28 лютого в інформаційному агентстві “Укрінформ” відбувся круглий стіл «Громадянин і влада: патерналістські та авторитарні настрої в Україні», на який зібралися відомі політологи та соціологи, а також один психолог. Ним був Вадим Васютинський – завідувач лабораторією інституту соціальної та політичної психології АПН України. Він сказав, що влада викликає у народа сильне емоційне роздратування – і аж ніяк не симпатії.
Про критичне ставлення до інститутів влади згадав у своєму виступі й Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
Але найвідвертіше висловився директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко – він сказав, що українці ненавидять владу, а влада українців.
Чи так має бути? І що таке патерналізм? Патерналізм (від латинської paternus – батьківський) – це батьківське піклування держави чи роботодавця про своїх громадян чи працівників. В «Словнику іншомовних слів» за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука читаємо: “Патерналізм – у капіталістичних країнах демагогічна політика показової “благодійності”, “батьківського” піклування про трудящих, що виявляється в підкупі підприємцями частини робітників і службовців (підвищенням зарплати, наданням премій, різних пільг і привілеїв) з метою відвернення трудящих від участі в революційному русі”.
В українському суспільстві достатньо високий рівень патерналістських настроїв, сказав Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду “Демократичні ініціативи”, каже, що люди одночасно хочуть і демократії, і авторитаризму. Але найчастіше демократію сприймають як непорядок. Тих, хто хоче демократії, у нас більше 50%, а тих, хто хоче сильного лідера, який все вирішить, – 58%.
Ірина Бекешкіна вважає, що політичний патерналізм пов’язаний з авторитаризмом – це, на її думку, єдиний комплекс. Це – коли людина відчуває свою неспроможність вплинути на владу і чекає, що хтось за неї це зробить. Зараз дуже незначна частина українців вважають, що вони спроможні щось зробити і можуть вплинути на владу.
Авторитаризму не буде тоді, коли будуть працювати демократичні механізми, а революції відбуваються, коли не спрацьовують демократичні механізми. Зараз в Україні є ґрунт для авторитарного режиму, вважає Бекешкіна. Але оскільки в Україні не може бути одного лідера, не може бути й авторитаризму.
Директор Центру соціальних досліджень “Софія” Андрій Єрмолаєв і Володимир Фесенко говорили і про реактивні рішення, і про кризу перспективи колективного супільства, і про персоніфікацію партій, і про амбівалентність громадянської свідомості тощо.
Володимир Фесенко впевнений, що Україна крок за кроком, нехай і зигзагами, але йде до демократії. Отже говорити про загрози демократії, на його думку, сьогодні некоректно.
В авторитаризмі немає нічого страшного, вважає аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа. Це домінуючий в історії людства політичний режим. І він вже на підході – тенденція наростає. Нічого, що лідера немає, вважає аналітик. Можливо, ми його не звикли бачити або він може з’явитися в будь-який момент. Мобілізаційний проект може миттєво з’явитися, і не тільки в столиці.
За останні три роки кількість виборів підготувало суспільство до появи такого мобілізаційного проекту – і він може бути зведений лише до одного гасла. Якщо хтось вийде з білоруським гаслом, він отримає масу голосів. Андрій Ганжа має на увазі, що керівник підприємства не може отримувати зарплату, більшу за середньостатистичну зарплату на підприємстві з коефіціентом 3,5. Отже наші депутати при середній зарплаті по Києву у 1500 грн (міста, де вони мешкають) не можуть отримувати більше 8 тисяч. За таке гасло піднімуться мільйони людей, щоб “опустити” наших керівників, вважає аналітик Росмедіацентру.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Авторитарний лідер і мобілізаційний проект можуть з’явитися миттєво
Категорія:
08020702e.jpg
Про критичне ставлення до інститутів влади згадав у своєму виступі й Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
Але найвідвертіше висловився директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко – він сказав, що українці ненавидять владу, а влада українців.
Чи так має бути? І що таке патерналізм? Патерналізм (від латинської paternus – батьківський) – це батьківське піклування держави чи роботодавця про своїх громадян чи працівників. В «Словнику іншомовних слів» за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука читаємо: “Патерналізм – у капіталістичних країнах демагогічна політика показової “благодійності”, “батьківського” піклування про трудящих, що виявляється в підкупі підприємцями частини робітників і службовців (підвищенням зарплати, наданням премій, різних пільг і привілеїв) з метою відвернення трудящих від участі в революційному русі”.
В українському суспільстві достатньо високий рівень патерналістських настроїв, сказав Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду “Демократичні ініціативи”, каже, що люди одночасно хочуть і демократії, і авторитаризму. Але найчастіше демократію сприймають як непорядок. Тих, хто хоче демократії, у нас більше 50%, а тих, хто хоче сильного лідера, який все вирішить, – 58%.
Ірина Бекешкіна вважає, що політичний патерналізм пов’язаний з авторитаризмом – це, на її думку, єдиний комплекс. Це – коли людина відчуває свою неспроможність вплинути на владу і чекає, що хтось за неї це зробить. Зараз дуже незначна частина українців вважають, що вони спроможні щось зробити і можуть вплинути на владу.
Авторитаризму не буде тоді, коли будуть працювати демократичні механізми, а революції відбуваються, коли не спрацьовують демократичні механізми. Зараз в Україні є ґрунт для авторитарного режиму, вважає Бекешкіна. Але оскільки в Україні не може бути одного лідера, не може бути й авторитаризму.
Директор Центру соціальних досліджень “Софія” Андрій Єрмолаєв і Володимир Фесенко говорили і про реактивні рішення, і про кризу перспективи колективного супільства, і про персоніфікацію партій, і про амбівалентність громадянської свідомості тощо.
Володимир Фесенко впевнений, що Україна крок за кроком, нехай і зигзагами, але йде до демократії. Отже говорити про загрози демократії, на його думку, сьогодні некоректно.
В авторитаризмі немає нічого страшного, вважає аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа. Це домінуючий в історії людства політичний режим. І він вже на підході – тенденція наростає. Нічого, що лідера немає, вважає аналітик. Можливо, ми його не звикли бачити або він може з’явитися в будь-який момент. Мобілізаційний проект може миттєво з’явитися, і не тільки в столиці.
За останні три роки кількість виборів підготувало суспільство до появи такого мобілізаційного проекту – і він може бути зведений лише до одного гасла. Якщо хтось вийде з білоруським гаслом, він отримає масу голосів. Андрій Ганжа має на увазі, що керівник підприємства не може отримувати зарплату, більшу за середньостатистичну зарплату на підприємстві з коефіціентом 3,5. Отже наші депутати при середній зарплаті по Києву у 1500 грн (міста, де вони мешкають) не можуть отримувати більше 8 тисяч. За таке гасло піднімуться мільйони людей, щоб “опустити” наших керівників, вважає аналітик Росмедіацентру.
-------------------------------------
В тему:
Нова влада буде результатом насильницького перевороту
Авторитарна модель: мистецтво неможливого
Справжня Народна Самооборона. Досвід американської демократії
Перезаснування держави
Новий Суспільний Договір
Нова Угода партії снайперів
Легалізація зброї як стимул до Реформації
Подивіться кінофільм «Стрілець» (дубльований українською)
10 патронів — і в Україні буде порядок!
Президент повинен збагачуватися лише разом з українським народом
Головною загрозою національній безпеці України є її владна верхівка
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта