Загострення ситуації в Україні та світі викликає передчуття близької розв’язки. Відомо, що час остаточного дозрівання “плодів” і рішучого розділення Божого та диявольського, “пшениці” та “куколю” Ісус Христос називав ЖНИВАМИ. Коли ж вони розпочнуться — Жнива Господні? Три незалежні підходи вказують на ту ж саму точку відліку — 2004-й рік.
Видатний український вчений, професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, доктор історичних наук Микола Олександрович Чмихов (1953—1994) досліджував космічні цикли та їхній вплив на природу та суспільство. Про те, що ми живемо у світі циклів, не треба нікого переконувати: день і ніч, пори року, чергування сонячної активності, зміни фаз Місяця, добові та місячні коливання активності людського організму — це лише найвідоміші прояви циклічності.
Якщо згадані цикли безпосередньо впливають на розвиток індивідуального людського організму, то соціальні організми, зокрема етноси, суперетноси та раси, перебувають під потужним впливом значно масштабніших циклів. Як показав Микола Чмихов, на території України дуже виразно спостерігається вплив 532-річного етнотворчого циклу: кожні 532 роки на цій землі народжується новий український етнос — сколоти, сармати, анти, руси, козаки (див.: “Стратегія Четвертої хвилі”), а кожна епоха (1596-річний цикл) народжує новий суперетнос — самари-кімери-сумери, арії, гали, слов’яни.
Багато циклів, зокрема згадані 532- і 1596-річні цикли, а також цивілізацієтворчий 7980-річний цикл закінчуються одночасно у 2015 році. Цей рік і буде “вододілом” між сучасною цивілізацією-III (3-го психоінформаційного рівня) і наступною цивілізацією-IV (4-го рівня). Перехід від сучасної “цивілізації творчості” до наступної “цивілізації цілісності (мудрості)” ми позначаємо терміном “Перехід-IV”. Микола Чмихов незадовго перед своєю смертю опублікував деякі відомості про структуру цього перехідного процесу.
По-перше, він дійшов висновку, що руйнування основ старої епохи має відбутися протягом 1983—1996 років (Чмихов М. О. Україна від минулого до майбутнього // Вісник Київ. ун-ту: Іст.-філолог. науки. 1992. № 8. С. 29).
По-друге, він показав, що “часом переходу до наступної епохи будуть 1996 — 2015 роки” (Чмихов М. О. Давня культура: Навч. посібник. К.: Либідь, 1994. С. 279 — 281).
МЕТОНІВ ЦИКЛ
Принциповий внесок у розуміння структури міжепохального переходу здійснив науковий редактор журналу “Перехід-IV” Сергій Васильченко, добре знайомий зі вченням Миколи Чмихова — завдяки спільній праці в археологічних експедиціях та редагуванню його трьох великих монографій.
Вивчаючи перетворення соціально-політичних систем, С. Васильченко зацікавився т. зв. “Метоновим циклом” — 19-річним “колом Місяця” (через 19 років фази місяця припадають на ті ж самі числа календаря): “За астрологічною традицією, на зламах кола Місяця люди переосмислюють (звичайно підсвідомо) пройдений шлях і змінюють життєві пріоритети. Народження людини супроводжується конкретною астрономічною ситуацією, і, повторюючись через 19 років, вона ніби знов починає життя цієї людини, закладає її якісно нову «мікроцивілізацію»” (Васильченко Сергій, Холодна Наталка. Метонів цикл і міжепохальна цивілізація).
Аналізуючи світову історію, Сергій Васильченко виявив, що досліджувані ним масштабні соціально-політичні перетворення — перехід від старої до нової системи — добре вкладаютьсяся в Метонів цикл. Але найдивовижнішим виявилося його відкриття структури Метонового циклу: 19 = 8 + 8 + 3. Протягом перших 8-ми років нові тенденції перебувають у непроявленому, прихованому стані (у свідомості окремих людей, на сторінках газет і журналів), поступово зростає пасіонарність населення. Наступна восьмирічка починається пасіонарним спалахом і “перевертанням” ситуації (революцією), коли прояви нового мислення виходять на поверхню життя і співіснують зі старим (стан двовладдя), перехоплюють ініціативу і стають чимраз сильнішими. А протягом трьох останніх років Метонового циклу відбувається тріумф нової системи, її “навальна атака” і повноцінне утвердження в усіх сферах життя.
На підтвердження такої структури перехідного процесу (8 + 8 + 3) Сергій Васильченко наводить яскраві приклади. Почнемо з переходу від царської Росії до СРСР:
“1914—1922: загибель у війні царської і зафундування радянської епохи, фізичний і політичний занепад Леніна (вичерпання ним сенсу своєї діяльності як руйнівника старої епохи), прихід у 1921 на посаду генсека компартії Сталіна — творця нової цивілізації, ухвалення в тому ж році X з’їздом РКП(б) рішення про перехід до НЕПу; 1922 — утворення СРСР;
1922—1930: НЕП (класика двовладдя), що триває до 1930, хоч уже у 1928 Сталін починає його придушувати; 1929 — запровадження особистої тоталітарної диктатури Сталіна;
1930—1933: навальний перехід до нового стану за апофеозних проявів тоталітарщини (суцільна колективізація, організовані голодомори, початок масових репресій)”.
Не менш показовим виглядає перехід Німеччини від монархії до Третього Рейху:
“1914—1922: війна, 1918 — скинення монархії і перетворення Німеччини на парламентську республіку на чолі з соціал-демократами; 1919 — приниження й пограбування Німеччини за Версальським договором і як один із наслідків цього — утворення нацистської партії;
1922—1930: окупація Рура у 1923—1924 через несплату німцями репарацій, економічна катастрофа Німеччини, «пивний заколот» Гітлера, вихід нацистів на політичну арену; 1924 — написання Гітлером програмної праці «Майн кампф», 1924—1930 — економічна стабілізація в умовах співіснування соціал-демократів і нацистів;
1930—1933: перемога гітлеризму (в умовах «великої депресії» — світової економічної катастрофи 1929—1933, від якої найбільше потерпіли США і Німеччина), а саме: 1930 — успіх нацистів на виборах до Рейхстагу, 1933 — обрання Гітлера рейхсканцлером”.
УЛАМОК ІМПЕРІЇ
Усе сказане вище дозволяє зрозуміти, що сьогодні відбувається з Україною. Микола Чмихов з’ясував, що, з погляду циклічності руху Сонячної системи, руйнування старої цивілізації розпочалося у 1983 році. Сергій Васильченко вказав конкретну історичну прив’язку: в 1982 році помер Брежнєв, а у 1983-му Андропов у своїй програмній статті уперше похитнув основи звироднілого марксизму-ленінізму, після чого СРСР через горбачовську «перебудову» посунув до свого невідворотного розпаду. Виходячи зі структури Метонового циклу, ключовими датами циклу руйнування старої цивілізації мають бути 1983, 1991, 1999 і 2002 роки.
Дивлячись на ці дати, розуміємо сутність перетворень 1983—2002 років: виокремлення України з імперського організму СРСР, що рівнозначно його руйнуванню згідно з відомою формулою: “Доля імперії вирішується не у Москві, а в Києві”. Справді, погляньмо на “конкретику”:
1983—1991: уже згадуване посягання Андропова на марксизм-ленінізм, горбачовська «перебудова», поступове зростання пасіонарності, проголошення незалежності України (на хвилі пасіонарного спалаху) та розвал СРСР у 1991 році. Символічно, що цього ж року смертність в Україні перевищила народжуваність.
1991—1999: поступове становлення України як незалежної держави, прийняття нової конституції (1996). Повторне обрання президентом Леоніда Кучми (1999) показало як остаточну поразку комуністичної ідеології (у другому турі він змагався з комуністом Петром Симоненком), так і згортання системних перетворень з наростанням застійних явищ. Система стабілізувалася, олігархи в основному поділили державну власність, політичні перевертні адаптувалися до слів “незалежна Україна” і “тризуб”, влада майже знищила українське книговидавництво, рівень життя народу зменшився принаймні у 2 рази, його кількість скоротилася на кілька мільйонів, а пасіонарність упала майже до нуля.
1999—2002. Народ починає розуміти, що отримав той самий “радянський гадючник”, лише на окремо взятій території (щоправда, з розкраденою державною власністю і безвідповідальною соціальною політикою). Політичне життя стало набувати рис ще брежнєвського застою, в чому переконували багаточисельні “золоті фортуни” та інші ярмарки марнославства, епідемія вручення один одному державних і церковних орденів, купування лицарських титулів, помпезні паради небоєздатної армії, пропагандистська риторика у радянсько-комуністичному стилі, уніфікація загальнодержавних ЗМІ з жорсткою цензурою і “темниками”, бурхлива імітація державотворчої діяльності тощо.
У 2002 році перетворення Метонового циклу дійшли до логічного завершення, тож новоутворена держава new-УРСР опинилася без мети. Точніше, метою цієї внутрішньо слабкої псевдоукраїнської держави стало самозбереження за будь-яку ціну.
2003 рік наочно показав всю трухлявість, внутрішню спустошеність і безперспективність існуючої державної системи. Різкий стрибок цін на хліб, попри всі урядові обіцянки, ще раз нагадав ситуацію в СРСР на етапі його остаточного вичерпання і загнивання. Апофеозом стало “всенародне обговорення” президентського проекту політичної реформи (!) та державне святкування в Україні 85-річчя створення російського (!) комсомолу з проведенням на місцях комсомольських суботників.
— Але в чому полягає сенс виникнення на українській землі цієї тимчасової держави?
Річ у тім, що Україна була не периферією Радянського Союзу (на кшталт Прибалтики), а її системоутримуючою серцевиною. Тому творення справжньої української держави може відбутися лише в 2 етапи: спершу відносне унезалежнення як уламку імперії СРСР, і лише потім перетворення цього уламку на повноцінну українську державу. Цю двоетапність ще мало хто зрозумів, звідси доволі поширені уявлення про “несправжність” незалежності, а також нарікання на те, що нинішня влада більше нагадує не державу, а комісію з банкрутства.
За 12 років свого існування цей постімперський клон пройшов повний цикл — від псевдонародження у 1991 році (бо насправді це було не якісно нове утворення, а підфарбована частина існуючого) до старечого маразму в 2003 році. Аналогія з клоном не випадкова: достеменно встановлено, що клони вже народжуються внутрішньо старими, тому швидко зовнішньо старіють і вмирають.
СТРУКТУРА ВЕЛИКОГО ПЕРЕХОДУ
Згідно з розрахунками Миколи Чмихова, становлення нової, альтернативної цивілізації має відбутися протягом 19-ти років — з 1996 до 2015. Фактично Чмихов указав межі нового перехідного Метонового циклу, хоча, судячи з усього, над його цивілізацієтворчими можливостями не міркував — це вже відкриття Сергія Васильченка. Згідно з цим відкриттям, ключовими датами згаданого міжепохального переходу мають бути 1996, 2004, 2012 і 2015 роки, тобто пульс нової соціальної істоти починає битися ще в тілі старої.
Як пам’ятаємо, руйнування старої цивілізації (унезалежнення України і розвал СРСР) розпочалися з публікації програмної статті Андропова, тобто з оприлюднення ідеї. Логічно припустити, що започаткування нової цивілізації також мало б розпочатися з оприлюднення її концептуальних основ.
— Чи справді щось таке сталося у 1996 році?
Так. У січні 1996 року в теоретичному і громадсько-політичному журналі Верховної Ради України “Віче” з’явилася моя програмна стаття “Вперед... до кастового устрою” (№ 1, с. 84 — 101) за підписом — “Миро Продум, наукове товариство СПІЛЬНА ДІЯ”. У ній обґрунтовувалася нова, природовідна модель українського суспільства XXI століття як ключовий елемент подолання актуальної глобальної кризи. Сама ж ідея переходу до нової екологічної ніші шляхом здійснення світоглядного, організаційного та технологічного проривів була оприлюднена в серпні цього ж року газетою “Фінансова Україна” у моїй статті “Чи накриє нас «третя хвиля»”.
Протягом 1996 року вийшли друком півтора десятка моїх статей, що розкривали різні аспекти грядущого цивілізаційного переходу. Всі ці публікації були популяризацією результатів моїх досліджень, викладених у праці “Україна: Золота стежка. Стратегія виживання в умовах планетарної кризи” (Київ, січень—лютий, 1996). Показовим є і те, що саме влітку 1996 року Сергій Васильченко опублікував статті “Алогічна епоха в космічному контексті” (в газеті Верховної Ради “Голос України”) та “Людина, яка з’єднала обидва кінці часу” (газета “Зеркало недели”), які започаткували серію газетно-журнальних статей та виступів на радіо цього автора, присвячених викладенню та осмисленню теорії циклічності Миколи Чмихова, а також його власних висновків щодо загальних закономірностей цивілізаційного руху).
Протягом наступних 8-ми років було закладено науково-світоглядний фундамент Великого Переходу:
1997 — публікація великої серії газетних та журнальних статей з організаційних аспектів нової цивілізації, видання моєї книги “Психологічні аспекти в менеджменті”;
1998 — створення інтернет-сайту “Перехід-IV”;
1999 — початок видання журналу “Перехід-IV”;
2000 — створення інтернет-додатку “Народний Оглядач”;
2001 — публікація моєї програмної праці “Четверте пришестя Спасителя” і формулювання концепції всесвітнього руху українців СПІЛЬНА ДІЯ;
2002 — створення концепції “Вишня Бóрія — Земля Вепра”, виникнення в Україні і світі читацьких клубів “Перехід-IV” як форми структурування СПІЛЬНОЇ ДІЇ;
2003 — розробка моделі нової української держави “Брахманат — Гетьманат”, формування цілісної концепції Великого переходу, перереєстрація журналу “Перехід-IV” та набуття ним статусу незалежного видання.
Згідно зі структурою Метонового циклу, починаючи з 2004 року має відбутися “вихід на поверхню” ідей Великого Переходу, зокрема на рівень загальнодержавних ЗМІ, масової літератури та політичних програм. ЗА АНАЛОГІЄЮ З 1991 РОКОМ СЛІД ОЧІКУВАТИ РІЗКОГО ЗРОСТАННЯ ПАСІОНАРНОСТІ. Врешті, цей процес уже почався завдяки територіальному конфлікту навколо острова Тузла: на хвилі піднесення патріотичних настроїв 22 жовтня 2003 р. з трибуни Верховної Ради було проголошено ідею відновлення Україною ядерного статусу, а 30 жовтня було зареєстровано відповідний законопроект.
Дров у піч пасіонарності підкинула найбільша за всю історію спостережень сонячна активність: після сонячного спалаху 4 листопада 2003 р. вимірювальні прилади зашкалило, а два японські супутники вийшли з ладу. Відомо, що підвищена сонячна активність викликає певну дестабілізацію суспільства, посилює його системну пластичність. Проте на 2004—2007 роки прогнозується спад сонячної активності, що сприятиме спрямуванню пасіонарності в конструктивне річище.
Таким чином, згідно із закономірностями природно-соціальної циклічності, перші видимі ознаки (“плоди”) цивілізаційної трансформації України ми зможемо наочно побачити вже у 2004 році.
ГОЛОВНА ІНТРИГА 2004 РОКУ
Циклічність розвитку має дві складові — ноуменальну (непроявлену) і феноменальну (проявлену). Феноменальна складова завжди відстає у часі від ноуменальної, дослідити ж її можна методами соціального моніторингу. Центр з інформаційних проблем територій НАН України, який займається безперервним моніторингом ситуації в Україні і світі, зафіксував деякі важливі закономірності розвитку українського біосоціального організму. Вони емпірично підтвердили сформульований нами Принцип чотирьох фаз (див.: Миро Продум. Нація золотих комірців, 1994):
У процесі наближення до своєї мети психоiнформацiйна система (людина, організація, етнос, раса, людство) має тенденцію проходити чотири фази розвитку:
1 — генерування і формулювання ідеї;
2 — створення діючого прототипу (чернеткового зразка);
4 — розв’язання кризи: або миттєвий розпад (система не витримує випробування), або тимчасова стабілізація (стагнація на тому ж самому системному рівні) з неминучим наступним розпадом, або подолання кризи через перехід на вищий системний рівень.
Цей принцип справджується для суспільних організацій і підприємств, держав і цивілізацій, наукових і релігійних ідей. Наприклад, український кібернетик Віктор Глушков ще 30 років тому описав чотири фази прийняття оптимального рішення: 1 — постановка задачі; 2 — створення моделі; 3 — перевірка роботи моделі; 4 — оптимальне рішення. Або вiзьмiмо процес народження нового автомобiля: спочатку з’являється креслення (фаза 1), потiм робиться експериментальний прототип (фаза 2), який випробовується в екстремальних умовах (фаза 3), в ході чого або руйнується, або лишається таким самим і згодом викидається як непотріб, або суттєво допрацьовується i доводиться до досконалостi (фаза 4).
Про фундаментальнiсть «Принципу чотирьох фаз» свiдчить i те, що про нього було вiдомо принаймні 5 тисяч років тому — у вигляді вчення про циклічність розвитку. Добре відомо, що стародавні мудреці розглядали кожний цикл як чергування чотирьох “діб” або “юг”: 1 — Срібна доба або Трета-юга; 2 — Мідна доба або Двапара-юга; 3 — Залізна доба або Калі-юга («калена», «шалена»); 4 — Золота доба або Сатья-юга («суттєва»). Їхня тривалість описується співвідношенням 3:2:1:4, тобто кризова фаза є найкоротшою, а наступна фаза стабілізації — найтривалішою. Емпіричні дослідження згаданого вище академічного Центру підтвердили, що повний психоінформаційний цикл справді має структуру 3+2+1+4=10.
— А чи описує психоінформаційний цикл процес виокремлення з тіла СРСР постімперського уламку new-УРСР?
Описує, причому на диво точно. Судіть самі.
Перша фаза (1984—1990, 6 років): смерть Юрія Андропова (1984), прихід до влади Михайла Горбачова (1985) і початок “перебудови”.
Друга фаза (1990—1994, 4 роки): прийняття Декларації про державний суверенітет України (1990), проголошення Акту незалежності України (1991) обрання Леоніда Кравчука її Президентом (1991).
Третя фаза (1994—1996, 2 роки): перемога Леоніда Кучми на президентських виборах, шалена інфляція, загострення внутрішньої кризи.
Четверта фаза (1996—2004, 8 років): стабілізація ситуації на існуючому рівні, прийняття Конституції, запровадження гривні (1996), переобрання президентом Л. Кучми (1999), системна стагнація, ідеологічний глухий кут.
Цей емпірично зафіксований (тобто феноменальний) цикл триває 20 років (трохи довше ноуменального 19-річного Метонового циклу) і має структуру з чітко вираженою пропорцією 3:2:1:4.
Після закінчення четвертої фази у червні 2004 року починається чергова перша фаза розвитку українського біосоціального організму, яка започатковує 10-річний психоінформаційний цикл: від 2004 до 2015 року. Нагадаємо, що перша фаза є найсприятливішою для сприйняття суспільством нових ідей. Наступний розвиток України в рамках 10-річного циклу залежить від того, яка світоглядна система переможе на першій фазі.
— Як це вплине на президентські вибори-2004?
Насправді ці вибори не будуть найсуттєвішою подією 2004 року. Головна інтрига року полягатиме не у виборі нового президента, а у виборі Україною нової ідеології. Що ж стосується президентських виборів, то їхнє справжнє призначення — пробудження українців з політичного сну, активація масової свідомості для сприйняття нової світоглядної системи.
Головним чинником несуттєвості згаданих президентських виборів є те, що вони відбуватимуться на старій світоглядній базі. Тобто незалежно від того, хто переможе, держава new-УРСР рухатиметься за тією ж самою інерцією, адже у способі мислення між владою і опозицією немає суттєвої різниці. Скоріше всього, що президентом стане Віктор Ющенко. Невідомо, наскільки це поліпшить політичну і економічну ситуацію в державі, а проте навіть сам його зовнішній вигляд вселяє у людей якусь підсвідому надію на краще, а це вже чогось варте.
— Але чи можливо просувати новий світогляд в умовах передвиборного психозу і масованого інформаційного зомбування населення?
Річ у тім, що світоглядна ніша new-УРСР, з якої політтехнологи черпають ідеї для виборчих баталій, вже виснажена. Тому вони або повторюватимуть старі схеми (одна з них, а саме протистояння “фашистського” Заходу і “бандитського” Сходу України, вже задіяна), або підніматимуть з багнюки те, що на попередніх виборах вважалося занадто мерзотним. Тож вибори-2004 будуть найбруднішими, а в інтелектуально-духовному плані — найбільш тупими і нудотними. Політтехнологи звично будуть копирсатися в масовій свідомості на рівні базових інстинктів (агресивність, “брудна білизна”, сексуальні скандали, порнографічні містифікації тощо), при цьому світоглядна ніша буде цілком відкритою для просування нового світогляду.
Ідеологічний вакуум відчувається вже сьогодні, але в умовах гострої передвиборної боротьби духовне спустошення ставатиме дедалі нестерпнішим. У боротьбі за майбутнє України переможе той, хто протягом трьох років (2004—2006) заповнить цю порожнечу новою світоглядною системою. Якщо це вдасться зробити, тоді справді відбудуться “переворот свідомості” і перехід до нової соціально-політичної системи протягом другої восьмирічки (2004—2012) Метонового циклу. І тут ми підійшли до найважливішої вказівки на те, що саме 2004 рік буде зламним. Вона була дана нам... 2 тисячоліття тому.
ГОЛОВНЕ ПРОРОЦТВО ІСУСА ХРИСТА
Євангеліє (добра новина) — це утаємничена книга, щедро насичена божественною мудрістю. Окрім пророцтва про руйнування Єрусалима, яке точно збулося, вона донесла до нас пророцтво про ознаки наближення Царства Божого. Згідно з Євангелієм, Царство Боже — це стан поєднання божественного і людського як у душі окремої людини, так і в суспільстві. А щодо проявів Царства Божого, то вони знаходиться в дуже широкому діапазоні — від маленького зародку (“гірчичного зерна”) до цілісної реалізації (“великого дерева”).
Людина, в якій розвивається Царство Боже, все більше наближається до стану боголюдини, ідеальною реалізацією якого був Ісус Христос, тому єдиним способом реалізації людиною свого боголюдського потенціалу є наслідування Христа.
Якщо ж Царство Боже проростає в людській спільноті, то вона набуває ознак боголюдства. Боголюдством прийнято називати християнську спільноту, для якої наслідування Христа є не теорією, а самим способом життя. Генеральна лінія розвитку християнства йде саме в цьому напрямку, про що добре висловився протоієрей Олександр Мень: “Століття, що минули від пасхального ранку в Юдеї, є лише прологом до боголюдської повноти Церкви, початком того, що було обіцяно їй Ісусом”, “Якщо ми поставимо перед собою запитання, в чому ж сутність християнства, то повинні будемо відповісти: це — боголюдство, поєднання обмеженого і тимчасового людського духу з нескінченним Божественним. Це освячення плоті. Адже з того моменту, як Син людський прийняв наші радощі, страждання і нашу любов, наша праця, природа, світ, все, в чому Він знаходився, в чому він радів як людина і Боголюдина, — не відкинуто, не принижено, а піднесено на вищий рівень, освячено”.
У термінах футурології перехід спільноти до стану боголюдства називається Великим Переходом або Переходом-IV — цивілізаційно-расовим переходом на четвертий психоінформаційний рівень, тобто рівень цілісності та мудрості. Як ми вже знаємо, цей перехід розпочався у 1996 році і розвивався у прихованій формі, проте з 2004 року його прояви мають раптово виринути на поверхню життя.
— Невже Христос вказав ознаки наближення часу Великого Переходу до Царства Божого?
Фундаментальною ознакою тут є те, що у спільноті поширюється здатність розрізняти Боже і диявольське, істинне і облудне. Цей благословенний час у Євангелії називається порою “дозрівання плодів” або “жнивами”, а її опису присвячена унікальна притча, записана лише у Євангелії від Матвія. “Ще одну притчу подав він їм, кажучи: Царство небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню” (13.24—30).
Згідно з системою Євангельської символіки, “Царство небесне” — це стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан); “той, хто сіє добре зерно” — Ісус Христос; “добре зерно” — це основоположні поняття Христового вчення; “кукіль” — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу; “ворог, що посіяв кукіль”, — це “ворог-чоловік” (Матвій, 13.28), ворог Христа, інспірований дияволом — “брехуном і батьком брехні” (Іван, 8.44); “жнива” — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею; “женці” — це спадкоємці Ісуса Христа, праведні душі, “слуги господаря” (Матвій, 13.27), істинні християни, для яких наслідування Христа є способом життя.
Знаючи це, можна зробити коректний переклад наведеної притчі із символічної мови на сучасну: Ісус Христос приніс людям боголюдське вчення, та коли люди ще мали низький розвиток свідомості (“спали”), Христові вороги приховано вставили в Його вчення (Євангеліє) облудні положення. Помітивши це, деякі свідомі християни мали намір видалити ці ворожі закладки. Проте Христос попередив, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити і правдиві речі. Тому треба почекати до завершення циклу, коли стануть явними (“дозріють”) плоди добра і зла, а спадкоємці Христового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді й треба буде зібрати виявлені “інформаційні закладки” і назавжди викинути геть (“спалити”), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему. Як тільки це буде зроблено, тоді відразу ж почнеться боголюдське перетворення спільноти, оскільки будуть знесені світоглядні перепони перед проростанням Царства Божого в індивідуальній і суспільній свідомості.
— Які є підстави стверджувати, що Жнива Господні й активна трансформація суспільства розпочнуться саме у 2004 році?
Річ у тім, що восени 2003 року мені вдалося вийти на методику виявлення в Євангелії ворожих вставок-фальсифікацій, тобто “куколю”. Це стало можливим в силу двох обставин: по-перше, накопичено критичну кількість знань щодо вчення Христа в контексті природи нашого світу та еволюції людського роду; по-друге, з’явилися комп’ютерні технології, які виводять текстологічні дослідження Біблії на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити багато місяців і років марудної праці. Наприклад, глобальна мережа Інтернет перетворилась на планетарну базу даних, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання.
Завдяки цим безпрецедентним можливостям можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. “Ворог-чоловік”, який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися “ідеальними підробками”, сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині (детальніше див. “Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну).
Вірогідно, що до літа 2004 року ми встигнемо провести відповідні дослідження і представити українському народу знання про Слово Боже саме в той час, коли він, тобто народ, буде найбільше готовий до їх сприйняття. І тоді прогнози щодо ключової ролі 2004 року в перетворенні України стануть реальністю.
— Звідки така впевненість, що сприйняття народом нових знань приведе до його преображення?
Істинні знання завжди активні: як тільки вони проникають у свідомість, так відразу ж починають її перетворювати. А коли людина починає по-іншому дивитися на світ, то виникає невідповідність і напруження між ідеальним (“тонким”) і фізичним (“грубим”) світами. Для виправлення цієї невідповідності фізичний світ починає підтягуватися до свого мисленного проекту. Саме це ми і зможемо спостерігати протягом 2004 і наступних років. Урешті-решт, це і буде критерієм істинності нових знань, оскільки “будь-яке дерево пізнається за його плодами”. Цю ж саму думку можна виразити й так: “практика — критерій істини”. Або так: “істинне те, що продуктивне”, тобто те, що дає добрі плоди.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Жнива Господні починаються в 2004 році
Світ:
Загострення ситуації в Україні та світі викликає передчуття близької розв’язки. Відомо, що час остаточного дозрівання “плодів” і рішучого розділення Божого та диявольського, “пшениці” та “куколю” Ісус Христос називав ЖНИВАМИ. Коли ж вони розпочнуться — Жнива Господні? Три незалежні підходи вказують на ту ж саму точку відліку — 2004-й рік.
03111801e.jpg
ЦИКЛИ І ЕПОХИ МИКОЛИ ЧМИХОВА
Видатний український вчений, професор Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, доктор історичних наук Микола Олександрович Чмихов (1953—1994) досліджував космічні цикли та їхній вплив на природу та суспільство. Про те, що ми живемо у світі циклів, не треба нікого переконувати: день і ніч, пори року, чергування сонячної активності, зміни фаз Місяця, добові та місячні коливання активності людського організму — це лише найвідоміші прояви циклічності.
Якщо згадані цикли безпосередньо впливають на розвиток індивідуального людського організму, то соціальні організми, зокрема етноси, суперетноси та раси, перебувають під потужним впливом значно масштабніших циклів. Як показав Микола Чмихов, на території України дуже виразно спостерігається вплив 532-річного етнотворчого циклу: кожні 532 роки на цій землі народжується новий український етнос — сколоти, сармати, анти, руси, козаки (див.: “Стратегія Четвертої хвилі”), а кожна епоха (1596-річний цикл) народжує новий суперетнос — самари-кімери-сумери, арії, гали, слов’яни.
Багато циклів, зокрема згадані 532- і 1596-річні цикли, а також цивілізацієтворчий 7980-річний цикл закінчуються одночасно у 2015 році. Цей рік і буде “вододілом” між сучасною цивілізацією-III (3-го психоінформаційного рівня) і наступною цивілізацією-IV (4-го рівня). Перехід від сучасної “цивілізації творчості” до наступної “цивілізації цілісності (мудрості)” ми позначаємо терміном “Перехід-IV”. Микола Чмихов незадовго перед своєю смертю опублікував деякі відомості про структуру цього перехідного процесу.
По-перше, він дійшов висновку, що руйнування основ старої епохи має відбутися протягом 1983—1996 років (Чмихов М. О. Україна від минулого до майбутнього // Вісник Київ. ун-ту: Іст.-філолог. науки. 1992. № 8. С. 29).
По-друге, він показав, що “часом переходу до наступної епохи будуть 1996 — 2015 роки” (Чмихов М. О. Давня культура: Навч. посібник. К.: Либідь, 1994. С. 279 — 281).
МЕТОНІВ ЦИКЛ
Принциповий внесок у розуміння структури міжепохального переходу здійснив науковий редактор журналу “Перехід-IV” Сергій Васильченко, добре знайомий зі вченням Миколи Чмихова — завдяки спільній праці в археологічних експедиціях та редагуванню його трьох великих монографій.
Вивчаючи перетворення соціально-політичних систем, С. Васильченко зацікавився т. зв. “Метоновим циклом” — 19-річним “колом Місяця” (через 19 років фази місяця припадають на ті ж самі числа календаря): “За астрологічною традицією, на зламах кола Місяця люди переосмислюють (звичайно підсвідомо) пройдений шлях і змінюють життєві пріоритети. Народження людини супроводжується конкретною астрономічною ситуацією, і, повторюючись через 19 років, вона ніби знов починає життя цієї людини, закладає її якісно нову «мікроцивілізацію»” (Васильченко Сергій, Холодна Наталка. Метонів цикл і міжепохальна цивілізація).
Аналізуючи світову історію, Сергій Васильченко виявив, що досліджувані ним масштабні соціально-політичні перетворення — перехід від старої до нової системи — добре вкладаютьсяся в Метонів цикл. Але найдивовижнішим виявилося його відкриття структури Метонового циклу: 19 = 8 + 8 + 3. Протягом перших 8-ми років нові тенденції перебувають у непроявленому, прихованому стані (у свідомості окремих людей, на сторінках газет і журналів), поступово зростає пасіонарність населення. Наступна восьмирічка починається пасіонарним спалахом і “перевертанням” ситуації (революцією), коли прояви нового мислення виходять на поверхню життя і співіснують зі старим (стан двовладдя), перехоплюють ініціативу і стають чимраз сильнішими. А протягом трьох останніх років Метонового циклу відбувається тріумф нової системи, її “навальна атака” і повноцінне утвердження в усіх сферах життя.
На підтвердження такої структури перехідного процесу (8 + 8 + 3) Сергій Васильченко наводить яскраві приклади. Почнемо з переходу від царської Росії до СРСР:
“1914—1922: загибель у війні царської і зафундування радянської епохи, фізичний і політичний занепад Леніна (вичерпання ним сенсу своєї діяльності як руйнівника старої епохи), прихід у 1921 на посаду генсека компартії Сталіна — творця нової цивілізації, ухвалення в тому ж році X з’їздом РКП(б) рішення про перехід до НЕПу; 1922 — утворення СРСР;
1922—1930: НЕП (класика двовладдя), що триває до 1930, хоч уже у 1928 Сталін починає його придушувати; 1929 — запровадження особистої тоталітарної диктатури Сталіна;
1930—1933: навальний перехід до нового стану за апофеозних проявів тоталітарщини (суцільна колективізація, організовані голодомори, початок масових репресій)”.
Не менш показовим виглядає перехід Німеччини від монархії до Третього Рейху:
“1914—1922: війна, 1918 — скинення монархії і перетворення Німеччини на парламентську республіку на чолі з соціал-демократами; 1919 — приниження й пограбування Німеччини за Версальським договором і як один із наслідків цього — утворення нацистської партії;
1922—1930: окупація Рура у 1923—1924 через несплату німцями репарацій, економічна катастрофа Німеччини, «пивний заколот» Гітлера, вихід нацистів на політичну арену; 1924 — написання Гітлером програмної праці «Майн кампф», 1924—1930 — економічна стабілізація в умовах співіснування соціал-демократів і нацистів;
1930—1933: перемога гітлеризму (в умовах «великої депресії» — світової економічної катастрофи 1929—1933, від якої найбільше потерпіли США і Німеччина), а саме: 1930 — успіх нацистів на виборах до Рейхстагу, 1933 — обрання Гітлера рейхсканцлером”.
УЛАМОК ІМПЕРІЇ
Усе сказане вище дозволяє зрозуміти, що сьогодні відбувається з Україною. Микола Чмихов з’ясував, що, з погляду циклічності руху Сонячної системи, руйнування старої цивілізації розпочалося у 1983 році. Сергій Васильченко вказав конкретну історичну прив’язку: в 1982 році помер Брежнєв, а у 1983-му Андропов у своїй програмній статті уперше похитнув основи звироднілого марксизму-ленінізму, після чого СРСР через горбачовську «перебудову» посунув до свого невідворотного розпаду. Виходячи зі структури Метонового циклу, ключовими датами циклу руйнування старої цивілізації мають бути 1983, 1991, 1999 і 2002 роки.
Дивлячись на ці дати, розуміємо сутність перетворень 1983—2002 років: виокремлення України з імперського організму СРСР, що рівнозначно його руйнуванню згідно з відомою формулою: “Доля імперії вирішується не у Москві, а в Києві”. Справді, погляньмо на “конкретику”:
1983—1991: уже згадуване посягання Андропова на марксизм-ленінізм, горбачовська «перебудова», поступове зростання пасіонарності, проголошення незалежності України (на хвилі пасіонарного спалаху) та розвал СРСР у 1991 році. Символічно, що цього ж року смертність в Україні перевищила народжуваність.
1991—1999: поступове становлення України як незалежної держави, прийняття нової конституції (1996). Повторне обрання президентом Леоніда Кучми (1999) показало як остаточну поразку комуністичної ідеології (у другому турі він змагався з комуністом Петром Симоненком), так і згортання системних перетворень з наростанням застійних явищ. Система стабілізувалася, олігархи в основному поділили державну власність, політичні перевертні адаптувалися до слів “незалежна Україна” і “тризуб”, влада майже знищила українське книговидавництво, рівень життя народу зменшився принаймні у 2 рази, його кількість скоротилася на кілька мільйонів, а пасіонарність упала майже до нуля.
1999—2002. Народ починає розуміти, що отримав той самий “радянський гадючник”, лише на окремо взятій території (щоправда, з розкраденою державною власністю і безвідповідальною соціальною політикою). Політичне життя стало набувати рис ще брежнєвського застою, в чому переконували багаточисельні “золоті фортуни” та інші ярмарки марнославства, епідемія вручення один одному державних і церковних орденів, купування лицарських титулів, помпезні паради небоєздатної армії, пропагандистська риторика у радянсько-комуністичному стилі, уніфікація загальнодержавних ЗМІ з жорсткою цензурою і “темниками”, бурхлива імітація державотворчої діяльності тощо.
У 2002 році перетворення Метонового циклу дійшли до логічного завершення, тож новоутворена держава new-УРСР опинилася без мети. Точніше, метою цієї внутрішньо слабкої псевдоукраїнської держави стало самозбереження за будь-яку ціну.
2003 рік наочно показав всю трухлявість, внутрішню спустошеність і безперспективність існуючої державної системи. Різкий стрибок цін на хліб, попри всі урядові обіцянки, ще раз нагадав ситуацію в СРСР на етапі його остаточного вичерпання і загнивання. Апофеозом стало “всенародне обговорення” президентського проекту політичної реформи (!) та державне святкування в Україні 85-річчя створення російського (!) комсомолу з проведенням на місцях комсомольських суботників.
— Але в чому полягає сенс виникнення на українській землі цієї тимчасової держави?
Річ у тім, що Україна була не периферією Радянського Союзу (на кшталт Прибалтики), а її системоутримуючою серцевиною. Тому творення справжньої української держави може відбутися лише в 2 етапи: спершу відносне унезалежнення як уламку імперії СРСР, і лише потім перетворення цього уламку на повноцінну українську державу. Цю двоетапність ще мало хто зрозумів, звідси доволі поширені уявлення про “несправжність” незалежності, а також нарікання на те, що нинішня влада більше нагадує не державу, а комісію з банкрутства.
За 12 років свого існування цей постімперський клон пройшов повний цикл — від псевдонародження у 1991 році (бо насправді це було не якісно нове утворення, а підфарбована частина існуючого) до старечого маразму в 2003 році. Аналогія з клоном не випадкова: достеменно встановлено, що клони вже народжуються внутрішньо старими, тому швидко зовнішньо старіють і вмирають.
СТРУКТУРА ВЕЛИКОГО ПЕРЕХОДУ
Згідно з розрахунками Миколи Чмихова, становлення нової, альтернативної цивілізації має відбутися протягом 19-ти років — з 1996 до 2015. Фактично Чмихов указав межі нового перехідного Метонового циклу, хоча, судячи з усього, над його цивілізацієтворчими можливостями не міркував — це вже відкриття Сергія Васильченка. Згідно з цим відкриттям, ключовими датами згаданого міжепохального переходу мають бути 1996, 2004, 2012 і 2015 роки, тобто пульс нової соціальної істоти починає битися ще в тілі старої.
Як пам’ятаємо, руйнування старої цивілізації (унезалежнення України і розвал СРСР) розпочалися з публікації програмної статті Андропова, тобто з оприлюднення ідеї. Логічно припустити, що започаткування нової цивілізації також мало б розпочатися з оприлюднення її концептуальних основ.
— Чи справді щось таке сталося у 1996 році?
Так. У січні 1996 року в теоретичному і громадсько-політичному журналі Верховної Ради України “Віче” з’явилася моя програмна стаття “Вперед... до кастового устрою” (№ 1, с. 84 — 101) за підписом — “Миро Продум, наукове товариство СПІЛЬНА ДІЯ”. У ній обґрунтовувалася нова, природовідна модель українського суспільства XXI століття як ключовий елемент подолання актуальної глобальної кризи. Сама ж ідея переходу до нової екологічної ніші шляхом здійснення світоглядного, організаційного та технологічного проривів була оприлюднена в серпні цього ж року газетою “Фінансова Україна” у моїй статті “Чи накриє нас «третя хвиля»”.
Протягом 1996 року вийшли друком півтора десятка моїх статей, що розкривали різні аспекти грядущого цивілізаційного переходу. Всі ці публікації були популяризацією результатів моїх досліджень, викладених у праці “Україна: Золота стежка. Стратегія виживання в умовах планетарної кризи” (Київ, січень—лютий, 1996). Показовим є і те, що саме влітку 1996 року Сергій Васильченко опублікував статті “Алогічна епоха в космічному контексті” (в газеті Верховної Ради “Голос України”) та “Людина, яка з’єднала обидва кінці часу” (газета “Зеркало недели”), які започаткували серію газетно-журнальних статей та виступів на радіо цього автора, присвячених викладенню та осмисленню теорії циклічності Миколи Чмихова, а також його власних висновків щодо загальних закономірностей цивілізаційного руху).
Протягом наступних 8-ми років було закладено науково-світоглядний фундамент Великого Переходу:
1997 — публікація великої серії газетних та журнальних статей з організаційних аспектів нової цивілізації, видання моєї книги “Психологічні аспекти в менеджменті”;
1998 — створення інтернет-сайту “Перехід-IV”;
1999 — початок видання журналу “Перехід-IV”;
2000 — створення інтернет-додатку “Народний Оглядач”;
2001 — публікація моєї програмної праці “Четверте пришестя Спасителя” і формулювання концепції всесвітнього руху українців СПІЛЬНА ДІЯ;
2002 — створення концепції “Вишня Бóрія — Земля Вепра”, виникнення в Україні і світі читацьких клубів “Перехід-IV” як форми структурування СПІЛЬНОЇ ДІЇ;
2003 — розробка моделі нової української держави “Брахманат — Гетьманат”, формування цілісної концепції Великого переходу, перереєстрація журналу “Перехід-IV” та набуття ним статусу незалежного видання.
Згідно зі структурою Метонового циклу, починаючи з 2004 року має відбутися “вихід на поверхню” ідей Великого Переходу, зокрема на рівень загальнодержавних ЗМІ, масової літератури та політичних програм. ЗА АНАЛОГІЄЮ З 1991 РОКОМ СЛІД ОЧІКУВАТИ РІЗКОГО ЗРОСТАННЯ ПАСІОНАРНОСТІ. Врешті, цей процес уже почався завдяки територіальному конфлікту навколо острова Тузла: на хвилі піднесення патріотичних настроїв 22 жовтня 2003 р. з трибуни Верховної Ради було проголошено ідею відновлення Україною ядерного статусу, а 30 жовтня було зареєстровано відповідний законопроект.
Дров у піч пасіонарності підкинула найбільша за всю історію спостережень сонячна активність: після сонячного спалаху 4 листопада 2003 р. вимірювальні прилади зашкалило, а два японські супутники вийшли з ладу. Відомо, що підвищена сонячна активність викликає певну дестабілізацію суспільства, посилює його системну пластичність. Проте на 2004—2007 роки прогнозується спад сонячної активності, що сприятиме спрямуванню пасіонарності в конструктивне річище.
Таким чином, згідно із закономірностями природно-соціальної циклічності, перші видимі ознаки (“плоди”) цивілізаційної трансформації України ми зможемо наочно побачити вже у 2004 році.
ГОЛОВНА ІНТРИГА 2004 РОКУ
Циклічність розвитку має дві складові — ноуменальну (непроявлену) і феноменальну (проявлену). Феноменальна складова завжди відстає у часі від ноуменальної, дослідити ж її можна методами соціального моніторингу. Центр з інформаційних проблем територій НАН України, який займається безперервним моніторингом ситуації в Україні і світі, зафіксував деякі важливі закономірності розвитку українського біосоціального організму. Вони емпірично підтвердили сформульований нами Принцип чотирьох фаз (див.: Миро Продум. Нація золотих комірців, 1994):
У процесі наближення до своєї мети психоiнформацiйна система (людина, організація, етнос, раса, людство) має тенденцію проходити чотири фази розвитку:
1 — генерування і формулювання ідеї;
2 — створення діючого прототипу (чернеткового зразка);
3 — перевірка життєздатності прототипу (системна криза);
4 — розв’язання кризи: або миттєвий розпад (система не витримує випробування), або тимчасова стабілізація (стагнація на тому ж самому системному рівні) з неминучим наступним розпадом, або подолання кризи через перехід на вищий системний рівень.
Цей принцип справджується для суспільних організацій і підприємств, держав і цивілізацій, наукових і релігійних ідей. Наприклад, український кібернетик Віктор Глушков ще 30 років тому описав чотири фази прийняття оптимального рішення: 1 — постановка задачі; 2 — створення моделі; 3 — перевірка роботи моделі; 4 — оптимальне рішення. Або вiзьмiмо процес народження нового автомобiля: спочатку з’являється креслення (фаза 1), потiм робиться експериментальний прототип (фаза 2), який випробовується в екстремальних умовах (фаза 3), в ході чого або руйнується, або лишається таким самим і згодом викидається як непотріб, або суттєво допрацьовується i доводиться до досконалостi (фаза 4).
Про фундаментальнiсть «Принципу чотирьох фаз» свiдчить i те, що про нього було вiдомо принаймні 5 тисяч років тому — у вигляді вчення про циклічність розвитку. Добре відомо, що стародавні мудреці розглядали кожний цикл як чергування чотирьох “діб” або “юг”: 1 — Срібна доба або Трета-юга; 2 — Мідна доба або Двапара-юга; 3 — Залізна доба або Калі-юга («калена», «шалена»); 4 — Золота доба або Сатья-юга («суттєва»). Їхня тривалість описується співвідношенням 3:2:1:4, тобто кризова фаза є найкоротшою, а наступна фаза стабілізації — найтривалішою. Емпіричні дослідження згаданого вище академічного Центру підтвердили, що повний психоінформаційний цикл справді має структуру 3+2+1+4=10.
— А чи описує психоінформаційний цикл процес виокремлення з тіла СРСР постімперського уламку new-УРСР?
Описує, причому на диво точно. Судіть самі.
Перша фаза (1984—1990, 6 років): смерть Юрія Андропова (1984), прихід до влади Михайла Горбачова (1985) і початок “перебудови”.
Друга фаза (1990—1994, 4 роки): прийняття Декларації про державний суверенітет України (1990), проголошення Акту незалежності України (1991) обрання Леоніда Кравчука її Президентом (1991).
Третя фаза (1994—1996, 2 роки): перемога Леоніда Кучми на президентських виборах, шалена інфляція, загострення внутрішньої кризи.
Четверта фаза (1996—2004, 8 років): стабілізація ситуації на існуючому рівні, прийняття Конституції, запровадження гривні (1996), переобрання президентом Л. Кучми (1999), системна стагнація, ідеологічний глухий кут.
Цей емпірично зафіксований (тобто феноменальний) цикл триває 20 років (трохи довше ноуменального 19-річного Метонового циклу) і має структуру з чітко вираженою пропорцією 3:2:1:4.
Після закінчення четвертої фази у червні 2004 року починається чергова перша фаза розвитку українського біосоціального організму, яка започатковує 10-річний психоінформаційний цикл: від 2004 до 2015 року. Нагадаємо, що перша фаза є найсприятливішою для сприйняття суспільством нових ідей. Наступний розвиток України в рамках 10-річного циклу залежить від того, яка світоглядна система переможе на першій фазі.
— Як це вплине на президентські вибори-2004?
Насправді ці вибори не будуть найсуттєвішою подією 2004 року. Головна інтрига року полягатиме не у виборі нового президента, а у виборі Україною нової ідеології. Що ж стосується президентських виборів, то їхнє справжнє призначення — пробудження українців з політичного сну, активація масової свідомості для сприйняття нової світоглядної системи.
Головним чинником несуттєвості згаданих президентських виборів є те, що вони відбуватимуться на старій світоглядній базі. Тобто незалежно від того, хто переможе, держава new-УРСР рухатиметься за тією ж самою інерцією, адже у способі мислення між владою і опозицією немає суттєвої різниці. Скоріше всього, що президентом стане Віктор Ющенко. Невідомо, наскільки це поліпшить політичну і економічну ситуацію в державі, а проте навіть сам його зовнішній вигляд вселяє у людей якусь підсвідому надію на краще, а це вже чогось варте.
— Але чи можливо просувати новий світогляд в умовах передвиборного психозу і масованого інформаційного зомбування населення?
Річ у тім, що світоглядна ніша new-УРСР, з якої політтехнологи черпають ідеї для виборчих баталій, вже виснажена. Тому вони або повторюватимуть старі схеми (одна з них, а саме протистояння “фашистського” Заходу і “бандитського” Сходу України, вже задіяна), або підніматимуть з багнюки те, що на попередніх виборах вважалося занадто мерзотним. Тож вибори-2004 будуть найбруднішими, а в інтелектуально-духовному плані — найбільш тупими і нудотними. Політтехнологи звично будуть копирсатися в масовій свідомості на рівні базових інстинктів (агресивність, “брудна білизна”, сексуальні скандали, порнографічні містифікації тощо), при цьому світоглядна ніша буде цілком відкритою для просування нового світогляду.
Ідеологічний вакуум відчувається вже сьогодні, але в умовах гострої передвиборної боротьби духовне спустошення ставатиме дедалі нестерпнішим. У боротьбі за майбутнє України переможе той, хто протягом трьох років (2004—2006) заповнить цю порожнечу новою світоглядною системою. Якщо це вдасться зробити, тоді справді відбудуться “переворот свідомості” і перехід до нової соціально-політичної системи протягом другої восьмирічки (2004—2012) Метонового циклу. І тут ми підійшли до найважливішої вказівки на те, що саме 2004 рік буде зламним. Вона була дана нам... 2 тисячоліття тому.
ГОЛОВНЕ ПРОРОЦТВО ІСУСА ХРИСТА
Євангеліє (добра новина) — це утаємничена книга, щедро насичена божественною мудрістю. Окрім пророцтва про руйнування Єрусалима, яке точно збулося, вона донесла до нас пророцтво про ознаки наближення Царства Божого. Згідно з Євангелієм, Царство Боже — це стан поєднання божественного і людського як у душі окремої людини, так і в суспільстві. А щодо проявів Царства Божого, то вони знаходиться в дуже широкому діапазоні — від маленького зародку (“гірчичного зерна”) до цілісної реалізації (“великого дерева”).
Людина, в якій розвивається Царство Боже, все більше наближається до стану боголюдини, ідеальною реалізацією якого був Ісус Христос, тому єдиним способом реалізації людиною свого боголюдського потенціалу є наслідування Христа.
Якщо ж Царство Боже проростає в людській спільноті, то вона набуває ознак боголюдства. Боголюдством прийнято називати християнську спільноту, для якої наслідування Христа є не теорією, а самим способом життя. Генеральна лінія розвитку християнства йде саме в цьому напрямку, про що добре висловився протоієрей Олександр Мень: “Століття, що минули від пасхального ранку в Юдеї, є лише прологом до боголюдської повноти Церкви, початком того, що було обіцяно їй Ісусом”, “Якщо ми поставимо перед собою запитання, в чому ж сутність християнства, то повинні будемо відповісти: це — боголюдство, поєднання обмеженого і тимчасового людського духу з нескінченним Божественним. Це освячення плоті. Адже з того моменту, як Син людський прийняв наші радощі, страждання і нашу любов, наша праця, природа, світ, все, в чому Він знаходився, в чому він радів як людина і Боголюдина, — не відкинуто, не принижено, а піднесено на вищий рівень, освячено”.
У термінах футурології перехід спільноти до стану боголюдства називається Великим Переходом або Переходом-IV — цивілізаційно-расовим переходом на четвертий психоінформаційний рівень, тобто рівень цілісності та мудрості. Як ми вже знаємо, цей перехід розпочався у 1996 році і розвивався у прихованій формі, проте з 2004 року його прояви мають раптово виринути на поверхню життя.
— Невже Христос вказав ознаки наближення часу Великого Переходу до Царства Божого?
Фундаментальною ознакою тут є те, що у спільноті поширюється здатність розрізняти Боже і диявольське, істинне і облудне. Цей благословенний час у Євангелії називається порою “дозрівання плодів” або “жнивами”, а її опису присвячена унікальна притча, записана лише у Євангелії від Матвія. “Ще одну притчу подав він їм, кажучи: Царство небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню” (13.24—30).
Згідно з системою Євангельської символіки, “Царство небесне” — це стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан); “той, хто сіє добре зерно” — Ісус Христос; “добре зерно” — це основоположні поняття Христового вчення; “кукіль” — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу; “ворог, що посіяв кукіль”, — це “ворог-чоловік” (Матвій, 13.28), ворог Христа, інспірований дияволом — “брехуном і батьком брехні” (Іван, 8.44); “жнива” — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею; “женці” — це спадкоємці Ісуса Христа, праведні душі, “слуги господаря” (Матвій, 13.27), істинні християни, для яких наслідування Христа є способом життя.
Знаючи це, можна зробити коректний переклад наведеної притчі із символічної мови на сучасну: Ісус Христос приніс людям боголюдське вчення, та коли люди ще мали низький розвиток свідомості (“спали”), Христові вороги приховано вставили в Його вчення (Євангеліє) облудні положення. Помітивши це, деякі свідомі християни мали намір видалити ці ворожі закладки. Проте Христос попередив, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити і правдиві речі. Тому треба почекати до завершення циклу, коли стануть явними (“дозріють”) плоди добра і зла, а спадкоємці Христового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді й треба буде зібрати виявлені “інформаційні закладки” і назавжди викинути геть (“спалити”), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему. Як тільки це буде зроблено, тоді відразу ж почнеться боголюдське перетворення спільноти, оскільки будуть знесені світоглядні перепони перед проростанням Царства Божого в індивідуальній і суспільній свідомості.
— Які є підстави стверджувати, що Жнива Господні й активна трансформація суспільства розпочнуться саме у 2004 році?
Річ у тім, що восени 2003 року мені вдалося вийти на методику виявлення в Євангелії ворожих вставок-фальсифікацій, тобто “куколю”. Це стало можливим в силу двох обставин: по-перше, накопичено критичну кількість знань щодо вчення Христа в контексті природи нашого світу та еволюції людського роду; по-друге, з’явилися комп’ютерні технології, які виводять текстологічні дослідження Біблії на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити багато місяців і років марудної праці. Наприклад, глобальна мережа Інтернет перетворилась на планетарну базу даних, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання.
Завдяки цим безпрецедентним можливостям можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. “Ворог-чоловік”, який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися “ідеальними підробками”, сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині (детальніше див. “Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну).
Вірогідно, що до літа 2004 року ми встигнемо провести відповідні дослідження і представити українському народу знання про Слово Боже саме в той час, коли він, тобто народ, буде найбільше готовий до їх сприйняття. І тоді прогнози щодо ключової ролі 2004 року в перетворенні України стануть реальністю.
— Звідки така впевненість, що сприйняття народом нових знань приведе до його преображення?
Істинні знання завжди активні: як тільки вони проникають у свідомість, так відразу ж починають її перетворювати. А коли людина починає по-іншому дивитися на світ, то виникає невідповідність і напруження між ідеальним (“тонким”) і фізичним (“грубим”) світами. Для виправлення цієї невідповідності фізичний світ починає підтягуватися до свого мисленного проекту. Саме це ми і зможемо спостерігати протягом 2004 і наступних років. Урешті-решт, це і буде критерієм істинності нових знань, оскільки “будь-яке дерево пізнається за його плодами”. Цю ж саму думку можна виразити й так: “практика — критерій істини”. Або так: “істинне те, що продуктивне”, тобто те, що дає добрі плоди.
Хай Буде!
--------------------------------------
В тему:
Про книгу «Пшениця без куколю»
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Як виглядав Христос
Істинний арієць
Наслідувати Христа!
“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну
Мистецтво Золотої Ери
Читацький клуб “Перехід-IV”: Брахманат Вишня Борія
Тотальна війна
Фашизм чи солідаризм?
Держава Землі Білого Вепра
Згадай себе!
Гіперборійські традиції українців
Четверте пришестя Спасителя
Відлуння третього пришестя
Надцивілізація волі
Війна за Христа
Біфуркація-2004
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта