Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 8
  • Переглядів: 11

Воскресіння живих і “воскресіння мертвих”

Світ:

Дивовижно, але християнська церква, відкинувши палінгенезію, фактично проповідує вчення фарисеїв — тих, кого Христос називав “дітьми диявола” і “лукавим кодлом”. Проте такий неприродний стан довго не триватиме. Християнський світ стоїть на порозі трансформації свідомості, тож незабаром у “Символ віри” буде внесене уточнення: “Вірю у своє воскресіння і життя нової ери. Амінь”.
Сталося так, що в ході запеклої інформаційної війни, а також через певні історичні та політичні обставини християнська церква відійшла від євангельської ідеї палінгенезії, про що вже розповідалося у статті Дерзайте, діти Бога!

Але якщо не палінгенезія, тоді що? На цю тему в Євангелії є одне надзвичайно важливе оповідання.

Подія відбувається в Єрусалимі незадовго до Христових смерті та воскресіння: “23. Того дня приступили до Нього садукеї, які твердять, що не існує воскресіння, і запитали Його, 24. кажучи: Учителю, Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, хай його брат візьме жінку його і дасть потомство братові своєму. 25. Було у нас семеро братів: і перший, одружившись, помер, не маючи дітей, залишив дружину свою своєму братові; 26. так само й другий і третій — аж до сьомого. 27. Після всіх померла й жінка. 28 Тож у воскресінні котрого з сімох буде вона дружиною? Бо всі мали її. 29. У відповідь Ісус сказав їм: Помиляєтеся, не знаючи ані Писання, ані сили Божої; 30. бо по воскресінні не одружуються і не виходять заміж, а є мов ангели на небі. 31. А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке твердить: 32. Я є Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. Богом не мертвих, а живих. 33. І почувши це, люди були вражені Його наукою” (Матвій 22.23-33).

Майже те ж саме читаємо у Марка (12.18-27) і Луки (20.27-38). Марко лише наголошує, що, за словами Христа, садукеї дуже помиляються, а Лука деталізує: “І сказав їм Ісус: Сини цього віку женяться і виходять заміж. А ті, що будуть гідні того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо більше вмерти не можуть, оскільки є рівні ангелам, вони — сини Божі, бувши синами воскресіння”.

Цей невеличкий фрагмент Євангелія володіє величезною інформаційною насиченістю, тож проаналізуймо кожне його речення.

* 23. У ті часи в Юдеї були дві найбільші ворогуючі партії: садукеї і фарисеї. Перші визнавали лише п’ятикнижжя Мойсея (Тору), другі — інші старозавітні тексти та усне передання. Фарисеї вчили про “воскресіння мертвих”: після смерті душа-психіка кожної людини потрапляє в “шеол” — своєрідний “накопичувач душ”, “царство тіней”, “ад”. Там вони перебувають в очікування воскресіння, яке відбудеться тоді, коли прийде Месія і відновить земне юдейське царство — “царство небесне” (оскільки воно матиме небесну підтримку). Тоді будуть створені копії тіл всіх померлих, в які повернуться їхні колишні душі-психіки, тобто будуть відновлені їхні земні особистості з усією пам’яттю, рисами характеру, здібностями тощо. Тут же відбудеться Страшний суд, після якого праведники будуть вічно блаженствувати в юдейському царстві Месії, а грішники будуть зі своїми тілами вічно горіти в пеклі.

Образом пекла була “геєна” — глибокий яр Гінном на південній стороні тодішнього Єрусалиму (сьогодні це майже центр міста), куди скидали міські нечистоти, трупи страчених злочинців і вмерлих тварин. Для боротьби зі сморідом і захисту від зарази тут постійно горів вогонь, тому це місце назвали “геєною вогненною”.

Підтвердження своєму вченню про “воскресіння мертвих” фарисеї знаходили в книгах Йова (19.25), Ісайї (26.19) і Даниїла (12.2), а також у Псалмі 15.10. Садукеї відкидали це вчення, оскільки не вважали згадані джерела канонічними.

* 24-28. Бажаючи прилюдно дошкулити фарисеям, садукеї представили Христу малоімовірну, а проте юридично бездоганну ситуацію, в якій намагалися показати абсурдність фарисейського вчення про “воскресіння мертвих”. Справді, якщо воскреснуть мертві зі всіма своїми характерами, емоціями і життєвими прив’язаностями, то вони не лише можуть захотіти відновити колишні стосунки між чоловіками і жінками, але й будуть зобов’язані це зробити для виконання закону Мойсея.

* 29-30. Христос відповідає садукеям, що їхні “хитромудрі” міркування є наслідком їхнього незнання як свого Писання, так і Божих задумів. Адже ті, що спроможуться воскреснути, будуть безсмертними Божими синами, за духовними якостями будуть рівними ангелам, тож і стосунки між чоловіками та жінками “того віку” (гр. αίων — еон, ера, епоха, юга) суттєво відрізнятимуться від стосунків “цього віку”.

* 31-32. Здавалося б, Христос дав вичерпну відповідь садукеям про воскресіння. Аж раптом Він починає говорити про “воскресіння мертвих”, але у формі, яка заперечує правомірність самого цього терміну: “А щодо воскресіння мертвих... Бог не є Богом мертвих, а живих, — бо всі для Нього живуть” (Лк 20.38), адже якщо для Бога немає мертвих, то він і не займається їх воскресінням. Виходить, що спочатку Христос розповів про “воскресіння живих”, скритикувавши садукеїв, після чого заперечив вчення фарисеїв про “воскресіння мертвих”.

Щоб перевірити цю гіпотезу, треба відповісти на запитання: “Що Христос мав на увазі під воскресінням?” Відповідь: лише те, що Він незабаром сам здійснив — перетворив своє тіло на тіло з вищими можливостями. Справді, якщо до воскресіння Христове тіло просто було фізично здоровим і витривалим, то Його нове — прославлене тіло — дозволяло проходити крізь стіни і миттєво переміщатися у просторі. Тобто воскресіння (гр. αναστασιν) — це перетворення фізичного тіла, переведення його на вищий рівень функціонування з суттєво досконалішим володінням можливостями нашого земного світу. Якщо звичайне тіло, отримане від батьків, накладає на втілений людський дух значні обмеження, то тіло воскресіння дозволяє людині діяти без фізичних обмежень. Прославлене тіло стає тріумфом Царства Божого, тобто боголюдського стану гармонійного поєднання божественного і земного, досягнення якого є головною метою істинного християнина.

Можна сказати, що прославлене тіло відрізняється від звичайного тіла так само, як спеціально сшитий на конкретну людську фігуру костюм відрізняється від костюму, який нам видали зі складу готового одягу. Справді, адже фундаментальні параметри нашого звичайного тіла визначаються передусім генетикою наших батьків і їхнім психофізичним станом у момент зачаття — фактично при втіленні дух бере те, що йому дають. А от прославлене тіло є повністю “підігнаним” під особливості втіленої духовної сутності, тому воно зручне для неї і дозволяє їй діяти без обмежень звичайного тіла.

Проте для здійснення такої трансформації треба духовно і фізично зростати в палінгенезії, поступово покращуючи людську породу, розвиваючи культуру тіла як храму Святого духа і неупинно плекаючи в собі Царство Боже, яке з маленького зерна виростає в могутнє дерево. А для цього треба докласти чимало особистих зусиль, адже “Царство Боже здобувається силою, і ті, хто застосовують силу, схоплюють його” (Мт 11.12).

Осягаючи Царство Боже, треба передусім оволодіти вірою — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Щиру правду кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: Перейди звідси туди — і вона перейде; і ніщо не буде для вас неможливим” (Мт 17.20). Людина, яка осягнула стан Царства Божого, трансформує своє фізичне тіло і долає обмеження, які зазвичай накладає на нас цей земний світ. Для людини з тілом воскресіння вже немає нічого неможливого, бо вона за прикладом Христа і згідно з Його обіцянкою (Лк 20.36) стає боголюдиною і Божим сином.

Нарешті ми можемо відповісти на запитання: “Чому Христос заперечив фарисейське вчення про воскресіння мертвих?” Та тому, що воно заступає перед людиною шлях боголюдського перетворення, за що Христос найбільше картав фарисеїв: “Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що замикаєте Царство Боже перед людьми: і самі не входите, і тим, що йдуть, не даєте увійти” (Мт 23.13).

— У чому ж різниця між Христовим вченням про “воскресіння живих” і фарисейським вченням про “воскресіння мертвих”?

При поверховій подібності, яку згодом використав ворог в інформаційній війні проти християнства, ці вчення насправді розрізняються як день і ніч, як життя і смерть:

1. Воскресіння живих: Для досягнення воскресіння за прикладом Христа потрібні особисті зусилля.
“Воскресіння мертвих”: Воскресіння досягається волею Бога за участю Месії — раба Єгови.

2. ВЖ: Воскресіння досягають лише ті праведники, що пішли за Христом і осягнули боголюдський стан Царства Божого.
“ВМ”: Воскресіння досягають і праведні, і грішні. Щоб стати праведником і досягнути вічного щастя в земному царстві Месії, досить ретельно виконувати Божі заповіді (Втор. 6.25).

3. ВЖ: Воскресіння здійснюється дорослою людиною під час її земного життя шляхом фізичної трансформації.
“ВМ”: Воскресіння здійснюється відразу ж після виходу душ-психік померлих із шеолу — “царства тіней”.

4. ВЖ: Перед воскресінням відбувається втілення досконалої духовної сутності, яка формує досконалу психіку.
“ВМ”: Воскресінню підлягає не дух, а психіка померлого, незалежно від рівня її досконалості (“біоробот” не має втіленого духу, лише психіку).

5. ВЖ: Для досягнення духовної досконалості людині потрібно прожити багато життів, з кожним разом стаючи все праведнішою і святішою.
“ВМ”: Після смерті людська психіка не змінюється, а перебуває в пасивному стані очікування, аж доки не буде пробуджена Богом.

6. ВЖ: 2 тисячі років тому Христос прийшов у фізичний світ у досконалому тілі, отримавши якісний генетичний набір шляхом непорочного зачаття від непорочно зачатої (тому фізично досконалої) Діви Марії. Для досягнення майбутнього воскресіння людям треба готувати майбутній генофонд, постійно покращуючи генетику своїх нащадків.
“ВМ”: Генофонд нащадків не має жодного впливу на якість тіла воскресіння — все залежить від того, чи захоче додатково обдарувати своїх рабів Бог Авраама, Ісаака і Якова.

7. ВЖ: Для того, щоб з кожним земним втіленням ставати все досконалішим і нарешті спромогтися воскреснути, треба щоразу залишати після себе істинні знання і високу культуру — “послання для майбутнього себе”.
“ВМ”: Наступне земне життя людини після воскресіння її психіки залежить лише від її одноразово прожитого попереднього земного життя, незалежно від того, щó вона залишить після себе.

Фарисейське вчення передбачає воскресіння психічних оболонок давно померлих людей, хоча насправді ці оболонки за кілька днів після смерті починають розкладатися і за якийсь час остаточно вмирають. Тобто фарисеї вчили про воскресіння того, чого вже немає, — справді, “воскресіння мертвих”.

З Євангелія знаємо, що Христос тричі воскрешав померлих людей: сина наїнської вдови (Лк 7.11), дочку Яіра (Мк 5.22, Лк 8.41) і Лазаря (Ів 11.1), який з цих трьох пробув мертвим найдовше — 3 дні. Але протягом цих кількох днів тілесної смерті їхні душі-психіки ще повністю зберігалися, тож після воскресіння їхні особистості не зазнали пошкоджень. Христос це навіть не називав смертю: “Увійшовши, каже їм: Чому метушитеся і плачете? Дівчина не померла, а спить” (Мк 5.39), “Наш друг Лазар заснув, — піду розбудити його” (Ів 11.11). Тобто, за цією логікою, Христос здійснив воскресіння живих, а не мертвих.

Про суттєву різницю між “воскресінням мертвих” і воскресінням живих свідчить і розмова між Христом і Мартою, сестрою Лазаря (Ів 11.23-25): “Каже їй Ісус: Твій брат воскресне. Мовить до Нього Марта: Знаю, що воскресне при воскресінні, останнього дня”, тобто Марта сказала, що знайома з вченням фарисеїв про воскресіння “останнього дня” — у день “Страшного суду”. На що Христос їй заперечує: “Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, житиме”.

Сам Христос також воскрес на третій день (а не “останнього дня”), з повним збереженням своєї психіки, тобто пам’яті та характеру. Але Христове воскресіння якісно відрізнялося від трьох описаних вище воскресінь: по-перше, Він воскрес сам без сторонньої земної допомоги; по-друге, Він воскрес у трансформованому, прославленому тілі. Саме таке воскресіння — ВОСКРЕСІННЯ ЖИВИХ — Христос залишив своїм послідовникам як приклад для наслідування. “Воскресінням мертвих” Він не займався.

— Але ж у церковному “Символі віри” говориться “очікую воскресіння мертвих”...

Після того, як християнська церква відкинула палінгенезію — цей “наріжний камінь” Христового вчення (Мт 21.42) — і відповідно євангельську ідею воскресіння живих, їй нічого не залишилося, як прийняти фарисейську доктрину “воскресіння мертвих”. Наприклад, згідно з православною “Популярною біблійною енциклопедією” архімандрита Никифора (1891): “Воскресіння мертвих полягатиме в тому, що душі померлих знову поєднаються з колишніми тілами” (стаття “Воскресіння мертвих”). А ось сучасна редакція: “Перед кінцем світу Ісус Христос, супроводжуваний ангелами, знову прийде на землю в славі. Тоді всі, по Його слову, воскреснуть з мертвих, тобто відбудеться чудо, у якому душі померлих людей повернуться в їхні тіла, що вони мали до смерті, і всі померлі оживуть” (з сайту УПЦ КП). Те ж саме сьогодні стверджують католики, протестанти і ортодоксальні юдеї (щоправда, в останніх не Христос — син Божий, а Месія — раб Єгови).

Раніше те ж саме навчали фарисеї. Дивовижно, але за іронією долі християнська церква, відкинувши палінгенезію, проповідує вчення тих, кого Христос називав “дітьми диявола” (Ів 8.44) і “лукавим кодлом” (Мт 12.39), вважаючи їх найбільшими ворогами людини на її шляху до Царства Божого.

Проте такий неприродний стан довго не триватиме, адже “Камінь, що його відкинули будівничі, став наріжним. Кожен, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він сам упаде, того розчавить” (Лк 20.17-18). Християнський світ стоїть на порозі метанойї (зміни мислення), тож незабаром ідея палінгенезії займе центральне місце у християнській теорії і практиці, а у “Символ віри” буде внесене уточнення: “Вірю у своє воскресіння і життя нової ери. Амінь”.

— За словами Христа, після воскресіння люди не одружуються і не виходять заміж. Чи значить це, що у них не народжуватимуться діти?

Прочитайте уважніше це місце в “Євангелії від Луки” (20.35). У ньому говориться про життя “того віку” (“нового еону”, “Золотої ери”), тобто про ті часи, коли остаточно сформується боголюдство — спільнота тілесно безсмертних Божих синів. Якщо ж ВСІ вони будуть безсмертні, то не матимуть потреби народжувати дітей для свого наступного втілення.

Проте боголюдство формуватиметься поступово, тож на перехідному етапі воскреслі, скоріше всього, народжуватимуть дітей нарівні зі звичайними людьми — щоб дати здорові тіла іншим духовним сутностям. Палінгенезія буде продовжуватися доти, доки не воскреснуть всі, спроможні це зробити протягом часу, визначеного Богом-Отцем — Творцем Всесвіту.

--------------------------------------
В тему:

Дерзайте, діти Бога!

Честь і слава

Мистецтво Золотої Ери

Тотальна війна

Спецоперація “Книга Якова”
В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи