Чи є в Україні ксенофобія? Є. І буяє ця ксенофобія щоденними міазмами окупаційної отрути. Штучно, які і в 1932-33 роках, створено хлібну кризу, закриваються українські газети, титульна нація демонстративно принижується знущальними зарплатами, пенсіями, нахабно зневажається засобами масової інформації, і ось вже 4 мільйони українців змушені полишити батьківщину. Гасло ксенофобів – “Україна без українців”.
Складається враження, що у ХХІ столітті Україну обрано плацдармом для страхітливого експерименту з етноциду корінної нації. У ХХ ст. був геноцид, нині – етноцид. Доказом є реалії. Опосередкованим доказом є Голодомор 1932-33 р.р., коли організований геноцид українців за національною ознакою відбувся при фактичній мовчазній згоді світового співтовариства. Якщо був можливим геноцид, то є можливим і етноцид, - винищення родової пам’яті, національної, культурної, расової ідентичності корінної нації. Очікувати на офіційне підтвердження етноциду так само реально, як і на офіційне підтвердження у 1932-33 р.р. геноциду. Тому не лишається нічого іншого, як називати речі своїми іменами.
Методом етноциду є звинувачення українців в антисемітизмі, ксенофобії, расизмі, фашизмі. Тенденція – поступове приведення термінів “українець” та “антисеміт” (“ксенофоб”, “расист”, “фашист”) до рівня синонімів. По звинуваченню в антисемітизмі вже закрито українську дитячу пізнавальну газету “Джерельце” та газету захисту інтересів українських селян “Сільські вісті”. По звинуваченню в націоналізмі та куркульстві знищено 8 мільйонів українців у 1932-33 роках. Жодного з терористів, на чиїх лапах кров ненароджених українських немовлят, не притягнуто до будь-якого (навіть адміністративного) покарання !!! Навпаки, - вони отримали нагороди, персональні пенсії, спокійно пережили в тилу війну.
Націоналістичних українських дітей в 1932-33 роках заморили голодом. На честь їхніх комуністичних вбивць названо вулиці, їм встановлено пам’ятники. Фашистські українські діти 2004 року не мають змоги нормально харчуватися і одягатися, бо їхнім батькам навмисно не платять достатні для гідного існування гроші. Борці з українським антисемітизмом добре одягнуті, нагодовані, доглянуті, почуваються впевнено: на заводах та в КСП вони не працюють. Боротися з українським фашизмом матеріально вигідно.
Ті, на чиїй, з дозволу сказати, совісті, вбивство дитячого “Джерельця” та селянських “Сільських вістей”, є ходячими символами толерантності і політкоректності.
Вони не мають проблем з грошима, їм дуже добре живеться. І чим краще живеться борцям з українським фашизмом, антисемітизмом і ксенофобією, тим більше українців полишають батьківщину в пошуках роботи, тим більше на вулицях наших міст нелегальних мігрантів з Азії та Африки, тим страшнішою стає пошесть наркоманії.
Можливо, з точки зору політкоректності, констатація очевидного є фашизмом, але від того очевидне не зникає. Тому й намагаються борці з українським фашизмом вбити простому люду в голову, що масова трудова еміграція українців є “труднощами перехідного періоду”, що нелегальні мігранти є “безневинними біженцями”, які повинні жити в спецтаборах на наших землях, бо гроші на ці табори дає Євросоюз, а Голодомор є справою рук Сталіна (тобто Сталін вбив 8 000 000).
Але вони за жодних обставин не зможуть нам пояснити, чому рівень життя в Хорватії і Сербії, які пережили війну, є вищим, аніж в цій “незалежній” республіці, котра розбещено вихваляється своєю злагодою, злагодою на цвинтарі.
Вони прагнуть нас переконати, що ліквідація українців як нації є боротьбою з антисемітизмом. Адже після закриття “Джерельця”, “Сільських вістей” настане черга тих українських газет, що їх досі не вдалося знищити. Українців привчають до дилеми – або виїжджати за кордон, або ставати подібними на Вєрку Сєрдючку. Інакше – смерть. Ви в це не вірите? Не вірите в смерть?
Можна було б повірити в “хлібну кризу” десь в Ісландії чи Норвегії, де хліб не вирощується. Але в Україні??? Вони нас мають за ідіотів. Натомість ідіотами є ті, які їм вірять. Хлібна криза – повторення сценарію 1932-33 років. Борці з українським фашизмом не мають жодних проблем з хлібом. Як і під час Голодомору, проблеми з хлібом мають українці, трударі, які цей хліб вирощували своїми працьовитими руками, прості чоловіки та жінки, бабусі та дідусі, які донедавна читали “Сільські вісті”. В Україні, європейській житниці, малі діти, у яких борці з українським фашизмом і антисемітизмом відібрали пізнавальну газету “Джерельце”, мусять мріяти про шматок хліба. Ви в це не вірите? Пригадайте Голодомор. Це вже було. Ви вже готуєтесь їсти власних дітей?
Вони знають: за чергове злодіяння їх знову не покарають. Жодного. Вони руйнуватимуть сім’ї, вбиватимуть, вони моритимуть голодом, вони створюватимуть для українців нестерпні умови для проживання, і будуть пояснювати ці звірства “труднощами перехідного періоду”. Подолання труднощів передбачатиме знищення українських засобів масової інформації та вбивства українських патріотів. Ви не вірите у вбивства? Невже???
Зрештою кожен обирає свій шлях сам: емігрувати, ставати посміховиськом і каятися чи лишатися самим собою, називаючи речі своїми іменами.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Про ксенофобію. Популярно
Світ:
Складається враження, що у ХХІ столітті Україну обрано плацдармом для страхітливого експерименту з етноциду корінної нації. У ХХ ст. був геноцид, нині – етноцид. Доказом є реалії. Опосередкованим доказом є Голодомор 1932-33 р.р., коли організований геноцид українців за національною ознакою відбувся при фактичній мовчазній згоді світового співтовариства. Якщо був можливим геноцид, то є можливим і етноцид, - винищення родової пам’яті, національної, культурної, расової ідентичності корінної нації. Очікувати на офіційне підтвердження етноциду так само реально, як і на офіційне підтвердження у 1932-33 р.р. геноциду. Тому не лишається нічого іншого, як називати речі своїми іменами.
Методом етноциду є звинувачення українців в антисемітизмі, ксенофобії, расизмі, фашизмі. Тенденція – поступове приведення термінів “українець” та “антисеміт” (“ксенофоб”, “расист”, “фашист”) до рівня синонімів. По звинуваченню в антисемітизмі вже закрито українську дитячу пізнавальну газету “Джерельце” та газету захисту інтересів українських селян “Сільські вісті”. По звинуваченню в націоналізмі та куркульстві знищено 8 мільйонів українців у 1932-33 роках. Жодного з терористів, на чиїх лапах кров ненароджених українських немовлят, не притягнуто до будь-якого (навіть адміністративного) покарання !!! Навпаки, - вони отримали нагороди, персональні пенсії, спокійно пережили в тилу війну.
Націоналістичних українських дітей в 1932-33 роках заморили голодом. На честь їхніх комуністичних вбивць названо вулиці, їм встановлено пам’ятники. Фашистські українські діти 2004 року не мають змоги нормально харчуватися і одягатися, бо їхнім батькам навмисно не платять достатні для гідного існування гроші. Борці з українським антисемітизмом добре одягнуті, нагодовані, доглянуті, почуваються впевнено: на заводах та в КСП вони не працюють. Боротися з українським фашизмом матеріально вигідно.
Ті, на чиїй, з дозволу сказати, совісті, вбивство дитячого “Джерельця” та селянських “Сільських вістей”, є ходячими символами толерантності і політкоректності.
Вони не мають проблем з грошима, їм дуже добре живеться. І чим краще живеться борцям з українським фашизмом, антисемітизмом і ксенофобією, тим більше українців полишають батьківщину в пошуках роботи, тим більше на вулицях наших міст нелегальних мігрантів з Азії та Африки, тим страшнішою стає пошесть наркоманії.
Можливо, з точки зору політкоректності, констатація очевидного є фашизмом, але від того очевидне не зникає. Тому й намагаються борці з українським фашизмом вбити простому люду в голову, що масова трудова еміграція українців є “труднощами перехідного періоду”, що нелегальні мігранти є “безневинними біженцями”, які повинні жити в спецтаборах на наших землях, бо гроші на ці табори дає Євросоюз, а Голодомор є справою рук Сталіна (тобто Сталін вбив 8 000 000).
Але вони за жодних обставин не зможуть нам пояснити, чому рівень життя в Хорватії і Сербії, які пережили війну, є вищим, аніж в цій “незалежній” республіці, котра розбещено вихваляється своєю злагодою, злагодою на цвинтарі.
Вони прагнуть нас переконати, що ліквідація українців як нації є боротьбою з антисемітизмом. Адже після закриття “Джерельця”, “Сільських вістей” настане черга тих українських газет, що їх досі не вдалося знищити. Українців привчають до дилеми – або виїжджати за кордон, або ставати подібними на Вєрку Сєрдючку. Інакше – смерть. Ви в це не вірите? Не вірите в смерть?
Можна було б повірити в “хлібну кризу” десь в Ісландії чи Норвегії, де хліб не вирощується. Але в Україні??? Вони нас мають за ідіотів. Натомість ідіотами є ті, які їм вірять. Хлібна криза – повторення сценарію 1932-33 років. Борці з українським фашизмом не мають жодних проблем з хлібом. Як і під час Голодомору, проблеми з хлібом мають українці, трударі, які цей хліб вирощували своїми працьовитими руками, прості чоловіки та жінки, бабусі та дідусі, які донедавна читали “Сільські вісті”. В Україні, європейській житниці, малі діти, у яких борці з українським фашизмом і антисемітизмом відібрали пізнавальну газету “Джерельце”, мусять мріяти про шматок хліба. Ви в це не вірите? Пригадайте Голодомор. Це вже було. Ви вже готуєтесь їсти власних дітей?
Вони знають: за чергове злодіяння їх знову не покарають. Жодного. Вони руйнуватимуть сім’ї, вбиватимуть, вони моритимуть голодом, вони створюватимуть для українців нестерпні умови для проживання, і будуть пояснювати ці звірства “труднощами перехідного періоду”. Подолання труднощів передбачатиме знищення українських засобів масової інформації та вбивства українських патріотів. Ви не вірите у вбивства? Невже???
Зрештою кожен обирає свій шлях сам: емігрувати, ставати посміховиськом і каятися чи лишатися самим собою, називаючи речі своїми іменами.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков