Менше ніж за тиждень українська громадськість відзначатиме дев’яносту річницю битви під залізничною станцією Крути. За традицією, що склалася після приходу до влади «помаранчевих» сил, ця подія відзначатиметься не тільки національно-свідомими українцями, але й на державному рівні.
Що ж ми почуємо у виступах високопосадовців, так званих «націонал-демократів» та «справжніх» націоналістів? Звичайно ж, як і завжди, це будуть сльозливо-сопливі промови про те, як жменька патріотичної молоді захищала Україну від лютої большевицької (московської) орди. Про те, що це величезна трагедія українського народу. Про те, що вони завжди пам’ятатимуть цей мужній вчинок, цю велику жертовність. Особливо сміливі казатимуть про зраду тодішньої владної верхівки Української Народної Республіки. І як завжди стогін, сльози і обіцянка пам’ятати. Більш нічого.
Але є речі, яких ми ніколи від цієї публіки не почуємо.
Чи багато з нас задумуються над тим, що коли ці ненавчені військової справи юнаки і підлітки вирушали з Києва 27 січня 1918 року, щоб захистити свою Батьківщину, при владі були такі самі ющенки, тимошенки, януковичі, симоненки, литвини, як і зараз? Чи багато українців замислюються над тим, що в разі серйозної загрози інтересам та безпеці цієї псевдоеліти, вона так само дремене по закордонах, як це зробили винниченки з грушевськими? Чи багато хто задумується над тим, що нинішні керманичі, так само як і тодішні, на догоду інтересам своїх іноземних господарів знищують українську армію та військову промисловість?
Так само як Центральна Рада розпускала війська по домівках, роззброювала загони Вільного козацтва, закривала військові виробництва, так і нинішня «українська» ліберальна республіка скорочує чисельність української армії, знищує військово-промисловий комплекс та запаси ракетної і стрілецької зброї. Так, наприклад, тільки протягом 2008 року чисельність Збройних Сил України вкотре має скоротитись, цього разу майже вдвічі. До 2012 року на місці Дарницького танкоремонтного заводу має з’явитись стадіон. Чи варто нагадувати, що ті крихти Чорноморського флоту, що дістались Україні за останні п’ятнадцять років або були віддані північному сусідові, або зіржавіли.
«Крутянська трагедія» - безглуздий вчинок юних романтиків і патріотів, саме так цю подію бачать ліберасти. Чи можемо ми, соціал-націоналісти, підходити до цієї події з тієї ж позиції? Ніколи!
То що ж являє собою для нас і України битва під Крутами? Чи була вона трагедією? Звісно, втрата кожного патріота України є трагічною для Nації, але ще трагічнішим для Nації є претворення українців на німе і безвольне бидло, що готове терпіти будь-які знущання і визискування заради порції гнилої соєвої ковбаси і обіцянок чергового «світлого майбутнього».
Чи була ця битва безглуздою? Знову ми кажемо «ні»! З шеститисячного загону жидо-більшовицьких покручів до Києва дійшло тільки близько чотирьох тисяч виродків. При цьому достеменно відомо, що після бою під станцією Крути аж до самого вступу до Києва великих боїв та сутичок не було. Таким чином, зникнення двох тисяч «байцов дєла рєвалюциі» ми можемо пояснити тільки тією жертовною самовідданістю у бою, що її проявили крутяни.
Стосовно «романтичних юнаків»: фанатична відданість і героїчна самопожертва, чи не ці риси характеру рятували Українську Nацію в найскрутніші часи? Чи не ця «безглузда і даремна» романтичність була основою всіх найвеличніших чинів Української Nації? Чи не цій «безглуздій» романтичності ми завдячуємо тому, що Українська Nація досі жива і бореться за свої одвічні права на своїй рясно политій святою Українською кров’ю землі?
Так чим же є для нас битва під Крутами? Це перемога величі Українського Духу, Чину та Зброї. Над ницістю, духовним мороком та владною імпотенцією державних мужів. Над байдужістю, недієздатністю та боягузством бидла. Над душком наживи і зради.
Цей вчинок молодих патріотів своєї Батьківщини, які не встигли пізнати кохання жінки, але встигли полюбити Україну – святу землю прабатьків, що не пошкодували свого життя заради захисту своєї Nації, є дороговказом для сучасних і прийдешніх поколінь синів і дочок Української Nації. Їм не потрібні сльози, їм потрібна Помста і Перемога Української Nації над ворогами.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
До 90-ої річниці Крутянського Чину
Світ:
08012401e.gif
Але є речі, яких ми ніколи від цієї публіки не почуємо.
Чи багато з нас задумуються над тим, що коли ці ненавчені військової справи юнаки і підлітки вирушали з Києва 27 січня 1918 року, щоб захистити свою Батьківщину, при владі були такі самі ющенки, тимошенки, януковичі, симоненки, литвини, як і зараз? Чи багато українців замислюються над тим, що в разі серйозної загрози інтересам та безпеці цієї псевдоеліти, вона так само дремене по закордонах, як це зробили винниченки з грушевськими? Чи багато хто задумується над тим, що нинішні керманичі, так само як і тодішні, на догоду інтересам своїх іноземних господарів знищують українську армію та військову промисловість?
Так само як Центральна Рада розпускала війська по домівках, роззброювала загони Вільного козацтва, закривала військові виробництва, так і нинішня «українська» ліберальна республіка скорочує чисельність української армії, знищує військово-промисловий комплекс та запаси ракетної і стрілецької зброї. Так, наприклад, тільки протягом 2008 року чисельність Збройних Сил України вкотре має скоротитись, цього разу майже вдвічі. До 2012 року на місці Дарницького танкоремонтного заводу має з’явитись стадіон. Чи варто нагадувати, що ті крихти Чорноморського флоту, що дістались Україні за останні п’ятнадцять років або були віддані північному сусідові, або зіржавіли.
«Крутянська трагедія» - безглуздий вчинок юних романтиків і патріотів, саме так цю подію бачать ліберасти. Чи можемо ми, соціал-націоналісти, підходити до цієї події з тієї ж позиції? Ніколи!
То що ж являє собою для нас і України битва під Крутами? Чи була вона трагедією? Звісно, втрата кожного патріота України є трагічною для Nації, але ще трагічнішим для Nації є претворення українців на німе і безвольне бидло, що готове терпіти будь-які знущання і визискування заради порції гнилої соєвої ковбаси і обіцянок чергового «світлого майбутнього».
Чи була ця битва безглуздою? Знову ми кажемо «ні»! З шеститисячного загону жидо-більшовицьких покручів до Києва дійшло тільки близько чотирьох тисяч виродків. При цьому достеменно відомо, що після бою під станцією Крути аж до самого вступу до Києва великих боїв та сутичок не було. Таким чином, зникнення двох тисяч «байцов дєла рєвалюциі» ми можемо пояснити тільки тією жертовною самовідданістю у бою, що її проявили крутяни.
Стосовно «романтичних юнаків»: фанатична відданість і героїчна самопожертва, чи не ці риси характеру рятували Українську Nацію в найскрутніші часи? Чи не ця «безглузда і даремна» романтичність була основою всіх найвеличніших чинів Української Nації? Чи не цій «безглуздій» романтичності ми завдячуємо тому, що Українська Nація досі жива і бореться за свої одвічні права на своїй рясно политій святою Українською кров’ю землі?
Так чим же є для нас битва під Крутами? Це перемога величі Українського Духу, Чину та Зброї. Над ницістю, духовним мороком та владною імпотенцією державних мужів. Над байдужістю, недієздатністю та боягузством бидла. Над душком наживи і зради.
Цей вчинок молодих патріотів своєї Батьківщини, які не встигли пізнати кохання жінки, але встигли полюбити Україну – святу землю прабатьків, що не пошкодували свого життя заради захисту своєї Nації, є дороговказом для сучасних і прийдешніх поколінь синів і дочок Української Nації. Їм не потрібні сльози, їм потрібна Помста і Перемога Української Nації над ворогами.
--------------------
В тему:
Нова Угода партії снайперів
Третій Гетьманат
Три міфи про Другий гетьманат
Українську незалежну державу гетьмана Павла Скоропадського знищили соціалісти-масони
Гетьманська модель: історичний досвід і перспективи
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта