Вибори, вибори. Кого оберуть до Верховної Ради чергового демократичного скликання - усі ми здогадуємося. Тих самих. Ажіотаж серед політиканських верхівок викликає хіба сам процес, неминуче пов’язаний з можливістю підзаробити. Акція: агітуй за політиканів, отримаєш пральну машину і пачку порошку в додачу. Вибори до Верховної Ради жодних позитивних (негативних) емоцій не викликають. Байдуже.
Ну, знову вони розпочнуть свою агітацію. Знайомі пики говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть про те, які вони хороші і незамінні. Але навіщо вірити цим пикам? Вони однакові, до того ж вони брешуть. Не за ліберально-комуністичну балаканину боролися воїни Київської Русі, козаки, гайдамаки та оунівці. Не за імперативні мандати рясно здобрювали ландшафти кров’ю опонентів герої Коліївщини. І не легалізацію євросоюзівського скотоложества воювали бійці УПА. Інститут Верховної Ради докорінно суперечить устоям традиційної расово-культурної спільноти трудящих України.
Можна скільки завгодно захоплюватися захоплюючими дискусіями між представниками різних фракцій. Але чому уся ця балаканина робиться за гроші платників податків? Для чого потрібна Верховна Рада, якщо ефект її діяльності негативний? Для того, щоб споживати гроші українських трудящих? Легалізоване пограбування якесь.
Приємно і обнадійливо, що кількість бажаючих взяти участь в процесі кидання папірців у прозорі склопластикові урни меншає з кожною хвилиною. Від того, проголосуємо ми за Кока-колу чи Пепсі-колу, нічого не зміниться. Сама система ліберального парламентаризму робить процес повернення до великодержавного гегемонізму неможливим в принципі.
Спроба проведення Майдану-2 продемонструвала аж ніяк не ейфорію – 50-гривневі купюри роздавалися учасникам масовок відкрито і неприховано. Головним предметом обговорення серед студентської молоді стали високі тарифи від „Громадянської компанії Пора” порівняно з низькими тарифами від Народного Союзу „Наша Україна”. Ліберасти проти гопників. Нехай собі воюють.
Там, у них, всі однакові. Голосувати за них похабно і непристойно. Верховна Рада – це елемент шоу-бізнесу. Там вже сидять табачніки з русланами. На черзі аделаджи з шустерами. Клоака, від якої треба триматися подалі. Вони – не ми.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Вони – не ми
Світ:
cherep.jpg
Ну, знову вони розпочнуть свою агітацію. Знайомі пики говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть, говоритимуть про те, які вони хороші і незамінні. Але навіщо вірити цим пикам? Вони однакові, до того ж вони брешуть. Не за ліберально-комуністичну балаканину боролися воїни Київської Русі, козаки, гайдамаки та оунівці. Не за імперативні мандати рясно здобрювали ландшафти кров’ю опонентів герої Коліївщини. І не легалізацію євросоюзівського скотоложества воювали бійці УПА. Інститут Верховної Ради докорінно суперечить устоям традиційної расово-культурної спільноти трудящих України.
Можна скільки завгодно захоплюватися захоплюючими дискусіями між представниками різних фракцій. Але чому уся ця балаканина робиться за гроші платників податків? Для чого потрібна Верховна Рада, якщо ефект її діяльності негативний? Для того, щоб споживати гроші українських трудящих? Легалізоване пограбування якесь.
Приємно і обнадійливо, що кількість бажаючих взяти участь в процесі кидання папірців у прозорі склопластикові урни меншає з кожною хвилиною. Від того, проголосуємо ми за Кока-колу чи Пепсі-колу, нічого не зміниться. Сама система ліберального парламентаризму робить процес повернення до великодержавного гегемонізму неможливим в принципі.
Спроба проведення Майдану-2 продемонструвала аж ніяк не ейфорію – 50-гривневі купюри роздавалися учасникам масовок відкрито і неприховано. Головним предметом обговорення серед студентської молоді стали високі тарифи від „Громадянської компанії Пора” порівняно з низькими тарифами від Народного Союзу „Наша Україна”. Ліберасти проти гопників. Нехай собі воюють.
Там, у них, всі однакові. Голосувати за них похабно і непристойно. Верховна Рада – це елемент шоу-бізнесу. Там вже сидять табачніки з русланами. На черзі аделаджи з шустерами. Клоака, від якої треба триматися подалі. Вони – не ми.
За Третій Гетьманат!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта