Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Мовні контакти: свідки формування українців (частина перша)

Світ:

Лінгвістичний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2006 року у видавництві „Аквілон-плюс” видав працю доктора філологічних наук, професора Тищенка Костянтина Миколайовича „Мовні контакти: свідки формування українців”.
Я не є фахівцем філології, а отже коментувати цю надзвичайно серйозну і об’ємну суто філологічну працю (416 сторінок) не буду. Наведу лише декілька витягів з розділу „Вступ” (частина перша) та значну частину розділу „Підсумки” (частина друга), які дозволять читачам самостійно зробити певні висновки. Разом з тим не можу не поділитись з читачами декількома суто політичним висновками щодо тисячолітньої історії стосунків арійців та фінів викладених у розділах „Протофінська мовна присутність у Європі” та „Прафінсько-східноєвропейські мовні зв’язки” (частина третя).


На відміну від досить успішно накинутих казуїстичних обмежень хронології української мови (використовуваних переважно в позанаукових цілях), такі обмеження безсилі проти українського словника. Як і лексичні системи всякої іншої мови, СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК СЯГАЄ ЯКИХ ЗАВГОДНО ЧАСОВИХ ГЛИБИН: це наукове положення є бездоганно коректним. Справді, український словник досі несе в собі ВСЕ НАБУТЕ ЗА ЦІЛУ МОВНУ ІСТОРІЮ українців включно з їхніми мовними предками. В генетичному плані словник успадкував усі попередні пласти нашої мови - хоч слов'янські (у тому числі й локальні), хоч індоєвропейські, хоч бореальні (ностратичні), - і на це навіть у запеклих опонентів ради нема. Разом з тим, в ареальному плані він увібрав і тисячі запозичених слів практично з усіх мов історичних сусідів місцевих слов'ян над Дніпром і Дністром. Помітна, а часом і значна частка цих запозичень відсутня у словниках інших слов'ян, або наявна лише на периферії слов'янського світу (наприклад, у кашубів, сербо-лужичів), що доводить їхню велику давність (правило периферійних архаїзмів). Цілком природно, що слова нашого словника масово вживаються у сучасному живому мовленні української мови або зафіксовані у її письмових пам'ятках.

Саме у своєму сукупному складі українська лексика набуває всієї очевидної неповторності і яскравої індивідуальності, яку зумовлює лише реальна, справжня історія (не міфічна і не міфологізована). Це помітно якраз у колі споріднених словників. Окрім безперечно спільної з ними частини значне місце належить тут і сепаратним контактам, і запозиченням, відсутнім в інших слов'ян, і лексичним реґіоналізмам - яким байдуже до штучно накинутих розподільних бар'єрів. Що більше - свідчення словника є масовими й неспростовними саме у своїй сумі, підсумку, цілокупності, - навіть коли окремі факти й можуть ставати здобиччю дискредитаторів.

Не менший від українського словника, реєстр географічних назв України включає навіть за скромними оцінками понад 60 тисяч ойконімів, оронімів, гідронімів, не враховуючи мікротопонімії. Цим топонімія нагадує своєрідну мовну систему. Саме завдяки своїй масовості і водночас типізованості топоніми надаються до ролі важливих apгументів у контроверсіях теорій лінґвоетногенезу. Зусиллями поколінь дослідників в цьому велетенському мозаїчному масиві застиглої мовної матерії поступово починають проступати окремі страти - хронологічні пласти топонімів спільного походження. З.Ґоломб налічує їх в Україні шість: давньоєвропейський, балтійський, фракійський, іллірійський, слов'янський, іранський. У парадоксальний спосіб саме з багатократної, тисячі разів повтореної констатації збігів іншомовної приналежності як певної групи лексичних запозичень, так і певної групи топонімів України виростає добутий незалежно від інших наук висновок про давність і тяглість української присутності на цих землях. Справді, ці збіги говорять про споконвічне (принаймні 4-тисячолітнє) існування все тут же, на землях теперішньої України, як сучасної мови так і її попередниць – прото- і проукраїнського варіантів мови місцевих слов'ян.

У наші дні посиленого іншомовного тиску на українську мову все-таки вже "держава держить" (Л.Костенко). У попередні ж століття, поза сумнівом, тримала сама лише етнічна територія. Випрацьовану в українознавстві дуже важливу тезу про тяглість українського населення на землях України впродовж тисячоліть щонайкраще унаочнюють саме перехресні дані словника і топонімії. Як випливає з проштудійованих сотень публікацій, таких свідчень існує чимало.

По-перше, це вже згадані іншомовно-українські перекладні дублети ¬збережені у мовній традиції десятків і десятків поколінь місцевих людей паралельні назви географічних об'єктів, що являють собою реліктові правильні переклади (!) давніх назв, ключ до розуміння колись зник разом з відповідним іншомовним середовищем, і лише в нові часи віднайдений фахівцями. Зокрема, це названі вище ірано-українські пари. Цим дублетам, виходить, до 2,5 тис. років. (З іншого боку, ніхто ж тепер не сумнівається в іранському, скіфському походженні одночасних з ними "бездублетних" назв п'ятьох великих річок Причорномор'я - Дунаю, Дністра, Дніпра, Дінця, Дону! Але ж це скіфські часи - таки V ст. до н. е.). Звідти ж бере початок українське фарингальне г, яке зумовило й пізніші протетичні г- і в- ([гузенький, гулиця], вус, вухо, вулиця). І тої ж самої сивої давнини сягає ще й наш правічний пласт скіфських словникових гостинців: дбати, тривати, бачити, жвавий, потвора, почвара, раріг, кат, збіжжя, занехаяти з двома сотнями (!) похідних. До такого ж типу перекладних дублетів належать і достережені нами кельто-українські пари ойконімів (початку нашої ери).

По-друге, тяглість населення і спадкоємність поколінь унаочнюють сотні давніх іншомовних назв, досі мотивованих місцевими топографічними умовами, або назви з упізнаваними етнофорними основами чи матеріальними звуковими збігами. Це добре відомі іранські гідроніми переважно Лівобережної України. Це також чималий пласт кельтських топонімів, кельтські назви селищ на витоках річок України. А чого тільки варта пара дієслів поневірятися / діал. [нурєтиси]! - Адже в ній з очевидністю зафіксована тотожність етнофорної основи нур-/невр-... І цим збереженим усною традицією назвам, виходить, також не менше 2 тисяч років.

Про дальшу історичну тяглість місцевого населення говорять назви багатьох населених місць із знахідками римських монет - з імовірно римськими основами: численні Доманівки, Домниці, Рими, Римови, Трояни, Троянівки. Їм відповідають і запозичення з латини - цята, коляда, кошуля, цибуля, редька, келих, - і давні києворуські назви мір ваги, скальковані з назв фізично однакових з ними римських мір (!): четверик / лат. quadrinalus (26,26 л), півосьмин / medimnus (52,52 л), як і ексклюзивний серед слов'янських мов (тільки в нашій мові наявний!) український дієслівний простий недоконаний майбутній час їстимемо: це прямий аналог італійського чи французького відповідника (через народну латинь). Виходить – це спогади контактів майже 18-столітньої давнини.

Так виглядає підсумок нашої праці, який за логікою ефективного викладу якраз має передувати всій подальшій apґументaцiї. Отже, сусіди - спочатку італіки, балти, фіни; потім - кавказці, балканці, іранці, кельти; згодом ¬греки, римляни, ґерманці, монголи, тюрки. Вони нікуди не поділися. Вони перейшли на нашу мову і залишилися поміж нас. З сусідів вони стали родичами. Дивовижним і неповторним результатом етномовних обмінів саме з цими етнічними групами - не з іншими - і є значна частина сучасного українського словника і топонімії України. Сполучити саме цей словник саме з цією топонімією міг упродовж віків тільки один народ. І хоча назва його змінювалася не раз, - це все ті самі наддніпрянці й наддністерці, предками яких були місцеві групи слов'янських індоєвропейців - весь час тутешніх людей.

----------------------------
В тему:

Мова — це спосіб мислення

Мова і війна

Україні потрібен новий Сенсар

12 фактів про давність української мови

Україні потрібен свій "закон Тубона"

Володіння державною мовою є обов’язковою умовою для прийняття до громадянства України

Іноземці складатимуть іспит з чеської мови

И не стыдно под люком? (Заметки украиноговорящего николаевца)

Українські корені російської мови

Позичена самобутність

Засіб від шпигунів

Оскал федералізму

Навіщо українським можновладцям українська мова?

Не говориш українською — менше живеш!
В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи