Шляхом референдуму народ має висловити підтримку проекту раціоналізації держави, яка полягає у збереженні законної президентсько-парламентської республіки відповідно до Конституції 1996 року та внесенні до неї трьох положень про: 1) мету державної влади; 2) персональну відповідальність Президента за досягнення мети; 3) всенародну оцінку діяльності Президента.
Сьогоднішня війна за владні повноваження, яка точиться у вищих ешелонах влади, є завершальним етапом антиконституційного перевороту, який (шляхом створення антиукраїнськими силами реальної загрози розколу держави та втрати суверенітету) був започаткований прийняттям «політреформи» 8 грудня 2004 року і почав реалізовуватися 1 січня 2006 року.
Його суть полягає в переході реальної влади від всенародно обраного Президента до уряду, який був створений у результаті маніпуляцій проведених кількома фінансово-олігархічними кланами. Уряд народом не обирався і не несе перед ним ніякої відповідальності за стан справ у державі. Таким чином, Український народ позбавлено права бути джерелом влади і головним суб’єктом управління державою, яке він реалізує через делегування своїх владних прав конкретним особам.
На основі очевидних логічних міркувань можна прийти до однозначного висновку: існуючий в Україні політичний устрій не має нічого спільного з демократією.
Подальший розвиток України неможливий без виправлення самої системи державного управління. Тому, Українська Національна Асамблея пропонує Президенту України, як єдиній гілці влади, яку ми вважаємо легітимною, приступити до реалізації «Проекту раціоналізації держави», суть якого полягає у нижченаведеному.
Ефективна організація будь-якої спільноти базується на чотирьох головних принципах: 1) мета, яку прагне досягти ця спільнота; 2) повноважний керівник; 3) персональна відповідальність керівника за досягнення поставленої мети; 4) контроль суспільства за процесом керівництва та його результатами.
Основним документом Української держави є Конституція. Проте в нині діючій Конституції нічого не сказано про мету державної влади. Відсутність мети унеможливлює надати оцінку ефективності діючої влади.
Цей недолік можна виправити через доповнення 3-ої статті Конституції України (розділ І. Загальні засади) таким реченням: «Метою державної влади є кількісне зростання корінного населення України та неухильне підвищення якості його життя, що визначається Індексом людського розвитку Програми розвитку ООН». У міжнародній практиці давно використовується Індекс людського розвитку (Індекс якості життя), який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів реальних доходів на душу населення, досягнутого рівня освіти та тривалості життя.
Наявність повноважного керівника – це другий принцип успішної організації. В Україні таким керівником є Президент. Згідно з Конституцією від 28.06.1996 р. він є главою держави і володіє найбільшими владними повноваженнями. Зміни, внесені Верховною Радою в Конституцію України згідно із Законом № 2222-IV(2222-15) від 08.12.2004 р., нівелюють повноваження Президента. Президент перестає бути главою держави та гарантом дотримання Конституції, через що Україна вже не має повноважного, а отже — відповідального керівника. Натомість значні повноваження перейшли до Верховної Ради, що призвело до ліквідації персональної відповідальності за стан справ у державі. На президентських виборах 2004 року народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні (ст. 5 Конституції), обирав Президента саме з повноваженнями, передбаченими Конституцією України від 28.06.1996 р.
Окрім того, «політреформа» змінює конституційний лад в Україні, а таке рішення можна приймати лише на всенародному референдумі – згідно з 5-ю статтею Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Оскільки зміни, внесені Верховною Радою в Конституцію України згідно із Законом № 2222-IV(2222-15) від 08.02.2004 р., не були закріплені всенародним референдумом, вони не можуть розцінюватись нами інакше як антиконституційний переворот.
Усвідомлюючи, що згаданий Закон є антидержавним і може бути скасований Конституційним Судом, Верховна Рада зробила наступний злочинний крок – заборонила Конституційному Суду виконувати свій прямий обов’язок, зафіксований у статті 147: «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України». Для цього вона прийняла Закон України № 1253 від 4 серпня 2006 року, яким заборонила Конституційному Суду України переглядати «політреформу».
Таким чином, внаслідок прийняття двох антидержавних законів, Верховна Рада позбавила державу повноважного і відповідального керівника, здійснила крок до узурпації влади (порушивши ст. 5 Конституції), створила прецедент для нових зловживань і остаточного руйнування правового поля, що у ближчому часі може призвести до руйнації держави та втрати суверенітету України.
Для виправлення згаданої деформації потрібно шляхом всенародного референдуму скасувати антиконституційну «політреформу» і зберегти законну президентсько- парламентську республіку з повноважним і відповідальним главою держави.
Особиста зацікавленість і персональна відповідальність Президента за досягнення конституційної мети є третім принципом успішної організації. Цей принциповий момент також має бути зафіксовано в Конституції України. За Конституцією Президент володіє найбільшими владними повноваженнями, тому повинен нести найбільшу відповідальність за досягнення державою її мети. Через це статтю 102 Конституції України (розділ V. Президент України) необхідно доповнити таким реченням: «Президент несе персональну відповідальність за досягнення мети державної влади (стаття 3) на час завершення свого президентського строку. За невиконання зазначеної мети Президент відповідає власним майном і власною свободою згідно з рішенням Верховного Суду, яке має бути прийнято протягом 6 місяців з дня закінчення його президентських повноважень після відкритого судового розгляду». Це положення відповідає демократичним принципам та тексту присяги Президента: «Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу» (стаття 104). Верховний Суд приймає кваліфіковане рішення про покарання або оправдання Президента, якщо буде встановлено, що керована ним державна влада не досягла своєї мети через непереборні обставини.
Що ж до матеріальної зацікавленості Президента в ефективній діяльності, то його винагорода має складатися з фіксованої та змінної частин. При цьому змінна частина повинна прямо залежати від кінцевих результатів діяльності керованої Президентом влади, тобто від досягнення конституційної мети. Ця норма має бути чітко прописана у відповідному законі Україні.
Обов’язковою умовою демократичного устрою є прозорість і підконтрольність влади – це четвертий принцип успішної організації. Народ повинен знати, що реально відбувається і як керована Президентом влада щорічно наближається до своєї конституційної мети – зростання кількості корінного населення та якості його життя.
Для реалізації цього принципу необхідно розробити й законодавчо затвердити дієву систему здійснення постійного моніторингу діяльності влади, який проводитиметься на основі Індексу людського розвитку, та об’єктивного інформування громадян України про стан справ у всіх сферах життя національного організму.
Другою необхідною умовою реалізації цього принципу повинно стати запровадження системи оцінки діяльності Президента народом. У день голосування громадяни заповнюють не лише виборчий бюлетень, а й лист оцінки Президента за попередній період, яка визначається за 5-бальною шкалою. За результатами оцінки діяльності Президента, останній отримує винагороду або покарання.
Існуючий в Україні державний устрій – це заперечення загальновизнаних організаційних аксіом демократичних спільнот:
1. Нація не має чітко сформульованої конституційної мети, тому державна влада працює не на народні, а на власні інтереси, де кожен посадовець ставить перед собою власну мету.
2. Внаслідок антиконституційної «політреформи» Україна не має повноважного керівника, який би ніс персональну відповідальність за дії керованої ним держави.
3. Конституція України не передбачає матеріальної зацікавленості і персональної відповідальності Президента за результати правління.
4. Нація не має незалежного контролюючого органу, відповідального перед народом і спроможного контролювати законодавчу, виконавчу та судову владу. Тому державна влада неефективна, антинародна, безконтрольна і безкарна.
Потрібно якнайскоріше провести всенародний референдум за народною ініціативою згідно з 72-ю статтею Конституції. Шляхом референдуму народ має висловити підтримку проекту раціоналізації держави, яка полягає у збереженні законної президентсько-парламентської республіки відповідно до Конституції 1996 року та внесенні до неї трьох зазначених вище положень про:
- мету державної влади;
- персональну відповідальність Президента за досягнення мети;
- всенародну оцінку діяльності Президента.
Запропоновані зміни Конституції є практичним втіленням задекларованого в Конституції курсу на «розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави». Здійснення цього проекту дозволить радикально підвищити якість життя Української нації, досягти єдності держави та суспільства. Підготовка й проведення референдуму матимуть величезне просвітницьке значення для Українського народу, сприятимуть національній консолідації та вихованню громадянської відповідальності.
Прийнято 28 січня 2007 року ХХІІІ З’їздом Української Національної Асамблеї.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Звернення Української Національної Асамблеї до Президента України
Світ:
07020901e.jpg
Його суть полягає в переході реальної влади від всенародно обраного Президента до уряду, який був створений у результаті маніпуляцій проведених кількома фінансово-олігархічними кланами. Уряд народом не обирався і не несе перед ним ніякої відповідальності за стан справ у державі. Таким чином, Український народ позбавлено права бути джерелом влади і головним суб’єктом управління державою, яке він реалізує через делегування своїх владних прав конкретним особам.
На основі очевидних логічних міркувань можна прийти до однозначного висновку: існуючий в Україні політичний устрій не має нічого спільного з демократією.
Подальший розвиток України неможливий без виправлення самої системи державного управління. Тому, Українська Національна Асамблея пропонує Президенту України, як єдиній гілці влади, яку ми вважаємо легітимною, приступити до реалізації «Проекту раціоналізації держави», суть якого полягає у нижченаведеному.
Ефективна організація будь-якої спільноти базується на чотирьох головних принципах: 1) мета, яку прагне досягти ця спільнота; 2) повноважний керівник; 3) персональна відповідальність керівника за досягнення поставленої мети; 4) контроль суспільства за процесом керівництва та його результатами.
Основним документом Української держави є Конституція. Проте в нині діючій Конституції нічого не сказано про мету державної влади. Відсутність мети унеможливлює надати оцінку ефективності діючої влади.
Цей недолік можна виправити через доповнення 3-ої статті Конституції України (розділ І. Загальні засади) таким реченням: «Метою державної влади є кількісне зростання корінного населення України та неухильне підвищення якості його життя, що визначається Індексом людського розвитку Програми розвитку ООН». У міжнародній практиці давно використовується Індекс людського розвитку (Індекс якості життя), який розраховується за методикою Програми розвитку ООН на основі індексів реальних доходів на душу населення, досягнутого рівня освіти та тривалості життя.
Наявність повноважного керівника – це другий принцип успішної організації. В Україні таким керівником є Президент. Згідно з Конституцією від 28.06.1996 р. він є главою держави і володіє найбільшими владними повноваженнями. Зміни, внесені Верховною Радою в Конституцію України згідно із Законом № 2222-IV(2222-15) від 08.12.2004 р., нівелюють повноваження Президента. Президент перестає бути главою держави та гарантом дотримання Конституції, через що Україна вже не має повноважного, а отже — відповідального керівника. Натомість значні повноваження перейшли до Верховної Ради, що призвело до ліквідації персональної відповідальності за стан справ у державі. На президентських виборах 2004 року народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні (ст. 5 Конституції), обирав Президента саме з повноваженнями, передбаченими Конституцією України від 28.06.1996 р.
Окрім того, «політреформа» змінює конституційний лад в Україні, а таке рішення можна приймати лише на всенародному референдумі – згідно з 5-ю статтею Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Оскільки зміни, внесені Верховною Радою в Конституцію України згідно із Законом № 2222-IV(2222-15) від 08.02.2004 р., не були закріплені всенародним референдумом, вони не можуть розцінюватись нами інакше як антиконституційний переворот.
Усвідомлюючи, що згаданий Закон є антидержавним і може бути скасований Конституційним Судом, Верховна Рада зробила наступний злочинний крок – заборонила Конституційному Суду виконувати свій прямий обов’язок, зафіксований у статті 147: «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України». Для цього вона прийняла Закон України № 1253 від 4 серпня 2006 року, яким заборонила Конституційному Суду України переглядати «політреформу».
Таким чином, внаслідок прийняття двох антидержавних законів, Верховна Рада позбавила державу повноважного і відповідального керівника, здійснила крок до узурпації влади (порушивши ст. 5 Конституції), створила прецедент для нових зловживань і остаточного руйнування правового поля, що у ближчому часі може призвести до руйнації держави та втрати суверенітету України.
Для виправлення згаданої деформації потрібно шляхом всенародного референдуму скасувати антиконституційну «політреформу» і зберегти законну президентсько- парламентську республіку з повноважним і відповідальним главою держави.
Особиста зацікавленість і персональна відповідальність Президента за досягнення конституційної мети є третім принципом успішної організації. Цей принциповий момент також має бути зафіксовано в Конституції України. За Конституцією Президент володіє найбільшими владними повноваженнями, тому повинен нести найбільшу відповідальність за досягнення державою її мети. Через це статтю 102 Конституції України (розділ V. Президент України) необхідно доповнити таким реченням: «Президент несе персональну відповідальність за досягнення мети державної влади (стаття 3) на час завершення свого президентського строку. За невиконання зазначеної мети Президент відповідає власним майном і власною свободою згідно з рішенням Верховного Суду, яке має бути прийнято протягом 6 місяців з дня закінчення його президентських повноважень після відкритого судового розгляду». Це положення відповідає демократичним принципам та тексту присяги Президента: «Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу» (стаття 104). Верховний Суд приймає кваліфіковане рішення про покарання або оправдання Президента, якщо буде встановлено, що керована ним державна влада не досягла своєї мети через непереборні обставини.
Що ж до матеріальної зацікавленості Президента в ефективній діяльності, то його винагорода має складатися з фіксованої та змінної частин. При цьому змінна частина повинна прямо залежати від кінцевих результатів діяльності керованої Президентом влади, тобто від досягнення конституційної мети. Ця норма має бути чітко прописана у відповідному законі Україні.
Обов’язковою умовою демократичного устрою є прозорість і підконтрольність влади – це четвертий принцип успішної організації. Народ повинен знати, що реально відбувається і як керована Президентом влада щорічно наближається до своєї конституційної мети – зростання кількості корінного населення та якості його життя.
Для реалізації цього принципу необхідно розробити й законодавчо затвердити дієву систему здійснення постійного моніторингу діяльності влади, який проводитиметься на основі Індексу людського розвитку, та об’єктивного інформування громадян України про стан справ у всіх сферах життя національного організму.
Другою необхідною умовою реалізації цього принципу повинно стати запровадження системи оцінки діяльності Президента народом. У день голосування громадяни заповнюють не лише виборчий бюлетень, а й лист оцінки Президента за попередній період, яка визначається за 5-бальною шкалою. За результатами оцінки діяльності Президента, останній отримує винагороду або покарання.
Існуючий в Україні державний устрій – це заперечення загальновизнаних організаційних аксіом демократичних спільнот:
1. Нація не має чітко сформульованої конституційної мети, тому державна влада працює не на народні, а на власні інтереси, де кожен посадовець ставить перед собою власну мету.
2. Внаслідок антиконституційної «політреформи» Україна не має повноважного керівника, який би ніс персональну відповідальність за дії керованої ним держави.
3. Конституція України не передбачає матеріальної зацікавленості і персональної відповідальності Президента за результати правління.
4. Нація не має незалежного контролюючого органу, відповідального перед народом і спроможного контролювати законодавчу, виконавчу та судову владу. Тому державна влада неефективна, антинародна, безконтрольна і безкарна.
Потрібно якнайскоріше провести всенародний референдум за народною ініціативою згідно з 72-ю статтею Конституції. Шляхом референдуму народ має висловити підтримку проекту раціоналізації держави, яка полягає у збереженні законної президентсько-парламентської республіки відповідно до Конституції 1996 року та внесенні до неї трьох зазначених вище положень про:
- мету державної влади;
- персональну відповідальність Президента за досягнення мети;
- всенародну оцінку діяльності Президента.
Запропоновані зміни Конституції є практичним втіленням задекларованого в Конституції курсу на «розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави». Здійснення цього проекту дозволить радикально підвищити якість життя Української нації, досягти єдності держави та суспільства. Підготовка й проведення референдуму матимуть величезне просвітницьке значення для Українського народу, сприятимуть національній консолідації та вихованню громадянської відповідальності.
Прийнято 28 січня 2007 року ХХІІІ З’їздом Української Національної Асамблеї.
Голова УНА Юрій Шухевич
---------------------------------
В тему:
Українська Національна Асамблея (1989—2006)
Третій етап революції неминучий
Програма Української Національної Асамблеї «СОНЯЧНА РЕВОЛЮЦІЯ, ТРЕТІЙ ГЕТЬМАНАТ»
Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО): коротка історія, структура, контакти
Запитай Миколу Карпюка. Наприклад, про те, чому Бог любить УНА-УНСО?
Руслан Зайченко на «Бі-бі-сі»: для УНА важко на виборах – легко в бою!
БЕЗПЕЧНО. ЧИСТО. ВЕСЕЛО
УНА знищує віруси!
Юрій Шухевич: Ми проти вступу України в НАТО
Юрій Шухевич оголосив надзвичайний набір до лав УНСО
УНА поставила Віктору Ющенку за роботу «трійку» і в якості «покарання» не проти забрати машину в його сина
З КУНу — до УНА
Повторимо вчинок Виговського?
УНА: Референдум — шлях до подолання системної кризи
Юрій Шухевич (УНА-УНСО): «Призначити всеукраїнський референдум для з’ясування доцільності зміни конституційного ладу" — звернення до Президента України
Конституційна криза вирішується легітимним переходом до Третього Гетьманату
З’їзд УНА проголосив початок Сонячної Революції
Ключові слова Сонячного Переходу: віра, тотальність, концентрація, вибуховість
Повний текст програми УНА «Сонячна Революція, Третій Гетьманат»
Світоглядна доктрина УНА: ЖИТИ ЗА ЗАКОНАМИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ!
Унсовці
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта