У понеділок Володимир Володимирович Путін познайомив нас з ім'ям нового прем'єр-міністра. Тепер ми знаємо, що в драматичну ніч з 14-го на 15-і березня другу посаду в державі буде займати якийсь Михайло Фрадков — фігура настільки відома громадськості, що на ГРТ, де готували терміновий випуск про новоспеченого прем'єра, не знайшлося навіть відеоролика з його участю.
Міністр зовнішніх економічних зв'язків, генеральний директор компанії «Ингосстрах», міністр торгівлі, директор Федеральної служби податкової поліції РФ.
Що дивного в цьому далеко не повному списку посад Фрадкова? Легко бачити, що всі ці посади стосуються зовсім різних галузей людської діяльності. Чи бачене таке, щоб людина, закінчивши педагогічний інститут попрацювала спочатку директором школи, потім за нею прийшли люди з міліції і попросили стати їхнім начальником РОВД, а ще пізніше в ментовку заявилися люди з міністерства охорони здоров'я і поставили нашого талановитого героя на посаду свого міністра?
Не буває такого: зазвичай люди ростуть по вертикалі: інженер, начальник відділу, головний інженер, директор заводу, міністр. Причому йдеться завжди або про той самий завод, або про завод у тій же галузі, оскільки людину, що рухається службовими сходами, висувають колеги. А хто тоді працює з паном Фрадковим, якщо має можливість переміщати його і по діагоналі і що саме цікаве по горизонталі, причому — завжди на високі крісла?
Пішаку потрібно витратити половину життя, щоб пройти невеликий відрізок шахового поля, а темна конячка, яка тільки но стояла поруч з пішаком, стрибає через купу голів.
Так що явно напрошується висновок, що є хтось, хто вів цього пана все життя. Хто?
Серед претендентів у путінські зами називалися різні люди — починаючи від друга Володимира Володимировича Сергія Борисовича і закінчуючи технічним прем'єром — яким-небудь Міллером тощо. У даному випадку для всіх пропагандистів міфу «самостійного Путина» було очевидно, що президент призначить своєю правою рукою тільки людину, якій або абсолютно довіряє (наприклад - себе), або - абсолютно йому підконтрольного про що і віщав напередодні, у суботу, у Сванідзе пан Павловський. Обговорювався варіант призначення прем'єром політика або небачено популярного (щоб підняти свій 80%-й рейтинг), або відданого.
У той же час жменька аналітиків, що не вірять у самостійність президента, прогнозувала зовсім інші ходи: призначення Єльциним Шойгу, Христенка і т. д. - людей «сім’ї». Хоча за великим рахунком ці гіпотези були правильними — реальність виявилася куди більш мутною.
Якщо простежити життєвий шлях Володимира Володимировича і порівняти його з біографією Фрадкова, то стає зовсім очевидно - їхні долі ніколи не перетиналися. Вони не пили разом горілку, не “пиляли” разом гроші, не протирали галіфе в одній і тій же убогій конторі. Таким чином, Фрадков для Путіна ні однокашник, ні товариш по службі, ні колега по роботі в Собчака. Більш того - Володимир Володимирович устиг Фрадкова як мінімум двічі сильно скривдити.
Рівно рік назад Путін своїм указом ліквідував ФСПП (Федеральну службу податкової поліції). Директор же ФСПП - пан Фрадков, став безробітним і виїхав за кордон трудитися якоюсь дрібною сошкою.
А ще в Росії довго мусувалася ідея про створення фінансової розвідки (т.зв. Комітет з фінансового моніторингу). Чималий інтерес у створенні цієї структури виявив і п. Фрадков: будучи в Раді безпеки і плануючи її для себе, дядя вже бачив себе в кріслі голови нової спецслужби. Однак указом Путіна очолив її Віктор Зубков — товариш по службі Путіна в пітерській мерії. Путин товаришеві по службі, як ми бачимо, довіряв явно більше.
Очевидно, що після нанесення товаришу двох таких образ, жодна нормальна людина не пройшла б після цього з п. Фрадковим у розвідку. Путін же зробив його прем'єром — людиною, що буде керувати країною у випадку провалу виборів. Дивно, чи не правда?
Отже, перше, що впадає в око — це непотрібність Фрадкова команді Путіна. Проте Путин його призначив прем'єром.
Чи міг самостійний президент Росії призначити прем'єром Фрадкова, причому зробити це в самий відповідальний для збереження своєї влади момент? І навіщо йому в такий момент, у російській країні, що болісно відчуває своє приниження, призначати прем'єром людину з єврейським походженням (батько єврей)? А може люди, що попросили Путіна це зробити, так само могли раніше попросити й Єльцина щодо призначення Путіна? А він теж не зміг їм відмовити?
У будь-якому випадку сьогодні ці сили сповна продемонстрували свою владу. І ще що необхідно підкреслити щодо Фрадкова, не дивлячись на всі дифірамби на його адресу чи навпаки прокляття, він вочевидь зовсім не самостійна фігура, а знову ж пішак у чужих руках. Просто до часу був у резерві.
P.S.
З 1991-го по 2000-й у країні була постійно тануча ілюзія свободи і демократії. За останні чотири роки розвіялися останні її залишки: хоча дві останні виборчі кампанії особливо наочно це показали, призначення Фрадкова зірвало з російського режиму всі маски. Люди побачили безпомічного декоративного президента (якого вони начебто вибрали), упевнено контрольованого якимись незрозумілими людьми. Причому ситуація дійшла вже до того, що режим навіть не має потреби в розігруванні якогось спектаклю: прийдете на вибори — ми будемо правити під маскою «Путін», не прийдете — ми будемо вами правити без усяких масок.
Дивлячись на фізіономію Михайла Юхимовича Фрадкова (чимось невблаганно нагадує пику Швидкого), виникає похмуре передчуття, що після 14-го березня нічим не прикрита фізіономія російського режиму буде виглядати воістину страхітливо.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чия ж креатура прем’єр Фрадков? Хто керує Путіним?
Світ:
04030301e.jpg
Що дивного в цьому далеко не повному списку посад Фрадкова? Легко бачити, що всі ці посади стосуються зовсім різних галузей людської діяльності. Чи бачене таке, щоб людина, закінчивши педагогічний інститут попрацювала спочатку директором школи, потім за нею прийшли люди з міліції і попросили стати їхнім начальником РОВД, а ще пізніше в ментовку заявилися люди з міністерства охорони здоров'я і поставили нашого талановитого героя на посаду свого міністра?
Не буває такого: зазвичай люди ростуть по вертикалі: інженер, начальник відділу, головний інженер, директор заводу, міністр. Причому йдеться завжди або про той самий завод, або про завод у тій же галузі, оскільки людину, що рухається службовими сходами, висувають колеги. А хто тоді працює з паном Фрадковим, якщо має можливість переміщати його і по діагоналі і що саме цікаве по горизонталі, причому — завжди на високі крісла?
Пішаку потрібно витратити половину життя, щоб пройти невеликий відрізок шахового поля, а темна конячка, яка тільки но стояла поруч з пішаком, стрибає через купу голів.
Так що явно напрошується висновок, що є хтось, хто вів цього пана все життя. Хто?
Серед претендентів у путінські зами називалися різні люди — починаючи від друга Володимира Володимировича Сергія Борисовича і закінчуючи технічним прем'єром — яким-небудь Міллером тощо. У даному випадку для всіх пропагандистів міфу «самостійного Путина» було очевидно, що президент призначить своєю правою рукою тільки людину, якій або абсолютно довіряє (наприклад - себе), або - абсолютно йому підконтрольного про що і віщав напередодні, у суботу, у Сванідзе пан Павловський. Обговорювався варіант призначення прем'єром політика або небачено популярного (щоб підняти свій 80%-й рейтинг), або відданого.
У той же час жменька аналітиків, що не вірять у самостійність президента, прогнозувала зовсім інші ходи: призначення Єльциним Шойгу, Христенка і т. д. - людей «сім’ї». Хоча за великим рахунком ці гіпотези були правильними — реальність виявилася куди більш мутною.
Якщо простежити життєвий шлях Володимира Володимировича і порівняти його з біографією Фрадкова, то стає зовсім очевидно - їхні долі ніколи не перетиналися. Вони не пили разом горілку, не “пиляли” разом гроші, не протирали галіфе в одній і тій же убогій конторі. Таким чином, Фрадков для Путіна ні однокашник, ні товариш по службі, ні колега по роботі в Собчака. Більш того - Володимир Володимирович устиг Фрадкова як мінімум двічі сильно скривдити.
Рівно рік назад Путін своїм указом ліквідував ФСПП (Федеральну службу податкової поліції). Директор же ФСПП - пан Фрадков, став безробітним і виїхав за кордон трудитися якоюсь дрібною сошкою.
А ще в Росії довго мусувалася ідея про створення фінансової розвідки (т.зв. Комітет з фінансового моніторингу). Чималий інтерес у створенні цієї структури виявив і п. Фрадков: будучи в Раді безпеки і плануючи її для себе, дядя вже бачив себе в кріслі голови нової спецслужби. Однак указом Путіна очолив її Віктор Зубков — товариш по службі Путіна в пітерській мерії. Путин товаришеві по службі, як ми бачимо, довіряв явно більше.
Очевидно, що після нанесення товаришу двох таких образ, жодна нормальна людина не пройшла б після цього з п. Фрадковим у розвідку. Путін же зробив його прем'єром — людиною, що буде керувати країною у випадку провалу виборів. Дивно, чи не правда?
Отже, перше, що впадає в око — це непотрібність Фрадкова команді Путіна. Проте Путин його призначив прем'єром.
Чи міг самостійний президент Росії призначити прем'єром Фрадкова, причому зробити це в самий відповідальний для збереження своєї влади момент? І навіщо йому в такий момент, у російській країні, що болісно відчуває своє приниження, призначати прем'єром людину з єврейським походженням (батько єврей)? А може люди, що попросили Путіна це зробити, так само могли раніше попросити й Єльцина щодо призначення Путіна? А він теж не зміг їм відмовити?
У будь-якому випадку сьогодні ці сили сповна продемонстрували свою владу. І ще що необхідно підкреслити щодо Фрадкова, не дивлячись на всі дифірамби на його адресу чи навпаки прокляття, він вочевидь зовсім не самостійна фігура, а знову ж пішак у чужих руках. Просто до часу був у резерві.
P.S.
З 1991-го по 2000-й у країні була постійно тануча ілюзія свободи і демократії. За останні чотири роки розвіялися останні її залишки: хоча дві останні виборчі кампанії особливо наочно це показали, призначення Фрадкова зірвало з російського режиму всі маски. Люди побачили безпомічного декоративного президента (якого вони начебто вибрали), упевнено контрольованого якимись незрозумілими людьми. Причому ситуація дійшла вже до того, що режим навіть не має потреби в розігруванні якогось спектаклю: прийдете на вибори — ми будемо правити під маскою «Путін», не прийдете — ми будемо вами правити без усяких масок.
Дивлячись на фізіономію Михайла Юхимовича Фрадкова (чимось невблаганно нагадує пику Швидкого), виникає похмуре передчуття, що після 14-го березня нічим не прикрита фізіономія російського режиму буде виглядати воістину страхітливо.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта