У резонансній статті «Ліберальна демократія проти тиранії тоталітарного міфу» №13 «ПП» за цей рік відомий український інтелектуал Олександр Шморгун зробив ненав’язливу рекламу моїм книгам «Арійський стандарт» (2004) та «Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень» (2006). Проте в деяких питаннях автор не зовсім розібрався і навіть, на жаль, помилково приписав мені те, чого я не говорив. Тож є сенс внести потрібні уточнення — це буде цікаво і пізнавально, передусім самому пану Олександру, якого я дуже поважаю.
В розділі з ударною назвою «Расистський стандарт» автор пише: «Відкриємо одну з останніх книг Каганця «Арійський стандарт», що являє особою гримучу суміш відвертого етноцентричного расизму і нацизму...».
По-перше, не ясно, що автор розуміє під расизмом. Якщо науково визнаний факт, що раси об’єктивно існують і що між ними є відмінності, то що в цьому поганого? Якщо ж в його розумінні расизм — це пропаганда ненависті до інших рас, то нічого такого в книзі точно немає. І не може бути, тому що всі народи і раси — це діти Божі, і хай собі розвиваються на здоров’я. Головне, щоб поводилися людяно і не утискали інших.
По-друге, до чого тут нацизм, тобто національний соціалізм. Якщо автор натякає на Гітлера, то останній взагалі не був націоналістом. Націоналізм визнає нації природними соціальними утвореннями, колективними особистостями. Нація добре живе тоді, коли розвивається сама, тримає лад у своїй хаті і дбає про добрі стосунки з іншими націями. Подібно як у людей: хочеш, щоб тебе поважали, — поважай себе та інших, не ображай, якщо попросять — допоможи. Гітлер же був німецьким шовіністом, у нього в голові був не націоналізм, а німецький егоїзм. Європейські народи його чекали як визволителя, а він прийшов як новий поневолювач. Для України він був ворогом — і це його погубило.
НАЙГОЛОВНІША ПРОФЕСІЯ — ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ
Олександр Шморгун стверджує: «Автор фактично ратує за мілітаризацію країни і застосування механізму вирішення конфліктів, що виникають у державі збройним шляхом (насправді, за «Арійським стандартом» і багатьма іншими публікаціями автора, під керівництвом особливої вищої раси, касти панів, що керує за його термінологією «біороботами»)»
Взагалі-то в моїх статтях йшлося про природне право законослухняних громадян на самооборону за допомогою цивільної вогнепальної зброї — за прикладом Швейцарії, Норвегії, Фінляндії, Естонії. В Європі ці країни є найспокійнішими (див. «Демократія зброї», №15 ПП). Як відомо, це правові держави, і конфлікти в них вирішуються правовим шляхом — не останню чергу завдяки здатності озброєних громадян захистити Закон. На відміну від України, яка не є правовою державою, бо в ній зруйнована цілісність правового поля, а всі гілки влади є наскрізь корумпованими, безконтрольними і безкарними. Не в останню чергу тому, що народ є беззахисним.
А що стосується здорової мілітаризації, то в Україні саме час відродити повагу до найголовнішої професії — Захисника Вітчизни. Патріотичне виховання і військово-спортивна підготовка повинна бути головним предметом в навчальних закладах. Причому не на рівні «піф-паф», а з ясним усвідомленням тотальності сучасних війн, в яких дедалі більшого значення набувають економічні, генетичні, організаційні, інформаційні, хронологічні і духовно-світоглядні війни.
Чому так важлива здатність себе захистити? Бо інакше, яким би ти багатим і розумним не був, прийде ворог і відбере в тебе зароблене тобою добро, а твій розум примусить працювати на себе. Причому зробить це без жодного пострілу, оскільки для пограбування і експлуатації є ефективніші інструменти. Вони вже задіяні проти України, звідки шестимільйонне вимирання населення і подвійне зменшення економічного потенціалу (гірше, ніж під час другої світової війни). З другого боку, національно-визвольна війна, започаткована 360 років тому Богданом Хмельницьким, триває й досі. Вона вимагає логічного завершення — творення повноцінної Української держави взамін тимчасової колоніальної адміністрації.
ЩАСТЯ — ЦЕ САМОРЕАЛІЗАЦІЯ
Нарешті, щодо шморгунівської «вищої раси, касти панів, що керує біороботами». Якщо він справді десь це вичитав, то явно не в моїх працях. Можна лише здогадуватися, що він мав на увазі. Майбутню еволюційно сформовану спільноту вищого рівня — нову расу? Вона матиме перспективу лише тоді, якщо запропонує іншим народам якісніший світогляд, справедливішу соціальну організацію і вищі технології, передусім екологічні та гуманітарні — виховання, освіта, оздоровлення. Арійський світогляд категорично не визнає рабства: «Все, що робиться з чужої волі — зло. Все, що робиться з власної волі — добро. Необхідно знати це коротке визначення добра і зла» (Закони Ману).
Концепція переходу на вищий цивілізаційний рівень визнає неповторний мікрокосмос кожної людини і необхідність її самореалізації згідно з наявним потенціалом.
«Всі мислячі істоти народжуються нерівними. Досконале суспільство дає кожному рівну можливість плавати на його власній глибині» (Френк Герберт). «Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об’єму. Над водограєм напис: “Неоднакова всім рівність”. Ллються з різних рурок різні струмені в різні посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?» (Григорій Сковорода).
Чим краще людина самореалізується, тим вона щасливіша. Тому головний критерій, за яким має оцінюватися керована Гетьманом держава — це Індекс щастя, який надається до точної кількісної оцінки.
Запропонований підхід радикально суперечить нинішньому стану справ, за якого між пануючою владною верхівкою і українським народом — велика прірва. Це факт, загально визнаний соціологами, економістами і політологами. Тому не треба нас лякати якоюсь уявною футуристичною «кастою панів» — вона вже реально існує в Україні і вже сьогодні намагається перетворити український народ на безсловесне, безвольне і напівп’яне бидло, зазомбованих біороботів. Народ потребує енергійного самозахисту.
Але що таке народ? Дуже часто це слово вживається в розумінні «простонароддя», «соціальні низи». Проте первинне його значення — це етносоціальний організм, духовно та організаційно консолідована громада людей. До народу входять мислителі і воїни, бізнесмени і спеціалісти. Кращі з них становлять еліту цього народу — духовну, владну, бізнесову і професійну. Сьогодні в приниженому стані знаходяться всі українці — інтелектуали і роботяги, україномовні і російськомовні, старі й малі, живі й мертві.
ЦЕРКВА — ЦЕ ОРГАНІЗОВАНА ДУХОВНА ГРОМАДА
Олександра Шморгуна обурила думка з «Арійського стандарту», що Україні потрібен «перевірений тисячоліттями вертикальний розподіл влади на основі балансу сфер мудрості і дії — Церкви і Гетьманату».
Можливо, під словом «церква» автор розуміє будівлю чи священичу бюрократію. Я ж уживаю цей термін у його первинному сенсі — як духовно і організаційно об’єднану громаду, вищу форму народної самоорганізації. Саме з такого розуміння походить православне уявлення про те, що кожен народ не лише може мати власну помісну Церкву, але й повинен бути цією Церквою-Громадою. В глибинному сенсі Церква — це гармонійний народ, а Гетьманат — це гармонійна держава. Лише народ-громада, керований духовною, владною, бізнесовою і професійною елітою, є мудрим і компетентним ДЖЕРЕЛОМ ВЛАДИ. Такий народ формує свою, рідну державу, тобто здійснює самоорганізацію згідно з власним світоглядом і власною волею.
Ось звідки мова про «баланс мудрості і дії». Народ — Церква-Громада — стоїть над державою, обираючи всі три гілки державної влади: персонально відповідального Гетьмана, дорадчий представницький орган Вищу Стратегічну Раду і контролюючий орган Конституційно-ревізійну палату на чолі з персонально відповідальним Конституційним аудитором. Кожна гілка відповідає за свій напрямок: Гетьман за зростання Індексу щастя та якості життя громадян, Рада — за підготовку законів та виконання Гетьманом узгодженої національної стратегії, Аудитор — за дотримання «правил гри», зафіксованих в Конституції. А організоване громадянське суспільство — Народ-Громада — контролює і спрямовує роботу всіх трьох гілок влади. Це той демократичний ідеал, до якого треба прагнути.
ТРАДИЦІЯ — ЦЕ ПОСТІЙНА ТВОРЧІСТЬ
Олександр Шморгун стверджує, що модель Третього Гетьманату не можна вважати типологічно подібною до моделей Першого і Другого гетьманатів, хоча й визнає деякі спільні риси. Річ у тім, що Традиція завжди є живою, вона накопичує все продуктивне і творить нове згідно з духом часу. Головне завдання Традиції — виживання народу в боротьбі за існування, його культурно-цивілізаційний розвиток і саморозкриття. Якщо це потрібно для виживання, то Українська Традиція може витворити абсолютно унікальні форми самоорганізації. Умовно кажучи, Третій Гетьманат може бути взагалі не подібним на всі відомі держави світу, але від цього він не перестане бути Третім Гетьманатом.
Більше того, чим нестандартнішою буде відповідь України на виклики нинішньої глобальної кризи, тим більше в неї шансів вижити і посісти гідне місце в новому світі. Врешті-решт, на полі бою перемагає той, хто перевершує противника в творчості та несподіваності.
Таким творчим кроком з боку України може стати поєднання переваг державного і корпоративного управління і творення держави нового типу — глобальної держави-корпорації, держави-громади. Передова організаційна форма відкриває великі можливості.
ПЛАНЕТАРНА КУЗНЯ ТВОРЧОЇ ЕЛІТИ
Лише один приклад. Як ви думаєте, чому більшість сучасних держав не зацікавлені в розвитку системи державної освіти? Чому вона деградує навіть у багатих країнах? Тому що це велика й дуже дорога піраміда. В її основі — дошкільна, початкова та середня освіта, де задіяно десятки мільйонів людей та величезні державні витрати. Далі — мільйони людей задіяні у вищій освіті. Ще вище — аспіранти, кандидати й доктори наук. Нарешті, на верхівці піраміди — вчені світового рівня. Саме вони спроможні на найбільшу віддачу. Реальна вартість такого вченого визначається не його зарплатою, а коштами, вкладеними в нього та в пов’язану з ним частину освітньої піраміди. Його успіх — це результат поєднання його особистих зусиль і зусиль сотень тисяч його співвітчизників.
Проте такий вчений може поїхати працювати куди захоче, до будь-якої держави, яка заплатить йому в десятки разів більше, ніж батьківщина. Це називається «зніманням вершків», адже при цьому ніхто не компенсує суспільні витрати на формування таких фахівців. Тому державі немає сенсу вирощувати «освітнє дерево» з їхньої підготовки — усе одно плодами скористається чужий. Це як продавати яблука лише за вартістю їхнього зривання з гілки, без урахування витрат на плекання всієї яблуні та утримання саду.
А що пропонує корпоративна держава-громада? По-перше, для її громадян виховання дітей, навчання, участь у міжнародних конференціях, стажування за кордоном здійснюються за державний кошт. Але все ретельно пораховано.
Після досягнення професійних висот громадянин має право працювати, де забажає. Якщо його бере на роботу іноземна структура, то має компенсувати державі-громаді всі витрати на його професійну підготовку. Тоді грабіжницьке «знімання вершків» перетворюється на нормальний трансфер, подібно до практики професійних спортивних клубів. Вам потрібні наші професіонали? Будь ласка, але заплатіть за них гідну ціну.
Що це дає суспільству? Передусім, кожен громадянин корпоративної держави-громади матиме можливість отримати за державний кошт наукову та професійну підготовку світового рівня. «Трансфер» одного такого фахівця дозволяє підготувати десятки нових. Попит на творчих людей у світі стабільно зростає в міру загострення глобальної кризи, яка щодня спричиняє нові масштабні проблеми. Для їх вирішення потрібні мільйони високоосвічених, вольових, культурних і творчих професіоналів. Плекання таких людей — світове призначення України, її місія. А їхній легальний «трансфер» — головна стаття доходів, що дозволить нам вибудувати найкращу на планеті систему виховання й освіти.
По-друге, молоді люди, які протягом 25–30 років виховувалися в любові й батьківській турботі в такій українській державі-громаді, ніколи не забудуть своєї батьківщини. Особливо при сучасних засобах телекомунікацій і транспорту. Це представники України в усьому світі, її багатомільйонні очі, вуха, руки.
НАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВИ МАЙБУТНЬОГО
Успішно конкурувати з глобальними безнаціональними корпораціями можуть лише глобальні національні держави-корпорації. Їхня перевага ґрунтується на вдалому поєднанні можливостей національної держави та корпорації. Активами держави є патріотичні громадяни, територія, природні ресурси, легітимна армія, мова, етнічна культура, монетарна система. Активи корпорації — раціональна модель управління, надійний захист власності, розвинені правові процедури, матеріальне заохочення.
Тому всесвітня національна держава-корпорація — це чергова еволюційна форма самоорганізації етнічних спільнот. У світі третього тисячоліття домінуватиме та нація, яка першою створить всесвітню національну державу-громаду. Хай Буде!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Шморгун мій друг — та істина дорожча
Світ:
08042102e.jpg
По-перше, не ясно, що автор розуміє під расизмом. Якщо науково визнаний факт, що раси об’єктивно існують і що між ними є відмінності, то що в цьому поганого? Якщо ж в його розумінні расизм — це пропаганда ненависті до інших рас, то нічого такого в книзі точно немає. І не може бути, тому що всі народи і раси — це діти Божі, і хай собі розвиваються на здоров’я. Головне, щоб поводилися людяно і не утискали інших.
По-друге, до чого тут нацизм, тобто національний соціалізм. Якщо автор натякає на Гітлера, то останній взагалі не був націоналістом. Націоналізм визнає нації природними соціальними утвореннями, колективними особистостями. Нація добре живе тоді, коли розвивається сама, тримає лад у своїй хаті і дбає про добрі стосунки з іншими націями. Подібно як у людей: хочеш, щоб тебе поважали, — поважай себе та інших, не ображай, якщо попросять — допоможи. Гітлер же був німецьким шовіністом, у нього в голові був не націоналізм, а німецький егоїзм. Європейські народи його чекали як визволителя, а він прийшов як новий поневолювач. Для України він був ворогом — і це його погубило.
НАЙГОЛОВНІША ПРОФЕСІЯ — ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ
Олександр Шморгун стверджує: «Автор фактично ратує за мілітаризацію країни і застосування механізму вирішення конфліктів, що виникають у державі збройним шляхом (насправді, за «Арійським стандартом» і багатьма іншими публікаціями автора, під керівництвом особливої вищої раси, касти панів, що керує за його термінологією «біороботами»)»
Взагалі-то в моїх статтях йшлося про природне право законослухняних громадян на самооборону за допомогою цивільної вогнепальної зброї — за прикладом Швейцарії, Норвегії, Фінляндії, Естонії. В Європі ці країни є найспокійнішими (див. «Демократія зброї», №15 ПП). Як відомо, це правові держави, і конфлікти в них вирішуються правовим шляхом — не останню чергу завдяки здатності озброєних громадян захистити Закон. На відміну від України, яка не є правовою державою, бо в ній зруйнована цілісність правового поля, а всі гілки влади є наскрізь корумпованими, безконтрольними і безкарними. Не в останню чергу тому, що народ є беззахисним.
А що стосується здорової мілітаризації, то в Україні саме час відродити повагу до найголовнішої професії — Захисника Вітчизни. Патріотичне виховання і військово-спортивна підготовка повинна бути головним предметом в навчальних закладах. Причому не на рівні «піф-паф», а з ясним усвідомленням тотальності сучасних війн, в яких дедалі більшого значення набувають економічні, генетичні, організаційні, інформаційні, хронологічні і духовно-світоглядні війни.
Чому так важлива здатність себе захистити? Бо інакше, яким би ти багатим і розумним не був, прийде ворог і відбере в тебе зароблене тобою добро, а твій розум примусить працювати на себе. Причому зробить це без жодного пострілу, оскільки для пограбування і експлуатації є ефективніші інструменти. Вони вже задіяні проти України, звідки шестимільйонне вимирання населення і подвійне зменшення економічного потенціалу (гірше, ніж під час другої світової війни). З другого боку, національно-визвольна війна, започаткована 360 років тому Богданом Хмельницьким, триває й досі. Вона вимагає логічного завершення — творення повноцінної Української держави взамін тимчасової колоніальної адміністрації.
ЩАСТЯ — ЦЕ САМОРЕАЛІЗАЦІЯ
Нарешті, щодо шморгунівської «вищої раси, касти панів, що керує біороботами». Якщо він справді десь це вичитав, то явно не в моїх працях. Можна лише здогадуватися, що він мав на увазі. Майбутню еволюційно сформовану спільноту вищого рівня — нову расу? Вона матиме перспективу лише тоді, якщо запропонує іншим народам якісніший світогляд, справедливішу соціальну організацію і вищі технології, передусім екологічні та гуманітарні — виховання, освіта, оздоровлення. Арійський світогляд категорично не визнає рабства: «Все, що робиться з чужої волі — зло. Все, що робиться з власної волі — добро. Необхідно знати це коротке визначення добра і зла» (Закони Ману).
Концепція переходу на вищий цивілізаційний рівень визнає неповторний мікрокосмос кожної людини і необхідність її самореалізації згідно з наявним потенціалом.
«Всі мислячі істоти народжуються нерівними. Досконале суспільство дає кожному рівну можливість плавати на його власній глибині» (Френк Герберт). «Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об’єму. Над водограєм напис: “Неоднакова всім рівність”. Ллються з різних рурок різні струмені в різні посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?» (Григорій Сковорода).
Чим краще людина самореалізується, тим вона щасливіша. Тому головний критерій, за яким має оцінюватися керована Гетьманом держава — це Індекс щастя, який надається до точної кількісної оцінки.
Запропонований підхід радикально суперечить нинішньому стану справ, за якого між пануючою владною верхівкою і українським народом — велика прірва. Це факт, загально визнаний соціологами, економістами і політологами. Тому не треба нас лякати якоюсь уявною футуристичною «кастою панів» — вона вже реально існує в Україні і вже сьогодні намагається перетворити український народ на безсловесне, безвольне і напівп’яне бидло, зазомбованих біороботів. Народ потребує енергійного самозахисту.
Але що таке народ? Дуже часто це слово вживається в розумінні «простонароддя», «соціальні низи». Проте первинне його значення — це етносоціальний організм, духовно та організаційно консолідована громада людей. До народу входять мислителі і воїни, бізнесмени і спеціалісти. Кращі з них становлять еліту цього народу — духовну, владну, бізнесову і професійну. Сьогодні в приниженому стані знаходяться всі українці — інтелектуали і роботяги, україномовні і російськомовні, старі й малі, живі й мертві.
ЦЕРКВА — ЦЕ ОРГАНІЗОВАНА ДУХОВНА ГРОМАДА
Олександра Шморгуна обурила думка з «Арійського стандарту», що Україні потрібен «перевірений тисячоліттями вертикальний розподіл влади на основі балансу сфер мудрості і дії — Церкви і Гетьманату».
Можливо, під словом «церква» автор розуміє будівлю чи священичу бюрократію. Я ж уживаю цей термін у його первинному сенсі — як духовно і організаційно об’єднану громаду, вищу форму народної самоорганізації. Саме з такого розуміння походить православне уявлення про те, що кожен народ не лише може мати власну помісну Церкву, але й повинен бути цією Церквою-Громадою. В глибинному сенсі Церква — це гармонійний народ, а Гетьманат — це гармонійна держава. Лише народ-громада, керований духовною, владною, бізнесовою і професійною елітою, є мудрим і компетентним ДЖЕРЕЛОМ ВЛАДИ. Такий народ формує свою, рідну державу, тобто здійснює самоорганізацію згідно з власним світоглядом і власною волею.
Ось звідки мова про «баланс мудрості і дії». Народ — Церква-Громада — стоїть над державою, обираючи всі три гілки державної влади: персонально відповідального Гетьмана, дорадчий представницький орган Вищу Стратегічну Раду і контролюючий орган Конституційно-ревізійну палату на чолі з персонально відповідальним Конституційним аудитором. Кожна гілка відповідає за свій напрямок: Гетьман за зростання Індексу щастя та якості життя громадян, Рада — за підготовку законів та виконання Гетьманом узгодженої національної стратегії, Аудитор — за дотримання «правил гри», зафіксованих в Конституції. А організоване громадянське суспільство — Народ-Громада — контролює і спрямовує роботу всіх трьох гілок влади. Це той демократичний ідеал, до якого треба прагнути.
ТРАДИЦІЯ — ЦЕ ПОСТІЙНА ТВОРЧІСТЬ
Олександр Шморгун стверджує, що модель Третього Гетьманату не можна вважати типологічно подібною до моделей Першого і Другого гетьманатів, хоча й визнає деякі спільні риси. Річ у тім, що Традиція завжди є живою, вона накопичує все продуктивне і творить нове згідно з духом часу. Головне завдання Традиції — виживання народу в боротьбі за існування, його культурно-цивілізаційний розвиток і саморозкриття. Якщо це потрібно для виживання, то Українська Традиція може витворити абсолютно унікальні форми самоорганізації. Умовно кажучи, Третій Гетьманат може бути взагалі не подібним на всі відомі держави світу, але від цього він не перестане бути Третім Гетьманатом.
Більше того, чим нестандартнішою буде відповідь України на виклики нинішньої глобальної кризи, тим більше в неї шансів вижити і посісти гідне місце в новому світі. Врешті-решт, на полі бою перемагає той, хто перевершує противника в творчості та несподіваності.
Таким творчим кроком з боку України може стати поєднання переваг державного і корпоративного управління і творення держави нового типу — глобальної держави-корпорації, держави-громади. Передова організаційна форма відкриває великі можливості.
ПЛАНЕТАРНА КУЗНЯ ТВОРЧОЇ ЕЛІТИ
Лише один приклад. Як ви думаєте, чому більшість сучасних держав не зацікавлені в розвитку системи державної освіти? Чому вона деградує навіть у багатих країнах? Тому що це велика й дуже дорога піраміда. В її основі — дошкільна, початкова та середня освіта, де задіяно десятки мільйонів людей та величезні державні витрати. Далі — мільйони людей задіяні у вищій освіті. Ще вище — аспіранти, кандидати й доктори наук. Нарешті, на верхівці піраміди — вчені світового рівня. Саме вони спроможні на найбільшу віддачу. Реальна вартість такого вченого визначається не його зарплатою, а коштами, вкладеними в нього та в пов’язану з ним частину освітньої піраміди. Його успіх — це результат поєднання його особистих зусиль і зусиль сотень тисяч його співвітчизників.
Проте такий вчений може поїхати працювати куди захоче, до будь-якої держави, яка заплатить йому в десятки разів більше, ніж батьківщина. Це називається «зніманням вершків», адже при цьому ніхто не компенсує суспільні витрати на формування таких фахівців. Тому державі немає сенсу вирощувати «освітнє дерево» з їхньої підготовки — усе одно плодами скористається чужий. Це як продавати яблука лише за вартістю їхнього зривання з гілки, без урахування витрат на плекання всієї яблуні та утримання саду.
А що пропонує корпоративна держава-громада? По-перше, для її громадян виховання дітей, навчання, участь у міжнародних конференціях, стажування за кордоном здійснюються за державний кошт. Але все ретельно пораховано.
Після досягнення професійних висот громадянин має право працювати, де забажає. Якщо його бере на роботу іноземна структура, то має компенсувати державі-громаді всі витрати на його професійну підготовку. Тоді грабіжницьке «знімання вершків» перетворюється на нормальний трансфер, подібно до практики професійних спортивних клубів. Вам потрібні наші професіонали? Будь ласка, але заплатіть за них гідну ціну.
Що це дає суспільству? Передусім, кожен громадянин корпоративної держави-громади матиме можливість отримати за державний кошт наукову та професійну підготовку світового рівня. «Трансфер» одного такого фахівця дозволяє підготувати десятки нових. Попит на творчих людей у світі стабільно зростає в міру загострення глобальної кризи, яка щодня спричиняє нові масштабні проблеми. Для їх вирішення потрібні мільйони високоосвічених, вольових, культурних і творчих професіоналів. Плекання таких людей — світове призначення України, її місія. А їхній легальний «трансфер» — головна стаття доходів, що дозволить нам вибудувати найкращу на планеті систему виховання й освіти.
По-друге, молоді люди, які протягом 25–30 років виховувалися в любові й батьківській турботі в такій українській державі-громаді, ніколи не забудуть своєї батьківщини. Особливо при сучасних засобах телекомунікацій і транспорту. Це представники України в усьому світі, її багатомільйонні очі, вуха, руки.
НАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВИ МАЙБУТНЬОГО
Успішно конкурувати з глобальними безнаціональними корпораціями можуть лише глобальні національні держави-корпорації. Їхня перевага ґрунтується на вдалому поєднанні можливостей національної держави та корпорації. Активами держави є патріотичні громадяни, територія, природні ресурси, легітимна армія, мова, етнічна культура, монетарна система. Активи корпорації — раціональна модель управління, надійний захист власності, розвинені правові процедури, матеріальне заохочення.
Тому всесвітня національна держава-корпорація — це чергова еволюційна форма самоорганізації етнічних спільнот. У світі третього тисячоліття домінуватиме та нація, яка першою створить всесвітню національну державу-громаду. Хай Буде!
В тему:
Демократія зброї
Тиранія чи Гетьманат?
Україна — творче суспільство. Так чи ні?
Творчий клас
Новий Суспільний Договір
Суперкорпорація Україна
До всесвітньої української держави-громади
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта