Відкритий лист міністру юстиції України О. В. Лавриновичу
Шановний пане міністре!
Мабуть, зайве говорити про те, що Ви, як і всі свідомі громадяни України, щиро переймаєтесь ситуацією, що склалася останнім часом навколо «Сільських вістей» – газети-захисниці інтересів селян України. Гадаю, і Ви до глибини душі вражені тією обставиною, що роль застрільника у цькуванні найпопулярнішої опозиційної української газети взяв на себе так званий «Міжнародний антифашистський комітет» на чолі з паном Шлаєном. Наголошую: «антифашистський», оскільки це породжує кілька запитань.
По-перше. Якщо зазначений «комітет» має статус міжнародного, то де його центр (штаб-квартира) і чому полем своєї діяльності він обрав Україну – державу, народ якої чи не найбільше постраждав від годованців Беніто Муссоліні, Адольфа Гітлера і вождя всіх часів і народів Йосипа Сталіна? По-друге. Коли і хто персонально легалізував шлаєнівських «антифашистів» в Україні? Який реєстраційний номер їхнього свідоцтва, які їхні статутні цілі, а головне – чи надали «комітетчики» реєстраційному органу документи, які б свідчили про наявність в Україні організованого фашистського руху?
По-третє. Якщо такі документи існують у природі, то чому вони не оприлюднені? Переконаний, питання болюче не тільки особисто для мене. Народжений у страхітливому 1937 році, я немало постраждав від сталінського фашизму (знищена майже вся родина), від гітлерівських головорізів (разом зі старшою сестрою, матір’ю і врятованою нею 17-річною єврейською дівчиною майже два роки переховувався у родичів по глухих селах, яругах, лісових хащах Чернігівщини). Такі ж поневіряння випали на долю і багатьох інших представників мого покоління, змушених, як і я, роками носити клеймо сина ворога народу. Фашисти – вони і є фашисти, а тому заслуговують найсуворішої кари.
Ось чому, вельмишановний пане юстиційний міністре, уклінно прошу дати публічну відповідь на те, чи є Україна державою, якій загрожує фашистський переворот, і яких запобіжних заходів (якщо це так) разом із паном Шлаєном Ви маєте намір вжити? Що, окрім судового позову до «Сільських вістей», маєте в «антифашистському активі» шлаєнівців?..
Соромно! І гірко! Велика нація, велика європейська держава вже однією присутністю на її теренах «фірми» Шлаєна і Ко затаврована на увесь світ підозрою в симпатіях до фашизму. Про кого, власне, ведуть мову «анти»?
Може, про колишніх вояків УПА, які своєю кров’ю виборювали незалежність України? Чи про перестарілих «енкаведистів»-«енкаґебістів», чиїми командирами, як відомо, були переважно євреї? Чи, може, йдеться про цілий легіон юних повій міст і сіл України, які у пошуках шматка хліба переповнили борделі Санкт-Петербурга, Москви, Риги, Таллінна, Мюнхена, Відня, Анталії? Невже ці бідолахи теж із якогось новітнього «югенду»?..
А мільйони безробітних? А наше згорьоване селянство, наша жебрацька інтелігенція? А тисячі, сотні тисяч наших роботящих (майстрів на всі руки) земляків, які зі злої волі новоявлених «анти» (бандитської зграї доморощених олігархів) змушені шукати заробітку по закордонах? Невже їхні спроби протестувати проти животіння слід кваліфікувати як прояв фашизму?..
Шановний Олександре Володимировичу!
Заради об’єктивності хочу довести до Вашого відома, що я не належу до симпатиків керівного складу «Сільських вістей». Але ж є журналістський колектив газети, на захисті прав і свобод якого (зокрема і права не бути безпідставно звинуваченим у пропаганді фашизму) повинен стояти Його Величність Закон. Той самий закон про засоби масової інформації (пресу) в Україні, який дає право газеті публікувати той чи інший матеріал навіть за умови, якщо редакція (не плутати з головою редакційної ради чи головним редактором) не поділяє позицію автора. Право, згідно з яким передусім саме автор несе всю повноту відповідальності за достовірність наведених ним фактів. Чому ж тоді суддя Саприкіна «забула» про це і вчепилася у статтю закону, яка передбачає вищу міру покарання для цілого колективу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Чи місце такій людині у суддівському корпусі? І чому з цього приводу мовчить Вища рада юстиції?..
Журналістів «Сільських вістей» (не керівників, а всіх скопом) одні закликають, а інші брутально змушують покаятись. Питається: у чому? За які і за чиї гріхи?
Каяття – то найвищий ступінь духовного і морального самоочищення. Зрозумівши це, Ватикан в особі Папи Івана Павла ІІ покаявся перед усім світом: за кривавий терор «святої» інквізиції, за нечувані і небачені жахи Варфоломіївської ночі, за жорстокі переслідування прогресивних вчених, кращих представників творчої інтелігенції, за винищення на релігійному ґрунті цілих народів, за злодіяння єзуїтів…
А чи думають покаятися «антифашисти» та інші «борці» з «українським фашизмом» за те горе (чого гріха таїти), яке їхні одноплемінники принесли на українську землю? Історію не перепишеш. А вона навіки зберегла у своїй пам’яті прізвища тих, хто наказав утопити у крові Українську Народну Республіку. Один тільки Троцький (Бронштейн) чого вартий!
Моя рідна бабуся походила з багатої сім’ї кіннозаводчика, а померла від голоду у 1933 році. Хто організував Голодомор в Україні? Хіба не Лазар Каганович?
А сталінсько-берієвські репресії у передвоєнні і післявоєнні роки? Сьогодні, наприклад, достеменно відомо, що з восьми десятків слідчих, що займалися на Миколаївщині справами «ворогів народу», лише один був українцем, всі інші – євреї.
Я не юдофоб. А якщо читаю або чую щось недобре про євреїв, намагаюся згадувати тільки хороше. Наприклад, геніального, неповторного професора Шрабштейна, який нам, першокурсникам Одеського інституту інженерів морського флоту, читав курс «Історія морських шляхів і сполучень».
Головного технолога київського експериментального заводу Держплану СРСР Давида Устиновича Штернберга, який зробив з мене кваліфікованого інженера. Моїх перших наставників на журналістській ниві – завідуючого відділом газети «Вечірній Київ» Леоніда Даєна та редактора носівської районної газети (Чернігівська область) «Прапор комунізму» Леоніда Серебрякова та інших.
За усе своє життя від близько знайомих мені євреїв я не почув жодного українофобського слова. Переконаний: це не вони благословили панів Шлаєна, Рабиновича і Ко на українофобство, а якісь бандити. Бандит же – це поняття позанаціональне.
Тож якщо Шлаєну і Рабиновичу так кортить віднайти у нашій державі щось фашистське, то нехай вони дадуть «Сільським вістям» спокій, а пильніше придивляться до того, чим займається верхівка КПУ на чолі з «товаріщами» Симоненком, Крючковим і Мартинюком, зокрема, тим, що коїть у Верховній Раді «бойовий загін» цієї червоно-коричневої партії – її парламентська фракція. Сьогодні вона допомагає олігархічним кланам глумитися над Конституцією нашої держави, а завтра під прапором Леніна (Бланка, якщо хтось не знає) поведе наш народ до нової прірви.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Фашисти в Україні? Де і хто вони?
Світ:
Мабуть, зайве говорити про те, що Ви, як і всі свідомі громадяни України, щиро переймаєтесь ситуацією, що склалася останнім часом навколо «Сільських вістей» – газети-захисниці інтересів селян України. Гадаю, і Ви до глибини душі вражені тією обставиною, що роль застрільника у цькуванні найпопулярнішої опозиційної української газети взяв на себе так званий «Міжнародний антифашистський комітет» на чолі з паном Шлаєном. Наголошую: «антифашистський», оскільки це породжує кілька запитань.
По-перше. Якщо зазначений «комітет» має статус міжнародного, то де його центр (штаб-квартира) і чому полем своєї діяльності він обрав Україну – державу, народ якої чи не найбільше постраждав від годованців Беніто Муссоліні, Адольфа Гітлера і вождя всіх часів і народів Йосипа Сталіна? По-друге. Коли і хто персонально легалізував шлаєнівських «антифашистів» в Україні? Який реєстраційний номер їхнього свідоцтва, які їхні статутні цілі, а головне – чи надали «комітетчики» реєстраційному органу документи, які б свідчили про наявність в Україні організованого фашистського руху?
По-третє. Якщо такі документи існують у природі, то чому вони не оприлюднені? Переконаний, питання болюче не тільки особисто для мене. Народжений у страхітливому 1937 році, я немало постраждав від сталінського фашизму (знищена майже вся родина), від гітлерівських головорізів (разом зі старшою сестрою, матір’ю і врятованою нею 17-річною єврейською дівчиною майже два роки переховувався у родичів по глухих селах, яругах, лісових хащах Чернігівщини). Такі ж поневіряння випали на долю і багатьох інших представників мого покоління, змушених, як і я, роками носити клеймо сина ворога народу. Фашисти – вони і є фашисти, а тому заслуговують найсуворішої кари.
Ось чому, вельмишановний пане юстиційний міністре, уклінно прошу дати публічну відповідь на те, чи є Україна державою, якій загрожує фашистський переворот, і яких запобіжних заходів (якщо це так) разом із паном Шлаєном Ви маєте намір вжити? Що, окрім судового позову до «Сільських вістей», маєте в «антифашистському активі» шлаєнівців?..
Соромно! І гірко! Велика нація, велика європейська держава вже однією присутністю на її теренах «фірми» Шлаєна і Ко затаврована на увесь світ підозрою в симпатіях до фашизму. Про кого, власне, ведуть мову «анти»?
Може, про колишніх вояків УПА, які своєю кров’ю виборювали незалежність України? Чи про перестарілих «енкаведистів»-«енкаґебістів», чиїми командирами, як відомо, були переважно євреї? Чи, може, йдеться про цілий легіон юних повій міст і сіл України, які у пошуках шматка хліба переповнили борделі Санкт-Петербурга, Москви, Риги, Таллінна, Мюнхена, Відня, Анталії? Невже ці бідолахи теж із якогось новітнього «югенду»?..
А мільйони безробітних? А наше згорьоване селянство, наша жебрацька інтелігенція? А тисячі, сотні тисяч наших роботящих (майстрів на всі руки) земляків, які зі злої волі новоявлених «анти» (бандитської зграї доморощених олігархів) змушені шукати заробітку по закордонах? Невже їхні спроби протестувати проти животіння слід кваліфікувати як прояв фашизму?..
Шановний Олександре Володимировичу!
Заради об’єктивності хочу довести до Вашого відома, що я не належу до симпатиків керівного складу «Сільських вістей». Але ж є журналістський колектив газети, на захисті прав і свобод якого (зокрема і права не бути безпідставно звинуваченим у пропаганді фашизму) повинен стояти Його Величність Закон. Той самий закон про засоби масової інформації (пресу) в Україні, який дає право газеті публікувати той чи інший матеріал навіть за умови, якщо редакція (не плутати з головою редакційної ради чи головним редактором) не поділяє позицію автора. Право, згідно з яким передусім саме автор несе всю повноту відповідальності за достовірність наведених ним фактів. Чому ж тоді суддя Саприкіна «забула» про це і вчепилася у статтю закону, яка передбачає вищу міру покарання для цілого колективу за розпалювання міжнаціональної ворожнечі? Чи місце такій людині у суддівському корпусі? І чому з цього приводу мовчить Вища рада юстиції?..
Журналістів «Сільських вістей» (не керівників, а всіх скопом) одні закликають, а інші брутально змушують покаятись. Питається: у чому? За які і за чиї гріхи?
Каяття – то найвищий ступінь духовного і морального самоочищення. Зрозумівши це, Ватикан в особі Папи Івана Павла ІІ покаявся перед усім світом: за кривавий терор «святої» інквізиції, за нечувані і небачені жахи Варфоломіївської ночі, за жорстокі переслідування прогресивних вчених, кращих представників творчої інтелігенції, за винищення на релігійному ґрунті цілих народів, за злодіяння єзуїтів…
А чи думають покаятися «антифашисти» та інші «борці» з «українським фашизмом» за те горе (чого гріха таїти), яке їхні одноплемінники принесли на українську землю? Історію не перепишеш. А вона навіки зберегла у своїй пам’яті прізвища тих, хто наказав утопити у крові Українську Народну Республіку. Один тільки Троцький (Бронштейн) чого вартий!
Моя рідна бабуся походила з багатої сім’ї кіннозаводчика, а померла від голоду у 1933 році. Хто організував Голодомор в Україні? Хіба не Лазар Каганович?
А сталінсько-берієвські репресії у передвоєнні і післявоєнні роки? Сьогодні, наприклад, достеменно відомо, що з восьми десятків слідчих, що займалися на Миколаївщині справами «ворогів народу», лише один був українцем, всі інші – євреї.
Я не юдофоб. А якщо читаю або чую щось недобре про євреїв, намагаюся згадувати тільки хороше. Наприклад, геніального, неповторного професора Шрабштейна, який нам, першокурсникам Одеського інституту інженерів морського флоту, читав курс «Історія морських шляхів і сполучень».
Головного технолога київського експериментального заводу Держплану СРСР Давида Устиновича Штернберга, який зробив з мене кваліфікованого інженера. Моїх перших наставників на журналістській ниві – завідуючого відділом газети «Вечірній Київ» Леоніда Даєна та редактора носівської районної газети (Чернігівська область) «Прапор комунізму» Леоніда Серебрякова та інших.
За усе своє життя від близько знайомих мені євреїв я не почув жодного українофобського слова. Переконаний: це не вони благословили панів Шлаєна, Рабиновича і Ко на українофобство, а якісь бандити. Бандит же – це поняття позанаціональне.
Тож якщо Шлаєну і Рабиновичу так кортить віднайти у нашій державі щось фашистське, то нехай вони дадуть «Сільським вістям» спокій, а пильніше придивляться до того, чим займається верхівка КПУ на чолі з «товаріщами» Симоненком, Крючковим і Мартинюком, зокрема, тим, що коїть у Верховній Раді «бойовий загін» цієї червоно-коричневої партії – її парламентська фракція. Сьогодні вона допомагає олігархічним кланам глумитися над Конституцією нашої держави, а завтра під прапором Леніна (Бланка, якщо хтось не знає) поведе наш народ до нової прірви.
Євген Вербило,
ветеран Української журналістики
(Джерело: http://www.bhukraine.onestop.net/article28.html)
----------------------------------------------------
В тему:
Редакція газети “Сільські вісті” подала апеляційну скаргу на рішення Шевченківського райсуду міста Києва
Про ксенофобію. Популярно
Єврейські ярлики
Жнива Господні починаються в 2004 році
Українцям - українську пресу!
А де ж свобода слова?
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта