Нещодавно у Самарі вийшло друком чергове, спарене 26-27-ме число газети “Промінь” — видання Самарської реґіональної громадської організації “Український національно-культурний центр “Промінь”. Матеріали у ньому друкуються українською та російською мовами.
Кілька статей присвячено вшануванню пам’яти Т.Г.Шевченка. Під заголовками “Великий Кобзарь на Волге” та “Посвящается Тарасу Шевченко” розповідається про виникнення традиції проведення у шевченківські дні фестивалів української культури, про людей, котрі започаткували український рух на самарській землі, про цьогорічні урочистості. Подано також цікаві відомості про відвідування Тарасом Шевченком Самари у 1857 році по дорозі із заслання до Санкт-Петербурга.
У номері поміщено уривки з унікальної самарської трилогії (“Украинские этюды”, “Самарские украинцы и русская революция” та “Украина в сердце моем”) Олександра Завального, головного бібліографа Самарської обласної універсальної наукової бібліотеки. Дослідження сягає середньовіччя: “...невідомо, коли саме в самарських краях з’явилися перші українці, та легенда переказує, що на місці нашого міста в 1357 році побував син чернігівського боярина Феодора Бяконта митрополит Київський і всія Руси Алексій...” Далі згадуються козаки Степана Разіна, Черкаська слобода, повстанці Пугачова, переселенці XVIII ст., українська інтелігенція XIX ст., революційний підйом 1917 року та селянські антибільшовицькі повстання, голод у Поволжі, українські освітні установи, розвиток культури тощо.
Заслуговує на увагу публікація Андрія Бондаренка “Национальный “холокост” нашей диаспоры. Почему при советской власти самарские украинцы забыли родной язык.” Слушні думки, і, гадаю, найбільше скаже наступна з них: “...асиміляційні процеси і політика денаціоналізації, що проводилася в руслі наказів Сталіна, неумолимо накладывали свой отпечаток на життя українського населення. До кінця радянської влади в нашій області не було не те, щоби жодної української школи, а й жодної книги українською мовою в бібліотеках. Так, навіть у Самарській обласній науковій бібліотеці всі, що були тут українські книги, після війни зібрали із запасників, завантажили у вагони й відправили в Україну. Де Сталіним ще дозволялося читати українською...”
Невеликі статті “Молодь рятувала Україну” про героїв Крут, “Незнаний початок і кінець” про вечір вшанування пам’яти Олени Теліги в Києві та світлина Симона Петлюри з архівів Української бібліотеки ім. С.Петлюри в Парижі з написом “Символ доби” та анонсом майбутньої статті — ніби присвята борцям за волю України у XX столітті.
Надруковано також і програму VIII Світового Конґресу Українців та численні новини з України.
Загалом видання потрібне й цікаве. І велика заслуга в тому голови УНКЦ “Промінь” О.Лазаревського та всіх свідомих українців Самари, кому не байдуже, хто вони і звідки, “бо хто матір забуває, того Бог карає...”
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Самарський “Промінь”
Світ:
У номері поміщено уривки з унікальної самарської трилогії (“Украинские этюды”, “Самарские украинцы и русская революция” та “Украина в сердце моем”) Олександра Завального, головного бібліографа Самарської обласної універсальної наукової бібліотеки. Дослідження сягає середньовіччя: “...невідомо, коли саме в самарських краях з’явилися перші українці, та легенда переказує, що на місці нашого міста в 1357 році побував син чернігівського боярина Феодора Бяконта митрополит Київський і всія Руси Алексій...” Далі згадуються козаки Степана Разіна, Черкаська слобода, повстанці Пугачова, переселенці XVIII ст., українська інтелігенція XIX ст., революційний підйом 1917 року та селянські антибільшовицькі повстання, голод у Поволжі, українські освітні установи, розвиток культури тощо.
Заслуговує на увагу публікація Андрія Бондаренка “Национальный “холокост” нашей диаспоры. Почему при советской власти самарские украинцы забыли родной язык.” Слушні думки, і, гадаю, найбільше скаже наступна з них: “...асиміляційні процеси і політика денаціоналізації, що проводилася в руслі наказів Сталіна, неумолимо накладывали свой отпечаток на життя українського населення. До кінця радянської влади в нашій області не було не те, щоби жодної української школи, а й жодної книги українською мовою в бібліотеках. Так, навіть у Самарській обласній науковій бібліотеці всі, що були тут українські книги, після війни зібрали із запасників, завантажили у вагони й відправили в Україну. Де Сталіним ще дозволялося читати українською...”
Невеликі статті “Молодь рятувала Україну” про героїв Крут, “Незнаний початок і кінець” про вечір вшанування пам’яти Олени Теліги в Києві та світлина Симона Петлюри з архівів Української бібліотеки ім. С.Петлюри в Парижі з написом “Символ доби” та анонсом майбутньої статті — ніби присвята борцям за волю України у XX столітті.
Надруковано також і програму VIII Світового Конґресу Українців та численні новини з України.
Загалом видання потрібне й цікаве. І велика заслуга в тому голови УНКЦ “Промінь” О.Лазаревського та всіх свідомих українців Самари, кому не байдуже, хто вони і звідки, “бо хто матір забуває, того Бог карає...”
----------------------------------------------------
В тему:
“Шевченківський березень” на самарскій землі
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта