“Новий курс” Рузвельта передбачав перерозподіл капіталу від “жирних котів” із Уолл-стріт до працівників та фермерів, посилення ролі профспілок, підвищення оподаткування приватного бізнесу, державне регулювання економіки і великі бюджетні витрати на громадські роботи, до яких залучали безробітних.
79 років тому, у “чорний вівторок” 29 жовтня - день краху Нью-Йоркської біржі. У Сполучених Штатах розпочалася глибока економічна криза, що згодом дістала назву Великої депресії.
За кілька місяців вона відбилася на економіках багатьох країн світу. Між 1929 та 1932 роками промислове виробництво у світі скоротилося на 45%, збанкрутіли 5 тисяч банків, 13 мільйонів втратили роботу. Зміни у політичному та соціальному житті багатьох розвинених країн також зазнали кардинальних змін, а їх вплив відчувається і сьогодні.
Притік європейських капіталів до США під час та після Першої світової війни перетворив Сполучені Штати на “банкіра світу” і спричинив справжній бум на фондовому ринку, який щоденно встановлював нові рекорди. Нерухомість і земля стрімко дорожчали. Люди скуповували акції і землю, а згодом – право на покупку акцій та землі.
Аж раптом все це залишилося у минулому лише за кілька днів – 24 жовтня на Уолл-стріт почалася паніка, а вже 29 жовтня, у “чорний вівторок,” день краху біржі, все було скінчено. Чи, радше, тільки починалося.
Нинішній голова Федерального резерву США Бен Бернанке каже, що першопричиною біржового краху у жовтні 1929 року стали “легкі гроші,” або ж надзвичайна доступність кредитів, коли у борг почали брати навіть ті, хто за інших умов ніколи б на це не наважився, і вкладали їх у стрімко зростаючі акції.
Після катастрофи жовтня 1929, вже у квітні 1930 року життя на біржах почало відновлюватися, хоча індекси були на третину нижчими, ніж у вересні 1929 – останньому “докризовому” місяці.” Але споживачі, багато з яких втратили майже всі заощадження, вкладені в акції, різко скоротили витрати. Через скорочення попиту, почало падати і виробництво. Далі почали скорочуватися зарплати та робочі місця.
Економічні цикли, коли виробництво то збільшувалося, то зменшувалося, були добре відомі на той час не тільки “великим босам” із Уолл-стріт. А от що перетворило звичайну рецесію на “Велику депресію”, сперечаються і досі. Тоді ж ті, хто вірив у велику силу держави та керівництва, звинувачували у всьому хижацькі закони вільного ринку, а ті, хто покладався на ринкові механізми, покладали провину на некомпетентних керівників держави. Але і перші, і другі погоджувалися у тому, що економіку зруйнувала відсутність довіри.
Банки, які не могли повернути гроші своїх позичальників, почали банкрутувати. Інші банкрутували через масовий відтік вкладів. Ті, хто ще якось тримався, перестав позичати взагалі. Тільки за перші 10 місяців 1930 року у США збанкрутіли 744 банки, а вкладники втратили 140 мільярдів тодішніх повноцінних, забезпечених золотом доларів.
Доходи компаній впали на 60%, 135 тисяч підприємств припинили існування. Завантаженість металургійних заводів у 1932 році складала лише 12%. Виробництво авто скоротилося на 75%. Фермерська нерухомість впала у ціні у понад 10 разів – господарство, яке у 1929 році коштувало 100 тисяч доларів, у 1932 продали за борги за 5 тисяч.
Тим часом у південних штатах – Техасі, Оклахомі, Канзасі, Теннесі – почалася посуха, яка обернулася буревіями, що знищили всі посіви, і змусили сотні тисяч фермерів і їх родини шукати порятунку від голоду деінде. Згодом вони додалися до кількамільйонної армій безробітних по всій країні. На початку 1933 року кожен четвертий американець був безробітним. Залишившись без роботи, багато хто не зміг сплачувати за житло, і 2.5 мільйони американців втратили дах над головою.
План Рузвельта
На президентських виборах у листопаді 1932 року переміг лідер Демократичної партії Франклін Рузвельт. Демократи вважали, що причиною кризи, що розпочалася у 1929 році, став великий бізнес, який створив “мильну бульбашку” фондового ринку, прагнучи отримати все більше і більше грошей. У своїй інавгураційній промові Рузвельт оголосив про “Новий курс” – свій план порятунку економіки.
“Новий курс” передбачав перерозподіл капіталу від “жирних котів” із Уолл-стріт до працівників та фермерів, посилення ролі профспілок, підвищення оподаткування приватного бізнесу, державне регулювання економіки і великі бюджетні витрати на громадські роботи, до яких залучали безробітних. Така майже соціалістична модель економіки запроваджувалася у передовій країні “дикого капіталізму” вперше.
Так само вперше президент Рузвельт використав радіо як інструмент своєї державної політики – він регулярно розмовляв із американцями про “Новий курс” у історичних “посиденьках біля каміну”. Як американці реагували на президентські “посиденьки біля каміну”, вперше вивчав Джордж Геллап, який у 1935 році заснував Інститут вивчення суспільної думки.
Європа
Американські банки, намагаючись врятувати себе від банкрутства, виводили свої капітали з Європи, що зумовило падіння практично всіх європейських валют, які одна за одною розривали прив’язку до золота. Падіння попиту призвело до згортання світової торгівлі, особливо коли більшість країн почали захищати свої внутрішні ринки.
Наприклад, для Британії колапс світової торгівлі призвів до скорочення експорту одразу наполовину, і занепаду Півночі та Північного Заходу, де були сконцентровані традиційні експорті галузі – текстильна промисловість і суднобудування, на яке працювали металурги і шахтарі.
У Глазго, який на початку століття називали “другим Лондоном,” без роботи залишився кожен третій мешканець. Натомість на перші позиції за темпами розвитку вийшов Південний Схід, де розвивалося сільське господарство та електроенергетика, які працювали на внутрішній ринок. Це розшарування Півдня і Півночі Британії не подолано і досі.
Відгомін у Німеччині
Проте більшість експертів вважають, що з усіх європейських країн економічна депресія у США чи не найбільше позначилася на економіці Німеччини, адже відбудова після Першої світової війни у цій країні відбувалася переважно на американські гроші. Показово, що серед тодішньої світової політичної еліти чи не першим схвально про “Новий курс” Рузвельта відгукнувся Йозеф Геббельс:
“Я надзвичайно зацікавлений у розвитку соціальної ситуації в Америці. Я вважаю, що президент Рузвельт обрав правильний шлях. Ми зіштовхнулися із найсерйознішими соціальними проблемами в історії. Мільйонам безробітних треба повернути роботу, і цю справу не можна залишати лише на приватну ініціативу. Розв’язати ця проблему має саме уряд”.
Коли на початку 1930 року потік американських грошей припинився, німецька економіка практично зупинилася. Різко зросла кількість безробітних, особливо у великих містах.
Соціальна напруга і прагнення пересічних німців до порядку та стабільності призвели до того, що на передчасних парламентських вборах у 1930 році понад 18% отримала Націонал-соціалістична робоча партія на чолі із Адольфом Гітлером. Лише 2 роки тому, у докризовому 1928 за його політичну силу не проголосували і 3% німців.
У 1932-1933 році у Німеччині відбулася ціла низка виборів – президентські та тричі парламентські. Сучасники згодом називали ці вибори стихійним лихом, які зруйнували Німеччину. Але саме ці вибори продемонстрували зростаючу народну підтримку НСРП- аж до 44% у 1933 році, і забезпечили Гітлерові спочатку посаду канцлера, а згодом дали можливість проголосити себе фюрером. Референдум серпня 1934 року засвідчив, що політику Гітлера підтримували майже 85% німців.
СРСР в тіні
1929 рік став визначальним і для Радянського Союзу. Керівник держави, Йосип Сталін назвав його “роком великого зламу,” – це був перший рік першої радянської п’ятирічки.
Зовні виглядало, що Радянський Союз був, начебто, наглухо захищений від всіляких капіталістичних депресій будівництвом комунізму. Саме це, на думку багатьох істориків, забезпечувало СРСР симпатії у США та Європі у часи, коли в країні відбувалася примусова колективізація, голодомор та перші сталінські репресії.
Вже потім західні експерти підрахували, що у 1930-1931 роках було розкуркулені та вислані до Сибіру 2.5 мільйони осіб, голод 1932-1933 забрав життя 5-7 мільйонів осіб, понад 6 мільйонів осіб потрапили до примусових трудових таборів, і близько 300 тисяч робітників просто померли від важкої праці та недоїдання лише за першу п’ятирічку.
Фашисти і мости
Розпочавшись у США наприкінці 1929 року, “Велика депресія” зачепила майже всі країни світу, і у багатьох із них завершилася тільки із початком Другої Світової війни. Більшість із країн вдалися до тих чи інших стабілізаційних програм, які змінили і політичні обличчя цих країн, штовхаючи їх праворуч чи ліворуч. До влади у Німеччині, Італії, Іспанії прийшли профашистські уряди. Але, водночас, інфраструктурні проекти тих часів – дороги, дамби, мости, залізничні шляхи у США, Німеччині, Радянському Союзі і досі лишаються пам’ятником тієї епохи.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Річниця Великої Депресії. Як це було 79 років тому
Світ:
За кілька місяців вона відбилася на економіках багатьох країн світу. Між 1929 та 1932 роками промислове виробництво у світі скоротилося на 45%, збанкрутіли 5 тисяч банків, 13 мільйонів втратили роботу. Зміни у політичному та соціальному житті багатьох розвинених країн також зазнали кардинальних змін, а їх вплив відчувається і сьогодні.
Притік європейських капіталів до США під час та після Першої світової війни перетворив Сполучені Штати на “банкіра світу” і спричинив справжній бум на фондовому ринку, який щоденно встановлював нові рекорди. Нерухомість і земля стрімко дорожчали. Люди скуповували акції і землю, а згодом – право на покупку акцій та землі.
Аж раптом все це залишилося у минулому лише за кілька днів – 24 жовтня на Уолл-стріт почалася паніка, а вже 29 жовтня, у “чорний вівторок,” день краху біржі, все було скінчено. Чи, радше, тільки починалося.
Нинішній голова Федерального резерву США Бен Бернанке каже, що першопричиною біржового краху у жовтні 1929 року стали “легкі гроші,” або ж надзвичайна доступність кредитів, коли у борг почали брати навіть ті, хто за інших умов ніколи б на це не наважився, і вкладали їх у стрімко зростаючі акції.
Після катастрофи жовтня 1929, вже у квітні 1930 року життя на біржах почало відновлюватися, хоча індекси були на третину нижчими, ніж у вересні 1929 – останньому “докризовому” місяці.” Але споживачі, багато з яких втратили майже всі заощадження, вкладені в акції, різко скоротили витрати. Через скорочення попиту, почало падати і виробництво. Далі почали скорочуватися зарплати та робочі місця.
Економічні цикли, коли виробництво то збільшувалося, то зменшувалося, були добре відомі на той час не тільки “великим босам” із Уолл-стріт. А от що перетворило звичайну рецесію на “Велику депресію”, сперечаються і досі. Тоді ж ті, хто вірив у велику силу держави та керівництва, звинувачували у всьому хижацькі закони вільного ринку, а ті, хто покладався на ринкові механізми, покладали провину на некомпетентних керівників держави. Але і перші, і другі погоджувалися у тому, що економіку зруйнувала відсутність довіри.
Банки, які не могли повернути гроші своїх позичальників, почали банкрутувати. Інші банкрутували через масовий відтік вкладів. Ті, хто ще якось тримався, перестав позичати взагалі. Тільки за перші 10 місяців 1930 року у США збанкрутіли 744 банки, а вкладники втратили 140 мільярдів тодішніх повноцінних, забезпечених золотом доларів.
Доходи компаній впали на 60%, 135 тисяч підприємств припинили існування. Завантаженість металургійних заводів у 1932 році складала лише 12%. Виробництво авто скоротилося на 75%. Фермерська нерухомість впала у ціні у понад 10 разів – господарство, яке у 1929 році коштувало 100 тисяч доларів, у 1932 продали за борги за 5 тисяч.
Тим часом у південних штатах – Техасі, Оклахомі, Канзасі, Теннесі – почалася посуха, яка обернулася буревіями, що знищили всі посіви, і змусили сотні тисяч фермерів і їх родини шукати порятунку від голоду деінде. Згодом вони додалися до кількамільйонної армій безробітних по всій країні. На початку 1933 року кожен четвертий американець був безробітним. Залишившись без роботи, багато хто не зміг сплачувати за житло, і 2.5 мільйони американців втратили дах над головою.
План Рузвельта
На президентських виборах у листопаді 1932 року переміг лідер Демократичної партії Франклін Рузвельт. Демократи вважали, що причиною кризи, що розпочалася у 1929 році, став великий бізнес, який створив “мильну бульбашку” фондового ринку, прагнучи отримати все більше і більше грошей. У своїй інавгураційній промові Рузвельт оголосив про “Новий курс” – свій план порятунку економіки.
“Новий курс” передбачав перерозподіл капіталу від “жирних котів” із Уолл-стріт до працівників та фермерів, посилення ролі профспілок, підвищення оподаткування приватного бізнесу, державне регулювання економіки і великі бюджетні витрати на громадські роботи, до яких залучали безробітних. Така майже соціалістична модель економіки запроваджувалася у передовій країні “дикого капіталізму” вперше.
Так само вперше президент Рузвельт використав радіо як інструмент своєї державної політики – він регулярно розмовляв із американцями про “Новий курс” у історичних “посиденьках біля каміну”. Як американці реагували на президентські “посиденьки біля каміну”, вперше вивчав Джордж Геллап, який у 1935 році заснував Інститут вивчення суспільної думки.
Європа
Американські банки, намагаючись врятувати себе від банкрутства, виводили свої капітали з Європи, що зумовило падіння практично всіх європейських валют, які одна за одною розривали прив’язку до золота. Падіння попиту призвело до згортання світової торгівлі, особливо коли більшість країн почали захищати свої внутрішні ринки.
Наприклад, для Британії колапс світової торгівлі призвів до скорочення експорту одразу наполовину, і занепаду Півночі та Північного Заходу, де були сконцентровані традиційні експорті галузі – текстильна промисловість і суднобудування, на яке працювали металурги і шахтарі.
У Глазго, який на початку століття називали “другим Лондоном,” без роботи залишився кожен третій мешканець. Натомість на перші позиції за темпами розвитку вийшов Південний Схід, де розвивалося сільське господарство та електроенергетика, які працювали на внутрішній ринок. Це розшарування Півдня і Півночі Британії не подолано і досі.
Відгомін у Німеччині
Проте більшість експертів вважають, що з усіх європейських країн економічна депресія у США чи не найбільше позначилася на економіці Німеччини, адже відбудова після Першої світової війни у цій країні відбувалася переважно на американські гроші. Показово, що серед тодішньої світової політичної еліти чи не першим схвально про “Новий курс” Рузвельта відгукнувся Йозеф Геббельс:
“Я надзвичайно зацікавлений у розвитку соціальної ситуації в Америці. Я вважаю, що президент Рузвельт обрав правильний шлях. Ми зіштовхнулися із найсерйознішими соціальними проблемами в історії. Мільйонам безробітних треба повернути роботу, і цю справу не можна залишати лише на приватну ініціативу. Розв’язати ця проблему має саме уряд”.
Коли на початку 1930 року потік американських грошей припинився, німецька економіка практично зупинилася. Різко зросла кількість безробітних, особливо у великих містах.
Соціальна напруга і прагнення пересічних німців до порядку та стабільності призвели до того, що на передчасних парламентських вборах у 1930 році понад 18% отримала Націонал-соціалістична робоча партія на чолі із Адольфом Гітлером. Лише 2 роки тому, у докризовому 1928 за його політичну силу не проголосували і 3% німців.
У 1932-1933 році у Німеччині відбулася ціла низка виборів – президентські та тричі парламентські. Сучасники згодом називали ці вибори стихійним лихом, які зруйнували Німеччину. Але саме ці вибори продемонстрували зростаючу народну підтримку НСРП- аж до 44% у 1933 році, і забезпечили Гітлерові спочатку посаду канцлера, а згодом дали можливість проголосити себе фюрером. Референдум серпня 1934 року засвідчив, що політику Гітлера підтримували майже 85% німців.
СРСР в тіні
1929 рік став визначальним і для Радянського Союзу. Керівник держави, Йосип Сталін назвав його “роком великого зламу,” – це був перший рік першої радянської п’ятирічки.
Зовні виглядало, що Радянський Союз був, начебто, наглухо захищений від всіляких капіталістичних депресій будівництвом комунізму. Саме це, на думку багатьох істориків, забезпечувало СРСР симпатії у США та Європі у часи, коли в країні відбувалася примусова колективізація, голодомор та перші сталінські репресії.
Вже потім західні експерти підрахували, що у 1930-1931 роках було розкуркулені та вислані до Сибіру 2.5 мільйони осіб, голод 1932-1933 забрав життя 5-7 мільйонів осіб, понад 6 мільйонів осіб потрапили до примусових трудових таборів, і близько 300 тисяч робітників просто померли від важкої праці та недоїдання лише за першу п’ятирічку.
Фашисти і мости
Розпочавшись у США наприкінці 1929 року, “Велика депресія” зачепила майже всі країни світу, і у багатьох із них завершилася тільки із початком Другої Світової війни. Більшість із країн вдалися до тих чи інших стабілізаційних програм, які змінили і політичні обличчя цих країн, штовхаючи їх праворуч чи ліворуч. До влади у Німеччині, Італії, Іспанії прийшли профашистські уряди. Але, водночас, інфраструктурні проекти тих часів – дороги, дамби, мости, залізничні шляхи у США, Німеччині, Радянському Союзі і досі лишаються пам’ятником тієї епохи.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта