Якщо 9 травня 1945 року був день перемоги, то для чого 24 серпня 1991 року проголошувати незалежність? Незалежність від переможців? День перемоги не був днем перемоги?
Якщо перемога СРСР над ІІІ Рейхом відбулася під червоним прапором, то до чого тут прапор України, під яким проти СРСР воювали українські антирадянські збройні формації? Чи не є паралельне використання чиновниками 9 травня обох не поєднаних прапорів проявом шизофренії?
Якщо ті, хто боровся за вільну Україну, досі не визнані учасниками Другої світової війни, а ті, хто вбивав борців за волю України, отримують персональні пенсії, то хто у тій війні переміг? І чиє це свято? І чия це республіка?
Онуки тих, хто воював в лісах, співають „Ще не вмерла…” з онуками тих, хто стояв на вишках. Це і є національна єдність, ненависна політиканам. Мета політиканів – розколоти націю задля отримання надприбутків. Розкол нації – це щоденна українофобія, українофобські зачистки вулиць Києва від української молоді за етнічною ознакою, день перемоги з прокляттями на адресу бійців українського націоналістичного спротиву. Українофобія як національна ідея цієї республіки розколює націю, яка розколюватися не бажає.
День перемоги – день розколу. Бо далеко не всі українці воювали за червоних переможців. Ні УПА, ні Дивізія СС Галичина 9 травня 1945 року нікого не перемогли.
Республіка заплуталась в минулому, яке звисає над нею домокловим мечем. Ключ до майбутнього України – в її очищеній від роздвоєної шизофренії історіографії. І не інакше. Решта – шоу-бізнес.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
9 травня. Домоклів меч
Світ:
07050806a.jpg
Якщо перемога СРСР над ІІІ Рейхом відбулася під червоним прапором, то до чого тут прапор України, під яким проти СРСР воювали українські антирадянські збройні формації? Чи не є паралельне використання чиновниками 9 травня обох не поєднаних прапорів проявом шизофренії?
Якщо ті, хто боровся за вільну Україну, досі не визнані учасниками Другої світової війни, а ті, хто вбивав борців за волю України, отримують персональні пенсії, то хто у тій війні переміг? І чиє це свято? І чия це республіка?
Онуки тих, хто воював в лісах, співають „Ще не вмерла…” з онуками тих, хто стояв на вишках. Це і є національна єдність, ненависна політиканам. Мета політиканів – розколоти націю задля отримання надприбутків. Розкол нації – це щоденна українофобія, українофобські зачистки вулиць Києва від української молоді за етнічною ознакою, день перемоги з прокляттями на адресу бійців українського націоналістичного спротиву. Українофобія як національна ідея цієї республіки розколює націю, яка розколюватися не бажає.
День перемоги – день розколу. Бо далеко не всі українці воювали за червоних переможців. Ні УПА, ні Дивізія СС Галичина 9 травня 1945 року нікого не перемогли.
Республіка заплуталась в минулому, яке звисає над нею домокловим мечем. Ключ до майбутнього України – в її очищеній від роздвоєної шизофренії історіографії. І не інакше. Решта – шоу-бізнес.
----------------------------------
В тему:
Як після Дня Перемоги загинуло три мільйони німців
Про героїв і злочинців
Сповідь чекіста
УПА воювала з НКВД, а не з Червоною армією
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта