3-4 липня в смт. Ріпки та с. Пилипча Ріпкінського району
Чернігівський правий рух «Українська Альтернатива» проводить акцію по вшануванню легендарного отамана Івана Васильчикова-Галаки.
3 липня 1921 року агент ЧК убив чернігівського отамана Галаку
(Івана Васильчикова).
3-4 липня в смт. Ріпки та с. Пилипча Ріпкінського району
Чернігівський правий рух «Українська Альтернатива» проводить акцію по вшануванню отамана.
План заходу:
- Акція в Ріпках «Тремтіть буржуї! Галака повертається!»
- Вшанування памяті отамана в с. Пилипча
- Піший похід «Поліськими стежками» до місця таборування отамана Галаки.
Встановлення на цьому місці пам'ятного знаку.
Запрошуємо долучитися до акції всіх бажаючих!
Отаман ГАЛАКА (Іван ВАСИЛЬЧИКОВ) - захисник національних та соціальних інтересів селян та робітників, людина яка жорстоко вбивала всіх хто підтримував радянську владу.
Іван Васильчиков у роки Світової війни закінчив прискорені курси школи прапорщиків, дослужився до підпоручика, став командиром кавалерійського півескадрону. Узимку 1919 року він приєднався до Богунської дивізії Красної армії. Командував ескадроном. Після взяття богунцями Чернігова він кидає свою частину і повертається до Пилипчі.
Навесні 1920-го богунці розташувалася в Ріпках і хтось з них впізнав свого колишнього командира. Івана затримали і швидко засудили до розстрілу. Але друзі допомогли втекти на правий берег Дніпра. Тут Іван Васильчиков налагодив контакт з Булак-Булаховичем та отаманом Добрийвечір, колишнім жандармським полковником з Лоєва. А невдовзі в повіті з’явився й загін галаківців.
Першою гучною акцією Галаки стало роззброєння інтендантського загону 1-ї Кінної армії. Під час наступу українсько-польських військ отаман активно їм допомагав, знищуючи комуністів та інші антиукраїнські елементи. “У визволених селах хто як не Галака знав, на кого може спертися нова влада, а кого треба рішуче спроваджувати з цього світу”...
Коли польське військо почало відступ, Галака вирушив з ним лише до Мозиря. У Лоєві він організував штаб, до якого увійшли Добрийвечір, поручик Виноградов та матрос з Лоєва Слюсар. Боротьба продовжилася.
У грудні 1921 року Чернігівський і Городнянський повіти контролювалися Галакою. Комуністи залишилися лише в містах. Свій вплив отаман поширив і на Мінську губернію… 13 лютого він роззброїв кавалеристів 544-го полку, а 16 лютого – 6-й загін 37-ї дивізії. Хлопці захопили кількасот гвинтівок і 14 кулеметів.
Того ж дня загін Галаки силою 50 шабель та 80 багнетів зайняв Ріпки. Кривдники його батьків та комуністи жорстоко поплатилися за свої злочини. Було знищено документи про продподаток та “борги” селян “соввласті”. 80 осіб спровадили до “небесної канцелярії”.
Впродовж наступного місяця окупантів було вигнано з Піддобрянки (Мінська губернія), Любеча, Петрушина, Куликівки, Довжика та інших населених пунктів, роззброєно п’ять червоних загонів, знищено сотні активістів влади, сексотів і здирників. Селяни охоче під¬тримували козацтво. До Галаки приєднувалися нові й нові повстанці та отамани, зокрема Ющенко та Ємельянченко.
Але й червоні не дрімали. У Чернігові керівник губернської військової ради Панас Любченко створив ударний загін ЧК під керівництвом “таваріща” Кобця, який несподівано заскочив галаківців між селами Петрушин та Чисті Лужки. Загинуло близько тридцяти повстанців. Червона кіннота на чолі з Чичеріним почала переслідування. Але сталося непередбачуване: Чичерін, пострілявши комуністів свого ескадрону, перейшов на бік Галаки.
Після цього отаман відділами від 50 до 100 відчайдухів здійснив дев’ять гучних нальотів. Чернігівська ЧК терміново сформувала банду з півтори сотні головорізів на чолі з яничаром Радченком. Шукаючи партизанів, чекісти прийшли до Ганнівки, що розкинулася серед густих лісів і боліт.
“Оголосивши у селі військовий стан і виставивши на спорожнілих вулицях патрулі, червоні розмістились по хатах… – писав Роман Коваль у книзі “За волю і честь”. – У цей час зовсім поруч… на болоті зосередився загін Галаки. Отамана вже поінформували про розміщення постів. На небезпечну операцію зголосилось дванадцять найвідважніших… Помітити вартового допоміг вогонь “папіроскі”. “Часовой” стривожився тільки тоді, коли його вже взяли за горло. Під загрозою смерті довелося виказати пароль і відгук. Зв’язавши невдаху та забивши йому глибоко в горлянку кляп, рушили далі. Знаючи пароль, зняли й інших вартових. Після цього у повній тиші роззброїли червоних, які спали по хатах. Ніхто не порушив тиші кривавої ночі. Ще до схід сонця трупи комуністів вдячно прийняло болото. Поталанило врятуватися лише коменданту Радченку”.
Галака свої головні сили розбив на боївки, які в різних місцях одночасно нападали на совєтські установи та невеликі відділи червоних. “Для дезорієнтованого ворога Галака був скрізь і водночас ніде, – продовжував Роман Коваль. – Успіхи українського Робіна Гуда підбадьорювали селян, і в Городнянському і сусідніх повітах почали творитись нові повстанські ватаги та партизанські гурти. Так навесні 1921 р. з густої ненависті до окупантів виник загін отамана Громобоя (Платона Башлака). Помічником його став уже відомий в околиці партизан Ющенко. Повстанці діяли під галаківськими гаслами “Бий жидів-комуністів і комнезамівців”.
Щоб здолати “бандітов”, губернське ЧК попрохало допомоги у будьонівців, які сунули через Чернігів. Червоне командування виділило півтори сотні. Окрім того, з Городні окупанти вислали загін силою 50 багнетів і 100 шабель.
Для боротьби з партизанами на Городнянщину та Ріпкинщину червоні стягнули значні військові сили, створили загони “самооборони” з жидів та комуністів…
Долю Галаки вирішив чекіст Федір Гончаров. Увійшовши в довіру до отамана, зарубав його, коли той спав. Поховали Івана Васильчикова у Берізках неподалік с. Пилипча. Потім матір перенесла останки сина на кладовище рідного села.
І ось напередодні Покрови, 12 жовтня, в Пилипчі було відновлено могилу, поставлено хреста, проведено панахиду. З півсотні земляків прийшли майже всі. І односельці, і гості з Чернігова віддали шану людині, яка дала своє ім’я цілому явищу – “руху чернігівських селян за право жити власним життям у власній хаті”.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Вшануймо отамана!
Світ:
07050806a.jpg
(Івана Васильчикова).
3-4 липня в смт. Ріпки та с. Пилипча Ріпкінського району
Чернігівський правий рух «Українська Альтернатива» проводить акцію по вшануванню отамана.
План заходу:
- Акція в Ріпках «Тремтіть буржуї! Галака повертається!»
- Вшанування памяті отамана в с. Пилипча
- Піший похід «Поліськими стежками» до місця таборування отамана Галаки.
Встановлення на цьому місці пам'ятного знаку.
Запрошуємо долучитися до акції всіх бажаючих!
Отаман ГАЛАКА (Іван ВАСИЛЬЧИКОВ) - захисник національних та соціальних інтересів селян та робітників, людина яка жорстоко вбивала всіх хто підтримував радянську владу.
Іван Васильчиков у роки Світової війни закінчив прискорені курси школи прапорщиків, дослужився до підпоручика, став командиром кавалерійського півескадрону. Узимку 1919 року він приєднався до Богунської дивізії Красної армії. Командував ескадроном. Після взяття богунцями Чернігова він кидає свою частину і повертається до Пилипчі.
Навесні 1920-го богунці розташувалася в Ріпках і хтось з них впізнав свого колишнього командира. Івана затримали і швидко засудили до розстрілу. Але друзі допомогли втекти на правий берег Дніпра. Тут Іван Васильчиков налагодив контакт з Булак-Булаховичем та отаманом Добрийвечір, колишнім жандармським полковником з Лоєва. А невдовзі в повіті з’явився й загін галаківців.
Першою гучною акцією Галаки стало роззброєння інтендантського загону 1-ї Кінної армії. Під час наступу українсько-польських військ отаман активно їм допомагав, знищуючи комуністів та інші антиукраїнські елементи. “У визволених селах хто як не Галака знав, на кого може спертися нова влада, а кого треба рішуче спроваджувати з цього світу”...
Коли польське військо почало відступ, Галака вирушив з ним лише до Мозиря. У Лоєві він організував штаб, до якого увійшли Добрийвечір, поручик Виноградов та матрос з Лоєва Слюсар. Боротьба продовжилася.
У грудні 1921 року Чернігівський і Городнянський повіти контролювалися Галакою. Комуністи залишилися лише в містах. Свій вплив отаман поширив і на Мінську губернію… 13 лютого він роззброїв кавалеристів 544-го полку, а 16 лютого – 6-й загін 37-ї дивізії. Хлопці захопили кількасот гвинтівок і 14 кулеметів.
Того ж дня загін Галаки силою 50 шабель та 80 багнетів зайняв Ріпки. Кривдники його батьків та комуністи жорстоко поплатилися за свої злочини. Було знищено документи про продподаток та “борги” селян “соввласті”. 80 осіб спровадили до “небесної канцелярії”.
Впродовж наступного місяця окупантів було вигнано з Піддобрянки (Мінська губернія), Любеча, Петрушина, Куликівки, Довжика та інших населених пунктів, роззброєно п’ять червоних загонів, знищено сотні активістів влади, сексотів і здирників. Селяни охоче під¬тримували козацтво. До Галаки приєднувалися нові й нові повстанці та отамани, зокрема Ющенко та Ємельянченко.
Але й червоні не дрімали. У Чернігові керівник губернської військової ради Панас Любченко створив ударний загін ЧК під керівництвом “таваріща” Кобця, який несподівано заскочив галаківців між селами Петрушин та Чисті Лужки. Загинуло близько тридцяти повстанців. Червона кіннота на чолі з Чичеріним почала переслідування. Але сталося непередбачуване: Чичерін, пострілявши комуністів свого ескадрону, перейшов на бік Галаки.
Після цього отаман відділами від 50 до 100 відчайдухів здійснив дев’ять гучних нальотів. Чернігівська ЧК терміново сформувала банду з півтори сотні головорізів на чолі з яничаром Радченком. Шукаючи партизанів, чекісти прийшли до Ганнівки, що розкинулася серед густих лісів і боліт.
“Оголосивши у селі військовий стан і виставивши на спорожнілих вулицях патрулі, червоні розмістились по хатах… – писав Роман Коваль у книзі “За волю і честь”. – У цей час зовсім поруч… на болоті зосередився загін Галаки. Отамана вже поінформували про розміщення постів. На небезпечну операцію зголосилось дванадцять найвідважніших… Помітити вартового допоміг вогонь “папіроскі”. “Часовой” стривожився тільки тоді, коли його вже взяли за горло. Під загрозою смерті довелося виказати пароль і відгук. Зв’язавши невдаху та забивши йому глибоко в горлянку кляп, рушили далі. Знаючи пароль, зняли й інших вартових. Після цього у повній тиші роззброїли червоних, які спали по хатах. Ніхто не порушив тиші кривавої ночі. Ще до схід сонця трупи комуністів вдячно прийняло болото. Поталанило врятуватися лише коменданту Радченку”.
Галака свої головні сили розбив на боївки, які в різних місцях одночасно нападали на совєтські установи та невеликі відділи червоних. “Для дезорієнтованого ворога Галака був скрізь і водночас ніде, – продовжував Роман Коваль. – Успіхи українського Робіна Гуда підбадьорювали селян, і в Городнянському і сусідніх повітах почали творитись нові повстанські ватаги та партизанські гурти. Так навесні 1921 р. з густої ненависті до окупантів виник загін отамана Громобоя (Платона Башлака). Помічником його став уже відомий в околиці партизан Ющенко. Повстанці діяли під галаківськими гаслами “Бий жидів-комуністів і комнезамівців”.
Щоб здолати “бандітов”, губернське ЧК попрохало допомоги у будьонівців, які сунули через Чернігів. Червоне командування виділило півтори сотні. Окрім того, з Городні окупанти вислали загін силою 50 багнетів і 100 шабель.
Для боротьби з партизанами на Городнянщину та Ріпкинщину червоні стягнули значні військові сили, створили загони “самооборони” з жидів та комуністів…
Долю Галаки вирішив чекіст Федір Гончаров. Увійшовши в довіру до отамана, зарубав його, коли той спав. Поховали Івана Васильчикова у Берізках неподалік с. Пилипча. Потім матір перенесла останки сина на кладовище рідного села.
І ось напередодні Покрови, 12 жовтня, в Пилипчі було відновлено могилу, поставлено хреста, проведено панахиду. З півсотні земляків прийшли майже всі. І односельці, і гості з Чернігова віддали шану людині, яка дала своє ім’я цілому явищу – “руху чернігівських селян за право жити власним життям у власній хаті”.
Контакти: [email protected] тел. моб. 8 098 739 72 59
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи