Продовольча криза зачепить кожного з нас

Якщо виток зростання цін прогнозується тривалим, він в першу чергу б’є по населенню держав – найбільших постачальниць товару. Чому? Постачальники продовольчої іншої сировини - це держави з низькою вартістю робочої сили і відповідно низькою купівельною спроможністю. Вільний продовольчий експорт для цих держав автоматично означає прибуток переважно для оптових торговців, а не селян. Водночас, внутрішні ціни на продовольство дотягуються до світових. Вільних грошей на світовому ринку забагато і завдяки жадібності місцевих трейдерів вони подібно вакууму практично миттєво заберуть не тільки лишки, а й значну частину необхідного для населення продовольства. Внаслідок вдало підігрітого з допомогою ЗМІ споживчого ажіотажу внутрішня продовольча ціна може навіть перевищити реальну ціну продукту приміром в Італії чи іншій європейській державі. До речі, від людей, які бували в Європі, можна дізнатись інформацію про те, що багато українських продуктів вже є дорожчими від аналогічних європейських. Росія вже засвоїла цей урок, забезпечивши державний контроль за експортом енергоносіїв і водночас піднімає вартість робочої сили. Зробив висновки і Уго Чавес. Висновки повинні зробити і ми, адже механізм розкурчування цін на продовольство такий самий, як і на енергоносії, хоч із значно гіршими наслідками для більшості населення планети. Отже вільний експорт продовольства для України означає загрозу національній безпеці і тому мусить бути обмежений державою.

Нас очікує подвійний удар цін - відтермінований на енергоносії і упереджуючий на продовольство. Чому упереджуючий? Як не дивно - щоб завадити успішній ринковій грі України на зниження світових цін. За певних обставин Україна таки здатна викинути на світовий ринок рекордну масу товарного зерна і тим “поламати” декому плани щодо надприбутків від глобальної продовольчої спекуляції. Такий поворот справ абсолютно невигідний зголоднілій і дуже впливовій світовій фінансовій олігархії. Хоча останнє звернення голови Світового банку до України з вимогою відкрити продовольчий ринок свідчить про готовність фінансового світу витримати будь-яку продовольчу інтервенцію на продовольчому ринку. Це свідчить лише про величезні проблеми світової фінансової системи - наявність доволі значної маси голодного віртуального “вільного” капіталу, готового проковтнути все. Чи готова Україна адекватно реагувати на грядущу світову продовольчу кризу?

Нам здається, що з нашими чорноземами дефіцит продовольства в Україні – це смішно. Дехто навіть будує наївні прожекти економічного виграшу нашої держави від світового подорожчання харчів. Впливові теоретики-ринковики стовідсотково за вільний ринок продовольства, очевидно сподіваючись компенсувати негативи внутрішніми економічними регуляторами. Ми уникнули значного подорожчання хліба і продуктів харчування торік лише завдяки введення жорсткого режиму квотування і обмеження експорту продовольства, введеного урядом Януковича під вибори. Ця політика продовжується і діючим урядом уже вимушено, хоч ціни ростуть все швидше. Досі уряд не оприлюднив конкретну програму дій в умовах світової продовольчої кризи. Були лише публічні запевнення представника аграрного відомства про те, що неминуче подорожчання цін буде компенсуватись соціальними виплатами. За різними даними доплачувати з бюджету доведеться не менше третині громадян. Наводився приклад Америки, де практикують доплати орієнтовно 30% населення до їхнього високого рівня життя чеками на купівлю виключно продовольства. Зрозуміло, що реальний процент тих, хто потребуює доплат в Україні може бути і більшим, адже українці витрачають на продовольство більше половини свого сімейного бюджету. Звідки взяти на це державні кошти, якщо водночас треба буде виплачувати компенсації за прогнозоване різке зростання ціни на газ, і обіцяну тисячу по вкладах Ощадбанку? Продаж державного майна не допоможе - продавати без загрози національним інтересам практично вже нічого. Треба йти на непопурярні кроки, а не дуже хочеться. Ні, не з боязні втратити прихильність електорату, він, схоже, все розуміє і не протестує проти росту цін. Доведеться робити справді непопулярні кроки - обмежити споживання і карколомні темпи збагачення доволі небідних і впливових людей. Навіщо? Щоб збільшити частку оплати праці, підняти вартість робочої сили і тим збільшити силу нації як покупця і рідного інвестора в національну економіку. Йдеться не про підвищення платні бюджетникам, а всім без винятку працюючим за єдиним, встановленим законом принципом. Захистити громадян від значного здорожчання продуктів підгодовуванням бідних компенсаціями з руки уряду не вдасться. Лише сам народ зможе надійно захистити свої інтереси, якщо відчує у власній кишені європейську платню.

Вихід з прийдешньої української кризи, спровокованої світовим розкучуванням продовольчих цін , є, але він не лише у сфері аграрного виробництва і ринку продуктів. Рано чи пізно українська влада мусить скористатись способом правильного реагування на світові “тематичні” спекуляції – урівнювати ситість власного населення із світовим стандартом. На жаль, зараз, навіть за очевидності такого виходу, скористатись ним дуже проблематично - заважає український політикум, зациклений на внутрішніх проблемах переділу власності і повноважень. Стримування експорту необхідне для пом’якшення удару продовольчих цін на населення, але можливості цього заходу дуже обмежені. Зняти обмеження на експорт зерна може змусити СОТ, якщо Україна аргументовано не зможе довести факт, що обмеження експорту продовольства є вимушеним заходом національної безпеки. Проти цього варіанту вже інспіруються виступи експертів щодо майбутнього рекордного врожаю, хоч це знає лише Господь, і лунають заяви про відсутність засобів для зберігання великої маси очікуваного зерна. В невдалий момент наближається кульмінація процесу приватизації землі. Все зроблено для перетворення селянської праці на тяжку і невигідну роботу, результати якої купуються однаково дешево всіма перекупниками-торговцями в той час, поки дрімає Антимонопольний комітет. Внаслідок цього землі масово пустують і втрачають родючість. Чесно говорити про майбутні рекордні врожаї та ще в умовах світового захоплення програмою “біодизель” не ризикне ніхто. Проте в руслі вигідного не нам підштовхування України до повного відкриття продовольчого ринку всі засоби годяться аж до особистого звернення голови Світового банку. Штатні коментатори переконують нас, що краще перетерпіти інфляцію, ніж за збільшену платню купити менше продуктів, адже ціни зростатимуть. Правда, ніхто не каже, що ціни на продовольство наші бізнесмени не підніматимуть суттєво вище світових, роблячи цим власний експорт збитковим.

Світові ціни будуть рости і рано чи пізно наше продовольство продаватиметься за цими високими цінами однаково на експорт і на внутрішньому ринку для населення. У відповідь доведеться платити українцям за їхню працю європейську платню, адже ціни на харчі вже стають європейськими і навіть вище. Платню давно пора піднімати випереджаючими темпами, а не говорити про доплати на бідність з кишені бідних, тобто з бюджету. Тоді ціни справді ростимуть до європейських, але вже не за рахунок з’їдаючої здоров’я і життя населення інфляції. Гасло “Багаті поділяться з бідними” –це не соціальні подачки на бідність, а розумний соціальний перерозподіл прибутку за рахунок введення європейського стандарту оплати праці. Безумовно такий непопулярний крок влади щодо обмеження апетитів своїх же багатіів з метою виживання нації потребує прийняття пакету законів і жорсткого контролю владою їх додержання. Зробити це парламентом, перевантаженим адептами великого бізнесу практично неможливо. Тим паче, що рішення повинні прийматись дуже швидко, інакше вони будуть запізнілими. Реагувати так наша громіздка і різноорієнтована парламентська система не може і не захоче на шкоду власним бізнесовим інтересам. У зв’язку з цим ідеї перетворення України на стовідсотково парламентську державу виглядають дуже дивними і несвоєчасними. Перед такими загрозами світу як здорожчання продовольства потрібна гранична концентрація відповідальності влади для вжиття адекватних заходів у відповідь. Об’єктивно тільки Президент може дати поштовх до самообмеження владної багатої верхівки в прибутках і споживанні. Самій проти себе політичній владі зовсім не охота і якось не з руки. Хоча доведеться, інакше буде погано всій нації. Настав момент, коли ми повинні тверезо дивитися у світ, маючи пріоритет національних інтересів над особистим стремлінням до мільйонерства і передчасної розкоші.

Володимир Ференц
м. Івано-Франківськ
23.04.08р.