Міжвідомчу комісію з питань біологічної та генетичної безпеки створено при Раді національної безпеки та оборони України. По суті, нова комісія має розпочати роботу з «чистого аркуша» й вирішувати цілий комплекс проблем, пов’язаних зі світовою революцією в галузі генетичної інженерії та біотехнологій. Аналізувати виконання наукових програм в Україні та можливі загрози біобезпеці. Узагальнювати відповідний міжнародний досвід державної політики та вдосконалювати нормативно-правову базу. І на цій основі розробляти й вносити пропозиції з визначення в цій сфері національних інтересів України. До нової комісії, а її глава і персональний склад були затверджені Президентом, увійшли представники Національної академії наук, Ради національної безпеки, центральних органів виконавчої влади, відомі в країні вчені: біологи, медики, фармацевти, гігієністи, екологи. Серед основних об’єктів уваги комісії — трансгенні організми, клітинна терапія та небезпека біотероризму. Главою Міжвідомчої комісії призначений радник Президента України, академік НАНУ Володимир Семиноженко.
Врожаї трансгенних рослин (їх ще називають геномодифіковані, або ГМ-рослини), тобто рослин із чужорідними генами, збирають уже з-понад 60 мільйонів гектарів, проте суперечки з приводу ГМ-продуктів не припиняються.
Наукове співтовариство не дає нині однозначної відповіді на запитання, що ж таке ГМ-рослини — «їжа Франкенштейна» чи спасіння людства від голоду?
З одного боку, деякі вчені не бачать підстав для заборони продажу ГМ-продуктів, оскільки не мають у своєму розпорядженні стовідсоткових доказів їхньої шкоди здоров’ю людини. А з іншого, частина з них визнає, що подальше поширення трансгенних рослин здатне викликати непередбачені та необоротні наслідки для навколишнього середовища і всього живого. Як казав один відомий біолог, який намагався переконати владу часів СРСР фінансувати генетичні дослідження: «Що таке атомна бомба? Вона розпадається. Що таке біологічна зброя? Вона розмножується».
Отже, що ж наука знає та чого не знає сьогодні з приводу яблука розбрату — ГМ-продуктів? Перше запитання: чи небезпечно людині вживати їх у їжу?
Щодо того «тут і нині», то представлені на світовому ринку продукти начебто не токсичні й, очевидно, мають таку саму харчову цінність і канцерогенність, що й звичайна їжа. А от щодо віддалених наслідків тривалого вживання ГМ-продуктів у їжу переконливих аргументів немає.
Друге запитання: чи вплинуть ГМ-культури на навколишнє середовище?
Цілком можливо. Відомо, що деякі з них отруйні не лише для «своїх» шкідників, а й для інших комах. Зміна чисельності одних видів може призвести до зміни чисельності інших. До того ж комахи-шкідники, найшвидше, еволюціонуватимуть перед загрозою вимирання, як еволюціонували, приміром, патогенні мікроби після появи антибіотиків. Не виключено також, що ГМ-рослини можуть поступово впливати на склад і кількість грунтових бактерій і тварин, які проживають у регіоні.
Чи можуть гени з ГМ-рослин перейти до інших рослин, мікробів чи вірусів?
Так, можуть. Поділ різноманітних посівів навіть кілометровою буферною зоною не перешкоджає випадковому перехресному запиленню. Так, зафіксовано, що гени від ГМ-кукурудзи самовільно передаються звичайній. Не виключено, що передача генів може призвести й до появи супербур’янів і супершкідників. Теоретично також можливо, що впроваджені в ГМ-рослини гени вірусів рекомбінуватимуть із генами вірусів, що викликають захворювання. А якщо врахувати, що в США вже з’явилися перші так звані фармацевтичні врожаї ГМ-кукурудзи, зерна якої продукують вакцини та ліки, а в планах — рослини, що виробляють різноманітні хімічні речовини, неясностей стане ще більше. Тому потрібні подальші дослідження.
У чому головна небезпека ГМ-організмів? Можна закрити атомну станцію, припинити використовувати ДДТ, але не можна повернути біологічний час, коли нової форми життя ще не було. Не можна повернути її назад з біоценозу, оскільки вона починає розмножуватися за своїми непередбаченими біологічними законами у складній екосистемі.
Здоров’я в борг — чи потрібно віддавати борги?
Звичайно, масштаби використання клітинної терапії порівняно з поширенням ГМ-рослин незрівнянно менші. До того ж у пацієнта є вибір — скористатися цим методом лікування, який ще не вийшов із періоду клінічних випробувань, чи ні. Та суперечки тут не менш гострі. На кону, як і у випадку з ГМ-продуктами, — одна з базових потреб людини. Це здоров’я і саме життя.
Клітинна терапія показана при лікуванні хвороб, пов’язаних із необоротним ушкодженням тканин. У разі потреби під шкіру чи прямо у вену вводять так звані стовбурові клітини — свого роду «золотий запас» нашого організму, — які можуть перетворюватися на будь-які інші клітини організму, «ремонтуючи» чи замінюючи загиблі.
Є два основних джерела стовбурових клітин — донор і сам пацієнт. Під донором звичайно мають на увазі людський ембріон, що перебуває на ранніх стадіях розвитку, клітинки якого запрограмовані природою на те, щоб дати початок тканинам і органам дорослого організму. Вони заряджені енергією росту, яку пацієнт немов бере в борг. Проте все-таки існує небезпека, що пересадка ембріональних стовбурових клітин може викликати небажані наслідки, наприклад, інфікувати клітини хазяїна, викликати утворення пухлин, алергічні прояви чи реакцію відторгнення.
Може, зручніше та етичніше використовувати стовбурові клітини самого пацієнта, що впродовж усього життя зберігаються в деяких органах, наприклад, у кістковому мозку? Тут є свої складнощі. У дорослої людини їх мало і вони менш універсальні, тому з цими клітинами потрібно працювати: впливати особливими речовинами, щоб «підштовхнути» до потрібного перетворення, а потім розмножувати на живильному середовищі. Як ці маніпуляції відбиваються на клітинах, теж до кінця невідомо, визнають учені.
І хоча відомо чимало прикладів лікування окремих пацієнтів, а також позитивна статистика щодо деяких захворювань, не існує поки що жодного методу, для якого визначені ефективність, відтворення, безпека, показання, протипоказання, прогноз і т.п., тобто все, що має бути в медичній практиці.
Незрозуміло також, як поведуться пересаджені клітини через роки. Вчені не можуть похвалитися, що повністю розуміють те, що саме відбувається при цьому й у самій стовбуровій клітині, і в організмі пацієнта.
То що це таке? Чергова ілюзія людства, ніби за гроші можна купити здоров’я? Або все-таки одна з головних надій масової біомедицини ХХІ століття? Відповідь можуть дати тільки подальші дослідження.
Біотехнології: і розвивати, і контролювати
— Володимире Петровичу, чому міжвідомчу комісію створено саме при Раді національної безпеки та оборони? — запитую голову комісії академіка В.Семиноженка.
— По-перше, біологічна й генетична безпека є складовою частиною національної безпеки держави. А по-друге, надто вже сильно запущена в нас ця проблема! Немає, приміром, жодного закону, який регламентував би діяльність у сфері розробок і використання ГМ-продуктів на всіх рівнях. Немає порядку й в галузі застосування клітинної терапії.
За такої ситуації потрібна комісія, яка могла б із залученням експертів максимально критично оцінювати стан справ в Україні, створити систему оперативного інформування влади в цій сфері, зокрема, альтернативною, не відомчою інформацією, готувати свої пропозиції та виносити їх безпосередньо на Раду національної безпеки та оборони.
Комісія стане таким собі штабом, який для забезпечення своєї роботи в міру необхідності користуватиметься можливостями й уряду, і міністерств, і секретаріату Ради безпеки. Для необхідних досліджень і розробок ми маємо намір також ініціювати нові державні науково-технічні програми.
— На який міжнародний досвід спиратиметеся? Щодо тих самих ГМ-рослин у різних країн іноді діаметрально протилежні думки...
— Ми уважно будемо стежити за ситуацією в різних державах, аналізувати досвід, напрацьований країнами Європи, зокрема, Росією та Білорусією, які просунулися в цьому питанні набагато далі за Україну. Прийнявши у вересні 2003 року закон про приєднання до Картахенського протоколу про біологічну безпеку та біологічне розмаїття, наша країна вже стала на шлях співробітництва з аналогічними міжнародними організаціями та структурами. Цей протокол став першим міжнародним документом з поводження з ГМО, що грунтується на принципі обережності.
— Чи ростуть нині ГМ-рослини на наших чорноземах?
— Україна не значиться лідером ні серед країн-розроблювачів, ні серед споживачів ГМО. Проте деякі рослини — ГМ-зернові та ГМ-картопля — потрапили до нас ще 1997 року. Їх ввезли «для проведення випробувань», коли в країні ще не існувало для цього жодних нормативних документів. Нині складно сказати, скільки і яких саме модифікованих культур безконтрольно осіло та розмножилося на наших полях і городах. Якщо за часів СРСР існував реєстр дозволених до вирощування сортів сільськогосподарських культур, то нині кожний може вирощувати все що завгодно. У нас дотепер немає закону, який забороняє чи регулює вирощування ГМ-рослин. Наша країна була й залишається цілком прозорою для імпорту ГМО.
— А продаються ГМ-продукти в наших гастрономах?
— Так, продаються, хоча споживач найчастіше цього й не підозрює! Зокрема, Україна імпортує великі обсяги сої, що входить до рецептури багатьох продуктів: ковбас, шинки, фаршу, консервів, хлібобулочних виробів, цукерок, шоколаду, кондитерських виробів. Без соєвої олії не обходиться виготовлення сирів і кисломолочних продуктів. Активно рекламують для здорового харчування соєві відбивні. Ця культура активно використовується навіть у дитячому харчуванні! Тим часом, 70% виробленої у світі сої генетично модифіковано. Яка соя — звичайна або модифікована — входить до складу всіх цих продуктів на полицях наших гастрономів? Невідомо.
Людина повинна мати право на достовірну інформацію про плюси і мінуси того чи іншого ГМ-продукта, щоб самому вирішити, хоче вона споживати генетично змінені продукти чи ні. Відповідно, на упаковці продукції, що містить ГМ-складові, обов’язково має стояти належне маркірування.
З урахуванням усіх цих реалій серед перших дій комісії став збір і аналіз інформації про поширення ГМ-продуктів в Україні та чистоту посівів на різних територіях. З’ясувати це важливо не лише з погляду біобезпеки, а й експорту нашої сільгосппродукції, який пов’язуватиметься з необхідністю сертифікованого аналізу.
— Трансгенні рослини практично не відрізняються ні на вигляд, ні на смак, ні на запах від звичайних, тому для діагностики ГМО потрібен досить складний і дорогий молекулярно-біологічний аналіз. Чи існує нині в Україні відповідна лабораторна база?
— Кілька лабораторій у принципі могли б уже нині здійснювати необхідні аналізи, але їхні результати не визнає світове співтовариство, оскільки ці лабораторії не атестовані відповідно до міжнародних стандартів. До того ж у нас немає жодної затвердженої Мінздоров’ям методики з перевірки ГМ-організмів. Моя думка — систему маркірування слід поставити на потік, створивши мережу спеціальних сертифікованих лабораторій, як державних, так і приватних.
— Чи ведуть нині в Україні дослідження в галузі генної інженерії та біотехнологій?
— Ведуть. Однак це лише невеличкі наукові острівці, розосереджені в інститутах і вузах переважно Києва та Одеси. Цілісної програми з нових біотехнологій не існує. Парадокс полягає в тому, що формально ні дозволу, ні заборони на проведення будь-яких досліджень у цій сфері науки в нас немає, але практично немає і сучасних умов для їхнього проведення. Виходячи із того, що сьогодні перше місце в економіці, науці та освіті повинні займати питання, пов’язані з біотехнологіями, ми маємо вирішувати двоєдине завдання. Це стимулювання даної науки й водночас серйозний контроль над її результатами.
— Що ж, на ваш погляд, потрібно здійснити для контролю над застосуванням клітинної терапії в нашій країні? Чи піде Україна слідом за Великобританією і дозволить клонувати ембріони для медичних досліджень?
— Сьогодні дедалі більше й більше вчених доходять висновку, що потрібно проводити системні дослідження з використання ембріональних стовбурових клітин для лікування людей.
Особливу тривогу викликає комерціалізація клітинної терапії та відсутність належного контролю за процесами застосування незареєстрованних клітинних препаратів, до складу яких входять живі клітини. Я не бачу морального виправдання такій практиці. По суті, відбувається впровадження в організм пацієнта чужої спадковості без чіткого розуміння процесів взаємодії організму людини з привнесеною ззовні клітиною. Дедалі частіше в пресі з’являються публікації про лікування з використанням стовбурових клітин, а також про вивезення їх за кордон у комерційних цілях.
На мій погляд, лікування хворих із застосуванням клітинної терапії припустимо лише після серйозних фундаментальних досліджень. Крім цього, необхідно створити ефективну систему контролю на всіх стадіях процесу: починаючи з наукових досліджень і до лікування конкретного хворого.
А що ж до клонування... На цю проблему можна подивитися як з етичного, так і стратегічного боку — володіння технологіями третього тисячоліття надає величезну перевагу країнам, де вони дозволені. Нині клонування в терапевтичних цілях уже здійснюється в США, Японії, Швеції, Південній Кореї та інших розвинених країнах. Ні для кого не секрет, що така перспективна галузь науки не обмежиться виключно терапевтичними цілями. Тут необхідний системний підхід.
Нинішнє законодавство України в частині клонування досить розмите. «...И не то чтобы «да», и не то чтобы «нет»... Нині у Верховній Раді знаходяться законопроект «Про заборону репродуктивного клонування людини» і нова редакція Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», яка теж забороняє клонування людини. Проте, на мій погляд, робота зі стовбуровими клітинами — це теж елемент «терапевтичного клонування», тому тут ми повинні сім разів відміряти, перед тим, як один раз відрізати. Це поле для спільної діяльності нашої комісії, Верховної Ради, провідних учених, юристів і всіх зацікавлених осіб.
— З чого комісія розпочне свою роботу?
— Роботу вже розпочали! Комісія розробила та подала на розгляд уряду проект першої державної програми з біологічної та генетичної безпеки, що розрахована на два найближчих роки. Для початку нам потрібно «залатати діри». Ми плануємо організувати чотири робочі групи з таких напрямів: ГМ-продукти, законодавча й нормативна база, клітинна терапія та хімічна безпека. А також створити Державний центр біологічної та генетичної безпеки України. Розраховуємо, що восени нинішнього року ВР України прийме Закон «Про біологічну безпеку України».
— Володимире Петровичу, що особисто вам здається найтривожнішим відносно біобезпеки в Україні?
— Дуже повільне усвідомлення нашим суспільством надзвичайної важливості цієї проблеми. Нові біотехнології мають розглядатися як науковий пріоритет номер один і сконцентрувати на собі максимальні корпоративні кошти. Та ми найчастіше мислимо категоріями індустріального століття, що вже відійшло в минуле...
Останні відкриття в галузі генетики та біотехнологій викликали в суспільстві невиправдану, на мою думку, ейфорію. Якщо раніше реклама практично не вторгалася в науку, то нині вона освоїла цю нову для неї сферу й представляє її нинішні досягнення як товар. Усе на продаж! Достоїнства товару при цьому перебільшуються, а недоліки замовчуються. У результаті згодом можуть проявитися настільки серйозні ефекти, що для їхнього виправлення можуть знадобитися величезні зусилля і кошти.
Людський організм — це унікальний неповторний генетичний феномен, який ніколи не повторюється. Якщо добавляти цій неповторності штучним чином додаткові свободи, то надалі завданням держави може стати боротьба з наслідками невиправданих експериментів, а не вдосконалювання життя.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Джин із генетичної пляшки
Світ:
Міжвідомчу комісію з питань біологічної та генетичної безпеки створено при Раді національної безпеки та оборони України. По суті, нова комісія має розпочати роботу з «чистого аркуша» й вирішувати цілий комплекс проблем, пов’язаних зі світовою революцією в галузі генетичної інженерії та біотехнологій. Аналізувати виконання наукових програм в Україні та можливі загрози біобезпеці. Узагальнювати відповідний міжнародний досвід державної політики та вдосконалювати нормативно-правову базу. І на цій основі розробляти й вносити пропозиції з визначення в цій сфері національних інтересів України. До нової комісії, а її глава і персональний склад були затверджені Президентом, увійшли представники Національної академії наук, Ради національної безпеки, центральних органів виконавчої влади, відомі в країні вчені: біологи, медики, фармацевти, гігієністи, екологи. Серед основних об’єктів уваги комісії — трансгенні організми, клітинна терапія та небезпека біотероризму. Главою Міжвідомчої комісії призначений радник Президента України, академік НАНУ Володимир Семиноженко.
04092004a.jpg
ГМ-продукти — яблуко розбрату
Врожаї трансгенних рослин (їх ще називають геномодифіковані, або ГМ-рослини), тобто рослин із чужорідними генами, збирають уже з-понад 60 мільйонів гектарів, проте суперечки з приводу ГМ-продуктів не припиняються.
Наукове співтовариство не дає нині однозначної відповіді на запитання, що ж таке ГМ-рослини — «їжа Франкенштейна» чи спасіння людства від голоду?
З одного боку, деякі вчені не бачать підстав для заборони продажу ГМ-продуктів, оскільки не мають у своєму розпорядженні стовідсоткових доказів їхньої шкоди здоров’ю людини. А з іншого, частина з них визнає, що подальше поширення трансгенних рослин здатне викликати непередбачені та необоротні наслідки для навколишнього середовища і всього живого. Як казав один відомий біолог, який намагався переконати владу часів СРСР фінансувати генетичні дослідження: «Що таке атомна бомба? Вона розпадається. Що таке біологічна зброя? Вона розмножується».
Отже, що ж наука знає та чого не знає сьогодні з приводу яблука розбрату — ГМ-продуктів? Перше запитання: чи небезпечно людині вживати їх у їжу?
Щодо того «тут і нині», то представлені на світовому ринку продукти начебто не токсичні й, очевидно, мають таку саму харчову цінність і канцерогенність, що й звичайна їжа. А от щодо віддалених наслідків тривалого вживання ГМ-продуктів у їжу переконливих аргументів немає.
Друге запитання: чи вплинуть ГМ-культури на навколишнє середовище?
Цілком можливо. Відомо, що деякі з них отруйні не лише для «своїх» шкідників, а й для інших комах. Зміна чисельності одних видів може призвести до зміни чисельності інших. До того ж комахи-шкідники, найшвидше, еволюціонуватимуть перед загрозою вимирання, як еволюціонували, приміром, патогенні мікроби після появи антибіотиків. Не виключено також, що ГМ-рослини можуть поступово впливати на склад і кількість грунтових бактерій і тварин, які проживають у регіоні.
Чи можуть гени з ГМ-рослин перейти до інших рослин, мікробів чи вірусів?
Так, можуть. Поділ різноманітних посівів навіть кілометровою буферною зоною не перешкоджає випадковому перехресному запиленню. Так, зафіксовано, що гени від ГМ-кукурудзи самовільно передаються звичайній. Не виключено, що передача генів може призвести й до появи супербур’янів і супершкідників. Теоретично також можливо, що впроваджені в ГМ-рослини гени вірусів рекомбінуватимуть із генами вірусів, що викликають захворювання. А якщо врахувати, що в США вже з’явилися перші так звані фармацевтичні врожаї ГМ-кукурудзи, зерна якої продукують вакцини та ліки, а в планах — рослини, що виробляють різноманітні хімічні речовини, неясностей стане ще більше. Тому потрібні подальші дослідження.
У чому головна небезпека ГМ-організмів? Можна закрити атомну станцію, припинити використовувати ДДТ, але не можна повернути біологічний час, коли нової форми життя ще не було. Не можна повернути її назад з біоценозу, оскільки вона починає розмножуватися за своїми непередбаченими біологічними законами у складній екосистемі.
Здоров’я в борг — чи потрібно віддавати борги?
Звичайно, масштаби використання клітинної терапії порівняно з поширенням ГМ-рослин незрівнянно менші. До того ж у пацієнта є вибір — скористатися цим методом лікування, який ще не вийшов із періоду клінічних випробувань, чи ні. Та суперечки тут не менш гострі. На кону, як і у випадку з ГМ-продуктами, — одна з базових потреб людини. Це здоров’я і саме життя.
Клітинна терапія показана при лікуванні хвороб, пов’язаних із необоротним ушкодженням тканин. У разі потреби під шкіру чи прямо у вену вводять так звані стовбурові клітини — свого роду «золотий запас» нашого організму, — які можуть перетворюватися на будь-які інші клітини організму, «ремонтуючи» чи замінюючи загиблі.
Є два основних джерела стовбурових клітин — донор і сам пацієнт. Під донором звичайно мають на увазі людський ембріон, що перебуває на ранніх стадіях розвитку, клітинки якого запрограмовані природою на те, щоб дати початок тканинам і органам дорослого організму. Вони заряджені енергією росту, яку пацієнт немов бере в борг. Проте все-таки існує небезпека, що пересадка ембріональних стовбурових клітин може викликати небажані наслідки, наприклад, інфікувати клітини хазяїна, викликати утворення пухлин, алергічні прояви чи реакцію відторгнення.
Може, зручніше та етичніше використовувати стовбурові клітини самого пацієнта, що впродовж усього життя зберігаються в деяких органах, наприклад, у кістковому мозку? Тут є свої складнощі. У дорослої людини їх мало і вони менш універсальні, тому з цими клітинами потрібно працювати: впливати особливими речовинами, щоб «підштовхнути» до потрібного перетворення, а потім розмножувати на живильному середовищі. Як ці маніпуляції відбиваються на клітинах, теж до кінця невідомо, визнають учені.
І хоча відомо чимало прикладів лікування окремих пацієнтів, а також позитивна статистика щодо деяких захворювань, не існує поки що жодного методу, для якого визначені ефективність, відтворення, безпека, показання, протипоказання, прогноз і т.п., тобто все, що має бути в медичній практиці.
Незрозуміло також, як поведуться пересаджені клітини через роки. Вчені не можуть похвалитися, що повністю розуміють те, що саме відбувається при цьому й у самій стовбуровій клітині, і в організмі пацієнта.
То що це таке? Чергова ілюзія людства, ніби за гроші можна купити здоров’я? Або все-таки одна з головних надій масової біомедицини ХХІ століття? Відповідь можуть дати тільки подальші дослідження.
Біотехнології: і розвивати, і контролювати
— Володимире Петровичу, чому міжвідомчу комісію створено саме при Раді національної безпеки та оборони? — запитую голову комісії академіка В.Семиноженка.
— По-перше, біологічна й генетична безпека є складовою частиною національної безпеки держави. А по-друге, надто вже сильно запущена в нас ця проблема! Немає, приміром, жодного закону, який регламентував би діяльність у сфері розробок і використання ГМ-продуктів на всіх рівнях. Немає порядку й в галузі застосування клітинної терапії.
За такої ситуації потрібна комісія, яка могла б із залученням експертів максимально критично оцінювати стан справ в Україні, створити систему оперативного інформування влади в цій сфері, зокрема, альтернативною, не відомчою інформацією, готувати свої пропозиції та виносити їх безпосередньо на Раду національної безпеки та оборони.
Комісія стане таким собі штабом, який для забезпечення своєї роботи в міру необхідності користуватиметься можливостями й уряду, і міністерств, і секретаріату Ради безпеки. Для необхідних досліджень і розробок ми маємо намір також ініціювати нові державні науково-технічні програми.
— На який міжнародний досвід спиратиметеся? Щодо тих самих ГМ-рослин у різних країн іноді діаметрально протилежні думки...
— Ми уважно будемо стежити за ситуацією в різних державах, аналізувати досвід, напрацьований країнами Європи, зокрема, Росією та Білорусією, які просунулися в цьому питанні набагато далі за Україну. Прийнявши у вересні 2003 року закон про приєднання до Картахенського протоколу про біологічну безпеку та біологічне розмаїття, наша країна вже стала на шлях співробітництва з аналогічними міжнародними організаціями та структурами. Цей протокол став першим міжнародним документом з поводження з ГМО, що грунтується на принципі обережності.
— Чи ростуть нині ГМ-рослини на наших чорноземах?
— Україна не значиться лідером ні серед країн-розроблювачів, ні серед споживачів ГМО. Проте деякі рослини — ГМ-зернові та ГМ-картопля — потрапили до нас ще 1997 року. Їх ввезли «для проведення випробувань», коли в країні ще не існувало для цього жодних нормативних документів. Нині складно сказати, скільки і яких саме модифікованих культур безконтрольно осіло та розмножилося на наших полях і городах. Якщо за часів СРСР існував реєстр дозволених до вирощування сортів сільськогосподарських культур, то нині кожний може вирощувати все що завгодно. У нас дотепер немає закону, який забороняє чи регулює вирощування ГМ-рослин. Наша країна була й залишається цілком прозорою для імпорту ГМО.
— А продаються ГМ-продукти в наших гастрономах?
— Так, продаються, хоча споживач найчастіше цього й не підозрює! Зокрема, Україна імпортує великі обсяги сої, що входить до рецептури багатьох продуктів: ковбас, шинки, фаршу, консервів, хлібобулочних виробів, цукерок, шоколаду, кондитерських виробів. Без соєвої олії не обходиться виготовлення сирів і кисломолочних продуктів. Активно рекламують для здорового харчування соєві відбивні. Ця культура активно використовується навіть у дитячому харчуванні! Тим часом, 70% виробленої у світі сої генетично модифіковано. Яка соя — звичайна або модифікована — входить до складу всіх цих продуктів на полицях наших гастрономів? Невідомо.
Людина повинна мати право на достовірну інформацію про плюси і мінуси того чи іншого ГМ-продукта, щоб самому вирішити, хоче вона споживати генетично змінені продукти чи ні. Відповідно, на упаковці продукції, що містить ГМ-складові, обов’язково має стояти належне маркірування.
З урахуванням усіх цих реалій серед перших дій комісії став збір і аналіз інформації про поширення ГМ-продуктів в Україні та чистоту посівів на різних територіях. З’ясувати це важливо не лише з погляду біобезпеки, а й експорту нашої сільгосппродукції, який пов’язуватиметься з необхідністю сертифікованого аналізу.
— Трансгенні рослини практично не відрізняються ні на вигляд, ні на смак, ні на запах від звичайних, тому для діагностики ГМО потрібен досить складний і дорогий молекулярно-біологічний аналіз. Чи існує нині в Україні відповідна лабораторна база?
— Кілька лабораторій у принципі могли б уже нині здійснювати необхідні аналізи, але їхні результати не визнає світове співтовариство, оскільки ці лабораторії не атестовані відповідно до міжнародних стандартів. До того ж у нас немає жодної затвердженої Мінздоров’ям методики з перевірки ГМ-організмів. Моя думка — систему маркірування слід поставити на потік, створивши мережу спеціальних сертифікованих лабораторій, як державних, так і приватних.
— Чи ведуть нині в Україні дослідження в галузі генної інженерії та біотехнологій?
— Ведуть. Однак це лише невеличкі наукові острівці, розосереджені в інститутах і вузах переважно Києва та Одеси. Цілісної програми з нових біотехнологій не існує. Парадокс полягає в тому, що формально ні дозволу, ні заборони на проведення будь-яких досліджень у цій сфері науки в нас немає, але практично немає і сучасних умов для їхнього проведення. Виходячи із того, що сьогодні перше місце в економіці, науці та освіті повинні займати питання, пов’язані з біотехнологіями, ми маємо вирішувати двоєдине завдання. Це стимулювання даної науки й водночас серйозний контроль над її результатами.
— Що ж, на ваш погляд, потрібно здійснити для контролю над застосуванням клітинної терапії в нашій країні? Чи піде Україна слідом за Великобританією і дозволить клонувати ембріони для медичних досліджень?
— Сьогодні дедалі більше й більше вчених доходять висновку, що потрібно проводити системні дослідження з використання ембріональних стовбурових клітин для лікування людей.
Особливу тривогу викликає комерціалізація клітинної терапії та відсутність належного контролю за процесами застосування незареєстрованних клітинних препаратів, до складу яких входять живі клітини. Я не бачу морального виправдання такій практиці. По суті, відбувається впровадження в організм пацієнта чужої спадковості без чіткого розуміння процесів взаємодії організму людини з привнесеною ззовні клітиною. Дедалі частіше в пресі з’являються публікації про лікування з використанням стовбурових клітин, а також про вивезення їх за кордон у комерційних цілях.
На мій погляд, лікування хворих із застосуванням клітинної терапії припустимо лише після серйозних фундаментальних досліджень. Крім цього, необхідно створити ефективну систему контролю на всіх стадіях процесу: починаючи з наукових досліджень і до лікування конкретного хворого.
А що ж до клонування... На цю проблему можна подивитися як з етичного, так і стратегічного боку — володіння технологіями третього тисячоліття надає величезну перевагу країнам, де вони дозволені. Нині клонування в терапевтичних цілях уже здійснюється в США, Японії, Швеції, Південній Кореї та інших розвинених країнах. Ні для кого не секрет, що така перспективна галузь науки не обмежиться виключно терапевтичними цілями. Тут необхідний системний підхід.
Нинішнє законодавство України в частині клонування досить розмите. «...И не то чтобы «да», и не то чтобы «нет»... Нині у Верховній Раді знаходяться законопроект «Про заборону репродуктивного клонування людини» і нова редакція Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», яка теж забороняє клонування людини. Проте, на мій погляд, робота зі стовбуровими клітинами — це теж елемент «терапевтичного клонування», тому тут ми повинні сім разів відміряти, перед тим, як один раз відрізати. Це поле для спільної діяльності нашої комісії, Верховної Ради, провідних учених, юристів і всіх зацікавлених осіб.
— З чого комісія розпочне свою роботу?
— Роботу вже розпочали! Комісія розробила та подала на розгляд уряду проект першої державної програми з біологічної та генетичної безпеки, що розрахована на два найближчих роки. Для початку нам потрібно «залатати діри». Ми плануємо організувати чотири робочі групи з таких напрямів: ГМ-продукти, законодавча й нормативна база, клітинна терапія та хімічна безпека. А також створити Державний центр біологічної та генетичної безпеки України. Розраховуємо, що восени нинішнього року ВР України прийме Закон «Про біологічну безпеку України».
— Володимире Петровичу, що особисто вам здається найтривожнішим відносно біобезпеки в Україні?
— Дуже повільне усвідомлення нашим суспільством надзвичайної важливості цієї проблеми. Нові біотехнології мають розглядатися як науковий пріоритет номер один і сконцентрувати на собі максимальні корпоративні кошти. Та ми найчастіше мислимо категоріями індустріального століття, що вже відійшло в минуле...
Останні відкриття в галузі генетики та біотехнологій викликали в суспільстві невиправдану, на мою думку, ейфорію. Якщо раніше реклама практично не вторгалася в науку, то нині вона освоїла цю нову для неї сферу й представляє її нинішні досягнення як товар. Усе на продаж! Достоїнства товару при цьому перебільшуються, а недоліки замовчуються. У результаті згодом можуть проявитися настільки серйозні ефекти, що для їхнього виправлення можуть знадобитися величезні зусилля і кошти.
Людський організм — це унікальний неповторний генетичний феномен, який ніколи не повторюється. Якщо добавляти цій неповторності штучним чином додаткові свободи, то надалі завданням держави може стати боротьба з наслідками невиправданих експериментів, а не вдосконалювання життя.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта