Сталося те, до чого ми всі були підсвідомо готові, тому що прямо чи опосередковано всі ми – громадяни України, були причетні до знищення власної країни. Народ України, по своїй наївності або дурості вважаючи, що політика – це справа перш за все політиків, добровільно самоусунувся від активної участі в суспільно-політичних процесах країни, заспокоюючи себе думкою, що він нібито нічого не вирішує, і від нього нічого не залежить. Вже тоді було зрозуміло, що кінець у нас буде один – у вигляді пограбованої, колись заможної та квітучої держави, на фоні ідіотів, які так і не зрозуміли, що вони-то якраз і були господарями цієї держави.
Таким чином, народ свідомо відрікся від контролю над владою, наївно передав владу над собою до рук відвертих негідників. Іншими словами, демократія, тобто влада народу, перетворилася не без допомоги того ж народу в клептократію, тобто у владу злодіїв, при якій основні державні рішення мотивовані, в першу чергу, безпосередньою матеріальною зацікавленістю вузької групи осіб, які приймають ці рішення. Для клептократії характерна корупція, лобізм та нехтування виконанням довгострокових цілей. У нашій країні «владу злодіїв» представляють різні клани, які по своєї суті є нічим іншим, як організованими кримінально-політичними угрупованнями.
Сьогодні Україна через відсутність у народу явно вираженого прагнення до побудови справедливого суспільства опинилася на рівні країн «третього світу», які отримавши політичну самостійність, живуть в умовах клептократичних режимів, нехтуючи принципами демократії. У таких країнах основи демократії підміняються хибними уявленнями про саму демократію. В Україні таким прикладом можуть служити відомі і всім вже порядком обридлі всілякі теле-шоу типу «свобода слова», перед якими стоїть основне завдання – підтримувати у людей ілюзію свободи та гласності. Але всі ми дуже добро знаємо, що «віщувати правду» на цих шоу можуть лише представники кланів, представникам же громадськості туди вхід закритий.
Результати власної дурості і малодушності ми почали сьогодні пожинати в повній мірі. Тінь загальноукраїнської депресії нависла не тільки над країною, але й міцно оселилася в наших душах. Депресія почала збирати свої плоди у вигляді людського відчаю, який відбувається від розуміння безперспективності практично будь-яких кроків, які приймаються тією чи іншою політичної групою.
Домінуюча над суспільством політична система, яка генерує свавілля і корупцію, існує вже неначе сама по собі. Ми є свідками того, що система починає пожирати тих, хто її створив. Зверніть увагу на те, що який би клан не прийшов до влади, ніхто не в змозі зупинити процес руйнування країни та деградації суспільства. Кожне їхнє рішення внутрішньо суперечливе, тому наперед нездійсненне, адже в державі без диктатури закону будь-які рішення центральних органів влади будуть завжди саботуватися на місцях представниками різних кланів. У результаті – хаос. Це те, що як раз ми і спостерігаємо, і цей хаос веде до загибелі. А ось хто загине перший – це вже не питання, тому що гине завжди менш захищений і менш забезпечений. Швидше за все, коли настане час «Х», при якому свавілля візьме форму некерованого людського бунту, з усіма дуже сумними наслідками виключно для всіх, вчорашні представники клептократії та їх родини, маючи величезні можливості, безумовно опиняться поза зоною «бойових дій». А значить, всі жахи впадуть на голови людей, які в свій час дружно відмовилися бути громадянами і надали можливість не тільки себе обдурити, пограбувати, але й добровільно віддали на відкуп різним нікчемам прекрасну і заможну Україну.
Розсудливі люди розуміють, що причина сьогоденної політичної кризи в країні лежить перш за все в небажанні народу зрозуміти, що якщо він і далі буде відмовлятися від права бути єдиним джерелом влади, то розмовляти про поліпшення якості життя і про перехід суспільства від руйнівних процесів до процесів творення щонайменше наївно.
Найбільша перемога клептократів над нами полягає в тому, що вони зуміли нас роз’єднати за соціальними, географічними й національними ознаками. Тому ми байдужі сьогодні до біди сусіда, тому ми не хочемо знати про те, що робить влада на місцях, бо її свавілля нас ще не торкнулось, а коли торкнеться, то всім іншим вже буде наплювати на наше лихо, як і нам колись на лихо їхнє. Завдяки тому, що ми безпідставно стали ненавидіти один одного, суспільство втратило головну свою спроможність – здатність до самоорганізації, а це єдиний і найефективніший метод боротьби народу за свої конституційні права.
Сьогодні корупція з боку влади торкнулася усіх соціальних груп населення, тому вже потрібно розуміти, що у нас лихо загальне, немає окремого лиха шахтарською або лиха підприємницького, є загальне народне лихо, яке треба долати усім разом.
Злочинна влада не боїться героїв-одинаків, що підіймаються проти її свавілля, тому що їх відразу ж визнають порушниками громадського порядку з усіма наслідками. Злочинна влада боїться лише організованих виступів народу, і для цього не треба їхати до Києва і влаштовувати черговий Майдан.
Треба об’єднуватися, але ж об’єднуватися треба не навколо політичних партій, тому що вони себе вже давно дискредитували і є лише жалюгідними бізнес-проектами, що не мають нічого спільного з проблемами нашої держави і суспільства у цілому. Об’єднуватися треба в громадянські формування, які повинні бути готовими до організованому виступу на своїх територіях на захист власних прав і свобод.
Влада повинна належати народу, а не злодіям!
Такі об’єднання громадян повинні безумовно відбуватися за принципом солідаризму. У нас одне лихо на всіх, тому і вирішувати свої проблеми ми повинні спільно. Найкраще, якщо такі об’єднання будуть відбудовуватися на базі вже існуючих громадських організацій і чесних профспілок, які не один рік системно працюють у сфері захисту прав людини і тому мають в цьому величезний досвід.
Саме по такому шляху йде Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність», який, не являючись політичною партією, закликає народ України до всеукраїнського громадянського протесту проти існуючої в Україні політичної системи.
ЗТР «Солідарність» поєднує в собі не тільки чесних і знакових, в громадському сенсі людей, але й громадські структури, наприклад такі, як правозахисні організації, незалежні профспілки, які представляють різні регіони країни.
Суспільство має консолідуватися, тому що сьогодні нас знову намагаються втягнути в чергову виборчу компанію, яка остаточно зруйнує Україну. Ми повинні всі разом сказати, що проведення в Україні будь-яких виборів без зміни виборчого законодавства – безглузде. Сьогодні людину позбавили Конституційного права бути обраним. Сьогодні для того, щоб стати депутатом будь-якого рівня, необхідно належати до певного організованого кримінально-політичного угруповання.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» об’єктивно вважає, що для того, щоб Україна почала виходити з політичної та економічної кризи, існуюча влада має негайно зробити наступне:
– з метою розмежування повноважень законодавчої і виконавчої гілок влади, внести до Конституції України зміни щодо скасування політреформи 2004 року, що припинило б у державі багатовладдя і стало б поштовхом до подолання політичної і економічної кризи;
– провести судову реформу: судді повинні обиратися та відкликатися народом, судова гілка влади повинна стати незалежною;
– для забезпечення чесних і прозорих виборів органів центральної та місцевої влади створити таку виборчу систему, при якій депутатів усіх рівнів народ міг обирати безпосередньо на виборчих округах;
– внести зміни в Закон України «Про статус народного депутата України», а саме – скасувати ст. 27, в якій йдеться про недоторканність народних депутатів України і внести доповнення до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» щодо впровадження прозорої, простої та доступної виборцям процедури відкликання депутатів усіх рівнів;
- з метою розвитку місцевого самоврядування негайно провести децентралізацію бюджетної системи України на основі раціонального бюджетного розподілу, виходячи з міжбюджетного балансу в співвідношенні 70/30 на користь громад.
Вище вказані ініціативи в січні 2009 р. були спрямовані у Верховну Раду України, Президенту України. Результат був прогнозованим – ні народні депутати, ні Президент України навіть не зволіли відповісти на звернення. Цей факт у черговий раз доводить, що у народу немає захисника ні в особі «гаранта», ні в особі «народних обранців», ми полишені самі собі. Це значить, що ніхто з вищих посадових осіб України не зацікавлений в тому, що б ми з вами мали хоча б якісь права на гідне життя у цієї країні.
Тому, хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться вчитися захищати себе самим. І краще якщо ми будемо це робити всі разом, зібравши всю нашу волю і бажання бути людьми, а не інструментом для збагачення кланів. В іншому випадку нам не суджено буде стати великою українською нацією, а для своїх дітей і онуків ми гарантовано забезпечимо долю рабів.
Тільки якщо це станеться – звинувачувати в цьому буде нікого, тому що ми самі, в черговий раз своїми руками поховаємо надію на кращу долю.
Костянтин Ільченко, Голова виконкому ЗТР «Солідарність»
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
ЗТР "Солідарність": Нам доведеться вчитися захищати себе самим...
Світ:
09041501e.jpg
Таким чином, народ свідомо відрікся від контролю над владою, наївно передав владу над собою до рук відвертих негідників. Іншими словами, демократія, тобто влада народу, перетворилася не без допомоги того ж народу в клептократію, тобто у владу злодіїв, при якій основні державні рішення мотивовані, в першу чергу, безпосередньою матеріальною зацікавленістю вузької групи осіб, які приймають ці рішення. Для клептократії характерна корупція, лобізм та нехтування виконанням довгострокових цілей. У нашій країні «владу злодіїв» представляють різні клани, які по своєї суті є нічим іншим, як організованими кримінально-політичними угрупованнями.
Сьогодні Україна через відсутність у народу явно вираженого прагнення до побудови справедливого суспільства опинилася на рівні країн «третього світу», які отримавши політичну самостійність, живуть в умовах клептократичних режимів, нехтуючи принципами демократії. У таких країнах основи демократії підміняються хибними уявленнями про саму демократію. В Україні таким прикладом можуть служити відомі і всім вже порядком обридлі всілякі теле-шоу типу «свобода слова», перед якими стоїть основне завдання – підтримувати у людей ілюзію свободи та гласності. Але всі ми дуже добро знаємо, що «віщувати правду» на цих шоу можуть лише представники кланів, представникам же громадськості туди вхід закритий.
Результати власної дурості і малодушності ми почали сьогодні пожинати в повній мірі. Тінь загальноукраїнської депресії нависла не тільки над країною, але й міцно оселилася в наших душах. Депресія почала збирати свої плоди у вигляді людського відчаю, який відбувається від розуміння безперспективності практично будь-яких кроків, які приймаються тією чи іншою політичної групою.
Домінуюча над суспільством політична система, яка генерує свавілля і корупцію, існує вже неначе сама по собі. Ми є свідками того, що система починає пожирати тих, хто її створив. Зверніть увагу на те, що який би клан не прийшов до влади, ніхто не в змозі зупинити процес руйнування країни та деградації суспільства. Кожне їхнє рішення внутрішньо суперечливе, тому наперед нездійсненне, адже в державі без диктатури закону будь-які рішення центральних органів влади будуть завжди саботуватися на місцях представниками різних кланів. У результаті – хаос. Це те, що як раз ми і спостерігаємо, і цей хаос веде до загибелі. А ось хто загине перший – це вже не питання, тому що гине завжди менш захищений і менш забезпечений. Швидше за все, коли настане час «Х», при якому свавілля візьме форму некерованого людського бунту, з усіма дуже сумними наслідками виключно для всіх, вчорашні представники клептократії та їх родини, маючи величезні можливості, безумовно опиняться поза зоною «бойових дій». А значить, всі жахи впадуть на голови людей, які в свій час дружно відмовилися бути громадянами і надали можливість не тільки себе обдурити, пограбувати, але й добровільно віддали на відкуп різним нікчемам прекрасну і заможну Україну.
Розсудливі люди розуміють, що причина сьогоденної політичної кризи в країні лежить перш за все в небажанні народу зрозуміти, що якщо він і далі буде відмовлятися від права бути єдиним джерелом влади, то розмовляти про поліпшення якості життя і про перехід суспільства від руйнівних процесів до процесів творення щонайменше наївно.
Найбільша перемога клептократів над нами полягає в тому, що вони зуміли нас роз’єднати за соціальними, географічними й національними ознаками. Тому ми байдужі сьогодні до біди сусіда, тому ми не хочемо знати про те, що робить влада на місцях, бо її свавілля нас ще не торкнулось, а коли торкнеться, то всім іншим вже буде наплювати на наше лихо, як і нам колись на лихо їхнє. Завдяки тому, що ми безпідставно стали ненавидіти один одного, суспільство втратило головну свою спроможність – здатність до самоорганізації, а це єдиний і найефективніший метод боротьби народу за свої конституційні права.
Сьогодні корупція з боку влади торкнулася усіх соціальних груп населення, тому вже потрібно розуміти, що у нас лихо загальне, немає окремого лиха шахтарською або лиха підприємницького, є загальне народне лихо, яке треба долати усім разом.
Злочинна влада не боїться героїв-одинаків, що підіймаються проти її свавілля, тому що їх відразу ж визнають порушниками громадського порядку з усіма наслідками. Злочинна влада боїться лише організованих виступів народу, і для цього не треба їхати до Києва і влаштовувати черговий Майдан.
Треба об’єднуватися, але ж об’єднуватися треба не навколо політичних партій, тому що вони себе вже давно дискредитували і є лише жалюгідними бізнес-проектами, що не мають нічого спільного з проблемами нашої держави і суспільства у цілому. Об’єднуватися треба в громадянські формування, які повинні бути готовими до організованому виступу на своїх територіях на захист власних прав і свобод.
Влада повинна належати народу, а не злодіям!
Такі об’єднання громадян повинні безумовно відбуватися за принципом солідаризму. У нас одне лихо на всіх, тому і вирішувати свої проблеми ми повинні спільно. Найкраще, якщо такі об’єднання будуть відбудовуватися на базі вже існуючих громадських організацій і чесних профспілок, які не один рік системно працюють у сфері захисту прав людини і тому мають в цьому величезний досвід.
Саме по такому шляху йде Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність», який, не являючись політичною партією, закликає народ України до всеукраїнського громадянського протесту проти існуючої в Україні політичної системи.
ЗТР «Солідарність» поєднує в собі не тільки чесних і знакових, в громадському сенсі людей, але й громадські структури, наприклад такі, як правозахисні організації, незалежні профспілки, які представляють різні регіони країни.
Суспільство має консолідуватися, тому що сьогодні нас знову намагаються втягнути в чергову виборчу компанію, яка остаточно зруйнує Україну. Ми повинні всі разом сказати, що проведення в Україні будь-яких виборів без зміни виборчого законодавства – безглузде. Сьогодні людину позбавили Конституційного права бути обраним. Сьогодні для того, щоб стати депутатом будь-якого рівня, необхідно належати до певного організованого кримінально-політичного угруповання.
Загальноукраїнський трудовий рух «Солідарність» об’єктивно вважає, що для того, щоб Україна почала виходити з політичної та економічної кризи, існуюча влада має негайно зробити наступне:
– з метою розмежування повноважень законодавчої і виконавчої гілок влади, внести до Конституції України зміни щодо скасування політреформи 2004 року, що припинило б у державі багатовладдя і стало б поштовхом до подолання політичної і економічної кризи;
– провести судову реформу: судді повинні обиратися та відкликатися народом, судова гілка влади повинна стати незалежною;
– для забезпечення чесних і прозорих виборів органів центральної та місцевої влади створити таку виборчу систему, при якій депутатів усіх рівнів народ міг обирати безпосередньо на виборчих округах;
– внести зміни в Закон України «Про статус народного депутата України», а саме – скасувати ст. 27, в якій йдеться про недоторканність народних депутатів України і внести доповнення до Законів України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» щодо впровадження прозорої, простої та доступної виборцям процедури відкликання депутатів усіх рівнів;
- з метою розвитку місцевого самоврядування негайно провести децентралізацію бюджетної системи України на основі раціонального бюджетного розподілу, виходячи з міжбюджетного балансу в співвідношенні 70/30 на користь громад.
Вище вказані ініціативи в січні 2009 р. були спрямовані у Верховну Раду України, Президенту України. Результат був прогнозованим – ні народні депутати, ні Президент України навіть не зволіли відповісти на звернення. Цей факт у черговий раз доводить, що у народу немає захисника ні в особі «гаранта», ні в особі «народних обранців», ми полишені самі собі. Це значить, що ніхто з вищих посадових осіб України не зацікавлений в тому, що б ми з вами мали хоча б якісь права на гідне життя у цієї країні.
Тому, хочемо ми цього чи ні, але нам доведеться вчитися захищати себе самим. І краще якщо ми будемо це робити всі разом, зібравши всю нашу волю і бажання бути людьми, а не інструментом для збагачення кланів. В іншому випадку нам не суджено буде стати великою українською нацією, а для своїх дітей і онуків ми гарантовано забезпечимо долю рабів.
Тільки якщо це станеться – звинувачувати в цьому буде нікого, тому що ми самі, в черговий раз своїми руками поховаємо надію на кращу долю.
Костянтин Ільченко, Голова виконкому ЗТР «Солідарність»
В тему:
Всі ви несете колективну відповідальність за скоєне!
Справжня Народна Самооборона. Досвід американської демократії
Цунамі
Луганський форум ТР «Солідарність»: Економічна система України спрямована на пограбування держави
Маніфест трудового руху «Солідарність»
Щоб контролювати владу – необхідно об’єднуватися
Чтобы контролировать власть – необходимо объединяться
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта