Однією з найголовніших тем на порядку денному нашого суспільства є перегляд підсумків так званої приватизації – тобто процесу, у результаті якого протягом 90-х років купка якихось пройдисвітів привласнила собі національне надбання російського народу.
Причому, на відміну від інших, не менш важливих тем - наприклад, теми забезпечення правопорядку, теми дотримання прав і свободи громадян, теми демократії - тема перегляду підсумків приватизації хвилює практично всі верстви населення. Це і не дивно: якщо в демократію росіянский режим ще хоч якось намагався всі ці роки грати, то камуфлюванням присвоєння національної власності номенклатурні гоп-стопники особливо обтяжувати себе і не стали. У підсумку навіть сама наївна бабуся із села Чугуєво, що носить на грудях портрет Геши Зюганова - і та розуміє, що рудий чоловік з РАО ЄС її пограбував.
Улітку минулого року компанією «Ромир-моніторинг» було зроблене опитування на предмет ставлення населення до перегляду підсумків трудової діяльності Анатолія Борисовича Чубайса. Виявилося, що 77% опитаних вважають, що підсумки приватизації потребують повного чи часткового перегляду, і лише 18% - категорично проти такої точки зору. Причому добрі дві третини з цих вісімнадцяти відсотків, це різного роду забиті старі вчительки чи там колгоспниці, що перебувають у повній упевненості, що перегляд підсумків приватизації - це повернення державі з такою працею приватизованого шматка городу. Інша третина - бізнесмени, що ненабагато перевершують інтелектом колгоспниць і тому вважають, що почавши переглядати підсумки приватизації, влада зазіхне на їхній вибудований своїми руками свічковий заводик чи шматок донедавна запаскудженого підвалу, перетвореного напруженою працею в процвітаюче кафе.
Власне, ці твердження підтвердили й опитування: переділ власності підтримують 78% підприємців - тобто більшість з них чітко розуміє, що ні копійки, нажитої своєю працею, ніхто ні в кого відбирати не буде - питання будуть ставити винятково тільки людям, що перескочили з табуреток секретарів ВЛКСМ і керівних партійців у крісла т.зв. «олігархів», іншими словами тим, що присвоили наші надра і економікоутворюючі підприємства Не розуміти це може тільки кретин від народження, або кретин у силу недорозуміння тих чи інших речей.
Скажімо, найменш радикально на перегляд підсумків приватизації налаштовані особи у віці від 18-ти до 25-ти років - тобто люди, що на момент розквіту творчості Анатолія Борисовича були ще дітьми і тому зовсім не розуміли, що відбувається в країні. А прийшовши в доросле життя, ці хлопчики і дівчатка вже сприймають як належне такий безглуздий факт, що вони - російські люди, змушені ночами розвантажувати вагони і підробляти офіціантами, щоб учитися в задрипаному совковому Вузі, у той час як нащадки якихось незрозумілих панів на гроші російського народу учаться в елітних школах Заходу і роздають у нічних клубах чайові в розмірі стипендії цілого факультету.
Якщо якусь ідею підтримує 77% населення країни, а ще 18% готові її підтримати після відповідного роз'яснення, те цілком очевидно, що втілення цієї ідеї в життя - лише справа часу (причому - найближчого). Однак які дивні розмови звучать з вуст росіянских політиків! «Ніяких переглядів підсумків приватизації не буде...» - строго сказав пан Степашин за підсумками роботи якогось «круглого столу» на тему «Підсумки приватизації і стратегія розвитку економіки Росії» (стіл був названий круглим, очевидно з причини круглості фізіономії тих, що там зібралися). З цим новим жупелом від глави Рахункової палати відразу ж забігали різного роду таргани, що харчуються недоїдками з кремлівської кухні, волаючи в один голос - «Не буде перегляду!».
А з чого ви взяли, що не буде? Хто вам це сказав? Степашин? Той, що вже давав слово охвіцера, що знайде генерала Шпигуна? Небезпечно до обіцянок таких охвіцерів прислухатися, тим більше що трошки незрозуміло - а хто він узагалі такий, цей Степашин для таких довгострокових прогнозів? Місцевий Нострадамус? Ні, він усього лише глава якоїсь там палати, затверджений якимись там людьми, що називають себе депутатами, гарантами і т. д. А хто, коли і з кого вибирав цих гарантів і депутатів? У тому то й сила будь-якої демократичної влади, що чим вище в людини табуретка, тим більше її людей підтримує і її право на цей стілець. А хто реально, поклавши руку на серце, визнає право займати Кремль тих кругломордих, що там зібралися?
Узагалі, що значать заяви кремлян типу «У Росії ніколи не буде...»? Не важливо чого не буде - перегляду підсумків приватизації, націоналістів при владі тощо. На якій підставі вимовляються ці репліки? Чи росіянці думають, що установили Тисячолітній Рейх? «Ніколи» - цей дуже і дуже великий термін. Може, коли кістки того ж Степашина перетворяться в пил, на місці його резиденції будуть уже пастися мамонти? А може завтра за видатним пожежником прийдуть які-небудь люди і виведуть його з кабінету з руками за спиною, після чого почнуть переглядати непорушні підсумки приватизації?
Усяке може статися - квантовий вибір, ефект метелика і все таке - фізики говорять, що в складному світі ми живемо. Так що політику у зв’язку з цим говорити слово «ніколи» - це ще небезпечніше, ніж пожежнику давати слово офіцера.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Слідами тисячолітнього Рейху. Ніколи не говори ніколи!
Світ:
Улітку минулого року компанією «Ромир-моніторинг» було зроблене опитування на предмет ставлення населення до перегляду підсумків трудової діяльності Анатолія Борисовича Чубайса. Виявилося, що 77% опитаних вважають, що підсумки приватизації потребують повного чи часткового перегляду, і лише 18% - категорично проти такої точки зору. Причому добрі дві третини з цих вісімнадцяти відсотків, це різного роду забиті старі вчительки чи там колгоспниці, що перебувають у повній упевненості, що перегляд підсумків приватизації - це повернення державі з такою працею приватизованого шматка городу. Інша третина - бізнесмени, що ненабагато перевершують інтелектом колгоспниць і тому вважають, що почавши переглядати підсумки приватизації, влада зазіхне на їхній вибудований своїми руками свічковий заводик чи шматок донедавна запаскудженого підвалу, перетвореного напруженою працею в процвітаюче кафе.
Власне, ці твердження підтвердили й опитування: переділ власності підтримують 78% підприємців - тобто більшість з них чітко розуміє, що ні копійки, нажитої своєю працею, ніхто ні в кого відбирати не буде - питання будуть ставити винятково тільки людям, що перескочили з табуреток секретарів ВЛКСМ і керівних партійців у крісла т.зв. «олігархів», іншими словами тим, що присвоили наші надра і економікоутворюючі підприємства Не розуміти це може тільки кретин від народження, або кретин у силу недорозуміння тих чи інших речей.
Скажімо, найменш радикально на перегляд підсумків приватизації налаштовані особи у віці від 18-ти до 25-ти років - тобто люди, що на момент розквіту творчості Анатолія Борисовича були ще дітьми і тому зовсім не розуміли, що відбувається в країні. А прийшовши в доросле життя, ці хлопчики і дівчатка вже сприймають як належне такий безглуздий факт, що вони - російські люди, змушені ночами розвантажувати вагони і підробляти офіціантами, щоб учитися в задрипаному совковому Вузі, у той час як нащадки якихось незрозумілих панів на гроші російського народу учаться в елітних школах Заходу і роздають у нічних клубах чайові в розмірі стипендії цілого факультету.
Якщо якусь ідею підтримує 77% населення країни, а ще 18% готові її підтримати після відповідного роз'яснення, те цілком очевидно, що втілення цієї ідеї в життя - лише справа часу (причому - найближчого). Однак які дивні розмови звучать з вуст росіянских політиків! «Ніяких переглядів підсумків приватизації не буде...» - строго сказав пан Степашин за підсумками роботи якогось «круглого столу» на тему «Підсумки приватизації і стратегія розвитку економіки Росії» (стіл був названий круглим, очевидно з причини круглості фізіономії тих, що там зібралися). З цим новим жупелом від глави Рахункової палати відразу ж забігали різного роду таргани, що харчуються недоїдками з кремлівської кухні, волаючи в один голос - «Не буде перегляду!».
А з чого ви взяли, що не буде? Хто вам це сказав? Степашин? Той, що вже давав слово охвіцера, що знайде генерала Шпигуна? Небезпечно до обіцянок таких охвіцерів прислухатися, тим більше що трошки незрозуміло - а хто він узагалі такий, цей Степашин для таких довгострокових прогнозів? Місцевий Нострадамус? Ні, він усього лише глава якоїсь там палати, затверджений якимись там людьми, що називають себе депутатами, гарантами і т. д. А хто, коли і з кого вибирав цих гарантів і депутатів? У тому то й сила будь-якої демократичної влади, що чим вище в людини табуретка, тим більше її людей підтримує і її право на цей стілець. А хто реально, поклавши руку на серце, визнає право займати Кремль тих кругломордих, що там зібралися?
Узагалі, що значать заяви кремлян типу «У Росії ніколи не буде...»? Не важливо чого не буде - перегляду підсумків приватизації, націоналістів при владі тощо. На якій підставі вимовляються ці репліки? Чи росіянці думають, що установили Тисячолітній Рейх? «Ніколи» - цей дуже і дуже великий термін. Може, коли кістки того ж Степашина перетворяться в пил, на місці його резиденції будуть уже пастися мамонти? А може завтра за видатним пожежником прийдуть які-небудь люди і виведуть його з кабінету з руками за спиною, після чого почнуть переглядати непорушні підсумки приватизації?
Усяке може статися - квантовий вибір, ефект метелика і все таке - фізики говорять, що в складному світі ми живемо. Так що політику у зв’язку з цим говорити слово «ніколи» - це ще небезпечніше, ніж пожежнику давати слово офіцера.
------------------------------
В тему:
Український варіант: неолібералізм + ренаціоналізація, або в чому сила держави?
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи