Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 1
  • Переглядів: 1

"Cтаре" й "нове" у світогляді

Прихильникам "нового" варто не забувати, що їхнє світосприйняття має майбутнє лише за умови якісної й органічної вищості. Безглузде заперечення всього "старого" є звичайнісінькою руйнацією.
"Як є щось, про що кажуть: "Глянь: ось нове!"- то воно вже давно було у віках, які були перед нами" (кн. Проповідник 1:10).

Незгідним з біблійною істиною й прагнучим беззмістовної суперечки довкола дарованих Творцем людству заповідей і порад, відповім народним прислів’ям: "Не тратьте куме сили, лягайте на дно”.

Кількасоттисячилітнє буття змусило людство витворити чимало найрізноманітніших форм світосприйняття (ідеологій), котрі так чи інакше впливали на його існування та унапрямлювали розвиток. Об"єктивні причини пов"язані з трагічним минулим українського народу, спричинились до суттєвого ослаблення його націозахистної спроможності. Причиною тому був безугавний і всебічний терор нападників супроти касти провідників (іншими словами — еліти нації, або ж згідно термінології Дм. Донцова - провідної верстви). Зазначу, що приналежність до неї виборюється виключно життєвим трибом. Трагічність нинішнього стану речей криється в узурпації всих владних важелів зграєю самозакоханих хамів, котрі не маючи жодного морального права, самопроголосили себе всевладними господарями.

Під сучасну пору, переважна більшість політиків, політологів, істориків, діячів майже всіх галузей суспільного життя, не вміють (а можливо й свідомо не бажають) тверезо і неупереджено досліджувати історію та проводити паралелі між подіями минулого та сучасного. Свій особистий успіх, або успіх того середовища, чиї програмові або світоглядні засади вони (коли свідомо (себто з переконань), а коли й виключно за оплату) відстоюють, вбачається для них у спромозі запропонувати загалові щось "нове", що за їхнім твердженням не є скомпроментованим, або належить до числа “несприйнятих” свого часу тим же загалом з якихось "об’єктивних" (зрозуміло що лише на їхню думку), причин. В дійсності, ці та аналогічні їм заяви та претензії є лише даниною власному (або гуртовому) егоїзмові й недолугості. Але ці та подібні настрої криють в собі чималу небезпеку, оскільки руйнують у свідомості та пам"яті певної частини суспільства повагу до надбання попередніх поколінь, та нівелюють їхню вартість. Усвідомлюючи, що досвід - головне джерело людських знань, логічно доходимо висновку про необхідність поборення нігілізму й практики ганебного вивищення вузькоегоїстичних кланових забаганок над здоровим глуздом й реальними потребами окремих спільнот й людства вцілому.

Будь-які спільноти людей (нація, суспільний клас, громадяни однієї держави, населення певного регіону, члени однієї політичної партії чи громадської організації, фахові об"єднання), мають притаманний виключно для себе світогляд. Цей світогляд міг спонтанно зародитись в момент виникнення цієї спільноти, або цілеспрямовано формувався її засновниками та піонерами. Їхні спадкоємці, в більшості випадків, приписують цьому світосприйняттю всі атрибути загальності, оскільки для них він є "стабілізованим". В їхньому розумінні він 'закономірний', "всеприсущий", "натуральний", "непорушний", "всенаціональний", "вселюдський", "всеобов"язковий", такий що є "в крові людини", і навіть "в самій природі". Той факт, що будь-яке світоспийняття (а також суспільний устрій, завдяки котрому (або як реакція на нього) воно виникає) не є вічним та незмінним, більшість усвідомлюють не відразу, а з часом.

Досвід людської цивілізації засвідчив: сприйняття та трактування подій окремими спільнотами або й одиницями (нерідко навіть конфліктуючими з цієї причини з загалом), можуть бути «досконалішими» й «правильнішими» (себто принаймні такими, котрі дійсно-таки відповідають викликам нинішнього дня, й враховують потреби майбутнього), аніж світогляд решти. Але навіть такі "досконалі" світогляди потребують з часом ще ?рунтовнішого удосконалення, а значить — певних трансформацій, можливо навіть змін, та оновлення. Якщо спільнота (або принаймні її провідна верства) не усвідомлюють, що будь-яке явище у світі (світосприйняття, догми та ідеології також) задля удосконалення потребують безупинного оновлення (що жодним чином не означає пристосування й відмову від базового або його докорінну зміну) та поповнення досвідом інших, їхнє світосприйняття приречене на всебічне зубожіння, деградацію, й зникнення.

"Старе" - це те, що глибоко ввійшло у свідомість, асимілювало співзвучні елементи попереднього світогляду, і повністю витіснило та скомпроментувало його основу. Для декого воно навіть із світогляду перетворилось на "дійсну реальність".

Але час не стоїть на місці. Одні процеси в суспільстві уповільнюються й відходять на задній план, інші навпаки - з малопомітних стають вагомими й бурхливо розвиваються. Всі вони мають своїх прихильників, антагоністів, байдужих споглядачів, та тих, хто бажає якимсь чином використати ці процеси задля досягнення власної егоїстичної мети. Рано чи пізно, всі суспільні зміни торкаються й середовищ або спільнот , котрі мають власне "стабілізоване" світосприйняття. Зрозуміло, що прихильники "стабілізованого" світосприйняття не поспішають "здавати позиції", що призводить в свою чергу до конфлікту між "старим" (тобто "стабілізованим") та "новим" (формально 'прогресивним') світосприйняттями. Прихильники "старого" ("сталого" й "дійсного") нерідко (хоча на щастя й не завжди) починають претендувати на непомильність, що провокує до постання різноманітних форм диктатури. Але в конфлікті між "новим" та "старим", прихильники "старого" (для яких їхнє світосприйняття є "дійсністю", а для прихильників "нового" воно є ярмом і кайданами) не повинні забувати, що їхнє "стабілізоване світосприйняття" саме свого часу постало як "нове".

Їхні опоненти (прихильники змін та оновлення) мусять пам"ятати , що з "нічого", з "пустоти" постає лише "ніщо" й "пустота". Тому, як правило, "нове" світосприйняття вже (можливо, в інакшій зовнішній формі) було присутнім в історії, або принаймні вилонилось з чогось вже існуючого. Окрім того, вказуючи "старому" на його помилку або відсталість, "нове" часто змушує його, таким чином, до оновлення, в результаті чого "старе" певною мірою "починає крокувати в ногу з часом", що у свою чергу призводить до зменшення діапазону конфлікту й змагу.

Прихильникам "нового" варто не забувати, що їхнє світосприйняття має майбутнє лише за умови якісної й органічної вищості. Безглузде заперечення всього "старого" є звичайнісінькою руйнацією. Тому, якщо "нове" є дійсно якісно й органічно досконалішим, воно повинно перемагати не шляхом бездумного й дезальтернативного заперечення "старого", а чинним утвердженням 'досконалішого'. "А що передавнене й застаріле, те близько заникнення". (Євреям 8 : 13).

Підсумовуючи ці роздуми, доходимо висновку , що змаг (чи конфлікт) між "старим" і "новим", це боротьба за збереження існуючого стану речей, або його зміну.

В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи