Український патріот знає, що криза економічна, культурна, психологічна створена штучно. А тому потребує оперативного викорінення хірургічними методами (так видаляють потворні заразні гнійники) в межах чинного законодавства.
За це українських патріотів зі сторінок неукраїнських засобів масової інформації називають фашистами, націонал-екстремістами, нацистами, расистами. Так і виходить: як за Україну, то фашист. Патріоти цим не переймаються.
Український патріот знає: ключовими моментами виходу з кризи є відновлення ядерного статусу держави, своєчасна видача високих зарплат, припинення чужинської міграції, практика матеріального сприяння молодим сім’ям, культ здоров’я, активності і оптимізму. Йдеться не про що інше, як про командно-адміністративне впровадження сил добра шляхом ліквідації гидоти.
Постає питання політичного вибору.
Цікаво, як швидко і якісно ідентифікувати теперішніх зірок політичної сцени? Хто з них висловлює прагнення до відновлення статусу України як великої ядерної національної держави?
В переддень президентського побоїща визначилася трійка лідерів: Наша Україна, Партія регіонів, СДПУ(о). Що відрізняє їх окрім суто політичних наборів слів? Неораним полем розтину лишається культурна орієнтація тріо.
Згадка про Нашу Україну автоматично чомусь, невідомо чому, породжує мозаїку за участю Оксани Білозір, Іво Бобула, Назарія Яремчука, Івана Поповича, Павла Дворського, Василя Зинкевича, Алли Кудлай з домішками Гаріка Кричевського та майстрів кримськотатарської сцени.
Прапором впливу на молодь обраний Тарас Чубай та його гурт з типовою назвою Плач Єремії. Концерт у Палаці Україна відвідав сам Віктор Андрійович плюс чимало не останніх людей з його оточення. За стилістикою Плач Єремії покликаний вибивати сльозу, натискаючи на вологі залози львівської богеми в специфічних умовах Києва. У зв’язку з чим повстанська Лента За Лентою очевидно випадає з контексту, адже зроблена згідно канонів типового мракобісного британсько-німецького Oi! (одразу пригадуються Sick Society від Skrewdriver та Vereiht від Freikorps), - можна лише уявити собі вираз обличчя деяких дядьків, що домоглися зміни назви Соціал-національної партії (!). Йдеться про елемент неприродності: апеляція до праворадикальної спадщини в обрамленні відвертого хіппізму відвертає тих, хто прагне натур-продукту, а не передвиборчих технологій з пап’є-маше. Аудиторія прихильників Плачу Єремії – довговолосі юнаки в бандерівках та інтелектуально-грантові ветерани голодування на граниті-90.
Партія регіонів викликає асоціацію дуже й дуже вузьку. Чи-то наукові консультанти спрацювали похабно, чи-то саме в цьому напрямі вони й повинні були копати. Отже: Бригада, Мєнти, Бандитский Петербург для чоловічої половини, Окна Нагієва, Большая Стирка, Камєнская – для жіночої. Скромно і зі смаком.
Музика також вічна й непорушна – варіації на тему Владимирский Централ у виконанні всіх, хто має до теми відношення: Кобзон, Шуфутінскій, Катя Огонек, для молодих людей у кепках фірми Kangul – екваторіально жваві репери в яскравих піджаках, золотих ланцюгах і спортивних лімузинах.
Це – значна частина України, зрощена, виплекана та призначена бути торгівельною маркою періоду СНД. При потребі здатна до мобілізації, і, принаймні, не квола.
Третій учасник – СДПУ(о) – прагне мати зовнішній лоск. В пошуках лоску береться всього потрохи, ретельно перемішується, і отримується вінегрет. В якості інгрідієнтів запросто можна уявити Растроповича, Ладу Денс та гурт Скрябін. “Глаза цвета виски” у виконанні Лучано Поваротті. Відсутність націонал-демократичного надриву та генетичного пролетарсько-жиганського шарму компенсується естетикою кафе-шантану часів розквіту одеського непу.
Бог з ним, з тим магнетизмом – екстраполяція власних уподобань на електоральні маси є нічим іншим, як поєднанням приємного з корисним. Завжди знайдуться ті, кому до вподоби те, що до вподоби бути, в принципі, не може. І навпаки.
За кого ж голосувати українському патріоту, що прагне відновлення статусу ядерної держави, припинення чужинської міграції, заборони дегенеративного мистецтва та радикального викорінення штучно створених кризових явищ?
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Обмірювання черепів
Світ:
Український патріот знає: ключовими моментами виходу з кризи є відновлення ядерного статусу держави, своєчасна видача високих зарплат, припинення чужинської міграції, практика матеріального сприяння молодим сім’ям, культ здоров’я, активності і оптимізму. Йдеться не про що інше, як про командно-адміністративне впровадження сил добра шляхом ліквідації гидоти.
Постає питання політичного вибору.
Цікаво, як швидко і якісно ідентифікувати теперішніх зірок політичної сцени? Хто з них висловлює прагнення до відновлення статусу України як великої ядерної національної держави?
В переддень президентського побоїща визначилася трійка лідерів: Наша Україна, Партія регіонів, СДПУ(о). Що відрізняє їх окрім суто політичних наборів слів? Неораним полем розтину лишається культурна орієнтація тріо.
Згадка про Нашу Україну автоматично чомусь, невідомо чому, породжує мозаїку за участю Оксани Білозір, Іво Бобула, Назарія Яремчука, Івана Поповича, Павла Дворського, Василя Зинкевича, Алли Кудлай з домішками Гаріка Кричевського та майстрів кримськотатарської сцени.
Прапором впливу на молодь обраний Тарас Чубай та його гурт з типовою назвою Плач Єремії. Концерт у Палаці Україна відвідав сам Віктор Андрійович плюс чимало не останніх людей з його оточення. За стилістикою Плач Єремії покликаний вибивати сльозу, натискаючи на вологі залози львівської богеми в специфічних умовах Києва. У зв’язку з чим повстанська Лента За Лентою очевидно випадає з контексту, адже зроблена згідно канонів типового мракобісного британсько-німецького Oi! (одразу пригадуються Sick Society від Skrewdriver та Vereiht від Freikorps), - можна лише уявити собі вираз обличчя деяких дядьків, що домоглися зміни назви Соціал-національної партії (!). Йдеться про елемент неприродності: апеляція до праворадикальної спадщини в обрамленні відвертого хіппізму відвертає тих, хто прагне натур-продукту, а не передвиборчих технологій з пап’є-маше. Аудиторія прихильників Плачу Єремії – довговолосі юнаки в бандерівках та інтелектуально-грантові ветерани голодування на граниті-90.
Партія регіонів викликає асоціацію дуже й дуже вузьку. Чи-то наукові консультанти спрацювали похабно, чи-то саме в цьому напрямі вони й повинні були копати. Отже: Бригада, Мєнти, Бандитский Петербург для чоловічої половини, Окна Нагієва, Большая Стирка, Камєнская – для жіночої. Скромно і зі смаком.
Музика також вічна й непорушна – варіації на тему Владимирский Централ у виконанні всіх, хто має до теми відношення: Кобзон, Шуфутінскій, Катя Огонек, для молодих людей у кепках фірми Kangul – екваторіально жваві репери в яскравих піджаках, золотих ланцюгах і спортивних лімузинах.
Це – значна частина України, зрощена, виплекана та призначена бути торгівельною маркою періоду СНД. При потребі здатна до мобілізації, і, принаймні, не квола.
Третій учасник – СДПУ(о) – прагне мати зовнішній лоск. В пошуках лоску береться всього потрохи, ретельно перемішується, і отримується вінегрет. В якості інгрідієнтів запросто можна уявити Растроповича, Ладу Денс та гурт Скрябін. “Глаза цвета виски” у виконанні Лучано Поваротті. Відсутність націонал-демократичного надриву та генетичного пролетарсько-жиганського шарму компенсується естетикою кафе-шантану часів розквіту одеського непу.
Бог з ним, з тим магнетизмом – екстраполяція власних уподобань на електоральні маси є нічим іншим, як поєднанням приємного з корисним. Завжди знайдуться ті, кому до вподоби те, що до вподоби бути, в принципі, не може. І навпаки.
За кого ж голосувати українському патріоту, що прагне відновлення статусу ядерної держави, припинення чужинської міграції, заборони дегенеративного мистецтва та радикального викорінення штучно створених кризових явищ?
----------------------------------------------------
В тему:
Знущання
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта