Віктор НЕБОЖЕНКО: "Я взагалі прихильник сильної президентської влади"

У лист, адресований Генсеку НАТО Яапу де Хооп Схефферу, внесли виправлення. Як і раніше, в документі міститься прохання приєднати Україну до Плану дій щодо членства в Альянсі. Але до цього додали уточнення: остаточне рішення з питання вступу в НАТО прийме український народ на референдумі. Він обов’язково відбудеться, завірила недавно прем’єр. А Президент в інтерв’ю телеканалу «Інтер» пояснив: від узгодження Плану щодо вступу країни в НАТО до безпосереднього набуття статусу члена Альянсу зазвичай проходить кілька років. «Здається, в жовтні урядом Януковича було затверджено План «Україна — НАТО». За змістовою частиною він нічим не відрізняється від Плану ПДЧ», — зазначив також Віктор Ющенко. Проте Віктор Янукович заявляє, що фракція Партії регіонів і далі блокуватиме роботу парламенту. Новоспечені опозиціонери вважають, що Президент, прем’єр і спікер повинні були порадитися з народом до того як відправляти листи Генсеку НАТО. Намір блокувати пленарні засідання Ради через так званий лист трьох, з урахуванням того, що уряд Януковича також підтримував євроатлантичне спрямування України, це позиція чи поза? — запитав «День» у керівника соціологічної служби «Український барометр». «Це спроба регіоналів знайти себе, не більше,» — припускає Віктор Небоженко. Про те, чи загрожує ця спроба самоідентифікації «синьо-білих» періодичними збоями роботи парламенту; про те, чи соратники Президент і прем’єр, чи все ж таки опоненти; про те, чому розпадуться три популярні нині партії — ПР, БЮТ і НУ-НС, розповів «Дню» пан Небоженко.

— Вікторе Сергійовичу, як ви оціните останні події в парламенті? На п’ятницю, як відомо, було заплановано багато важливих питань. Але замість роботи депутати цілий день мусіювали тему НАТО і вже звично блокували трибуну. Це позиція новоспеченої опозиції чи поза?

— Знаєте, я не вважаю, що професійні політики на Заході не розуміють того, що українська політична еліта дуже молода, незріла й звідси, власне кажучи, все наше торохкання. На мій погляд, те, що чіпляються до Яценюка, мовляв, він підписав цей лист як голова всієї Верховної Ради, це не несе якоїсь небезпеки, щонайменше, для опозиції. Ось мужній підпис Тимошенко — так, він грає свою роль, бо Тимошенко намагалася грати в багатовекторність. Так, до речі, тенденція: раніше в нас президенти грали в багатовекторність, тепер грають прем’єр-міністри. Так ось, поставивши свій автограф під листом про приєднання України до ПДЧ у НАТО, Тимошенко позбавила себе поля для маневру, як у Кремлі, так і на Сході України. Але це підкреслило її позицію. Я гадаю, що насправді Партія регіонів, коли влаштовує такі заходи (блокування трибуни ВР. — Авт.) в парламенті, шукає себе. Іншими словами, регіонали тягнуть час, оскільки справжня опозиція повинна заявити про себе з такою ж політичною програмою, як будь-яка парламентська більшість. Цього немає, вони намагаються йти емпіричним шляхом, тобто шляхом спроб і помилок, якось щось вийде. Тому я вважаю, що й початок наступної сесії також стартує з якогось сумбуру. Однак зрозуміло, що з погляду зовнішнього спостерігача ми виглядаємо хворою людиною Європи. Знаєте, у XIX столітті так говорили про Туреччину. Але все одно, гадаю, моменти якогось прогресу все-таки є. Говорити, що парламент не працюватиме, мені здається, не доводиться. Крім того, є суто прагматичні обставини, які роблять сумбурною роботу нашої Верховної Ради, та й уряду також. Річ у тім, що всі кадрові призначення, які зараз повинні відбуватися, не влаштовують ні Ющенка, ні Тимошенко. Наприклад, щодо того ж Жванії. Відверто це лякає і Тимошенко як прем’єр-міністра, і Ющенка. А як відмовити Жванії? Ніхто не знає, як це зробити.

— Ви згадали про сумбурність вітчизняної політики. З огляду на це, чи можна говорити, що Україна є хоча би більш-менш прогнозованим партнером на світовій арені?

— Ні, звичайно. Ви зверніть увагу, що всі великі міжнародні організації і великі візити не відбуваються в Україні вже кілька років. Великий світ завмер в очікуванні того, коли в нас, скажімо так, ситуація «устаканиться». Вони хочуть бачити не просто владу, в якої буде чіткий політичний курс на Захід, вони хочуть бачити й політиків, які їм зрозумілі або хоча б прогнозовані. Ось це велика проблема всіх без виняткiв наших політиків. Ну, можливо, тут можна говорити про Ющенка, який відверто стоїть на західних позиціях. Але цього мало. Йдеться про політичну еліту, яка дійсно з 2004 року ніяк не може зрозуміти, чим їй займатися і в який бік рухатися. І це, звичайно ж, робить дуже стриманими великих політиків Заходу в контактах з Україною.

— І коли ж це все, на ваш погляд, «устаканиться»?

— Не раніше наступних президентських виборів і не пізніше 2012 року. Бо цей, здавалося б, випадковий успіх з Євро-2012, насправді — деякий знак Заходу, що далі вони терпіти наше безладдя не будуть. Тобто, ми повинні не просто побудувати стадіони, але й повинні стабілізувати свою політичну структуру.

— А це реально?

— Подивимося, ще три роки попереду. Я вам скажу, що проблема не в нашому сумбурі, проблема в трьох великих партіях, які зараз варять борщ в Україні. Партія регіонів, БЮТ і НУ-НС. Насправді, це перехідні партії, вони всі повинні розвалитися і сформувати якусь звичайну буржуазну лінійку парламентаризму від надто правої до надто лівої. У нас же немає лівих партій і немає націоналістичних партій, ось у чому річ. Розумієте, це взагалі разюче! У нас усі центристи й одночасно популісти. А потім, коли вони приходять до влади, називають себе прагматиками. Це жахливо. І ці партії обов’язково всі розпадуться. Ось цей чинник (а не дострокові або планові президентські вибори), який навіть не фіксується нашими політологами, буде одним із найбiльш руйнівних від 2008 до 2012 року. Не випадково, всі ці три партії хочуть імперативного мандату, щоб закріпити політичний консерватизм надовго.

— Як ви оцінюєте кадрову політику нового уряду?

— Ми всі чудово розуміли, що коли Партія регіонів взяла владу, сформувала Кабмін, там були досить посередні професіонали, хоч щоб вони про себе думали. Але вони не приховували своїх принципів: ми беремо тільки своїх. А коаліція показала ще гірший принцип. Людей на місцях призначали не за професійним принципом і не за лояльністю, а за силою торгу. Тому нинішній уряд нічим не кращий, ніж уряд Януковича. Професіоналізму там дуже й дуже мало. А це означає, що до травня місяця ми бачитимемо корупційні скандали.

— Вікторе Сергійовичу, опозиція, як молитву, щодня вимовляє прогноз, що ось-ось між Ющенком і Тимошенко пробіжить чорна кішка, внаслідок чого уряд буде відправлений у відставку й може бути створена широка коаліція в Раді. Надії регіоналів зрозумілі. Але ось недавно стався деякий каламбур у зв’язку з візитом Юлії Володимирівни в Москву. Спочатку Банкова заявила, мовляв, навіщо їй їхати туди 23 січня, якщо на початок лютого заплановано засідання комісії Ющенко — Путін. У результаті візит Тимошенко було взагалі відмінено. Це що — конкуренція Президента й прем’єра, ревнощі Ющенка?

— Знаєте, насправді, ревнощі ще не сформувалися. В Ющенка ширші зв’язки із західними політиками, ніж у Тимошенко. Сфотографуватися з Маргарет Тетчер може, грубо кажучи, будь-хто, потрібно мати лише добрі гроші. І отримати лист від Саркозі... Словом, це все не так просто як здається на перший погляд. Проблема в іншому. Можливо, він не пускає її в Москву для того, щоб спочатку була досягнута якась домовленість щодо газу. Це дуже серйозна проблема — нехай «Газпром» з’ясує відносини з нашим «Нафтогазом» і нехай з’явиться зрозумілість і прозорість. Приїзд Тимошенко, напевно, тільки все ускладнить, оскільки росіяни обов’язково питання ціноутворення на газ пов’яжуть з політичними проблемами.

— Пов’яжуть? Так газ і політика давним-давно намертво схрещені з політичною кон’юнктурою...

— Атож. Так ось, нехай краще поїде спочатку Дубина, який скаже, мовляв, я до політики не маю ні найменшого відношення, давайте вирішувати газові питання. А якщо відразу приїде прем’єр-міністр Тимошенко, ми опинимося в дуже непростій ситуації. Чому? Бо їй ставитимуть запитання типу: так ви йдете в НАТО, чи ні? Чи підійматимете ви питання про Чорноморські бази в Криму? І так далі, і так далі... Тому я не вважаю, що ревнощі почалися. Інша річ, якби Тимошенко вже почала зустрічатися з провідними діячами Великої Сімки. Ось тоді були б ревнощі. Але, гадаю, для виникнення цих ревнощів потрібно, щоб вона попрацювала прем’єр-міністром роки три, не менше. Я не вважаю, що світова спільнота чекає Тимошенко тільки через те, що ми її так усі любимо (сміється. — Авт. ).

— Прем’єр уже заявила про свої приватизаційні плани на поточний рік. Перші в списку — «Укртелеком» і Одеський припортовий завод. Чим можуть закінчитися для країни ці процеси?

— Розумієте, Юлія Володимирівна зробила страшні речі. Замість того, щоб почати другий етап економічних реформ, вона вирішила просто роздати гроші. Вона, очевидно, не читала історію... В Стародавньому Римі будь- який новий імператор, який приходив до влади, насамперед роздавав хліб і гроші, щоб завоювати популярність. Але це треба було робити постійно. Я її чудово розумію, їй потрібна зараз приватизація для того, щоб мати гроші для постійних виплат.

— Ваша експертна оцінка такого оперативного оприлюднення і вірогідно такого самого швидкого затвердження в Раді урядової програми «Український прорив: для людей, а не для політиків». Деякі аналітики зазначають, що, мовляв, команда Юлії Тимошенко намагається «протягнути» програму, забезпечивши Кабінет річним імунітетом від відставки. Ця програма, на вашу думку, імунітет для уряду, чи все ж путівник для країни?

— Навряд чи. Річ у тім, що вона не бере близько до серця статус усіляких програм. Ви даремно вважаєте, що для неї це імунітет, адже вона розуміє, що є різні способи як роботи в уряді, так і вірогідного відходу. І це повинні бути серйозніші докази, ніж урядова програма. Вона ніколи не вірила ні в які програми. Давайте пригадаємо про те, що її перша програма («Назустріч людям». — Авт. ) була взагалі філософська. Там був мир, дружба, гуманізм тощо. І всі прийшли в жах від такої програми, але вона мило усміхалася і все. Тому нинішня програма, ймовірно, все ж просто необхідна деталь, яку потрібно прийняти й забути.

— Віктор Ющенко наполягає на якнайшвидшій зміні скандально відомого Закону «Про Кабінет Міністрів». Запропонований главою держави новий проект повертає Президенту право вносити кандидатуру прем’єра на розгляд парламенту, посилює контроль гаранта над урядом і обмежує вплив Кабінету Міністрів на регіональну владу. Опозиція назвала ініціативу Президента кроком назустріч авторитаризму. Ваша думка щодо цього.

— Те, що Президент хоче повернути собі всі повноваження, втрачені в 2004 році, — без усілякого сумніву. Я не знаю, краще це чи гірше. Я взагалі прихильник сильної президентської влади. Я не вірю в український парламентаризм, особливо, коли за кожною десяткою депутатів стоїть тугий гаманець. Який ж це парламентаризм? Це Європа XVIII століття. Відповідальності ніякої. Немає політичного адресата критики. Ми нікого толком не можемо критикувати, бо ми бачимо 450 осіб, які з’ясовують між собою відносини, як на Сорочинському ярмарку, а потім усе це називають державним управлінням.

— Зараз об’єктом пильної уваги політиків є й головне слідче відомство країни, а якщо точніше — крісло генпрокурора. Допустимо, змінять Медведька, але чи зміниться від цього генеральна лінія Генеральної прокуратури?

— Так, насправді-то проблема генерального прокурора не в Медведьку. Проблема в тому, що за десять років немає жодного розкритого серйозного злочину, жодної справи, доведеної до суду, не діє інститут прокуратури в Україні. А рік тому прокуратура взагалі перетворилася у звичайний майданчик для з’ясування відносин між силовиками виконавчої влади й силовиками, підлеглими Президенту. Прокуратура — це найслабше місце в українській державній машині. Сьогоднішня прокуратура загалом — від районної до Генеральної — кидається між владою і бізнесом. Вона затиснута між ними, вона абсолютно не живе в ритмі правоохоронного органу. Тому річ не в тім, змінимо ми Медведька, чи ні. Щось не так із самою системою прокуратури.

— Також можна сказати, що щось не так, м’яко кажучи, у нас із судовою системою. І список цих «щось не так», на жаль, можна продовжувати досить довго...

— Так, безперечно. Але, розумієте, в багатьох країнах світу саме прокуратура стримує корупційну хтивість судів. А в нас суди перетворилися в замінник відсутньої біржі. Хто більше дасть, той і отримує підприємство або знімає судову відповідальність тощо. А прокуратура... Прокуратура — співучасник цих заходів і все. Тому немає ніякої інтриги в персоні генпрокурора, не працює сам інститут. А для Заходу неможливо, щоб не працювала прокуратура. Це в них не вписується в голову! Так, наша прокуратура ніби працює, вона відтворює велику кількість паперів, ці папери кудись рухаються, когось саджають, когось випускають, але основної функції — функції нагляду за судовою владою і за виконанням закону — прокуратура не виконує.

— Багато хто з політиків, зокрема, народні депутати, твердять, що корінь зла всіляких владних криз криється в Конституції. Мовляв, незбалансований, суперечливий, заплутаний Основний Закон країни не дає нормально функціонувати гілкам влади. Віктор Ющенко 2008 й оповістивроком конституційних змін. Як ви вважаєте, з урахуванням діаметрально протилежних поглядів ключових політичних гравців на те, якою повинна бути й за формою, і за змістом Конституція, щось спільне й компромісне може вийти?

— Знаєте, ми щойно підняли вельми важливу тему про непрацюючий інститут прокуратури. Так ось, я вважаю, що краще б Президент зосередився все-таки на реконструкції прокурорської, судової влади, МВС. Адже це така гангрена на тілі України... А ось якщо після цього будуть ще сили, можна зайнятися й реформуванням Конституції.

Газета «День» №10, вівторок, 22 січня 2008

----------------------------
В тему:

Раціоналізація держави

Авторитарна модель управління з точки зору сучасного менеджменту

За міжнародними критеріями, в Україні тотальна політична корупція

Як створити державу нового часу

Новий Суспільний Договір

Нова Угода партії снайперів