Тортури інквізиції, її методи роботи, організація інквізиційного судового процесу, довгі роки були предметом різного роду навколо історичних спекуляцій. Потужний, добре налагоджений механізм Церкви викликав і викликає дотепер ненависть різного роду реформаторів і масонів. Тому нетерпимість по відношенню до інквізиції, цього караючого меча католицизму, прихильників сатанинського лібералізму та світських літераторів добре зрозуміла.
Але якщо абстрагуватися від демагогічних гасел всесвітньої рівності людей, народів та віросповідань, й спробувати взнати історію "без купюр", то багато традиційних уявлень та штампів виявляться всього лиш примітивними міфами.
Інквізиція створила чітку та добре продуману концепцію ведення слідства і судового процесу. В усіх куточках світу, де інквізиція займалася своєю діяльністю, вона це робила однозгідно, логічно і послідовно, зводячи до мінімуму можливість помилок та зловживань власних співробітників. Організацію процесу можна взагалі назвати зразковою не тільки для XII ст. (інквізиція була створена у 208 р.Б. і була розповсюджена на весь католицький світ після Латеранського 1215 року).
Для порівняння, цілком досить буде нагадати, що ще на початку ХХ ст. "суд Лінча" в США визнавався майже офіційно. Група благонадійних осіб могла прийти до міської в'язниці, щоб стратити підозрюваного і це не рахувалося ні самосудом, ні масовими заворушеннями, ні порушенням закону. Американська історія має масу таких прикладів. Історія ж інквізиції не знає нічого подібного.
Тортури – ось що залишилося від інквізиції в короткій пам'яті нащадків. Але ці тортури не були неадекватними діями маніяків-катів. Саме застосування тортур вимагало спільної постанови інквізитора та єпископа, в єпархії якого слухалася справа. Далеко не кожного звинуваченого піддавали тортурам, при вагомості зібраних доказів обвинувачі не пропонували застосовувати тортури. Також регламент передбачав не починати тортури у випадку зізнання обвинуваченого у пред'явленому звинуваченні. І історія знає масу випадків, коли негідники і закляті вороги Католицької Церкви за допомогою лицемірного розкаяння не тільки ухилялися від тортур, але й взагалі від покарання у звичному для нас розумінні.
Так непримиренний ворог Церкви, голова Альбігойського єретичного руху Раймонд IV, Тулузький приніс церковне покаяння і з накладеною покутою вийшов на волю, після чого наказав по звірячому закатувати папського легата.
Інквізиційний процес мав декілька доволі цікавих правових норм, які мали на меті захистити невинних від наклепу. Так, наприклад, скасовувалися всі боргові зобов'язання, тобто наклеп не міг служити засобом повернення боргу кредитором.
Обвинувачений мав право відводу свідків. Він не знав прізвищ тих, хто свідчив проти нього (їх свідчення були анонімними), але йому пропонували назвати своїх ворогів, які могли його обмовити. Якщо серед названих ним ворогів виявлялася особа, що дала свідчення проти нього, то ці свідчення із справи усувалися. Про право на адвоката, на подачу касаційної скарги та покарання за неправдивий донос і говорити багато не треба – ці правові норми з'явилися саме в інквізиційному процесі, а нині вони діють по всьому світові.
Говорячи про умови ведення тортур належить підкреслити, що вони припинялися у випадку поранення обвинуваченого, або у випадку пошкодження суглобів. При допиті з тортурами обов'язково був присутній лікар. Тортури проводилися один раз. Цей момент можна порівняти з тим, як катували чекісти в Україні (після звільнення Києва від більшовиків на весні 1919 р. багатий матеріал на цю тему був отриманий при вивченні методів роботи київської "черезвичайки", див. книгу С.П. Мельгунова "Красный террор в России").
Регламент інквізиції передбачав застосування послідовно трьох катувань: мотузкою, водою, вогнем. Їх вага зростала від першого до останнього катування, тому не можна було починати тортури відразу, наприклад, з третьої. Якщо зізнання обвинуваченого були отримані під час перших тортур, черга наступних вже не наступала. Не можна було застосовувати всі три види катувань протягом одного дня.
Треба чітко усвідомлювати, що ніяких "залізних баб", "іспанських чобіт", розпечених щипців, батогів та бичів інквізиція ніколи не використовувала. Її кати ніколи не били звинувачуваних ногами, не рвали гаками та не здирали з них живцем шкіру.
Про характер відносин "слідчий"-"обвинувачений" красномовно свідчить Хуан Льоренте (іспанський історик 18-19ст.), який сам протягом 4-х років був комісаром інквізиційного трибуналу і бачив середини, на власні очі, перебіг слідчих процедур. "Ніколи не доводили справу до аутодафе, не спробувавши протягом якнайдовшого часу навернути його (обвинуваченого) і привести в лоно Католицької Церкви, усіма засобами, які могла підказати досвідченість у цій справі. Забезпечивши надійність його тюремного утримання, дозволяли, а в деяких випадках спонукали його рідних, друзів, співвітчизників, духовних осіб і всіх людей, відомих своєю освітою, відвідувати його в тюрмі і провадити з ним бесіди. Сам єпископ або інквізитор приходили до обвинуваченого і переконували його повернутися у лоно Церкви. Хоча він у своїх упертості виявляв сильне бажання бути якнайшвидше спаленим (що бувало часто, тому що ці люди вважали себе мучениками і проявляли властиву їм стійкість), інквізитор на це ніколи не погоджувався, навпаки, він подвоював доброту і лагідність, прибираючи все, що могло в засуджуваного вселяти жах і намагався упевнити його, що навернувшись він уникне смерті, аби тільки він знову не впав у єресь, що і бувало не раз в дійсності…"
Треба відмітити , що Хуан Льоренте – історик світський, зовсім не схильний обіляти Церкву та інквізицію. Але, як людина чесна він писав про те, що знаходив в архівах та в житті. Коли в 1936 році більшовики взялися опубліковувати його "Історію Іспанської Інквізиції" вони безсоромно та по-більшовицькі спотворили оригінал, викривили переклад і без тіні сорому викинули з тексту всі фрагменти, подібні вище наведеному. Такими методами "інженери людських душ" ліпили образ "жорстокої, нелюдської інквізиції". В своїх же методах катування людей, вони переплюнули навіть власні вигадки, які приписували інквізиторам.
Статистика, факти, як відомо річ уперта, а найкращі з фактів – цифри. В Іспанії з 1481 по 1820 рр. на кострах було спалено 34658 чоловік (102 чол. в рік померли під час слідства, в тому числі під тортурами 18049 (53 чол. в рік), засуджено до каторги 288214 чол. (850 чол. на рік). Для порівняння, 18 місяців влади масона Максиміліана Робесп'єра коштували Франції біля одного мільйона чоловік. Ну а людські жертви від 70 років панування більшовиків не піддаються ліку.
В питаннях про історію інквізиції і тяжкості застосованих нею тортур, сходяться погляди істориків, які належать до різних наукових шкіл, що мають абсолютно різні наукові погляди з інших питань. Історики-масони брешуть тому, що підрив релігійних основ суспільства – головне завдання їхньої ідеології, історики протестанти, англіканці – тому що католицтво їх непримиренний ворог, і нападаючи на католицькі інституції, вони тим самим намагаються обілити неприглядні сторінки власної історії.
На інквізицію "почепили" гріхи, до яких вона не мала ніякого відношення. Одним з таких історичних факті є те, що інквізиція засудила до спалення Жанну Д'Арк. Це брехня. Французька інквізиція, зрозумівши те, що суто політичний процес намагаються одягнути у церковні шати, усунулась від підготовки і участі у процесі над "Орлеанською Дівою". Генеральний Інквізитор Франції відхилив два запрошення на участь у процесі. Замість себе він відправив чиновника, який навмисно затримався в дорозі, пропустивши допит обвинуваченої, і на цій підставі заявив, що не може мати суджень по суті справи. До речі цей спізнив шийся інквізитор (звали його Жан Леметр) висловив здивування відсутністю у Жанни Д'Арк адвоката, і суду прийшлось його надати.
Треба підкреслити, що подібного роду перекручування історичних фактів надзвичайно багато. Вони переповнюють собою шкільний курс історії, вони постійно повторюються масою популярних псевдоісторичних видань.
Іншим аспектом згаданого явища є приписування інквізиції злочинів, зроблених за постановою судів інших конфесій. Треба чітко усвідомити, що інквізиція як католицька інституція побудована на базі одного з самих старих Орденів, який мав дуже суворий статут – це Орден Домініканців. У протестантів не було інквізиції. Більше того, інквізиція була їх заклятим ворогом. А найжахливіші злочини проти людяності і здорового глузду були скоєні саме протестантськими церковними судами. За їх постановами влаштовувались масові страти, перед розмахом яких бліднуть навіть найбільші іспанські аутодафе. Наймасовіше в історії спалення живих людей влаштували зовсім не інквізитори. В 1589 році за постановою єпархіального суду міста Квідлінбург під час однієї страти було спалено 133 людини. В ті часи Саксонія була територією, що відкололася в ході Реформації від Католицької Церкви.
Не зважаючи на закиди ворогів Церкви, беззаперечним є той факт, що завдяки інквізиції Європа майже до середини 19 ст. зберігала свою традиційну культуру, релігію, та своє обличчя. А розквіт сатанізму та його похідних: лібералізм, соціалізм, комунізм й інші духовні та моральні збочення, почав брати гору над традиційним європейським суспільством тоді, як в останній країні Європи, Іспанії, було скасовано цю інституцію. І вже через неповних сто років Іспанія спливала кров'ю у громадянській війні, розв'язаній червоними безбожними єретиками.
Секуляризація Церкви, Реформація, скасування і очорнення інквізиції, інших традиційних європейських інституцій, які утримували в рівновазі та гармонії суспільство, призвело до хаосу. В Європі запанував культ мамони, культ нажив і пов'язаних з цим всіляких збочень. Настала ніч безбожництва…
Але за ніччю приходить ранок. Після короткого тріумфу сатани, сонце віри в Спасителя починає вставати на Сході. І віру нашу в відродження християнства скріплюють слова Христа, котрий через апостола Петра запевнив нас: "…ти – Петро, і на цьому камені Я утворю Церкву Мою, і брама пекла не здолає її." (Мат. 16:18).
Бо з нами Бог, тоді хто ж проти нас?!
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Правда про інквізицію
Світ:
07012705a.jpg
Інквізиція створила чітку та добре продуману концепцію ведення слідства і судового процесу. В усіх куточках світу, де інквізиція займалася своєю діяльністю, вона це робила однозгідно, логічно і послідовно, зводячи до мінімуму можливість помилок та зловживань власних співробітників. Організацію процесу можна взагалі назвати зразковою не тільки для XII ст. (інквізиція була створена у 208 р.Б. і була розповсюджена на весь католицький світ після Латеранського 1215 року).
Для порівняння, цілком досить буде нагадати, що ще на початку ХХ ст. "суд Лінча" в США визнавався майже офіційно. Група благонадійних осіб могла прийти до міської в'язниці, щоб стратити підозрюваного і це не рахувалося ні самосудом, ні масовими заворушеннями, ні порушенням закону. Американська історія має масу таких прикладів. Історія ж інквізиції не знає нічого подібного.
Тортури – ось що залишилося від інквізиції в короткій пам'яті нащадків. Але ці тортури не були неадекватними діями маніяків-катів. Саме застосування тортур вимагало спільної постанови інквізитора та єпископа, в єпархії якого слухалася справа. Далеко не кожного звинуваченого піддавали тортурам, при вагомості зібраних доказів обвинувачі не пропонували застосовувати тортури. Також регламент передбачав не починати тортури у випадку зізнання обвинуваченого у пред'явленому звинуваченні. І історія знає масу випадків, коли негідники і закляті вороги Католицької Церкви за допомогою лицемірного розкаяння не тільки ухилялися від тортур, але й взагалі від покарання у звичному для нас розумінні.
Так непримиренний ворог Церкви, голова Альбігойського єретичного руху Раймонд IV, Тулузький приніс церковне покаяння і з накладеною покутою вийшов на волю, після чого наказав по звірячому закатувати папського легата.
Інквізиційний процес мав декілька доволі цікавих правових норм, які мали на меті захистити невинних від наклепу. Так, наприклад, скасовувалися всі боргові зобов'язання, тобто наклеп не міг служити засобом повернення боргу кредитором.
Обвинувачений мав право відводу свідків. Він не знав прізвищ тих, хто свідчив проти нього (їх свідчення були анонімними), але йому пропонували назвати своїх ворогів, які могли його обмовити. Якщо серед названих ним ворогів виявлялася особа, що дала свідчення проти нього, то ці свідчення із справи усувалися. Про право на адвоката, на подачу касаційної скарги та покарання за неправдивий донос і говорити багато не треба – ці правові норми з'явилися саме в інквізиційному процесі, а нині вони діють по всьому світові.
Говорячи про умови ведення тортур належить підкреслити, що вони припинялися у випадку поранення обвинуваченого, або у випадку пошкодження суглобів. При допиті з тортурами обов'язково був присутній лікар. Тортури проводилися один раз. Цей момент можна порівняти з тим, як катували чекісти в Україні (після звільнення Києва від більшовиків на весні 1919 р. багатий матеріал на цю тему був отриманий при вивченні методів роботи київської "черезвичайки", див. книгу С.П. Мельгунова "Красный террор в России").
Регламент інквізиції передбачав застосування послідовно трьох катувань: мотузкою, водою, вогнем. Їх вага зростала від першого до останнього катування, тому не можна було починати тортури відразу, наприклад, з третьої. Якщо зізнання обвинуваченого були отримані під час перших тортур, черга наступних вже не наступала. Не можна було застосовувати всі три види катувань протягом одного дня.
Треба чітко усвідомлювати, що ніяких "залізних баб", "іспанських чобіт", розпечених щипців, батогів та бичів інквізиція ніколи не використовувала. Її кати ніколи не били звинувачуваних ногами, не рвали гаками та не здирали з них живцем шкіру.
Про характер відносин "слідчий"-"обвинувачений" красномовно свідчить Хуан Льоренте (іспанський історик 18-19ст.), який сам протягом 4-х років був комісаром інквізиційного трибуналу і бачив середини, на власні очі, перебіг слідчих процедур. "Ніколи не доводили справу до аутодафе, не спробувавши протягом якнайдовшого часу навернути його (обвинуваченого) і привести в лоно Католицької Церкви, усіма засобами, які могла підказати досвідченість у цій справі. Забезпечивши надійність його тюремного утримання, дозволяли, а в деяких випадках спонукали його рідних, друзів, співвітчизників, духовних осіб і всіх людей, відомих своєю освітою, відвідувати його в тюрмі і провадити з ним бесіди. Сам єпископ або інквізитор приходили до обвинуваченого і переконували його повернутися у лоно Церкви. Хоча він у своїх упертості виявляв сильне бажання бути якнайшвидше спаленим (що бувало часто, тому що ці люди вважали себе мучениками і проявляли властиву їм стійкість), інквізитор на це ніколи не погоджувався, навпаки, він подвоював доброту і лагідність, прибираючи все, що могло в засуджуваного вселяти жах і намагався упевнити його, що навернувшись він уникне смерті, аби тільки він знову не впав у єресь, що і бувало не раз в дійсності…"
Треба відмітити , що Хуан Льоренте – історик світський, зовсім не схильний обіляти Церкву та інквізицію. Але, як людина чесна він писав про те, що знаходив в архівах та в житті. Коли в 1936 році більшовики взялися опубліковувати його "Історію Іспанської Інквізиції" вони безсоромно та по-більшовицькі спотворили оригінал, викривили переклад і без тіні сорому викинули з тексту всі фрагменти, подібні вище наведеному. Такими методами "інженери людських душ" ліпили образ "жорстокої, нелюдської інквізиції". В своїх же методах катування людей, вони переплюнули навіть власні вигадки, які приписували інквізиторам.
Статистика, факти, як відомо річ уперта, а найкращі з фактів – цифри. В Іспанії з 1481 по 1820 рр. на кострах було спалено 34658 чоловік (102 чол. в рік померли під час слідства, в тому числі під тортурами 18049 (53 чол. в рік), засуджено до каторги 288214 чол. (850 чол. на рік). Для порівняння, 18 місяців влади масона Максиміліана Робесп'єра коштували Франції біля одного мільйона чоловік. Ну а людські жертви від 70 років панування більшовиків не піддаються ліку.
В питаннях про історію інквізиції і тяжкості застосованих нею тортур, сходяться погляди істориків, які належать до різних наукових шкіл, що мають абсолютно різні наукові погляди з інших питань. Історики-масони брешуть тому, що підрив релігійних основ суспільства – головне завдання їхньої ідеології, історики протестанти, англіканці – тому що католицтво їх непримиренний ворог, і нападаючи на католицькі інституції, вони тим самим намагаються обілити неприглядні сторінки власної історії.
На інквізицію "почепили" гріхи, до яких вона не мала ніякого відношення. Одним з таких історичних факті є те, що інквізиція засудила до спалення Жанну Д'Арк. Це брехня. Французька інквізиція, зрозумівши те, що суто політичний процес намагаються одягнути у церковні шати, усунулась від підготовки і участі у процесі над "Орлеанською Дівою". Генеральний Інквізитор Франції відхилив два запрошення на участь у процесі. Замість себе він відправив чиновника, який навмисно затримався в дорозі, пропустивши допит обвинуваченої, і на цій підставі заявив, що не може мати суджень по суті справи. До речі цей спізнив шийся інквізитор (звали його Жан Леметр) висловив здивування відсутністю у Жанни Д'Арк адвоката, і суду прийшлось його надати.
Треба підкреслити, що подібного роду перекручування історичних фактів надзвичайно багато. Вони переповнюють собою шкільний курс історії, вони постійно повторюються масою популярних псевдоісторичних видань.
Іншим аспектом згаданого явища є приписування інквізиції злочинів, зроблених за постановою судів інших конфесій. Треба чітко усвідомити, що інквізиція як католицька інституція побудована на базі одного з самих старих Орденів, який мав дуже суворий статут – це Орден Домініканців. У протестантів не було інквізиції. Більше того, інквізиція була їх заклятим ворогом. А найжахливіші злочини проти людяності і здорового глузду були скоєні саме протестантськими церковними судами. За їх постановами влаштовувались масові страти, перед розмахом яких бліднуть навіть найбільші іспанські аутодафе. Наймасовіше в історії спалення живих людей влаштували зовсім не інквізитори. В 1589 році за постановою єпархіального суду міста Квідлінбург під час однієї страти було спалено 133 людини. В ті часи Саксонія була територією, що відкололася в ході Реформації від Католицької Церкви.
Не зважаючи на закиди ворогів Церкви, беззаперечним є той факт, що завдяки інквізиції Європа майже до середини 19 ст. зберігала свою традиційну культуру, релігію, та своє обличчя. А розквіт сатанізму та його похідних: лібералізм, соціалізм, комунізм й інші духовні та моральні збочення, почав брати гору над традиційним європейським суспільством тоді, як в останній країні Європи, Іспанії, було скасовано цю інституцію. І вже через неповних сто років Іспанія спливала кров'ю у громадянській війні, розв'язаній червоними безбожними єретиками.
Секуляризація Церкви, Реформація, скасування і очорнення інквізиції, інших традиційних європейських інституцій, які утримували в рівновазі та гармонії суспільство, призвело до хаосу. В Європі запанував культ мамони, культ нажив і пов'язаних з цим всіляких збочень. Настала ніч безбожництва…
Але за ніччю приходить ранок. Після короткого тріумфу сатани, сонце віри в Спасителя починає вставати на Сході. І віру нашу в відродження християнства скріплюють слова Христа, котрий через апостола Петра запевнив нас: "…ти – Петро, і на цьому камені Я утворю Церкву Мою, і брама пекла не здолає її." (Мат. 16:18).
Бо з нами Бог, тоді хто ж проти нас?!
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи