аси — боги, Асгард — місто богів, Азов — місто асів, Асія-Азія — країна асів, Азман-Асман-Атман — боголюдина, ясний — сонячний, світлий, божественний, ім’я Ясус-Єзус-Ісус — ясний, світлий, божественний.
*** «Він був єдиним юдеєм серед апостолів, які всі були галілеянами, і виправдав собою давнє прислів’я “галілеянин любить честь, а юдей — гроші”» — Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, http://encycloped.narod.ru/encyclopedia.htm
**** Назва Скіфія походить від слова Скупія (об’єднання, союз, сукупність, скупщина, зібрання). Річ у тім, що букву Y (упсилон), яка в класичному грецькому (гелленському) алфавіті відповідає українській У, у новогрецькій мові почали читати як букву I (іпсилон). В результаті первинне Скуфія-Скупія почали читати як Скіфія, відповідно Скуфополь (столиця союзу) став Скіфополем, Сурія (сонячна) стала Сирією, а УперБОрія (вища, потужніша БОрія) стала ІперБорією-ГіперБорією. Про класичний і новогрецький алфавіти див.: Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. 1990. «Греческое письмо».
***** Проте можливо, що ім’я Тивер має місцеві, давньоарійські корені — подібно до річки Тибр (італійською — Tevere).
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
18 --- АРІЙСЬКА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА
Світ:
07010404e.jpg
Починаючи з середини 6 тис. до н. е., тобто з моменту народження Трипільської (Арійської) цивілізації, Україна виступала в ролі постійно діючого «етнотворчого казана», в якому нові народи народжувалися, зростали і розходилися на всі сторони світу. Це інтенсивне зростання народонаселення було спричинене високою народжуваністю і низькою смертністю, що стало можливим завдяки отриманим божественним знанням.
По-перше, розмноження арійської людини і освоєння нею земних просторів було релігійною вимогою.
По-друге, ретельно розроблена система ритуалів і природовідповідне соціальне структурування (варновий устрій) підтримували високий рівень свідомості та гігієни. В результаті люди в своїй масі мали здорові біополя і чисту психіку, які підживлювалися здоровим колективним біополем (когерентним полем соціуму) і чистою етнопсихікою. Це, у свою чергу, не залишало місця для хвороб, оскільки причини майже всіх хвороб знаходяться на біополевому рівні, а хвороби фізичного тіла — це вже видимий наслідок невидимих проблем. Тому серед арійських народів була висока тривалість життя.
Одним з таких народів, народжених в українському етнотворчому казані, були галли (зовнішня назва — кельти). Велика кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Одним з найвідоміших гальських племен, що воювали проти Риму, були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походять західноукраїнська Бойківщина, чеська Богемія і німецька Баварія (первісно — Боїварія). Це плем’я тривалий час домінувало в Центральній Європі, а одним з його осередків було місто Горгобина у французькій Галлії. Після входження до Риму Галлія постачала йому знаменитих могутніх легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ.
Інша частина кельтів-галлів помандрувала на південь. Повторимо, що в Малій Азії, яку тоді називали Східною Галлією, вони заснували державу Галатія. «Галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія, Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська» (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб., 1999. — С. 605). Словники давньогрецької мови повідомляють, що слово Γαλατια (Галатія) означає і Галлія, і Галатія — область в Малій Азії (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого. Греческо-русский словарь А. Д. Вейсмана ).
Частина галлів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва «Палестина» походить від пал — «воїн», стан — «табір», а вже від неї походить етнонім «филистимляни», яких ще називали «народом моря». Вони оселились на цій території в 13 ст. до н. е. і були вихідцями з Кіпру, Криту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекеїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. — М.? ТЕРРА, 1998. — С. 77). Нині достовірно відомо, що це були пелазги («лелеки») — вихідці з Північного Надчорномор’я, народ того самого арійського кореня, що й галли (Шамбаров В. Е. — С. 107).
На території Палестини лишилися й інші арійські топоніми: міста Скіфополь («союзна столиця»*), Азот (місто асів-азів**), Єрусалим (Яро-салим — «сонячне місто»), Єрихон-Ярихо (Яри-гон — «сонячна сила»), Рама (хрест, символ поєднання божественного і земного, оберіг Білої раси), ріка Йордан (Яр-дана — «яра, сонячна вода»), Голан (від «гал-лан» — «край галів», територія на північному сході Галілейського моря), Галілея, Самарія (від «самари» — сонячні воїни), Назарет — від слова «назирати», оскільки місто знаходиться на південному схилі гори на висоті 350 м над рівнем моря («з Назарета відкривається вид на велику дорогу і велике історичне поле битви — долину Ездраелон, яка є єдиним плоским коридором через гірські хребти між Середземним морем і Сходом. Через цю рівнину проходив торговий маршрут між Дамаском і Єгиптом, відомий як Морський шлях» — див: Браунринг Рональд. Кто есть кто в Новом Завете (Словарь) / Пер. с англ. — М.? Внешсигма, 1998. — С. 93).
Народ галілеян всесвітньо відомий тим, що саме в його середовищі народилося хрестиянство: галілеянами були Ісус Хрестос, Діва Марія, всі апостоли (за винятком Юди Іскаріота, який був юдеєм***), численні Хрестові учні та їхні послідовники. Інакше кажучи, хрестиянство має галілеянську етнічну основу.
— Але хіба можна прив’язати універсальну релігійну систему до якогось первинного етносу?
Не те що можна, а це завжди треба робити, якщо хочемо щось зрозуміти.
ЕТНІЧНА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА
Річ у тім, що будь-яка релігійна система стоїть на чотирьох «опорах»:
1) особистість засновника;
2) етнічна основа;
3) усна і письмова традиція (передання);
4) церковна організація (школа).
Наприклад, Мойсей заснував культ Єгови (що від нього походить сучасний юдаїзм), який прийняли і поширили кочові єврейські племена. Аналогічно основоположником ісламу є Магомед, першими ж його прийняли кочові арабські племена Аравійського півострова. Те ж саме стосується всіх інших релігій, бо інакше й не може бути — будь-яка релігія виникає в конкретний час, у конкретному місці, в середовищі конкретного етносу, який її сприймає і є її першим поширювачем.
— Невже не можна обійтися без «етнічної опори» релігії?
Для того щоб нове знання спромоглося поширитися і жити в віках, для нього має бути створена відповідна структура з носіїв цього знання. Якраз етнос і є такою природною структурою, згуртованою і надзвичайно живучою. Сприйняття знань певним етносом є ідеальним варіантом на першому етапі їх поширення.
Хоча можливі й інші варіанти. Ось що розповідають про зародження буддизму, засновником якого був Сак’я-муні (буквально «Сак’я-людина», тобто людина зі скіфського племені Саків), він же Будда («пробуджений»), вчення якого протягом трьох століть передавалося усно, доки не було записане за наказом індійського імператора Ашоки у 3 ст. до н. е.: «Почавши свою проповідницьку діяльність, Сак’я-муні зіткнувся з повним неприйняттям — один проти всіх. Місця для нього не було, світ і учні вже були поділеними між вчителями. А наявність учнів — це наявність певної структури, певної «життєвої сили» того чи іншого знання. Щоб внести у світ нове знання, треба внести у світ носіїв цього знання. Усвідомивши це, Сак’я-муні пішов в учні до аскета Кас’япу, у якого на той час було понад 600 послідовників. Після того як аскет визнав істинність вчення Сак’я-муні, за ним потягнулися і всі його учні. Тепер Будда вже був не один, його вчення одержало фізичне тіло» (Расторгуев С. П. Философия информационной войны. — С. 305). Ми не знаємо, представники якого етносу домінували у школі згаданого аскета, хоч сама школа — це вже своєрідний міні-етнос.
Одне слово, існують універсальні принципи виникнення і поширення нового вчення, одним з яких є принцип етнічної першооснови. Не є винятком і хрестиянство, яке виникло в Галілеї, а його першими носіями стали галілеяни (щоб переконатися в цьому, досить вдумливо прочитати Євангеліє і мати загальне уявлення про реалії тодішньої Палестини). Всіляке ж приховування і затуманення цього факту можна пояснити лише інформаційною війною, яка ведеться як проти України, так і хрестиянства в цілому.
Ще більшою таємницею стали вихід галілеян з Палестини і повернення їх значної частини (перехід) у Північне Надчорномор’я.
— Що ж їх спонукало до такого рішучого кроку, адже люди просто так не зриваються з насиджених місць?
Їх привела у рух заповідь Ісуса Хреста проповідувати Його вчення всім народам, а також усвідомлення галілеянами своєї ключової ролі у виконанні Божого плану перетворення людства.
ВИХІД ГАЛІЛЕЯН З ПАЛЕСТИНИ
Як повідомляє Євангеліє, після воскресіння Ісус зібрав апостолів у Галілеї, дав їм останні настанови, благословив, зіслав на них Святого Духа і наказав навчати всі народи. Тому після відходу Його з цього світу почався все активніший вихід галілеян з Палестини і повернення їх значної частини на свою прабатьківщину в Західній Україні. Скіфія, як відомо, була однією з країн світу, в яку пішли з проповіддю апостоли — зрозуміло, не самі, а з численними помічниками, переважно галілейського походження. Нагадаємо, що Скіфією**** протягом тривалого часу після зникнення цієї держави називали територію, яка в цілому збігається з територією сучасної України (т. зв. «Скіфський квадрат»).
Окрім того, значна частина галілеян серйозно поставилася до Ісусового пророцтва про неминучість руйнування Єрусалима та грядущого лихоліття, які мали відбутися ще протягом життя їхнього покоління. Ті, які повірили в насування смертельної загрози, разом з дітьми і родинами почали організоване переселення на землю прадідів. Вони йшли на північ через Сирію і Малу Азію, і це пояснює швидке поширення хрестиянства саме на цих територіях. Як пише авторитетний дослідник християнства Юрій Ніколаєв: «Першою країною, яка цілком потрапила під християнський вплив, була Мала Азія... Вже в апостольські часи малоазійські церкви вражали своєю багаточисельністю; ми маємо точні відомості про більш чи менш великі громади, що виникли уже в другій половині (а деякі і з середини) I століття в Ефесі, Колоссах, Тарсі, Іконії, Лістрі, Лаодікії, Троаді, Пергамі, Смирні, Сардах, Траллах, Магнезії, Єраполі Фригійському, Фіатирі, Філадельфії і багатьох інших містах та містечках Малої Азії» (Николаев Юрий. В поисках божества. — К.: София, 1995. — С. 82—83).
Пророцтво про руйнування Єрусалима незабаром збулося. Як відомо, у 66 р. почалося перше юдейське повстання проти Риму, яке призвело до міжетнічних війн, у тому числі на території Галілеї. Придушуючи повстання, Римська імперія фактично вчинила геноцид на території Палестини, Єрусалим у 70 році було стерто з лиця землі і перейменовано на Aelia Capitolina, сама ж Юдея була перейменована на римську провінцію «Сирія Палестина». Оскільки галілеяни також були учасниками бойових дій (захищали свої поселення як від юдейських повстанців, так і від римлян), то були змінені й галілейські топоніми, зокрема, Галілею римляни перейменували на Тиверіаду, а галілеян — на тиверійців. До речі, щось подібне Російська імперія вчинила у Криму після депортації кримських татар, коли на карті з’явилися такі дивні назви, як Планєрскоє, Пєрвомайскоє, Почтовоє, Научний, Аерофлотскій тощо.
Смуга суцільних війн і повстань, юдейського тиску і римського (починаючи від Нерона з 64 р.) переслідування хрестиян змусили галілеян-тиверійців масово покидати насиджені місця. Природно, що вони пішли на північ до етнічно близьких Каппадокії і Галатії, а далі рушили на прабатьківські землі Прикарпаття. З погляду розгортання хрестиянства Рим у ті часи виглядав далекою периферією. Центром же була населена галлами-галатами Східна Галлія (Мала Азія), а згодом і Надчорномор’я, оскільки, згідно з церковною історією, тут проповідували апостоли Андрій, Лука і Филип. Тож коли у 99 році н. е. єпископ Риму св. Климент прибув у Крим, то застав там поважну громаду з двома тисячами хрестиянських родин і численними храмами як результат проповіді апостола Андрія, а згодом сам заснував 75 нових церковних громад (Крисаченко Валентин Семенович. Україна на сторінках Святого письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — Видання НАН України. К: Наукова думка, 2000. — С. 111).
На думку дослідників, назва «хрестияни» вперше з’явилася в Антіохії Сирійській приблизно у 43 році (Діяння 11.26). Проте, повторимо, протягом принаймні чотирьох наступних століть послідовників Хреста найчастіше називали «галілеянами». Гелленське слово Γαλιλαιος (галілеос) означає як «галілеянин», так і «хрестиянин» (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого). Фактично слова «галілеянин» і «хрестиянин» вважалися синонімами, тобто в тодішньому світі було ясне усвідомлення галілейської етнооснови хрестиянства (Див.: «Краткий православный словарь» http://www.trifon.ru/e_dictionary/, а також «Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», статтю «Галилея», http://encycl.yandex.ru/).
Самі ж хрестияни називали себе «віруючими», «братами» або «святими» (Нюстрем Эрик. — С. 486). Автор «Першого послання Петра», адресованого «вибраним переселенцям, розсіяним Понту, Галатії, Каппадокії, Азії та Вітинії», так звертається до хрестиян: «Ви ж рід вибраний, царське священство, народ святий» (2.9). Епітети «царське священство» і «народ святий» не були перебільшенням чи компліментом: галілеяни та інші перші послідовники Ісуса Хреста справді усвідомлювали свою всесвітню місію носіїв боголюдського вчення, функцію священства для цілого світу. А оскільки найсильнішим аргументом є особистий приклад, то вони прагнули до святості за прикладом свого Вчителя.
НОВА ТИВЕРІАДА МІЖ ПРУТОМ І БУГОМ
Вірогідно, що значна маса галілеян-тиверійців прибула у пониззя рік Прут, Дністер і Буг вже у 1 столітті. Ця подія майже збігається з наступними повідомленнями про стрімке поширення хрестиянства на території Південно-Західної України. Зокрема? «Від Тертуліана (160—230) знаємо про успіхи в християнізації скіфських країв. У III ст. поширюється християнство в римській провінції Мезія, тобто в нинішньому Покутті (південно-західна Україна)... Святий Ієронім (347—420) пише? «Зимні країни Скіфії є сповнені вогнем віри»». «Тиверці і уличі були християнами ще до Нікейського собору 325 року (апостол Филип)». Наприкінці 3 — на початку 4 ст. вже існувала Скіфська єпархія, а її глава у 325 році був учасником Першого Вселенського собору, в якому також брали участь єпископи Кадм Боспорський, Филип Херсонеський і Теофіл Готфський.
Стрімке поширення хрестиянства напередодні виникнення держави антів підтверджується результатами археологічних розкопок. Наприклад, біля с. Чорнявка Новоселицького району Чернівецької області в культурному шарі другої пол. 4 – поч. 5 ст. н. е. знайдено атрибути раннього хрестиянства. Особливий інтерес викликає двостороння ливарна форма, з якої виготовляли хрестики завтовшки 4 мм з круглою ямкою для камінця чи емалі. Очевидно, що йдеться, як підтвердив український історик М. Брайчевський, «про масове місцеве виробництво» (Войнаровський Віктор. Версія виникнення ранньохристиянського вчення на західноукраїнських землях (IV—V ст. н. е.) // Київська церква (Альманах християнської думки). Київ—Львів, 4/1999. С. 55—57). А якщо було масове виробництво, то, очевидно, був і масовий попит.
До переходу галілеян з Палестини в Україну прилучилася і частина галлів Східної Галлії. Переслідування хрестиян, особливо при імператорах Нероні (64–68), Деції (250–251), Валеріані (257–280), Діоклетіані та його наступниках (307–313), сприяли витісненню хрестиян за межі Римської імперії. Схоже, саме міграція стала головною причиною того, що до III—IV ст. н. е. на території Малої Азії на зміну мові галатів прийшла гелленська (Лингвистический энциклопедический словарь. — С. 92).
Таким чином, на території південно-західної України у 2—3 ст. н. е. відбулася етнотворча взаємодія галілеян-тиверійців з місцевим арійським населенням, унаслідок чого спочатку виникла Тивер*****, а згодом на території сучасної України постало могутнє об’єднання племен під назвою Антський союз.
— Розглядаючи галльське походження Діви Марії, ми згадали апокрифічну книгу Якова. Що це таке — апокрифи?
Євангельські відомості про Марію дуже лаконічні, врешті, як і про інших діючих осіб, адже головною метою євангелістів був якомога точніший опис діянь і вчення втіленого Сина Божого.
ГАЛІЛЕЯНКА ДІВА МАРІЯ
Що стосується етнічних коренів Діви Марії, то з Євангелія відомо лише те, що вона була галілеянкою, жила в Назареті, а всі її найближчі родичі також були галілеянами. Згідно з переданням, Діва Марія походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета. Ім’я Марія було поширеним серед галілеян, у євангельських текстах зустрічаємо ще 3 жінок з цим іменем.
— Але ж у літературі можна прочитати про те, що Марія належала до царського роду Давида і виховувалася в Єрусалимському храмі?
Походження Діви Марії виявилося втаємниченим, але ж людей воно надзвичайно цікавило, так само як і подробиці дитинства Ісуса та інші моменти, не відображені в євангеліях. Узагалі, народні маси у всі часи найбільше цікавляться саме практично-побутовою стороною життя: де і як народився, у що одягався, які мав улюблені страви, які переживав юнацькі пригоди тощо. Звідси така популярність телевізійних «мильних опер». У ті часи телебачення не було, зате були люди з уявою, які вміли цікаво розповідати і писати. Про це з’явилося багато здогадок, припущень і відвертих фантазій, які ходили як в усних переказах, так і в записах.
Продовження:
19 --- Обережніше з апокрифами!
Примітки:
* Корінь *пол означає місто як центр влади, а Скіфія-Скуфія-Скупщина — це союз, об’єднання. Скіфополь був столицею Десятимістя — союзу 10-ти арійських міст.
** Корінь *ас-*аз-*яс означає «божественна сутність», звідси аз — перша буква слов’янського алфавіту, що нагадує людині її божественне походження, аси — боги, Асгард — місто богів, Азов — місто асів, Асія-Азія — країна асів, Азман-Асман-Атман — боголюдина, ясний — сонячний, світлий, божественний, ім’я Ясус-Єзус-Ісус — ясний, світлий, божественний.
*** «Він був єдиним юдеєм серед апостолів, які всі були галілеянами, і виправдав собою давнє прислів’я “галілеянин любить честь, а юдей — гроші”» — Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, http://encycloped.narod.ru/encyclopedia.htm
**** Назва Скіфія походить від слова Скупія (об’єднання, союз, сукупність, скупщина, зібрання). Річ у тім, що букву Y (упсилон), яка в класичному грецькому (гелленському) алфавіті відповідає українській У, у новогрецькій мові почали читати як букву I (іпсилон). В результаті первинне Скуфія-Скупія почали читати як Скіфія, відповідно Скуфополь (столиця союзу) став Скіфополем, Сурія (сонячна) стала Сирією, а УперБОрія (вища, потужніша БОрія) стала ІперБорією-ГіперБорією. Про класичний і новогрецький алфавіти див.: Лингвистический энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. 1990. «Греческое письмо».
***** Проте можливо, що ім’я Тивер має місцеві, давньоарійські корені — подібно до річки Тибр (італійською — Tevere).
-----------------------
В тему:
«Книжка року 2006»: випадковість чи світоглядне відродження?
Якщо ти арієць
1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ
2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ
3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ
4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ
5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ
6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ
7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС
8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО
9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ
10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ
11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ
12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ
13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ
14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ
15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ
16 --- ЧИ БУВ ХРЕСТОС ЮДЕЄМ?
17 --- ПЕЙСАХ ЧИ ПЕРЕХІД?
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков