“Арійський стандарт” – лише перший, хоч і надзвичайно потужний крок у здійсненні світоглядного прориву. Згідно з теорією Великого Переходу, за ним мають зрушити суспільний, науковий та технологічний його складові.
Ця книжка – скарб. Хоча й не радить, як можна швидко схуднути, зробити мільйон, чи то здолати невиліковну хворобу на три дні.
Ця книжка дає Знання. Хоча й і не знання того Закону, який розписує моделі успішної поведінки на кожний випадок життя.
Ця книжка дає шанс здобути душевну рівновагу. Хоч в ній немає жодного рецепту як змішати дивовижні седативні ліки.
Ця книжка не для всіх. Хоч в ній і вміщена ремарка «Для широкого кола читачів».
Можна цілком погодитись із автором передмови Ю. Канигіним, що ця книжка дискусійна. Але зауваження рецензента про «пронизаність українським центропупізмом» та закиди «у надмірному возвеличенні України, протиставленні українців іншим народам, зокрема, росіянам» непереконливі. Хоча б тому, що кожний український школяр нині знає, що ці два народи аж ніяк не є братами (радше навпаки. Згадати б лише 1933-й рік!), а російська державна традиція веде свій родовід від Золотої Орди, а не Київської Русі.
Що ж стосується «центропупізму» та «надмірного возвеличення України», то уважніше вивчення патосу автора «Арійського стандарту» доводить, що підносячи місію України до рівня рятівниці людства та арійської цивілізації, він не так увінчує українців лаврами найпередовішого етносу планети, як покладає на них найважчу в світі відповідальність за долю роду людського. Баланс привілеїв (якщо такі взагалі тут можливі) та обов‘язків в цій книжці виглядає абсолютно непривабливим для більшості шукачів життєвого успіху в його традиційному розумінні нашої доби.
Жертовність, наднапруження сил, перенародження, осягнення Божественної істини, піднесення себе до рівня її розуміння через нові страждання, боротьбу, усвідомлення власних гріхів та каяття – такою в результаті є, за І. Каганцем, винагорода за згадане «надмірне возвеличення».
Тим не менше, дивним чином ця книжка викликає відгук щирого українського серця. Бо писана вона українцем і, найперше, для українців. Чи це погано, чи дискримінаційно? Аж ніяк. Хоча б тому, що мають же, нарешті, бути книжки не для всіх, а саме для українців. Ну, то ж шануймося, коли ми й справді того варті!
Однак, ця книжка обов‘язково відгукнеться і в серцях неукраїнців. Бо найбільше переконує в ній навіть не логіка, аргументація, чи численні посилання на джерела та відомих науковців, а те, що зачаїлось між рядків.
Зростання рівня зла в сучасному світі добре відчувається вже не тільки журналістами, які за прокляттям свого фаху день при дню з першоджерел першими дізнаються про напади, стихійні та техногенні лиха, катастрофи, убивства, війни, злочини, цинізм політиків та прогресуючу суспільну кволість. Підсвідоме відчуття наближення планетарної катастрофи охоплює дедалі більше людей різного фаху, верств та рівня освіти з розмаїтих країн та континентів. Відтак, пробуджуються й шукачі істини, яким свербить критичне зниження праведності в світі. Та найбільше відчувається брак єдино ефективної творчої енергії людства – Любові, який стає найгострішим серед всіх моральних дефіцитів.
Книжка І. Каганця пронизана любов‘ю. Серед усіх прочитаних раніше стратегій ця – ґрунтується не на вивищуваності чи боротьбі проти зла, а на усвідомленні реальності, свого родоводу, своєї перспективи та змагання за добро. В ній значно більше «так» ніж «ні», ствердження, ніж заперечення, свободи, ніж обмеження.
В запалі критики фарисейства як антитези християнства, автор недвозначно застерігає проти антисемітизму та цілком слушно знаходить аргументи про корисність та необхідність існування цієї антитези. Стверджуючи високу творчу потугу та велич місії арійської раси, він зауважує не лише елементи відставання, а й переваги у деяких аспектах над арійцями серед представників чорної та жовтої рас. Замість теорії расової або етнічної вищості пропонується теорія расо- та етногенезу. Замість теорії конкуренції світових релігій – гіпотеза про їхню тяглість і т. ін.
Оця питома властивість об’єктивного погляду на світ є найкращим зразком мудрості українця та найціннішим надбанням цієї книжки, як нарису зі стратегії призначення України. І цьому зовсім не заважає дискусійність окремих моментів.
Звичайно, багато кому видаватимуться фантастичними побудови автора щодо расогенезу та маршрутів розселення арійців по континентах, наведені ним зразки рудиментів впливу аріїв на східні культури та принципи варнового устрою, вектор українського етногенезу та, либонь, найбільш смілива з усіх наявних тут гіпотез – бачення І. Каганцем необхідності реформи християнського вчення. І це – природно. Бо погляд автора для осягнення всього комплексу порушених ним проблем вимагає принципово іншої оптики.
Зрештою, закиди щодо хисткої аргументації чи браку доказів наразі можна і не брати до уваги. Детальне обґрунтування та дослідження кожної тези не є і не могло бути метою цієї книжки. А от якби після її виходу друком ціле військо антропологів, богословів, етнологів, археологів, лінгвістів та істориків заходилося б усе це перевіряти й аргументовано (!) полемізувати з автором, це і було б найліпшим результатом його праці.
Ця книжка – лише перший, хоч і надзвичайно потужний крок у здійсненні світоглядного прориву. Згідно з теорією Великого Переходу, за ним мають зрушити суспільний, науковий та технологічний його складові.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Свій, своєму, про своє
Світ:
Ця книжка дає Знання. Хоча й і не знання того Закону, який розписує моделі успішної поведінки на кожний випадок життя.
Ця книжка дає шанс здобути душевну рівновагу. Хоч в ній немає жодного рецепту як змішати дивовижні седативні ліки.
Ця книжка не для всіх. Хоч в ній і вміщена ремарка «Для широкого кола читачів».
Можна цілком погодитись із автором передмови Ю. Канигіним, що ця книжка дискусійна. Але зауваження рецензента про «пронизаність українським центропупізмом» та закиди «у надмірному возвеличенні України, протиставленні українців іншим народам, зокрема, росіянам» непереконливі. Хоча б тому, що кожний український школяр нині знає, що ці два народи аж ніяк не є братами (радше навпаки. Згадати б лише 1933-й рік!), а російська державна традиція веде свій родовід від Золотої Орди, а не Київської Русі.
Що ж стосується «центропупізму» та «надмірного возвеличення України», то уважніше вивчення патосу автора «Арійського стандарту» доводить, що підносячи місію України до рівня рятівниці людства та арійської цивілізації, він не так увінчує українців лаврами найпередовішого етносу планети, як покладає на них найважчу в світі відповідальність за долю роду людського. Баланс привілеїв (якщо такі взагалі тут можливі) та обов‘язків в цій книжці виглядає абсолютно непривабливим для більшості шукачів життєвого успіху в його традиційному розумінні нашої доби.
Жертовність, наднапруження сил, перенародження, осягнення Божественної істини, піднесення себе до рівня її розуміння через нові страждання, боротьбу, усвідомлення власних гріхів та каяття – такою в результаті є, за І. Каганцем, винагорода за згадане «надмірне возвеличення».
Тим не менше, дивним чином ця книжка викликає відгук щирого українського серця. Бо писана вона українцем і, найперше, для українців. Чи це погано, чи дискримінаційно? Аж ніяк. Хоча б тому, що мають же, нарешті, бути книжки не для всіх, а саме для українців. Ну, то ж шануймося, коли ми й справді того варті!
Однак, ця книжка обов‘язково відгукнеться і в серцях неукраїнців. Бо найбільше переконує в ній навіть не логіка, аргументація, чи численні посилання на джерела та відомих науковців, а те, що зачаїлось між рядків.
Зростання рівня зла в сучасному світі добре відчувається вже не тільки журналістами, які за прокляттям свого фаху день при дню з першоджерел першими дізнаються про напади, стихійні та техногенні лиха, катастрофи, убивства, війни, злочини, цинізм політиків та прогресуючу суспільну кволість. Підсвідоме відчуття наближення планетарної катастрофи охоплює дедалі більше людей різного фаху, верств та рівня освіти з розмаїтих країн та континентів. Відтак, пробуджуються й шукачі істини, яким свербить критичне зниження праведності в світі. Та найбільше відчувається брак єдино ефективної творчої енергії людства – Любові, який стає найгострішим серед всіх моральних дефіцитів.
Книжка І. Каганця пронизана любов‘ю. Серед усіх прочитаних раніше стратегій ця – ґрунтується не на вивищуваності чи боротьбі проти зла, а на усвідомленні реальності, свого родоводу, своєї перспективи та змагання за добро. В ній значно більше «так» ніж «ні», ствердження, ніж заперечення, свободи, ніж обмеження.
В запалі критики фарисейства як антитези християнства, автор недвозначно застерігає проти антисемітизму та цілком слушно знаходить аргументи про корисність та необхідність існування цієї антитези. Стверджуючи високу творчу потугу та велич місії арійської раси, він зауважує не лише елементи відставання, а й переваги у деяких аспектах над арійцями серед представників чорної та жовтої рас. Замість теорії расової або етнічної вищості пропонується теорія расо- та етногенезу. Замість теорії конкуренції світових релігій – гіпотеза про їхню тяглість і т. ін.
Оця питома властивість об’єктивного погляду на світ є найкращим зразком мудрості українця та найціннішим надбанням цієї книжки, як нарису зі стратегії призначення України. І цьому зовсім не заважає дискусійність окремих моментів.
Звичайно, багато кому видаватимуться фантастичними побудови автора щодо расогенезу та маршрутів розселення арійців по континентах, наведені ним зразки рудиментів впливу аріїв на східні культури та принципи варнового устрою, вектор українського етногенезу та, либонь, найбільш смілива з усіх наявних тут гіпотез – бачення І. Каганцем необхідності реформи християнського вчення. І це – природно. Бо погляд автора для осягнення всього комплексу порушених ним проблем вимагає принципово іншої оптики.
Зрештою, закиди щодо хисткої аргументації чи браку доказів наразі можна і не брати до уваги. Детальне обґрунтування та дослідження кожної тези не є і не могло бути метою цієї книжки. А от якби після її виходу друком ціле військо антропологів, богословів, етнологів, археологів, лінгвістів та істориків заходилося б усе це перевіряти й аргументовано (!) полемізувати з автором, це і було б найліпшим результатом його праці.
Ця книжка – лише перший, хоч і надзвичайно потужний крок у здійсненні світоглядного прориву. Згідно з теорією Великого Переходу, за ним мають зрушити суспільний, науковий та технологічний його складові.
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта