Автор цих мемуарiв був сином давнього приятеля фюрера i завдяки цьому в роки вiйни деякий час перебував у його найближчому оточеннi у ставцi верховного головнокомандуючого.
З червня 1941 року ставка Гітлера розташовувалася у Схiднiй Прусiї, поблизу мiста Растенбурга, й носила носила кодову назву «Вольфшанце» («Вовче лiгво»), а в липнi 1942 року була перенесена на Україну, неподалiк Вiнницi, i називалась «Вервольф» («Вовк-перевертень»).
У ставцi Гiтлер постiйно влаштовував обiднi та вечiрнi трапези за участю своїх найближчих спiвробiтникiв i пiдлеглих. На запрошення господаря його постiйним застiльним гостем був i Генрі Пiкер, який з 21 березня по 31 липня 1942 року з дозволу Бормана занотовував висловлювання фюрера.
11.04.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
...Владарюючи над пiдкореними нами у схiдних землях рейху народами, треба керуватися одним основним принципом, а саме: ...зробити все, щоб цi народи перебували на якомога нижчому рiвнi культурного розвитку.
Треба завжди виходити з того, що передусiм завдання цих народiв –– обслуговувати нашу економiку. I тому ми повиннi прагнути, керуючись економiчними iнтересами, усiма засобами взяти з окупованих росiйських територiй усе, що можливо.
Спiльноту сiл треба органiзовувати так, щоб мiж сусiднiми спiльнотами не утворювалося нiчого на кшталт союзу. Принаймнi слiд уникати створення єдиних церков на бiльш чи менш обширних росiйських землях. У наших же iнтересах, щоб у кожному селi була своя секта iз своїми уявленнями про бога. Навiть якщо у такий спосiб мешканцi окремих сiл стануть, подiбно до негрiв чи iндiанцiв, прихильниками магiчних культiв, ми це можемо лише вiтати, оскiльки внаслiдок цього роз'єднуючi тенденцiї в росiйському просторi ще бiльше наростатимуть.Так як вiн перед цим сказав, що треба обходитися без широко розгалуженого апарату, а в обов'язки наших комiсарів там повиннi входити виключно контроль над економiкою та управлiння нею, то, ясна рiч, вiдхиляється i будь-яка iнша форма органiзацiї пiдкорених народiв.
Жоден учитель не повинен приходити до них i тягти до школи їхнiх дiтей. Якщо росiяни, українцi, киргизи та iн. навчаться читати й писати, нам це лише зашкодить. Бо в такий спосiб найздiбнiшi туземцi зможуть прилучитися до деяких iсторичних знань, а вiдтак засвоять полiтичнi iдеї, котрi у будь-якому випадку хоч якось будуть спрямованi супроти нас.
Набагато краще установити в кожному селi репродуктор i таким чином повiдомляти людям новини та розважати їх, анiж надавати їм можливiсть самостiйно засвоювати полiтичнi, науковi та iншi знання. I щоб нiкому не спало на думку розповiдати пiдкореним народам по радiо їхню iсторiю; музика, музика, нiчого крiм музики. Адже весела музика пробуджує в людях трудовий ентузiазм.
Єдине, що треба гарно органiзувати на окупованих росiйських територiях, –– це транспорт. Бо безперебiйна робота транспорту у країнi є однiєю з передумов для встановлення над нею контролю та використання її економiчниї ресурсiв. I пiдкоренi народи також повиннi знати, як дiє транспортна система. Але це –– єдине, чому ми повиннi їх навчати. Що ж стосується гiгiєни пiдкореного населення, то ми абсолютно не зацiкавленi в поширеннi серед них наших знань i створеннi в такий спосiб у них зовсiм не бажаної бази для величезного приросту населення.
Але найнеобачнiше, що можна зробити на окупованих територiях, –– це видати пiдкореним народам зброю. Iсторiя вчить нас, що на народ-володар завжди чекала загибель пiсля того, як вiн дозволяв пiдкореним народам носити зброю. Можна навiть твердити, що видача зброї пiдкореним народам –– це conditio sine quo non (“неодмiнна умова” — лат.) загибелi народу-володаря.
18.04.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
...нiмецький народ, якщо вiн хоче i повинен посiдати гiдне мiсце у свiтi, повинен навчитися бути чесним тiльки стосовно самого себе, а рештi народiв, наприклад, чехам чи англiйцям, брехати iз найщирiшим виглядом замiсть того, щоб завжди i скрiзь через свою чеснiсть наживати собi ворогiв.
10.05.1942
«Вовче лiгво»
За вечерею шеф завiв розмову про досягнення тих, хто трудився задля батькiвщини в тилу. Працюючи по чотирнадцять годин на змiну, робiтники воєнних заводiв налагодили випуск для фронту протитанкових гармат i т. iн. ранiше визначеного ним, шефом, термiну. Не меншу самовiдданiсть виявляють тi, хто працює в сiльському господарствi. Тому вiн забере на Українi останню корову, але не допустить, щоб вiтчизна голодувала. Саме з цих мiркувань вiн i надає такого значення транспортнiй проблемi на Українi.
12.05.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
Мета його схiдної полiтики –– у перспективi –– освоїти цей простiр для заселення його ста мiльйонами представникiв нiмецької раси. Треба докласти усiх зусиль, аби з непохiтною послiдовнiстю посилати туди один мiльйон нiмцiв за iншим. Не пiзнiше, нiж через десять рокiв, вiн бажає одержати донесення про те, що на приєднаних до Нiмеччини або ж зайнятих нашими вiйськами схiдних землях живе як мiнiмум двадцять мiльйонiв нiмцiв...
02.06.1942, опiвднi
«Вовче лiгво»
За обiдом шеф розповiдав, що його учорашнiй полiт у Полтаву –– обговорення ситуацiї на фронтi з генерал-фельдмаршалом фон Боком, головнокомандуючим групою армiї «Пiвдень», –– примусив його дещо переглянути свох расовi погляди.
У Полтавi вiн бачив стiльки блакитнооких i свiтловолосих жiнок, що навiть подумав –– згадавши фотографiї норвежок i навiть голландок, поданi йому разом iз клопотанням про одруження, –– а чи не варто замiсть того, щоб говорити про проблеми «поширення пiвнiчного типу», порушити питання про необхiднiсть «поширити пiвденний тип» у наших пiвнiчноєвропейських державах.
17.07.1942, вечiр
«Вовк-перевертень»
..шеф ще раз торкнувся проблеми доставки продовольства з України. Доки становище з транспортом не полiпшиться i не буде можливостi вивозити з України у великих обсягах сiльськогосподарську продукцiю, найiдеальнiшим i найпростiшим транспортним засобом слiд вважати вiдпускника i давати йому з собою для родичiв стiльки продуктiв, скiльки вiн зможе донести.
22.07.1942, вечiр
«Вовк-перевертень»
...Рейхсляйтер Борман почав дiлитися враженнями, одержаними пiд час спiльної з професором Брандтом поїздки українськими колгоспами, розташованими неподалiк ставки, i завiв мову про населення України. Вiн пiдкреслив, що зовнiшнiсть тутешнiх дiтей не обiцяє з'яви у них в майбутньому плоских слов'янських рис обличчя. Як i в бiльшостi людей схiднобалтiйського типу, в них свiтле волосся i блакитнi очi, щоки у них пухленькi, форми заокругленi, i вони справдi вельми симпатичнi. Порiвняно з ними нашi дiти, що в переважнiй бiльшостi належать до нордичної раси, схожi на лошат –– такi ж незграбнi, i здається, що в них худi довгi ноги i видовженi тiла, кутастi голови. А коли дивишся на українських дiтей, то навiть важко собi уявити, що час сплющить їхнi круглi обличчя i зробить грубими їхнi риси. В рештi ж, як пiдкреслив рейхсляйтер, за час своєї поїздки вiн бачив, щоправда, мало мужчин, зате неймовiрно багато дiтей.
Така маса дiтей одного разу може завдати нам чимало клопотiв: адже цi дiти належать расi, вихованiй так, що може витримати набагато суворiшi випробування, нiж наш народ. Вiн не бачив жодної людини в окулярах, у дуже багатьох чудовi зуби, вони гарно вгодованi i, мабуть, зберiгають чудове здоров'я до глибокої старостi.
Пiд впливом надзвичайно важких умов, в яких цi люди жили протягом багатьох столiть, вiдбувся природний i дуже прискiпливий вiдбiр. Будь-хто з нас пiсля склянки сирої води заслабне. А цi люди живуть у брудi, серед нечистот, п’ють якусь жахливу воду iз своїх криниць та рiчок i нiчим не хворiють. Ми вимушенi щовечора ковтати атербiн, щоб не захворiти на малярiю, а цих росiян, чи так званих українцiв, не бере нi малярiя, нi черевний тиф, хоча їхнi оселi кишма кишать вошами. I якщо пiд орудою нiмецької адмiнiстрацiї цей народ житиме в повнiй безпецi i стане ще життєстiйкiшим, то це не лише не в наших iнтересах, а, навпаки, рiст чисельностi цих росiян, чи так званих українцiв, не в такi вже й вiддаленнi часи може становити для нас загрозу. Ми зацiкавленi в тому, щоб цi росiяни, чи так званi українцi, не надто сильно розмножувалися: адже ми маємо намiр домогтися того, щоб одного чудового дня усi цi ранiше російськi землi були повнiстю заселенi нiмцями.
Шеф у зв’язку з цим зауважив, що зовсiм недавно в одному з трактатiв вiн зустрiв пропозицiю заборонити поширення i використання протизаплiдних засобiв на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях. I якщо який-небудь йолоп справдi надумає здiйснити щось подiбне на практицi, вiн особисто розстрiляє його. Беручи до уваги, скiльки там у кожнiй сiм'ї дiтей, нам буде тiльки пiд руку, якщо їхнi дiвчата й жiнки якомога бiльше використовуватимуть протизаплiднi засоби. Треба не лише дозволити необмежену торгiвлю ними, а й всiляко заохочувати її, оскiльки ми жодним чином не зацiкавленi в ростi мiсцевого населення...
...У цiй ситуацiї було б величезною дурницею проводити на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях диспансеризацiю на нiмецький кшталт. Навiть мови не може бути про вакцинацiю мiсцевих жителiв та iншi подiбнi заходи по змiцненню їхнього здоров'я. В їхнiх головах треба знищити навiть думку про це. I з чистим серцем усiляко сприяти поширенню серед них забобонних уявлень про те, що усi цi щеплення та iншi подiбнi речi вкрай небезпечнi.
Надзвичайно важливо також уважно стежити за тим, щоб якимось чином не пробудити в мiсцевому населеннi почуття власної гiдностi. Тут треба бути особливо обережним: адже якраз його повна вiдсутнiсть є однiєю з головних передумов нашої роботи. З огляду на це нi в якому разi не можна надавати мiсцевому населенню права на одержання вищої освiти. Якщо ми допустимося такої помилки, то самi ж виростимо тих, хто боротиметься проти нашої влади. Хай у них будуть школи, i якщо вони забажають їх вiдвiдувати, хай за це платять. Але максимум, чого їх слiд навчити, –– це розрiзняти дорожнi знаки. Уроки географiї повиннi зводитися до того, щоб примусити їх запам'ятати: столиця рейху –– Берлiн i кожен з них бодай раз у життi має там побувати. Крiм цього, цiлком достатньо буде навчити туземцiв, наприклад, українцiв, трохи читати й писати по-нiмецьки, а такi предмети, як арфметика i т. iн., у цих школах нi до чого.
Коли заходить мова про вiдкриття шкiл мiсцевого населення, нiколи не слiд забувати, що на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях треба застосовувати тi ж методи, якi англiйцi використовували в своїх колонiях. I весь цей галас довкола просвiтницької роботи, викликаний появою там попiв з рейху, просто цiлковитий iдiотизм. Генерал Йодль абсолютно правий, коли висловлює невдоволення з приводу плаката українською мовою, в якому йдеться про заборону ходити залiзничною колiєю. Якщо один або навiть декiлька туземцiв потраплять пiд поїзд, нас це анiскiльки не повинно хвилювати.
I якщо вiн виступає за те, щоб у школах туземцi вивчали нiмецьку мову, то виключно тому, що знання мови є однiєю з необхiдних передумов запровадження там нашого панування. В iншому разi будь-який туземець зможе вiдмовитися виконувати розпорядження нiмецької влади, пояснюючи це тим, що вiн, мовляв, «не зрозумiв». З тiєї ж причини у школах треба навчати не тамтешньому алфавiту, а нормальному шрифту. I найбiльшою нашою помилкою буде надмiрна турбота про мiсцеве населення.
Джерело:
Генрi Пікер. ЗАСТІЛЬНІ РОЗМОВИ ГІТЛЕРА Опубліковано в журналі «Дніпро», 1977, N 3/4, с. 136 - 141. Публікація є фрагментами з однойменної книги того ж автора, виданої у Смолєнську в 1993 році.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Антиукраїнські плани Гітлера реалізуються в “незалежній Україні”
Світ:
03020202e.JPG
З червня 1941 року ставка Гітлера розташовувалася у Схiднiй Прусiї, поблизу мiста Растенбурга, й носила носила кодову назву «Вольфшанце» («Вовче лiгво»), а в липнi 1942 року була перенесена на Україну, неподалiк Вiнницi, i називалась «Вервольф» («Вовк-перевертень»).
У ставцi Гiтлер постiйно влаштовував обiднi та вечiрнi трапези за участю своїх найближчих спiвробiтникiв i пiдлеглих. На запрошення господаря його постiйним застiльним гостем був i Генрі Пiкер, який з 21 березня по 31 липня 1942 року з дозволу Бормана занотовував висловлювання фюрера.
11.04.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
...Владарюючи над пiдкореними нами у схiдних землях рейху народами, треба керуватися одним основним принципом, а саме: ...зробити все, щоб цi народи перебували на якомога нижчому рiвнi культурного розвитку.
Треба завжди виходити з того, що передусiм завдання цих народiв –– обслуговувати нашу економiку. I тому ми повиннi прагнути, керуючись економiчними iнтересами, усiма засобами взяти з окупованих росiйських територiй усе, що можливо.
Спiльноту сiл треба органiзовувати так, щоб мiж сусiднiми спiльнотами не утворювалося нiчого на кшталт союзу. Принаймнi слiд уникати створення єдиних церков на бiльш чи менш обширних росiйських землях. У наших же iнтересах, щоб у кожному селi була своя секта iз своїми уявленнями про бога. Навiть якщо у такий спосiб мешканцi окремих сiл стануть, подiбно до негрiв чи iндiанцiв, прихильниками магiчних культiв, ми це можемо лише вiтати, оскiльки внаслiдок цього роз'єднуючi тенденцiї в росiйському просторi ще бiльше наростатимуть.Так як вiн перед цим сказав, що треба обходитися без широко розгалуженого апарату, а в обов'язки наших комiсарів там повиннi входити виключно контроль над економiкою та управлiння нею, то, ясна рiч, вiдхиляється i будь-яка iнша форма органiзацiї пiдкорених народiв.
Жоден учитель не повинен приходити до них i тягти до школи їхнiх дiтей. Якщо росiяни, українцi, киргизи та iн. навчаться читати й писати, нам це лише зашкодить. Бо в такий спосiб найздiбнiшi туземцi зможуть прилучитися до деяких iсторичних знань, а вiдтак засвоять полiтичнi iдеї, котрi у будь-якому випадку хоч якось будуть спрямованi супроти нас.
Набагато краще установити в кожному селi репродуктор i таким чином повiдомляти людям новини та розважати їх, анiж надавати їм можливiсть самостiйно засвоювати полiтичнi, науковi та iншi знання. I щоб нiкому не спало на думку розповiдати пiдкореним народам по радiо їхню iсторiю; музика, музика, нiчого крiм музики. Адже весела музика пробуджує в людях трудовий ентузiазм.
Єдине, що треба гарно органiзувати на окупованих росiйських територiях, –– це транспорт. Бо безперебiйна робота транспорту у країнi є однiєю з передумов для встановлення над нею контролю та використання її економiчниї ресурсiв. I пiдкоренi народи також повиннi знати, як дiє транспортна система. Але це –– єдине, чому ми повиннi їх навчати. Що ж стосується гiгiєни пiдкореного населення, то ми абсолютно не зацiкавленi в поширеннi серед них наших знань i створеннi в такий спосiб у них зовсiм не бажаної бази для величезного приросту населення.
Але найнеобачнiше, що можна зробити на окупованих територiях, –– це видати пiдкореним народам зброю. Iсторiя вчить нас, що на народ-володар завжди чекала загибель пiсля того, як вiн дозволяв пiдкореним народам носити зброю. Можна навiть твердити, що видача зброї пiдкореним народам –– це conditio sine quo non (“неодмiнна умова” — лат.) загибелi народу-володаря.
18.04.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
...нiмецький народ, якщо вiн хоче i повинен посiдати гiдне мiсце у свiтi, повинен навчитися бути чесним тiльки стосовно самого себе, а рештi народiв, наприклад, чехам чи англiйцям, брехати iз найщирiшим виглядом замiсть того, щоб завжди i скрiзь через свою чеснiсть наживати собi ворогiв.
10.05.1942
«Вовче лiгво»
За вечерею шеф завiв розмову про досягнення тих, хто трудився задля батькiвщини в тилу. Працюючи по чотирнадцять годин на змiну, робiтники воєнних заводiв налагодили випуск для фронту протитанкових гармат i т. iн. ранiше визначеного ним, шефом, термiну. Не меншу самовiдданiсть виявляють тi, хто працює в сiльському господарствi. Тому вiн забере на Українi останню корову, але не допустить, щоб вiтчизна голодувала. Саме з цих мiркувань вiн i надає такого значення транспортнiй проблемi на Українi.
12.05.1942, вечiр
«Вовче лiгво»
Мета його схiдної полiтики –– у перспективi –– освоїти цей простiр для заселення його ста мiльйонами представникiв нiмецької раси. Треба докласти усiх зусиль, аби з непохiтною послiдовнiстю посилати туди один мiльйон нiмцiв за iншим. Не пiзнiше, нiж через десять рокiв, вiн бажає одержати донесення про те, що на приєднаних до Нiмеччини або ж зайнятих нашими вiйськами схiдних землях живе як мiнiмум двадцять мiльйонiв нiмцiв...
02.06.1942, опiвднi
«Вовче лiгво»
За обiдом шеф розповiдав, що його учорашнiй полiт у Полтаву –– обговорення ситуацiї на фронтi з генерал-фельдмаршалом фон Боком, головнокомандуючим групою армiї «Пiвдень», –– примусив його дещо переглянути свох расовi погляди.
У Полтавi вiн бачив стiльки блакитнооких i свiтловолосих жiнок, що навiть подумав –– згадавши фотографiї норвежок i навiть голландок, поданi йому разом iз клопотанням про одруження, –– а чи не варто замiсть того, щоб говорити про проблеми «поширення пiвнiчного типу», порушити питання про необхiднiсть «поширити пiвденний тип» у наших пiвнiчноєвропейських державах.
17.07.1942, вечiр
«Вовк-перевертень»
..шеф ще раз торкнувся проблеми доставки продовольства з України. Доки становище з транспортом не полiпшиться i не буде можливостi вивозити з України у великих обсягах сiльськогосподарську продукцiю, найiдеальнiшим i найпростiшим транспортним засобом слiд вважати вiдпускника i давати йому з собою для родичiв стiльки продуктiв, скiльки вiн зможе донести.
22.07.1942, вечiр
«Вовк-перевертень»
...Рейхсляйтер Борман почав дiлитися враженнями, одержаними пiд час спiльної з професором Брандтом поїздки українськими колгоспами, розташованими неподалiк ставки, i завiв мову про населення України. Вiн пiдкреслив, що зовнiшнiсть тутешнiх дiтей не обiцяє з'яви у них в майбутньому плоских слов'янських рис обличчя. Як i в бiльшостi людей схiднобалтiйського типу, в них свiтле волосся i блакитнi очi, щоки у них пухленькi, форми заокругленi, i вони справдi вельми симпатичнi. Порiвняно з ними нашi дiти, що в переважнiй бiльшостi належать до нордичної раси, схожi на лошат –– такi ж незграбнi, i здається, що в них худi довгi ноги i видовженi тiла, кутастi голови. А коли дивишся на українських дiтей, то навiть важко собi уявити, що час сплющить їхнi круглi обличчя i зробить грубими їхнi риси. В рештi ж, як пiдкреслив рейхсляйтер, за час своєї поїздки вiн бачив, щоправда, мало мужчин, зате неймовiрно багато дiтей.
Така маса дiтей одного разу може завдати нам чимало клопотiв: адже цi дiти належать расi, вихованiй так, що може витримати набагато суворiшi випробування, нiж наш народ. Вiн не бачив жодної людини в окулярах, у дуже багатьох чудовi зуби, вони гарно вгодованi i, мабуть, зберiгають чудове здоров'я до глибокої старостi.
Пiд впливом надзвичайно важких умов, в яких цi люди жили протягом багатьох столiть, вiдбувся природний i дуже прискiпливий вiдбiр. Будь-хто з нас пiсля склянки сирої води заслабне. А цi люди живуть у брудi, серед нечистот, п’ють якусь жахливу воду iз своїх криниць та рiчок i нiчим не хворiють. Ми вимушенi щовечора ковтати атербiн, щоб не захворiти на малярiю, а цих росiян, чи так званих українцiв, не бере нi малярiя, нi черевний тиф, хоча їхнi оселi кишма кишать вошами. I якщо пiд орудою нiмецької адмiнiстрацiї цей народ житиме в повнiй безпецi i стане ще життєстiйкiшим, то це не лише не в наших iнтересах, а, навпаки, рiст чисельностi цих росiян, чи так званих українцiв, не в такi вже й вiддаленнi часи може становити для нас загрозу. Ми зацiкавленi в тому, щоб цi росiяни, чи так званi українцi, не надто сильно розмножувалися: адже ми маємо намiр домогтися того, щоб одного чудового дня усi цi ранiше російськi землi були повнiстю заселенi нiмцями.
Шеф у зв’язку з цим зауважив, що зовсiм недавно в одному з трактатiв вiн зустрiв пропозицiю заборонити поширення i використання протизаплiдних засобiв на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях. I якщо який-небудь йолоп справдi надумає здiйснити щось подiбне на практицi, вiн особисто розстрiляє його. Беручи до уваги, скiльки там у кожнiй сiм'ї дiтей, нам буде тiльки пiд руку, якщо їхнi дiвчата й жiнки якомога бiльше використовуватимуть протизаплiднi засоби. Треба не лише дозволити необмежену торгiвлю ними, а й всiляко заохочувати її, оскiльки ми жодним чином не зацiкавленi в ростi мiсцевого населення...
...У цiй ситуацiї було б величезною дурницею проводити на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях диспансеризацiю на нiмецький кшталт. Навiть мови не може бути про вакцинацiю мiсцевих жителiв та iншi подiбнi заходи по змiцненню їхнього здоров'я. В їхнiх головах треба знищити навiть думку про це. I з чистим серцем усiляко сприяти поширенню серед них забобонних уявлень про те, що усi цi щеплення та iншi подiбнi речi вкрай небезпечнi.
Надзвичайно важливо також уважно стежити за тим, щоб якимось чином не пробудити в мiсцевому населеннi почуття власної гiдностi. Тут треба бути особливо обережним: адже якраз його повна вiдсутнiсть є однiєю з головних передумов нашої роботи. З огляду на це нi в якому разi не можна надавати мiсцевому населенню права на одержання вищої освiти. Якщо ми допустимося такої помилки, то самi ж виростимо тих, хто боротиметься проти нашої влади. Хай у них будуть школи, i якщо вони забажають їх вiдвiдувати, хай за це платять. Але максимум, чого їх слiд навчити, –– це розрiзняти дорожнi знаки. Уроки географiї повиннi зводитися до того, щоб примусити їх запам'ятати: столиця рейху –– Берлiн i кожен з них бодай раз у життi має там побувати. Крiм цього, цiлком достатньо буде навчити туземцiв, наприклад, українцiв, трохи читати й писати по-нiмецьки, а такi предмети, як арфметика i т. iн., у цих школах нi до чого.
Коли заходить мова про вiдкриття шкiл мiсцевого населення, нiколи не слiд забувати, що на зайнятих нашими вiйськами схiдних землях треба застосовувати тi ж методи, якi англiйцi використовували в своїх колонiях. I весь цей галас довкола просвiтницької роботи, викликаний появою там попiв з рейху, просто цiлковитий iдiотизм. Генерал Йодль абсолютно правий, коли висловлює невдоволення з приводу плаката українською мовою, в якому йдеться про заборону ходити залiзничною колiєю. Якщо один або навiть декiлька туземцiв потраплять пiд поїзд, нас це анiскiльки не повинно хвилювати.
I якщо вiн виступає за те, щоб у школах туземцi вивчали нiмецьку мову, то виключно тому, що знання мови є однiєю з необхiдних передумов запровадження там нашого панування. В iншому разi будь-який туземець зможе вiдмовитися виконувати розпорядження нiмецької влади, пояснюючи це тим, що вiн, мовляв, «не зрозумiв». З тiєї ж причини у школах треба навчати не тамтешньому алфавiту, а нормальному шрифту. I найбiльшою нашою помилкою буде надмiрна турбота про мiсцеве населення.
Джерело:
Генрi Пікер. ЗАСТІЛЬНІ РОЗМОВИ ГІТЛЕРА
Опубліковано в журналі «Дніпро», 1977, N 3/4, с. 136 - 141. Публікація є фрагментами з однойменної книги того ж автора, виданої у Смолєнську в 1993 році.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта