У житті кожної людини бувають приємні хвилини, коли випаде щастя бути присутнім на закордонному тренінгу з кавою-брейками. Там можна подивитися на закордонних людей, які приїхали вчити нас життю. І можна отримати від цього невеликий кайф, приблизно такий, коли усвідомлюєш, що у когось дах поїхав на-а-абагато більше, ніж у тебе.
У принципі, це явище в столиці загальновідоме, а навколо інформаційних банкетів сформувався цілий клан так званих «фуршетологів», що мають навіть свою ідеологію, яка зводиться до того, що невеликий фуршет з горілочкою гідна компенсація за моральні збитки від прослуховування лекцій про демократичні цінності, аборти, права людини, шляху до Бога etc.
З євроінтеграцією України не втягнутими в орбіту діяльності міжнародних гуманітарних фундацій людей залишається все менше. Іноді здається, що неохоплені їх діяльністю особи збереглися, напевно, лише на глухих хуторах, загублених в поліських болотах і у високогір’ях Карпат. Для цих і тільки цих людей я хочу описати, як ми тут з розумними обличчями розважаємося в столиці. Я хочу описати їм типовий тренінг. Назву я дещо зміню, але всі цитати – справжні.
Отже, диспозиція. Зал з сучасними меблями, і якоюсь картиною під Пікассо. У кутку древній хронометр з маятником, рядом до стіни прикріплена величезна кількість листів з сигаретного паперу, як казали раніше, форматом «Правди» (призначення яких буде пояснюватися нижче). На довгому столі чекає свого часу піца. За столом сидять люди, що жадібно дивляться на піцу: кілька представників «інгліш-спікінг-піпла», пара менеджерів проекту, пара чиновників, які використали зручний привід, щоб не піти на роботу і один іменитий американський вчений, явно виражений представник української діаспори. Інші 75% – це люди з неймовірно єхидними обличчями, які іменують себе «журналістами», хоча половина з них не має ніякого відношення до мас-медіа і взагалі вже давно ні до чого не має відношення. Всі ці гідні представники роду людського чекають початку заходу під загадковою назвою «прес-ланч» на тему «ознайомлення українських військовослужбовців з програмою народонаселення ООН».
І ось: Бум! Бум! Бум ! Бум! “Лунко б’є холодні клоки старовинний пендулюм”. Шоу починається. Самий Головний Менеджер запрошує присутніх скуштувати небагато піци. Преса починає працювати щелепами. «Зараз ще попкорн принесуть», – запевняє хтось всезнаючий. Але помиляється: всі отримують їжу духовну – брошури, які комусь не лінь видавати в таких величезних кількостях.
Ось опис брошурок. На одній з них парочка абсолютно голих дико запірсингованих хлопців (очевидно, представників пануючого в Європі класу педерастів), злегка обнявшись, з тупими усмішками розглядають кондом, немов перший раз побачили таке заморське диво. Цей зразок поліграфії називається «Твій вибір». Незрозуміло, правда, що мається на увазі під вибором: презервативи, пірсинг або статева орієнтація. «Інгліш-спікінг» WASP’и, що сидять за столом (до речі, що це за англомовні люди, які присутні у Києві буквально скрізь? У мене є підозра, що це проповідники-невдахи, заслані в почесне заслання в Україну) схвально кивають всміхненими головами. Так, треба залучати цих зіпсованих ГУЛАГом українців до перлин західної культури.
Друга книга викликає в рядах журналістів загальне «хи-хи». На ній в стилі військового примітивізму (тобто, як малюють на плакатах у військових частинах) зображений український солдат, який в руці тримає вгадайте що. Правильно, презерватив. Цей художній шедевр називається «Йдеш в звільнення – подумай про своє здоров’я».
Вітчизняний етнос в захопленні. Хтось кладе цей маразм собі в кишеню з метою показати потім колегам на роботі, хтось меланхолійно крутить пальцем біля скроні. У загальному перешіптуванні виникає ідея: а чи не попросити грант, щоб у всіх українських в/ч перемалювати у плакатних солдат автомати на кондоми?
Час, до речі, на жарти є: цим двом брошуркам буде присвячено дві години обговорення. Якийсь кадр супроводить обговорення малюнками на згаданому вище цигарковому папері, причому, як тільки незрозумілими значками заповнюється один листок, він тут же відривається, в припадку якоїсь тваринної люті мнеться і викидається просто під ноги.
Щоб не переказувати все дві години говорильні ні про що з презервативами, приведу тільки одну фразу з диктофонного запису:
– Реалізацією цього проекту через UNGV-REW було замовлено FASDDF за безпосередньою участю UNKIL і канадського відділення IDJGH і завдяки партнерським організаціям UNLOK-IASDE і UNPOLK. Наша суспільна діяльність має собі за мету привести до СПД.
Ось ця остання абревіатура виявляється єдиною, яка піддається розшифровці і означає «Спільна Програма Дій». І ось в чому полягає СПД: треба ввести в армії (а ще краще, як програму доармейської підготовки в школах) уроки кондомознавства. Американський вчений українського походження коментує це словами “у школах потрібно побільше імпрез з приводу народонаселення”.
Іншого доповідача заносить на екологію і він робить відкриття, що в Дніпрі треба купатися тільки біля лівого берега, тому що там тече вода з чистої Десни, а біля правого – від радіоактивного Лукашенко. Дядько також відкриває присутнім небачені вершини педагогічної думки, які відмінно себе зарекомендували в США (до речі, я останнім часом не бачив взагалі чогось такого, що б не зарекомендувало себе в США з позитивного боку, включаючи засіб проти колорадського жука «Карате»). Так ось, за словами доповідача, діти краще засвоять репродуктивну науку, якщо в шкільних класах прибрати парти, сісти на підлогу, постелити там ватман і що-небудь малювати (гениталії?).
Після цього починається культурно-розважальна частина. У зал ввалює весела тусовка молодих людей в майках з серії «один розмір на всіх». На футболка щось написано англійською, здалеку мені навіть здається, що це напис «ПАСТОР» і що сюди прийшла команда так званих «джизусов», яка затягне якусь релігійну пісеньку на зразок «Год із гуд». До такої думки схиляють і наївно-інфантильні усмішки на обличчях. Молоді люди дійсно дістають гітари і починають лабати, але цього разу не про Бога, а про репродуктивне здоров’я, та ще і англійською. Напевно, це відома пісенька з якоїсь методички, тому, що «інгліш-спікінг-піпл» також підтягує. Зміст приблизно такий: «ми хочемо любити один одного, але зробимо це так, щоб не захворіти СНІДом, тому що ми вже все про нього вивчили на наших чудових тренінгах». Закінчується все життєрадісним «вау». Виконуючи пісню, репродуктивні пісняри махають руками і зображають радість від того, що через презервативи підійшли до розуміння цінностей відкритого суспільства.
Преса потроху починає обурюватися відсутністю пива і розходиться явно незадоволеною. Приблизне значення розмов таке: «а пам’ятаєш, як ми тоді наклюкались на прес-ланчі з приводу свободи слова?». Загальна думка така: в цивілізованих країнах живуть одні маразматики.
Учасники описаних подій не повинні я думаю, ображатися на те, що я дуже стисло описав їх ідею. Хочу також сказати, що в тусовці, яка називає себе «пресою» внаслідок деякого поки ще до кінця не сформульованого всесвітнього закону знайдеться декілька чоловік, які сприймуть серйозно будь-яке безглуздя. Але відсоток їх надто малий і загальної картини не міняє.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Про кондомізацію всієї армії
Світ:
У житті кожної людини бувають приємні хвилини, коли випаде щастя бути присутнім на закордонному тренінгу з кавою-брейками. Там можна подивитися на закордонних людей, які приїхали вчити нас життю. І можна отримати від цього невеликий кайф, приблизно такий, коли усвідомлюєш, що у когось дах поїхав на-а-абагато більше, ніж у тебе.
У принципі, це явище в столиці загальновідоме, а навколо інформаційних банкетів сформувався цілий клан так званих «фуршетологів», що мають навіть свою ідеологію, яка зводиться до того, що невеликий фуршет з горілочкою гідна компенсація за моральні збитки від прослуховування лекцій про демократичні цінності, аборти, права людини, шляху до Бога etc.
З євроінтеграцією України не втягнутими в орбіту діяльності міжнародних гуманітарних фундацій людей залишається все менше. Іноді здається, що неохоплені їх діяльністю особи збереглися, напевно, лише на глухих хуторах, загублених в поліських болотах і у високогір’ях Карпат. Для цих і тільки цих людей я хочу описати, як ми тут з розумними обличчями розважаємося в столиці. Я хочу описати їм типовий тренінг. Назву я дещо зміню, але всі цитати – справжні.
Отже, диспозиція. Зал з сучасними меблями, і якоюсь картиною під Пікассо. У кутку древній хронометр з маятником, рядом до стіни прикріплена величезна кількість листів з сигаретного паперу, як казали раніше, форматом «Правди» (призначення яких буде пояснюватися нижче). На довгому столі чекає свого часу піца. За столом сидять люди, що жадібно дивляться на піцу: кілька представників «інгліш-спікінг-піпла», пара менеджерів проекту, пара чиновників, які використали зручний привід, щоб не піти на роботу і один іменитий американський вчений, явно виражений представник української діаспори. Інші 75% – це люди з неймовірно єхидними обличчями, які іменують себе «журналістами», хоча половина з них не має ніякого відношення до мас-медіа і взагалі вже давно ні до чого не має відношення. Всі ці гідні представники роду людського чекають початку заходу під загадковою назвою «прес-ланч» на тему «ознайомлення українських військовослужбовців з програмою народонаселення ООН».
І ось: Бум! Бум! Бум ! Бум! “Лунко б’є холодні клоки старовинний пендулюм”. Шоу починається. Самий Головний Менеджер запрошує присутніх скуштувати небагато піци. Преса починає працювати щелепами. «Зараз ще попкорн принесуть», – запевняє хтось всезнаючий. Але помиляється: всі отримують їжу духовну – брошури, які комусь не лінь видавати в таких величезних кількостях.
Ось опис брошурок. На одній з них парочка абсолютно голих дико запірсингованих хлопців (очевидно, представників пануючого в Європі класу педерастів), злегка обнявшись, з тупими усмішками розглядають кондом, немов перший раз побачили таке заморське диво. Цей зразок поліграфії називається «Твій вибір». Незрозуміло, правда, що мається на увазі під вибором: презервативи, пірсинг або статева орієнтація. «Інгліш-спікінг» WASP’и, що сидять за столом (до речі, що це за англомовні люди, які присутні у Києві буквально скрізь? У мене є підозра, що це проповідники-невдахи, заслані в почесне заслання в Україну) схвально кивають всміхненими головами. Так, треба залучати цих зіпсованих ГУЛАГом українців до перлин західної культури.
Друга книга викликає в рядах журналістів загальне «хи-хи». На ній в стилі військового примітивізму (тобто, як малюють на плакатах у військових частинах) зображений український солдат, який в руці тримає вгадайте що. Правильно, презерватив. Цей художній шедевр називається «Йдеш в звільнення – подумай про своє здоров’я».
Вітчизняний етнос в захопленні. Хтось кладе цей маразм собі в кишеню з метою показати потім колегам на роботі, хтось меланхолійно крутить пальцем біля скроні. У загальному перешіптуванні виникає ідея: а чи не попросити грант, щоб у всіх українських в/ч перемалювати у плакатних солдат автомати на кондоми?
Час, до речі, на жарти є: цим двом брошуркам буде присвячено дві години обговорення. Якийсь кадр супроводить обговорення малюнками на згаданому вище цигарковому папері, причому, як тільки незрозумілими значками заповнюється один листок, він тут же відривається, в припадку якоїсь тваринної люті мнеться і викидається просто під ноги.
Щоб не переказувати все дві години говорильні ні про що з презервативами, приведу тільки одну фразу з диктофонного запису:
– Реалізацією цього проекту через UNGV-REW було замовлено FASDDF за безпосередньою участю UNKIL і канадського відділення IDJGH і завдяки партнерським організаціям UNLOK-IASDE і UNPOLK. Наша суспільна діяльність має собі за мету привести до СПД.
Ось ця остання абревіатура виявляється єдиною, яка піддається розшифровці і означає «Спільна Програма Дій». І ось в чому полягає СПД: треба ввести в армії (а ще краще, як програму доармейської підготовки в школах) уроки кондомознавства. Американський вчений українського походження коментує це словами “у школах потрібно побільше імпрез з приводу народонаселення”.
Іншого доповідача заносить на екологію і він робить відкриття, що в Дніпрі треба купатися тільки біля лівого берега, тому що там тече вода з чистої Десни, а біля правого – від радіоактивного Лукашенко. Дядько також відкриває присутнім небачені вершини педагогічної думки, які відмінно себе зарекомендували в США (до речі, я останнім часом не бачив взагалі чогось такого, що б не зарекомендувало себе в США з позитивного боку, включаючи засіб проти колорадського жука «Карате»). Так ось, за словами доповідача, діти краще засвоять репродуктивну науку, якщо в шкільних класах прибрати парти, сісти на підлогу, постелити там ватман і що-небудь малювати (гениталії?).
Після цього починається культурно-розважальна частина. У зал ввалює весела тусовка молодих людей в майках з серії «один розмір на всіх». На футболка щось написано англійською, здалеку мені навіть здається, що це напис «ПАСТОР» і що сюди прийшла команда так званих «джизусов», яка затягне якусь релігійну пісеньку на зразок «Год із гуд». До такої думки схиляють і наївно-інфантильні усмішки на обличчях. Молоді люди дійсно дістають гітари і починають лабати, але цього разу не про Бога, а про репродуктивне здоров’я, та ще і англійською. Напевно, це відома пісенька з якоїсь методички, тому, що «інгліш-спікінг-піпл» також підтягує. Зміст приблизно такий: «ми хочемо любити один одного, але зробимо це так, щоб не захворіти СНІДом, тому що ми вже все про нього вивчили на наших чудових тренінгах». Закінчується все життєрадісним «вау». Виконуючи пісню, репродуктивні пісняри махають руками і зображають радість від того, що через презервативи підійшли до розуміння цінностей відкритого суспільства.
Преса потроху починає обурюватися відсутністю пива і розходиться явно незадоволеною. Приблизне значення розмов таке: «а пам’ятаєш, як ми тоді наклюкались на прес-ланчі з приводу свободи слова?». Загальна думка така: в цивілізованих країнах живуть одні маразматики.
Учасники описаних подій не повинні я думаю, ображатися на те, що я дуже стисло описав їх ідею. Хочу також сказати, що в тусовці, яка називає себе «пресою» внаслідок деякого поки ще до кінця не сформульованого всесвітнього закону знайдеться декілька чоловік, які сприймуть серйозно будь-яке безглуздя. Але відсоток їх надто малий і загальної картини не міняє.
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи