Коли закінчаться чергові вибори до Верховної Ради, трудящі увімкнуть свої телевізори, а там знову жванії, грігян, коломойські, червоненки, фельдмани, черновецькі, арфуши, аделаджи, шустери та інша політична нація. Фракції, розколи, ток-шоу. І подумають тоді трудящі: ось кидаємо ми папірці в урни, кидаємо, - а там, у Раді, ті ж самі персонажі. Що б і скільки ми кудись не кидали, вони завжди там, на Грушевського. Може, нас дурять? Дивовижна прозорливість.
Ніщо так не виявило справжнє обличчя цього політикуму, цієї, прости Господи, еліти, як платні майданні мітинги. Тобто гроші є. Просто їх вкрали. Хто вкрав? Той, хто організовує платні мітинги. Назвати по прізвищам? Замкнуте коло, знов рожеві пики політичної нації.
Розподіл на еліту і маргіналів – це розподіл на народ і паразитів. Елітні паразити проти трудящих маргіналів. Еліта – це Сердючка і Добкін Кернес-Гепа. Маргінали – увесь український народ. Політична нація проти етнічної нації. Ліберастія проти Традиції. Маргінали голосують – еліта перемагає. Результат: економічна депортація та геноцид українців як складова насильницької зміни етнічного складу населення країни. Ніхто за геноцид і депортації не відповідає. Як і в 30-х – 40-х роках минулого століття. Вбивати українців можна, це антифашизм. Захищати расово-культурну природу корінної нації не можна, це фашизм. Ну тоді всі золоті сторінки української історії – суцільний фашизм, починаючи від остаточного вирішення Святославом хазарського питання і Коліївщини. В умовах ліберальної толерантності відмежовування від власної переможної історії є антифашизмом.
Чому політична нація претендує на статус корінної нації? Відповідь така. Політична нація – це те, що має посісти місце знищеної нації української. Темпи економічної депортації українців збільшуються, етноцид набирає обертів, місце корінної нації окуповують афро-азійсько-кавказькі мігранти. Для того, щоб стерти пам’ять про націю-господаря, знищено графу „національність” у паспорті. Таким чином політична нація – це корпорація вбивць, масонська ложа і контрольована біомаса водночас. Обитель зла. Чужі. Верховна Рада – інструмент легітимізації політичної нації.
Можливо, вибори до Верховної Ради республіки це дуже здорово. Але українські трудящі в депутатів не вірують. Більше шансів виграти у грального автомату. Ефективність депутатів нижче ефективності „однорукого бандита”. В Київській Русі не було депутатів. І в Запорізькій Січі не було депутатів. Гайдамаки не були депутатами. До ОУН вибори не проводилися. Їх пам’ятатимуть завжди. А хто років через 40 згадає увесь цей толерантний кагал? Вони – не ми.
За Україну без окупантів. Свобода – це порядок. За Третій Гетьманат!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Кому вони потрібні, ці вибори?
Світ:
06032005a.gif
Розподіл на еліту і маргіналів – це розподіл на народ і паразитів. Елітні паразити проти трудящих маргіналів. Еліта – це Сердючка і Добкін Кернес-Гепа. Маргінали – увесь український народ. Політична нація проти етнічної нації. Ліберастія проти Традиції. Маргінали голосують – еліта перемагає. Результат: економічна депортація та геноцид українців як складова насильницької зміни етнічного складу населення країни. Ніхто за геноцид і депортації не відповідає. Як і в 30-х – 40-х роках минулого століття. Вбивати українців можна, це антифашизм. Захищати расово-культурну природу корінної нації не можна, це фашизм. Ну тоді всі золоті сторінки української історії – суцільний фашизм, починаючи від остаточного вирішення Святославом хазарського питання і Коліївщини. В умовах ліберальної толерантності відмежовування від власної переможної історії є антифашизмом.
Чому політична нація претендує на статус корінної нації? Відповідь така. Політична нація – це те, що має посісти місце знищеної нації української. Темпи економічної депортації українців збільшуються, етноцид набирає обертів, місце корінної нації окуповують афро-азійсько-кавказькі мігранти. Для того, щоб стерти пам’ять про націю-господаря, знищено графу „національність” у паспорті. Таким чином політична нація – це корпорація вбивць, масонська ложа і контрольована біомаса водночас. Обитель зла. Чужі. Верховна Рада – інструмент легітимізації політичної нації.
Можливо, вибори до Верховної Ради республіки це дуже здорово. Але українські трудящі в депутатів не вірують. Більше шансів виграти у грального автомату. Ефективність депутатів нижче ефективності „однорукого бандита”. В Київській Русі не було депутатів. І в Запорізькій Січі не було депутатів. Гайдамаки не були депутатами. До ОУН вибори не проводилися. Їх пам’ятатимуть завжди. А хто років через 40 згадає увесь цей толерантний кагал? Вони – не ми.
За Україну без окупантів. Свобода – це порядок. За Третій Гетьманат!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта