505 років тому, 16 вересня 1498 року, помер великий інквізитор Іспанії Томас Торквемада. На його рахунку 10 тисяч 220 спалених. А скільки народу він відправив у довічне ув'язнення, зараз уже неможливо порахувати. "Він був твердий, як володар пекла, Великий інквізитор Торквемада!" -- писав про нього американський поет Генрі Лонгфелло. До речі, Великого інквізитора любили літератори. Тому, що від часу його смерті минули сторіччя і його вже не треба було боятися. Зате з ним можна було порівнювати сучасних диктаторів, на що відважувались навіть українські поети.
Томас Торквемада, (Toms de Torquemada) перший Великий інквізитор Іспанії, народився приблизно у 1420 році в містечку Торквемада (біля Вальядоліда). Він був племінником кардинала Хуана де Торквемада і, можливо, навіть походив із єврейської родини. У ранньому віці він вступив у домініканський монастир у Вальядолиді, а у 1451 році став пріором домініканського монастиря Санта-Крус біля Сеговії.
Серед народу ходили чутки про його милосердя і аскетизм. Дізнавшись про це, інфанта Ізабелла Кастильська обрала його своїм сповідником. Томас Торквемада брав активну участь у проголошенні Ізабелли спадкоємицею королівського трону Кастилії. 19 жовтня 1469 року таємно від брата Енріке, який займав тоді Кастильський престол, Ізабелла в супроводі Торквемади вирушила у Вальядолід. Там її обвінчали з Фердинандом, спадкоємцем королівства Арагону. Це одруження було мрією патріотів: два найбільші королівства Іспанії з'єдналися у такий спосіб в одне політичне ціле. Торквемада, як головний винуватець цієї унії, природно, посилив від того часу свій вплив. Через 5 років, після смерті брата Енріке, Ізабелла стає королевою Кастилії і Леона.
Кастилія тоді відвойовувала в ісламу останні території Піренейського (Іберійського) півострова і зіткнулась із проблемою мусульман (маврів) та іудеїв. Найпростіше було їх прогнати десь за Піренеї чи Гібралтарську протоку. Частина євреїв намагалася врятуватись, змінюючи свою віру. Однак, загартована у боях з "невірними" іспанська знать хизувалася чистотою походження й ортодоксальністю віри, вважала себе чи не єдиною оборонницею християнства. Ізабелла, що правила разом зі своїм чоловіком, Фердинандом Арагонским з 1474, дала себе переконати в тому, що іспанські євреї становлять загрозу для церкви і держави, що зіпсованість і вільнодумство з кожним днем зростають, а сусідство християн із євреями і маврами шкодить благочестю народу.
Королева надала Торквемаді усі права для здійснення справедливого священного суду. Торквемада не був творцем інквізиції в Іспанії, але він перший додав інквізиційному трибуналу політичний характер. З рук Папи він передав цей трибунал у руки короля і зробив судилище не стільки помічником торжества віри, скільки знаряддям абсолютизму. Влада ж скористалися інквізицією, відновивши й удосконаливши її механізм. Іспанська інквізиція була заснована папською буллою від 1 листопада 1478 року. У 1481 році в монастирі св. Павла в Севільї відкрилися засідання інквізиційного трибуналу. Тоді ж почалася масова втеча мараносів (хрещених євреїв) у сусідні землі, адже на них насамперед повинні були позначитися прийоми севільських інквізиторів.
У серпні 1483 папа Сикст IV призначив Торквемаду головним інквізитором Кастилії і Леону, а в жовтні поширив його владу на Арагон, Каталонію і Валенсію. Для координації діяльності Священної інквізиції з роботою королівської поліції була створена вища рада, яку очолив сам Торквемада. У 1486 році папа Інокентій VIII, а потім, у 1494, папа Олександр VI ще більше розширили повноваження Торквемади.
Із встановленням інквізиції укладається ціла низка особливих інструкцій, що виходили безпосередньо від Великого інквізитора. Ними регулювалося застосування катувань (з метою забезпечити їхню велику ефективність і однаковість), установлювався порядок діловодства й оскарження вироків, що майже не залишали надії на порятунок для обвинувачуваних. Торквемада як керівник інквізиції здобув репутацію надзвичайно жорстокого переслідувача "ворогів віри".
Після захоплення Гранади у січні 1492 року завершився процес об'єднання Іспанії під владою Фердинанда та Ізабелли. Після цього вийшов едикт від березня 1492, згідно якого всім євреям пропонувалося залишити Іспанію; на проведенні цього курсу рішуче наполягав Торквемада, і справу прискорило "викриття" факту ритуального убивства декількома євреями християнської дитини -- "святої дитини з Ла Гуардіа". Беніто Гарсіа, хрещений єврей, у 1490 піддався розбійному нападу, і в його торбинці були виявлені украдені Святі Дари. Розповідь про розп'яття дитини була отримана від нього під тортурами. Суд вирішив, що євреї здійснювали магічні ритуали, у яких використовувалося серце дитини і Святі Дари.
Переслідування "єретиків та невірних" приносило й матеріальну вигоду. Іспанська корона і церква наживалась тоді за рахунок конфіскацій та привласнення майна єретиків і євреїв, змушених тікати з країни, чи страчених за присудом інквізиції. Понад 800 тисяч осіб були змушені емігрувати, причому їм було заборонено вивозити з Іспанії золото і срібло.
У перші півроку правління Торквемади було спалено 298 осіб, а 79 присудили до вічного ув'язнення. Число жертв інквізиції збільшилося з кожним днем. Через численність засуджених довелося навіть придумати особливий ешафот, так зване квемадеро. Він був складений із каміння на зразок печі -- туди уводили відразу кількох засуджених і спалювали. Багаття палахкотіли по всій Іспанії. Сучасники говорили, що якщо їх зібрати всі разом, то вони затьмарять сонце. В'язнями інквізиції були головним чином ті, у кого не було заступників.
Присудити до страти могли кого завгодно. Найчастіше людей обвинувачували в чаклунстві і приналежності до іншої віри. Будь-який донос був приводом для арешту. Жахливі тортури, яким піддавалися нещасні бранці, змушували їх давати найнеймовірніші покази проти себе і тих, хто був "цікавий" інквізиторам. Диба, катування водою, вогнем, іспанським чоботом нерідко закінчувалися смертю прямо в темниці. Жорстокість Торквемади вразила навіть Римського Папу Олександра VI, але, боячись ускладнень з іспанською королевою, Понтифік не став вживати жодних заходів.
Інквізиція переслідувала усіх: простих громадян, вчених, чиновників, бідних і багатих. Навіть королі боялися великого інквізитора, адже він міг відлучити їх від церкви, а це вважалося найстрашнішою карою. Торквемада ненавидів не тільки людей, але і книги. У 1490 році він велів спалити кілька єврейських Біблій, а згодом ще понад шість тисяч книг, бо вони нібито просочені чаклунством.
"Автодафе" були верхом лицемірства. Відбувалися вони кілька разів на рік, у тому числі і з нагоди важливих державних подій. На площі проти королівського балкона, якщо очікувалася присутність короля, зводився поміст, будувався амфітеатр для членів інквізиції, клітки для засуджених. Урочистий хід, проповідь, читання вироків, засуджені до смерті в ганебних одежах, спалення жертв на очах величезної юрби, -- усе це з жорстокою пишнотою влаштовувалось інквізицією. Хуан Антоніо Льоренте, що був секретарем трибуналу, писав, що на багаттях інквізиції було спалено 34 658 осіб, один Торквемада спалив 10 220 жертв.
Торквемаду ненавиділи і боялися. А він, своєю чергою, став побоюватися ненависті сучасників. У старості в нього навіть розвинулася манія переслідування. 50 кінних офіцерів інквізиції і 200 піших вояків супроводжували його постійно, а із собою Торквемада завжди носив різні засоби проти отрути. Та помер він таки власною смертю. Однак сучасники ще довго не могли отямитись від жаху, який наводила на всіх інквізиція. Хоча наступники Торквемеди були вже не такими ревними інквізиторами.
Були і спроби зупинити сваволю Торквамеди. Зокрема, кортеси (парламент) Арагону звернулися до Фердинанда і Папи з проханням призупинити діяльність інквізиції, але арешти, конфіскації і страти єретиків продовжувалися. Арагонці зважилися на крайній захід -- побиття інквізиторів. Але змова провалилася, убивство інквізитора Педро Арбуеса в Сарагосі викликало збурення населення, незважаючи на ненависть до трибуналу. Головні винуватці були жорстоко покарані. Учасникам змови відрубали руки, потім повісили, після чого їхні трупи волочили вулицями, а потім, розчленувавши на частині, розклали по площах. Арагонський дворянин Жан Делабадія, який керував змовою й убив інквізитора, наклав на себе руки і був повішений уже мертвим. Але треба було ще два роки для втихомирення народу, що не бажав прийняти інквізицію в містах Теруелі, Леріді, Барселоні... Опозиція інквізиції коренилася в інтелігентному середовищі Іспанії, тому освічені представники іспанської нації з особливою люттю переслідувалися нею.
Коли умер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада --
Чи ж не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам'ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
Дмитро ПАВЛИЧКО
Ображений Торквемада
Я інквізитор. Ну, і що із того?
Чи то такі вже злочини страшні?
Я не хвалюся. Віку золотого,
звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона.
Палив багаття, вищі голови.
Ану, згадайте -- скільки вбили ви?
Ліна КОСТЕНКО
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Великий інквізитор
Світ:
03092203s.JPG
Серед народу ходили чутки про його милосердя і аскетизм. Дізнавшись про це, інфанта Ізабелла Кастильська обрала його своїм сповідником. Томас Торквемада брав активну участь у проголошенні Ізабелли спадкоємицею королівського трону Кастилії. 19 жовтня 1469 року таємно від брата Енріке, який займав тоді Кастильський престол, Ізабелла в супроводі Торквемади вирушила у Вальядолід. Там її обвінчали з Фердинандом, спадкоємцем королівства Арагону. Це одруження було мрією патріотів: два найбільші королівства Іспанії з'єдналися у такий спосіб в одне політичне ціле. Торквемада, як головний винуватець цієї унії, природно, посилив від того часу свій вплив. Через 5 років, після смерті брата Енріке, Ізабелла стає королевою Кастилії і Леона.
Кастилія тоді відвойовувала в ісламу останні території Піренейського (Іберійського) півострова і зіткнулась із проблемою мусульман (маврів) та іудеїв. Найпростіше було їх прогнати десь за Піренеї чи Гібралтарську протоку. Частина євреїв намагалася врятуватись, змінюючи свою віру. Однак, загартована у боях з "невірними" іспанська знать хизувалася чистотою походження й ортодоксальністю віри, вважала себе чи не єдиною оборонницею християнства. Ізабелла, що правила разом зі своїм чоловіком, Фердинандом Арагонским з 1474, дала себе переконати в тому, що іспанські євреї становлять загрозу для церкви і держави, що зіпсованість і вільнодумство з кожним днем зростають, а сусідство християн із євреями і маврами шкодить благочестю народу.
Королева надала Торквемаді усі права для здійснення справедливого священного суду. Торквемада не був творцем інквізиції в Іспанії, але він перший додав інквізиційному трибуналу політичний характер. З рук Папи він передав цей трибунал у руки короля і зробив судилище не стільки помічником торжества віри, скільки знаряддям абсолютизму. Влада ж скористалися інквізицією, відновивши й удосконаливши її механізм. Іспанська інквізиція була заснована папською буллою від 1 листопада 1478 року. У 1481 році в монастирі св. Павла в Севільї відкрилися засідання інквізиційного трибуналу. Тоді ж почалася масова втеча мараносів (хрещених євреїв) у сусідні землі, адже на них насамперед повинні були позначитися прийоми севільських інквізиторів.
У серпні 1483 папа Сикст IV призначив Торквемаду головним інквізитором Кастилії і Леону, а в жовтні поширив його владу на Арагон, Каталонію і Валенсію. Для координації діяльності Священної інквізиції з роботою королівської поліції була створена вища рада, яку очолив сам Торквемада. У 1486 році папа Інокентій VIII, а потім, у 1494, папа Олександр VI ще більше розширили повноваження Торквемади.
Із встановленням інквізиції укладається ціла низка особливих інструкцій, що виходили безпосередньо від Великого інквізитора. Ними регулювалося застосування катувань (з метою забезпечити їхню велику ефективність і однаковість), установлювався порядок діловодства й оскарження вироків, що майже не залишали надії на порятунок для обвинувачуваних. Торквемада як керівник інквізиції здобув репутацію надзвичайно жорстокого переслідувача "ворогів віри".
Після захоплення Гранади у січні 1492 року завершився процес об'єднання Іспанії під владою Фердинанда та Ізабелли. Після цього вийшов едикт від березня 1492, згідно якого всім євреям пропонувалося залишити Іспанію; на проведенні цього курсу рішуче наполягав Торквемада, і справу прискорило "викриття" факту ритуального убивства декількома євреями християнської дитини -- "святої дитини з Ла Гуардіа". Беніто Гарсіа, хрещений єврей, у 1490 піддався розбійному нападу, і в його торбинці були виявлені украдені Святі Дари. Розповідь про розп'яття дитини була отримана від нього під тортурами. Суд вирішив, що євреї здійснювали магічні ритуали, у яких використовувалося серце дитини і Святі Дари.
Переслідування "єретиків та невірних" приносило й матеріальну вигоду. Іспанська корона і церква наживалась тоді за рахунок конфіскацій та привласнення майна єретиків і євреїв, змушених тікати з країни, чи страчених за присудом інквізиції. Понад 800 тисяч осіб були змушені емігрувати, причому їм було заборонено вивозити з Іспанії золото і срібло.
У перші півроку правління Торквемади було спалено 298 осіб, а 79 присудили до вічного ув'язнення. Число жертв інквізиції збільшилося з кожним днем. Через численність засуджених довелося навіть придумати особливий ешафот, так зване квемадеро. Він був складений із каміння на зразок печі -- туди уводили відразу кількох засуджених і спалювали. Багаття палахкотіли по всій Іспанії. Сучасники говорили, що якщо їх зібрати всі разом, то вони затьмарять сонце. В'язнями інквізиції були головним чином ті, у кого не було заступників.
Присудити до страти могли кого завгодно. Найчастіше людей обвинувачували в чаклунстві і приналежності до іншої віри. Будь-який донос був приводом для арешту. Жахливі тортури, яким піддавалися нещасні бранці, змушували їх давати найнеймовірніші покази проти себе і тих, хто був "цікавий" інквізиторам. Диба, катування водою, вогнем, іспанським чоботом нерідко закінчувалися смертю прямо в темниці. Жорстокість Торквемади вразила навіть Римського Папу Олександра VI, але, боячись ускладнень з іспанською королевою, Понтифік не став вживати жодних заходів.
Інквізиція переслідувала усіх: простих громадян, вчених, чиновників, бідних і багатих. Навіть королі боялися великого інквізитора, адже він міг відлучити їх від церкви, а це вважалося найстрашнішою карою. Торквемада ненавидів не тільки людей, але і книги. У 1490 році він велів спалити кілька єврейських Біблій, а згодом ще понад шість тисяч книг, бо вони нібито просочені чаклунством.
"Автодафе" були верхом лицемірства. Відбувалися вони кілька разів на рік, у тому числі і з нагоди важливих державних подій. На площі проти королівського балкона, якщо очікувалася присутність короля, зводився поміст, будувався амфітеатр для членів інквізиції, клітки для засуджених. Урочистий хід, проповідь, читання вироків, засуджені до смерті в ганебних одежах, спалення жертв на очах величезної юрби, -- усе це з жорстокою пишнотою влаштовувалось інквізицією. Хуан Антоніо Льоренте, що був секретарем трибуналу, писав, що на багаттях інквізиції було спалено 34 658 осіб, один Торквемада спалив 10 220 жертв.
Торквемаду ненавиділи і боялися. А він, своєю чергою, став побоюватися ненависті сучасників. У старості в нього навіть розвинулася манія переслідування. 50 кінних офіцерів інквізиції і 200 піших вояків супроводжували його постійно, а із собою Торквемада завжди носив різні засоби проти отрути. Та помер він таки власною смертю. Однак сучасники ще довго не могли отямитись від жаху, який наводила на всіх інквізиція. Хоча наступники Торквемеди були вже не такими ревними інквізиторами.
Були і спроби зупинити сваволю Торквамеди. Зокрема, кортеси (парламент) Арагону звернулися до Фердинанда і Папи з проханням призупинити діяльність інквізиції, але арешти, конфіскації і страти єретиків продовжувалися. Арагонці зважилися на крайній захід -- побиття інквізиторів. Але змова провалилася, убивство інквізитора Педро Арбуеса в Сарагосі викликало збурення населення, незважаючи на ненависть до трибуналу. Головні винуватці були жорстоко покарані. Учасникам змови відрубали руки, потім повісили, після чого їхні трупи волочили вулицями, а потім, розчленувавши на частині, розклали по площах. Арагонський дворянин Жан Делабадія, який керував змовою й убив інквізитора, наклав на себе руки і був повішений уже мертвим. Але треба було ще два роки для втихомирення народу, що не бажав прийняти інквізицію в містах Теруелі, Леріді, Барселоні... Опозиція інквізиції коренилася в інтелігентному середовищі Іспанії, тому освічені представники іспанської нації з особливою люттю переслідувалися нею.
Коли умер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада --
Чи ж не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам'ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
Дмитро ПАВЛИЧКО
Ображений Торквемада
Я інквізитор. Ну, і що із того?
Чи то такі вже злочини страшні?
Я не хвалюся. Віку золотого,
звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона.
Палив багаття, вищі голови.
Ану, згадайте -- скільки вбили ви?
Ліна КОСТЕНКО
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта