Тим, хто шукає сьогодні ліпшого життя за кордоном, багата Європа надсилає своє найголовніше послання, що складається із двох взаємовиключних повідомлень: “потрібні робочі руки” та “в’їзд заборонений”. А що робити? Європа сама дезорієнтована.
З одного боку різко понизилася народжуваність, і , як наслідок, демографічне старіння націй загрожує загальноєвропейським спустошенням. Сумарний коефіцієнт народжуваності в багатьох країнах Європи коливається від 1.1 до 1.4, у той час як для відтворення населення є необхідним показник 2.15 ( в родині має бути більше 2 дітей). Якщо не допустити іммігрантів, незабаром не буде кому годувати пенсіонерів.
З іншого боку для деяких країн питання лунає доволі драматично: чи вдасться їм зберегтися етнічно. У 2003 році населення 15 країн Європейського Союзу зросло на 294 000 чоловік. Одна Індія сягає такого приросту населення усього за тиждень. При цьому у тому ж 2003 році 900 000 іммігрантів ступили на землю країн Євросоюзу. Сьогодні кожен 10 житель Німеччини – чужоземець. Вже зараз в Амстердамі найчисельніша релігійна група – мусульмани-суніти. У Брюсселі мусульманам передано найбільший католицький собор. В Лондоні мечетей більше, аніж у Москві церков. Що розбірливо може сказати керівництво цих країн потенційним іммігрантам?
Усе ті ж дві речі. З одного боку, Європі потрібні робочі руки. І кваліфіковані: програмісти, інженери, медсестри – і некваліфіковані: працівники на будівництва, до системи охорони здоров’я, збиральники фруктів… ООН, у свою чергу, намагається чинити тиск на Європу, аби та збільшила кількість легальних мігрантів та погодилася прийняти більше етно-культурне різноманіття. Проте, з іншого боку, майже всі країни Європи різко зменшують розмір грошової допомоги біженцям, і запроваджують нове розуміння самого поняття “біженець”. Останнім часом статус біженця не надають тим, хто піддавався переслідуванням з боку “недержавних сил”. Наприклад, Німеччина вважає, що втікачі з Афганістану від талібів не мають права на статус біженця. Спроби обмежити міграційний потік активно вітаються населенням, не на жарт переляканим передусім зростаючою експансією ісламу.
Колись після Другої Світової війни з приводу територій Прусії і Сілезії відомий адепт демократії великий Уїнстон Черчілль сказав: “Там не буде змішаного населення, від якого відбуваються нескінченні проблеми. Стіл має бути розчищено”, - і етнічних німців зігнали звідусіль до Німеччини. Промовлено максимально цинічно і лаконічно. Проте, і це головне, зрозуміло.
Теперішні демократи коливаються між прихильністю до загальнолюдських цінностей, що скрізь розлазяться по швах, і зрозумілою ідеєю збереження власної культури. Давно минули ті часи, коли із власної ініціативи і на власні кошти французька влада запрошувала до країни імамів, відкривала мусульманські цвинтарі та молитовні приміщення у лікарнях, чи, наприклад, у Парижі в 1926 році також на кошти французького уряду була відкрита Велика мечеть.
Все добре в міру. З тих пір мусульманське населення надто чисельно збільшилося, а значна кількість французів бажає тепер бачити на чолі держави правдивих націоналістів. І скільки не балакають професійні правозахисники, що іммігранти не чужого добра задарма хочуть, а чесних і рівних можливостей, і що допомогти їм є обов’язком кожного європейця, - все це не переконливо. “Так зачиніть вже нарешті двері!” – лунають звідусіль заклики до держави.
Але дратують не тільки мусульмани. У кипі, наприклад, вулицею не пройти – обов’язково поб’ють потомствені демократи. Поки ж зрозумілої відповіді на те, як визначити вірну пропорцію міграції і як жити з такою строкатою культурно-етнічною групою осіб всередині країни, немає. Спроби розрубати вузол одним махом неефективні. Французькі вчені, що досліджували феномен “народження ісламу у Франції”, вважають, що основним поштовхом було рішення уряду 1974 року про “тимчасове” припинення імміграції чужоземних робітників.
Іммігранти, що вже перебували в країні, вирішили назавжди лишитися у Франції, і почали вимагати воз’єднання з родинами. Відмова уряду надати таку можливість негайно викликала бурю протестів, і уряд змушений був відступити. При цьому докорінним чином змінився соціальний портрет мусульманської імміграції: з індивідуальної та суто “чоловічої” вона стала сімейною та общинною. Очевидно, така ж лиха доля чекає і нинішній французький законопроект про заборону на носіння хіджабу. Він вже спровокував пікети по всьому світу.
“Закрита Європа буде гірше, бідніше, слабше і старіше. Відкрита – краще, багатше, сильніше, молодіше”, - сказав Кофі Аннан на щойно минулому врученні міжнародної премії Сахарова і зірвав, між іншим, майже шквальні овації. Генсек ООН критикував сам тон дебатів про міграцію у Європі. “Людей не повинні робити цапами-відбувайлами та заручниками хвороб суспільства”. І поки соціалісти, комуністи, ліберали, екологи аплодували йому стоячи, французькі, англійські та німецькі консерватори мовчки відсижувалися. Колишній французькій міністр закордонних справ кваліфікував ці погляди як “утопічні” та порадив Об’єднаним Націям розумно спрямовувати сили й засоби, так, щоб утримувати мігрантів вдома.
Світ є тісним. Кожне нове десятиліття робить цей світ ще тіснішим на 800 000 000 чоловік. Передбачають, що через 50 років нас буде 9 000 000 000. При цьому одним націям тісно, інші – їх сусіди – вимирають. Міграційний тиск на Європу сьогодні є потужним як ніколи. Цілком вірогідним є найпохмуріший варіант: розвинуті країни будуть пожерті населенням країн, що розвиваються. Не асимілюючись, вони природнім чином витіснять європейців, американців.
Загроза, озвучена Ясіром Арафатом, була звернута у бік Ізраїлю (де демографічна проблема не є такою гострою): “Ми подолаємо вас нашою палестинською маткою”, - проте вона набагато актуальніша для Європи. Збиткова натуралістичність та карикатурність загрози суті справи не змінює. Що можуть протиставити країни Європи з їх гомосексуалізмом, евтаназією та іншими благами цивілізації ісламській культурі, яка прирівнює аборт до вбивства, карає за нього смертю, вважає народження дітей абсолютно беззаперечним благом? Що супроти традиційної релігійності здатна протиставити Європа, яка заснувала свою “релігію” на дивній уяві про природну розумність людини, і котра змусила вже похилу Англійську королеву вітати одностатеве кохання…
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Старенька Європа стогне під тиском чужоземців
Світ:
З іншого боку для деяких країн питання лунає доволі драматично: чи вдасться їм зберегтися етнічно. У 2003 році населення 15 країн Європейського Союзу зросло на 294 000 чоловік. Одна Індія сягає такого приросту населення усього за тиждень. При цьому у тому ж 2003 році 900 000 іммігрантів ступили на землю країн Євросоюзу. Сьогодні кожен 10 житель Німеччини – чужоземець. Вже зараз в Амстердамі найчисельніша релігійна група – мусульмани-суніти. У Брюсселі мусульманам передано найбільший католицький собор. В Лондоні мечетей більше, аніж у Москві церков. Що розбірливо може сказати керівництво цих країн потенційним іммігрантам?
Усе ті ж дві речі. З одного боку, Європі потрібні робочі руки. І кваліфіковані: програмісти, інженери, медсестри – і некваліфіковані: працівники на будівництва, до системи охорони здоров’я, збиральники фруктів… ООН, у свою чергу, намагається чинити тиск на Європу, аби та збільшила кількість легальних мігрантів та погодилася прийняти більше етно-культурне різноманіття. Проте, з іншого боку, майже всі країни Європи різко зменшують розмір грошової допомоги біженцям, і запроваджують нове розуміння самого поняття “біженець”. Останнім часом статус біженця не надають тим, хто піддавався переслідуванням з боку “недержавних сил”. Наприклад, Німеччина вважає, що втікачі з Афганістану від талібів не мають права на статус біженця. Спроби обмежити міграційний потік активно вітаються населенням, не на жарт переляканим передусім зростаючою експансією ісламу.
Колись після Другої Світової війни з приводу територій Прусії і Сілезії відомий адепт демократії великий Уїнстон Черчілль сказав: “Там не буде змішаного населення, від якого відбуваються нескінченні проблеми. Стіл має бути розчищено”, - і етнічних німців зігнали звідусіль до Німеччини. Промовлено максимально цинічно і лаконічно. Проте, і це головне, зрозуміло.
Теперішні демократи коливаються між прихильністю до загальнолюдських цінностей, що скрізь розлазяться по швах, і зрозумілою ідеєю збереження власної культури. Давно минули ті часи, коли із власної ініціативи і на власні кошти французька влада запрошувала до країни імамів, відкривала мусульманські цвинтарі та молитовні приміщення у лікарнях, чи, наприклад, у Парижі в 1926 році також на кошти французького уряду була відкрита Велика мечеть.
Все добре в міру. З тих пір мусульманське населення надто чисельно збільшилося, а значна кількість французів бажає тепер бачити на чолі держави правдивих націоналістів. І скільки не балакають професійні правозахисники, що іммігранти не чужого добра задарма хочуть, а чесних і рівних можливостей, і що допомогти їм є обов’язком кожного європейця, - все це не переконливо. “Так зачиніть вже нарешті двері!” – лунають звідусіль заклики до держави.
Але дратують не тільки мусульмани. У кипі, наприклад, вулицею не пройти – обов’язково поб’ють потомствені демократи. Поки ж зрозумілої відповіді на те, як визначити вірну пропорцію міграції і як жити з такою строкатою культурно-етнічною групою осіб всередині країни, немає. Спроби розрубати вузол одним махом неефективні. Французькі вчені, що досліджували феномен “народження ісламу у Франції”, вважають, що основним поштовхом було рішення уряду 1974 року про “тимчасове” припинення імміграції чужоземних робітників.
Іммігранти, що вже перебували в країні, вирішили назавжди лишитися у Франції, і почали вимагати воз’єднання з родинами. Відмова уряду надати таку можливість негайно викликала бурю протестів, і уряд змушений був відступити. При цьому докорінним чином змінився соціальний портрет мусульманської імміграції: з індивідуальної та суто “чоловічої” вона стала сімейною та общинною. Очевидно, така ж лиха доля чекає і нинішній французький законопроект про заборону на носіння хіджабу. Він вже спровокував пікети по всьому світу.
“Закрита Європа буде гірше, бідніше, слабше і старіше. Відкрита – краще, багатше, сильніше, молодіше”, - сказав Кофі Аннан на щойно минулому врученні міжнародної премії Сахарова і зірвав, між іншим, майже шквальні овації. Генсек ООН критикував сам тон дебатів про міграцію у Європі. “Людей не повинні робити цапами-відбувайлами та заручниками хвороб суспільства”. І поки соціалісти, комуністи, ліберали, екологи аплодували йому стоячи, французькі, англійські та німецькі консерватори мовчки відсижувалися. Колишній французькій міністр закордонних справ кваліфікував ці погляди як “утопічні” та порадив Об’єднаним Націям розумно спрямовувати сили й засоби, так, щоб утримувати мігрантів вдома.
Світ є тісним. Кожне нове десятиліття робить цей світ ще тіснішим на 800 000 000 чоловік. Передбачають, що через 50 років нас буде 9 000 000 000. При цьому одним націям тісно, інші – їх сусіди – вимирають. Міграційний тиск на Європу сьогодні є потужним як ніколи. Цілком вірогідним є найпохмуріший варіант: розвинуті країни будуть пожерті населенням країн, що розвиваються. Не асимілюючись, вони природнім чином витіснять європейців, американців.
Загроза, озвучена Ясіром Арафатом, була звернута у бік Ізраїлю (де демографічна проблема не є такою гострою): “Ми подолаємо вас нашою палестинською маткою”, - проте вона набагато актуальніша для Європи. Збиткова натуралістичність та карикатурність загрози суті справи не змінює. Що можуть протиставити країни Європи з їх гомосексуалізмом, евтаназією та іншими благами цивілізації ісламській культурі, яка прирівнює аборт до вбивства, карає за нього смертю, вважає народження дітей абсолютно беззаперечним благом? Що супроти традиційної релігійності здатна протиставити Європа, яка заснувала свою “релігію” на дивній уяві про природну розумність людини, і котра змусила вже похилу Англійську королеву вітати одностатеве кохання…
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта