Олекса Негребецький: "Фільми для власників каналів — це прикрі вставки між рекламою".

Олекса Негребецький (справжнє ім’я — Леонід Дмитренко) переклав із англійської телесеріали ”Альф” та ”Телепузики”, анімаційні стрічки ”Тачки”, ”Шрек”, низку художніх фільмів, зокрема ”Пірати Карибського моря-3”. Він брав участь у редагуванні перекладу книжок Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера.

— Мені закидають, що я вживаю суржик, — скаржиться Олекса Негребецький на прес-конференції. — Наприклад, слово ”жду” замість ”чекаю”. А як же у Шевченка: ”Не жди добра, не жди сподіваної волі”... Я не вважаю, що слово ”ждати” чимось схоже на суржик. Або: як можна казати ”ясно”, коли треба казати ”зрозуміло”. У кожного своя думка щодо чистоти мови.

Леонід Дмитренко закінчив біологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював цитогенетиком в інституті ботаніки. Англійську вивчив самотужки. Прийшов працювати літературним редактором на канал ICTV. Редагував перекладні тексти. Потім наважився перекладати сам.

— Колись я при Радянському Союзі жив, і тоді ознакою інакодумства було захоплення Америкою, американським способом життя, мовою. Пісні ж слухали всі тільки англомовні. Аллу Пугачову слухали лише учні ПТУ. Це був міф, звісно, — я про Америку. Але цей міф спонукав до самостійного вивчення англійської мови, бо в школі й університеті я вивчав німецьку. У мене навіть кличка була Дойч.

Він має трьох дітей: Ярині — 11 років, Ярославові — 10, Любомиру — 4. Вони не знають російської.

— Мої діти до позаминулого року ні разу не бачили кіно на великому екрані. Але зараз, коли з’явилося таке явище як дубляж українською, вони передивилися усі фільми — мої, і не тільки мої. І їм дуже сподобалося.
Синхронний текст фільму — співставляє переклад із рухами рота акторів — та переклад Негребецький робить за два тижні.

— Стільки ж часу займає робота в студії, — додає. — Кожне кашляння, зітхання, сльози треба передублювати. У фільмі буває по 40–60 персонажів, і за кожним треба це зробити. Переклав дуже багато фільмів. Інколи дивлюся кіно і дивуюся, хто це так гарно його переклав, — жартує, — а потім розумію, що це я. Стільки всього переклав, що вже й не пам’ятаю.

Олексу Негребецького запитують, чи він перекладає фільми дослівно.

— Це неможливо, особливо, коли пишеться синхронний текст, — відказує. — Доводиться писати інше, ніж реально говорить персонаж. Бо фраза не вміщається ніяк. Українська мова тільки за знаками довша за англійську на одну цілу і тринадцять сотих. Але й самі слова довші, через те не можна дослівно перекладати. Доводиться перекладати зміст, а не кожне слово, — пояснює Негребецький. — Американці дуже люблять казати ”о, ноу” й ”о, май гад” — де треба і де не треба. І потрібно вигадати, що з цим ”гадом” робити, як його замінити.

Скаржиться на погану якість українських перекладів на телебаченні.

— У мене є така улюблена фраза: фільми для власників телеканалів — це прикрі вставки між рекламою. Якби ви знали, скільки отримує перекладач на телебаченні за годину фільму (фільм десь півтори години). Навіть 40 доларів не платять — менше. А перекласти годину треба кілька днів роботи. Тож перекладає дітвора, яка мови толком не знає.

— Моя суб’єктивна думка, що не треба перекладати все підряд. Головне, щоб якість була хороша. Щоб не казали, що українська мова погана. Це перекладач поганий. Поганий режисер, який не зумів знайти відповідних акторів. І конкретний актор, який не міг добре прочитати. А не мова! — обурюється Негребецький.