Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Чи проіснує Росія до 2005 року?

Події навколо острова Тузла показали, що Росія стає некерованою.

Останні дні Україна живе повідомленнями з острова Тузла. Інформація, скільки метрів залишилось до порушення українського кордону вже стала обов’язковою для ЗМІ. З наближенням дамби до українських буйків, що позначають лінію кордону, напруга дедалі більше зростає.

Нахабна поведінка Москви спровокувала прискорення процеса консолідації України. Проти її дій різко висловлюються політики усього політичного спектру від лівих до правих. Навіть комуністи, які вважаються найбільш проросійською партією, однозначно засудили дії Росії. Національна свідомість прокинулася на російськомовному Сході України. На форумах російських газет біля статей про Тузлу з’являються коментарі російськомовних східняків, які рясніють словами “кацапи”, “москалі”, а біля них — повним набором негазетні вислови. Один із них навіть не посоромився написати про ракети “земля-повітря-Краснодар”.

Криза перетворила на українського патріота прем’єр-міністра Криму Сергія Куніцина. Саме він почав першим бити на сполох щодо ситуації в Керченській протоці, організував взаємодію кримської влади з українськими прикордонниками. Цікаво, що вчора в новинах на телеканалі ICTV С. Куніцин заговорив українською мовою. Схоже, що незабаром спроби розмовляти українською (хай напочатку навіть суржиком) стануть звичайною практикою серед тих, хто любить цю землю і вважає її своєю, рідною.

А тепер погляньмо на те, що відбувається по інший бік кордону.

Події показали, що в Росії є кілька різних незалежних один від одного центрів влади. Так трапилося, що проти України практично одночасно діяли дві владні групи. Одна за “братерське” поглинання України за допомогою ЄЕП, друга – за “вороже-силовий” тиск за допомогою керованих збройних конфліктів. І тому, що обидва проекти діяли одночасно, вони фактично знищили один одного. Наслідком стало негативне ставлення до Росії з боку навіть більшості проросійськи налаштованих політиків.

Російська влада намагається переконати Україну, що ці події – результат самодіяльності губернатора Краснодарського краю. Це викликає одразу кілька запитань.

1) Навіщо губернатору краю, якій має дуже складні обставини на своєму сході (зовсім поряд палаючий Кавказ), а також напружені міжнаціональні стосунки всередині (біженці з Кавказу, проблема турків-месхетинців, проблема Адигеї, війна різних національних злочинних угруповань тощо) мати ще одну проблему на Заході? Враховуючи близькі родинні зв’язки значної частини кубанців з Україною, таке протистояння викличе розкол в суспільстві, що пройде навіть по багатьох сім’ях.

2) З яких це пір питаннями міждержавного кордону та міждержавних стосунків займається місцева влада? Чи може Кубань вже стала незалежною і сама вирішує всі питання, зокрема з ким воювати?

Схоже на те, що краснодарського губернатора обрано цапом-відбувайлом у цьому конфлікті. Відчуваючи своє дурне становище, він фактично ховається від усіх дзвінків з українського боку. Дійсно, що він може сказати у відповідь? Бо ж не він насправді керує всіма цими подіями.

Але в Москві продовжують грати проти краснодарського губернатора. Вчора і Президент Путін, і прем’р-міністр Касьянов заявили, що “попросять” краснодарського губернатора Ткачова призупинити будівництво на час переговорів. Проте будівництво продовжується. Так нас що, хочуть переконати, що російські губернатори чхати хотіли на центральну владу і спроможні самостійно починати збройні конфлікти із сусідними країнами?

Найсмішніше буде, коли у цю казочку повірять самі губернатори. Переконувати їх у зворотньому буде дуже важко.

Цікавий аспект висвітлила російська газета “Время новостей”. За її повідомленням, про конфлікт навколо Тузли говорили в далекому Таїланді, де перебував з візитом Путін. Багато росіян з путінської делегації грубо лаялись, але на адресу не України, а ... російських прикордонників. “Вони цю кашу заварили, от нехай самі й ... Нічого на нас звалювати!”.

Знову ж таки неможливо повірити, що російські прикордонники будуть самі провокувати збройний конфлікт із сусідами без вказівки Москви.

Та й взагалі, кому цей конфлікт потрібний? Прикордонникам? Ні. Кубанцям? Ні. Не потрібен він також уральцям, сибірякам, курильцям та іншим мешканцям Росії.

Насправді острів Тузла потрібен лише деяким фінансово-політичним кланам Росії. Події останніх днів свідчать про тиху війну між тими кланами, які обирають або підпорядкування і захоплення української економіки з використанням механізму ЄЕП, або шляхом фізичного захоплення об’єктів. Не є таємницею, що за прохід через Керченську протоку російські кораблі сплачують Україні мито в розмірі понад 15 млн. доларів щорічно. Захоплення о. Тузла і пересування завдяки цьому державного кордону потенційно дозволить Москві самій “на рівному місці” отримувати ці мільйони.

А зосереджені ці клани в Москві. Тому саме Москві, а не Росії, потрібні “наїзди” на Україну. Сьогодні московські клани за безцінь розпродують “свою” Росію, і одночасно шукають, де б ще чогось можна не напружуючись заграбастати чужого.

І коли Росія нарешті усвідомить, хто насправді є джерелом її проблем, тоді зупинити розвал країни буде неможливо. Започаткувати ж цей процес зможе незалежна Кубань, тим більше, що Москва вже створила їй імідж самодостатнього краю, спроможного самостійно вирішувати питання війни і миру.


В тему:

Непорозуміння в гадючнику

Касьянов змушений віджартовуватися

Етнополітична карта світу XXI століття

Всезагальна дезінтеграція

Відродження фінської Євразії

Тузла – “Ящик Пандори” глобальної ядерної вакханалії

Тузла як генератор зважених і конструктивних рішень


Інформація до роздумів

“...Протягом останніх 10-ти років цей пострадянський мегаполіс остаточно перетворився на структуру, яка паразитує на тілі Російської Федерації. У Москві сконцентровано понад 85% фінансових і понад 95% інформаційних ресурсів, рівень життя москвичів принаймні уп’ятеро вищий у порівнянні з середнім показником по Росії. На сьогодні у 10,5-мільйонній Москві проживає 1,5 млн азербайджанців (з 1989 року їхня кількість зросла в 75 разів, в їхніх руках майже вся міська ринкова торгівля), 900 тис. татар, 600 тис. вірменів, 500 тис. євреїв, 350 тис. грузинів, 300 тис. циган, понад 250 тис. чеченців, 240 тис. в’єтнамців, 200 тис. китайців, 200 тис. таджиків і так далі. Етнічних русскіх у Москві на сьогодні приблизно 3,3 млн, тобто 31%, і з кожним роком їх стає дедалі менше. Частка міжетнічних шлюбів у місті вже становить 22%.

Московська риторика про захист інтересів русскіх — це не більше ніж демагогія на експорт. Насправді русскіє для Москви — це всього лише “гарматне м’ясо”. Тому вимирання етнічних русскіх і слов’янського населення у “глибинці” Росії Москву не хвилює — на підході дешева і слухняна робоча сила з Азії, зокрема Китаю. “Империя повёрнута против нас, мы в этой империи завоёванный народ”, — кажуть русскіє. За останні три роки кількість дітей у Росії скоротилася на 4 млн, дитяча смертність у півтора рази вища, аніж в середньому у світі, кількість абортів досягнула 7 млн на рік, а маса безпритульних дітей зросла до 4 млн (значно більше, ніж після громадянської і другої світової війн). Вимирання зачепило передусім слов’ян, оскільки кількість неслов’янського населення продовжує зростати. Характерно, що серед найбагатших людей Росії майже немає русскіх.

Усе більша відірваність Москви від російських регіонів дозволяє нарешті відповісти на запитання, який народ в імперії СРСР насправді був метропольним (панівним). Річ у тім, що метрополія, як правило, користується вищим рівнем життя у порівнянні з периферією. Парадокс СРСР полягав у тому, що русскіє як група в ньому не мали такої переваги. Це давало підстави ідеологам “єдіной і нєдєлімой” говорити про “жертовність русскіх заради інших народів” і заперечувати імперський характер СРСР, оскільки рівень життя мешканців національних окраїн, передусім європейських, перевищував рівень життя русскіх.

Насправді ж ніякого парадоксу не було і немає: метропольне становище посідають не русскіє, а москвичі. Усвідомлення цього факту все ставить на свої місця. Рівень життя у Москві в порівнянні з іншими містами був незрівнянно вищим як у колишньому СРСР (“вся країна” їздила в Москву на закупки продуктів і промислових товарів), так і в нинішній Росії. Більше того, сформувалася особлива московська ментальність (зокрема, доволі поширена пихатість, а нерідко й агресивність стосовно не-москвичів, у тому числі й росіян), що увиразнюється особливим “масковским діалектом”, який служить москвичам для ідентифікації “свій—чужий”. Нині 50% росіян живуть нижче прожиткового мінімуму, їхній дохід становить лише 40% від рівня 1991 року... При цьому власниками маєтків вартістю до десяти мільйонів доларів є 20 тисяч осіб, з яких половина живе у Москві.

Сприйняття Москви як велетенського паразита на тілі Росії, котрий висмоктує всі соки із провінції, захопило більшість населення РФ, про що кажуть результати соціологічних досліджень. Отож Москва реально перетворилася на неслов’янський мегаполіс з доволі агресивною ментальністю, що протистоїть решті Росії. Тому політологи добре знають, що президентом Росії ніколи не стане корінний москвич.

Століття тому 10 мільйонна Англія успішно керувала понад 100 мільйонною Британською імперією. Завдяки сучасному розвитку транспорту і телекомунікацій 10-мільйонній Москві ще легше керувати Російською Федерацією і тримати під своїм впливом інші пострадянські території.

Для розширення своєї експансії Москва активно просуває в Україні російську мову під гаслом: “Территория России (читай: власть Москвы) — там, где говорят по-русски”, а українців російського походження намагається перетворити на “п’яту колонну”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на “запчастини” для контрольованої Москвою економіки” (зі статті Спокійно, ви в руках Матриці!).



 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи