В Москві так бояться “української революційної зарази”, що бачать пряму загрозу собі у всьому українському.
Сумно і боляче читати чергове звернення "мєстних". (див. Обращение "Местных" против антироссийской пропаганды в Библиотеке украинской литературы) Відразу пригадуються старі і не найприємніші терміни: "виказування", "полювання на відьом". (Але й отут можна знайти привід для оптимізму: слава Богу, що поки не репресії). Ці хлопці називають себе "політичними екологами". Тобто, потрібно так розуміти, що вони збираються просапувати, випалювати все, що порушує екологічну невинність нашого правильного політичного ландшафту. Страшні пропоновані ними методи: атака на заклад культури - бібліотеку, жорстка цензура. У минулому столітті ми це вже проходили, і хотілося б вірити, що до книжкового автодафе не повернемося.
Життя складне, воно не одномірне, не біло-чорне, і не оранжево-блакитне. Тому так огидні спроби загнати українську культуру та українську літературу в обгороджені колючим дротом і розстрільними командами рамки "Хрестоматії української радянської літератури". Давно відомо: якщо обходити, приховувати, гримувати гострі моменти життя та історії, вони від цього не зникнуть. А, навпроти, будуть проявлятися у більш різких, хворобливих формах.
До відома доносителів - у Бібліотеці української літератури зберігається безліч видань, що досить жорстко полемізують з українською національною ідеєю, просто відкидають наявність українського народу, особливої української мови й культури. І, повірте, ці книги зберігаються так само дбайливо, як і всі інші. Такі різні російські автори, як Віссаріон Бєлінський або Йосип Бродський часом також жорстко та навіть грубо висловлювалися на адресу всього українського. Але ні в Україні, ні в БУЛ нікому в голову не прийде боротися із цими авторами та їхніми роботами.
Таке книжкове виказування може спасти на думку тільки напівписьменним "політичним екологам", що ділять усіх на наших і не наших, на правильних і неправильних. І якщо хтось хоче, щоб українці в Москві та Росії почували себе не рідними дітьми, а пасинками, людьми другого сорту, зобов'язаними щохвилини кланятися, робити "ку" і доводити свою лояльність старшому братові, то він досяг своєї мети, саме завдяки постійним подібним діям "мєстних".
А боротьба за права московських і російських "налогоплатильщиков" (саме так в російському тексті) отут ні при чому. У Москві та Росії живуть мільйони українців, що добре працюють і справно платять податки. Тому вони мають повне право на свою Бібліотеку (поки, на жаль, єдину в Росії!) і на те, щоб вона працювала в нормальному робочому режимі, відповідно до професійних якостей та сумління її співробітників. І без оглядок на крикливих новоявлених підмосковних "сенаторів Маккарті", настирливо шукаючих свою екологічну нішу в нашому політикумі.
Олег Кудрин, відповідальний редактор журналу "Імена", Москва
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Брудна екологічна ніша "политекологів"
Світ:
Життя складне, воно не одномірне, не біло-чорне, і не оранжево-блакитне. Тому так огидні спроби загнати українську культуру та українську літературу в обгороджені колючим дротом і розстрільними командами рамки "Хрестоматії української радянської літератури". Давно відомо: якщо обходити, приховувати, гримувати гострі моменти життя та історії, вони від цього не зникнуть. А, навпроти, будуть проявлятися у більш різких, хворобливих формах.
До відома доносителів - у Бібліотеці української літератури зберігається безліч видань, що досить жорстко полемізують з українською національною ідеєю, просто відкидають наявність українського народу, особливої української мови й культури. І, повірте, ці книги зберігаються так само дбайливо, як і всі інші. Такі різні російські автори, як Віссаріон Бєлінський або Йосип Бродський часом також жорстко та навіть грубо висловлювалися на адресу всього українського. Але ні в Україні, ні в БУЛ нікому в голову не прийде боротися із цими авторами та їхніми роботами.
Таке книжкове виказування може спасти на думку тільки напівписьменним "політичним екологам", що ділять усіх на наших і не наших, на правильних і неправильних. І якщо хтось хоче, щоб українці в Москві та Росії почували себе не рідними дітьми, а пасинками, людьми другого сорту, зобов'язаними щохвилини кланятися, робити "ку" і доводити свою лояльність старшому братові, то він досяг своєї мети, саме завдяки постійним подібним діям "мєстних".
А боротьба за права московських і російських "налогоплатильщиков" (саме так в російському тексті) отут ні при чому. У Москві та Росії живуть мільйони українців, що добре працюють і справно платять податки. Тому вони мають повне право на свою Бібліотеку (поки, на жаль, єдину в Росії!) і на те, щоб вона працювала в нормальному робочому режимі, відповідно до професійних якостей та сумління її співробітників. І без оглядок на крикливих новоявлених підмосковних "сенаторів Маккарті", настирливо шукаючих свою екологічну нішу в нашому політикумі.
Олег Кудрин, відповідальний редактор журналу "Імена", Москва
Обращение "Местных" против антироссийской пропаганды в Библиотеке украинской литературы
----------------------------------------------------
В тему:
“Полювання на відьом”
Русь = Україна ≠ Росія. Два імені однієї країни
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи