Впевнена, що багато-хто здивується від поставленої у заголовку статті проблеми. Тим паче, що з високих урядових трибун часто звучить теза про відродження віри і духовності, як запоруки розвитку України. Проте, поряд з милозвучними деклараціями ми маємо і реальність, якої буде завдано по цій же духовності.
У владних деклараціях про відродження духовності практично немає місця для української мови, яку апологети лібералізму хочуть кинути на виживання у глибокому морі конкуренції з російською мовою. Правда, Президент України недавно заявив, що мова — це те, що нас ідентифікує як українців і для втрати суверенітету країни “не потрібно бомб”, а треба забрати у нації мову, традиції, історію і національну церкву, щоб вона зникла як держава. А у прийнятих змінах до державного бюджету на розвиток української мови записано 30 млн. грн. Проте, це зовсім ще не означає, що нова українська влада повертається обличчям до українців, незважаючи, що до цього її зобов’язують норми чинної Конституції. Хоч представники національно-демократичних сил в парламенті привітали зусилля Президента і урядовців в напрямку національного відродження щодо фінансування програми відтворення історично-культурної спадщини, розвитку української мови та української книги, однак одноголосно, заявили, що обсяги виділених коштів є недостатніми для формування в державі українського обличчя.
І вже вкрай дивним є те, що політики з національно-демократичного середовища мовчать з того приводу, що Президент України готує до оприлюднення указ „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”, який нині вже на виході після всіх узгоджень в Кабінеті Міністрів. В цьому указі зазначено, що Кабінет Міністрів має розробити і затвердити перелік пунктів, на території яких у роботі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при наданні інформації на запити громадян поряд з державною мовою застосовується російська або мова інших національностей України у місцях їх компактного проживання.
На перший погляд комусь можуть здатися такі норми демократичними. Однак, тут немає ніякої демократичності, бо за даними перепису населення 2001 року у всіх регіонах України, окрім Криму більшість мешканців рідною мовою назвали українську. Поява президентського указу „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України” створить ситуацію, що у Луганській, Донецькій, Харківській, Миколаївській, Херсонській областях до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування люди будуть звертатися, виключно російською мовою. З одного боку це утвердить мешканців тих регіонів, що українській державі можна не знати державної мови, а відтак вона є неперспективною.
З другого боку це підрізання крил усім, хто своїм прикладом доводить, що мова є перспективною, а відтак обмеження прав на працю українцям, бо, за старою звичкою, переважна більшість людей у вище названих областях демонстративно будуть звертися до влади російською, хоч це, як свідчить перепис зовсім не відповідатиме компактності проживання на цих території росіян. І осмислення цього феномену „наближення влади до народу” наводить на думку про горезвісні валуєвський циркуляр та емський указ. Ці акти та подальша політика СРСР перемішування націй привели до того, що на півдні, сході, та півночі України запанувала російська мова. На жаль, у часи незалежності ситуація на змінилася, а політика зневаги до мови продовжувалася. Особливо за президента Леоніда Кучми, коли його дружина щедро запрошувала у ці краї гастролерів-русифікаторів. Нинішній президент Віктор Ющенко вирішив перевершити свого попередника, але вже у правому полі — вже через укази продовжити московську колоніальну політику щодо знищення української мови як державної.
Його поплічники, так як секретар РНБО Петро Порошенко, чи віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко не знайшли нічого кращого як вдарити по українській мові із важкої артилерії. На одній із-прес-конференцій у Кабінеті Міністрів я запитала у Миколи Томенка, чи указ Президента „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України” не йде в розріз із Конституцією і законом про статус державних службовців? У відповідь почула банальну фразу, що влада хоче бути ближчою до народу і говорити з ним тією мовою, якою до неї звертаються. Микола Томенко твердить, що не можливо заставити старих бабусь в Луганську, Донецьку вивчити українську мову і щоб вони нею зверталися до органів влади. Вистачить елементарної культури, щоб не змушувати бабусь вивчити українську мову. Тим паче, що переважна більшість із них досконало її знає та розуміє. Однак, виникає запитання, як бути у випадку, коли молоді люди будуть звертатися до органів влади російською мовою і за національністю будуть українцями? Звичайно, що віце-прем’єр-міністр з гуманітарної політики не був готовий до такого запитання, а тому не дав на нього відповіді.
Звичайно, що таке просторікування віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань граничить із політико-правовим анахронізмом. Замість того, щоб при обласних державних адміністраціях півдня, сходу запровадити безплатні консультації для оформлення документів українською мовою, йде грубе і цинічне ігнорування з боку нової влади державної мови, що є зневагою з її боку до законів, за що нинішня влада критикувала стару.
Але як виявилося нові можновладці є прямими продовжувачами справи Леоніда Кучми і його команди. В 1999 році, коли Леонід Кучма балотувався на другий президентський термін, тодішнім міністром освіти та науки Василем Кременем був виданий циркуляр для вищих навчальних закладів, за яким студенти могли здавати екзамени російською мовою. Тоді національні демократи спромоглися заявити про порушення українського законодавства, а в нинішніх умов всі мовчать немов би стали німими.
Але чи можуть вони щось конкретного сказати? Коли під час виборчої кампанії я вимагала від голови НРУ Бориса Тарасюка пояснити, чому Віктор Ющенко на сході, півдні держави виступає російською мовою, його виручив із відповіддю заступник голови НРУ Лесь Танюк, заявивши: спочатку дайте виграти вибори, а потім будемо займатися мовою.
Нині з жалем доводиться констатувати, що не дуже поспішають нею займатися. Чи не тому, що й у Президента є своя філософія на тему мови. Нинішній Президент, ще будучи кандидатом в президенти, заявив мені після однієї з прес-конференцій: „ви знову з цією мовою”. Ці його слова були пов’язані з тим, що я зробила йому докір, чому він допомагає режимові проти якого бореться у русифікації, розповсюджуючи у Києві листівки російською мовою. Звичайно, що це дуже обурило кандидата в президенти і нині це обурення ліберал Віктор Ющенко вирішив втілити у вище згаданому указі.
А може Президент України так і не ознайомився із останнім переписом населення, де 68 відсотків населення назвали українську мову рідною. А в інформаційному просторі мають заледве 20 відсотків українськомовної продукції. Про це свого часу у відкритому листі до президента Леоніда Кучми писав член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко. Дуже хотілося б, що і нині призначений до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко нагадав це президентові Віктору Ющенку.
І тому фарисейством можна назвати слова Президента України, що з державного бюджету буде спрямовано 20 млн. грн. на формування програми «Українська книга» і цифри щодо упадку української книжки, коли з 59 книг, які видаються в українській державі, лише одна — українською мовою. Варто було б Президентові України поцікавитися як є із державною мовою в наших сусідів — поляків, росіян, румунів, угорців, словаків і чи державні мужі в цих країнах видають циркуляри про захист мов національних меншин. Навпаки, вони захищають свої державні мови. Виявляється, що поїздки Президента України до сусідів так його і нічого не навчили…
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Галина Левицька: Президент готує новий "Валуєвський циркуляр"
Світ:
І вже вкрай дивним є те, що політики з національно-демократичного середовища мовчать з того приводу, що Президент України готує до оприлюднення указ „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”, який нині вже на виході після всіх узгоджень в Кабінеті Міністрів. В цьому указі зазначено, що Кабінет Міністрів має розробити і затвердити перелік пунктів, на території яких у роботі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при наданні інформації на запити громадян поряд з державною мовою застосовується російська або мова інших національностей України у місцях їх компактного проживання.
На перший погляд комусь можуть здатися такі норми демократичними. Однак, тут немає ніякої демократичності, бо за даними перепису населення 2001 року у всіх регіонах України, окрім Криму більшість мешканців рідною мовою назвали українську. Поява президентського указу „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України” створить ситуацію, що у Луганській, Донецькій, Харківській, Миколаївській, Херсонській областях до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування люди будуть звертатися, виключно російською мовою. З одного боку це утвердить мешканців тих регіонів, що українській державі можна не знати державної мови, а відтак вона є неперспективною.
З другого боку це підрізання крил усім, хто своїм прикладом доводить, що мова є перспективною, а відтак обмеження прав на працю українцям, бо, за старою звичкою, переважна більшість людей у вище названих областях демонстративно будуть звертися до влади російською, хоч це, як свідчить перепис зовсім не відповідатиме компактності проживання на цих території росіян. І осмислення цього феномену „наближення влади до народу” наводить на думку про горезвісні валуєвський циркуляр та емський указ. Ці акти та подальша політика СРСР перемішування націй привели до того, що на півдні, сході, та півночі України запанувала російська мова. На жаль, у часи незалежності ситуація на змінилася, а політика зневаги до мови продовжувалася. Особливо за президента Леоніда Кучми, коли його дружина щедро запрошувала у ці краї гастролерів-русифікаторів. Нинішній президент Віктор Ющенко вирішив перевершити свого попередника, але вже у правому полі — вже через укази продовжити московську колоніальну політику щодо знищення української мови як державної.
Його поплічники, так як секретар РНБО Петро Порошенко, чи віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко не знайшли нічого кращого як вдарити по українській мові із важкої артилерії. На одній із-прес-конференцій у Кабінеті Міністрів я запитала у Миколи Томенка, чи указ Президента „Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України” не йде в розріз із Конституцією і законом про статус державних службовців? У відповідь почула банальну фразу, що влада хоче бути ближчою до народу і говорити з ним тією мовою, якою до неї звертаються. Микола Томенко твердить, що не можливо заставити старих бабусь в Луганську, Донецьку вивчити українську мову і щоб вони нею зверталися до органів влади. Вистачить елементарної культури, щоб не змушувати бабусь вивчити українську мову. Тим паче, що переважна більшість із них досконало її знає та розуміє. Однак, виникає запитання, як бути у випадку, коли молоді люди будуть звертатися до органів влади російською мовою і за національністю будуть українцями? Звичайно, що віце-прем’єр-міністр з гуманітарної політики не був готовий до такого запитання, а тому не дав на нього відповіді.
Звичайно, що таке просторікування віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань граничить із політико-правовим анахронізмом. Замість того, щоб при обласних державних адміністраціях півдня, сходу запровадити безплатні консультації для оформлення документів українською мовою, йде грубе і цинічне ігнорування з боку нової влади державної мови, що є зневагою з її боку до законів, за що нинішня влада критикувала стару.
Але як виявилося нові можновладці є прямими продовжувачами справи Леоніда Кучми і його команди. В 1999 році, коли Леонід Кучма балотувався на другий президентський термін, тодішнім міністром освіти та науки Василем Кременем був виданий циркуляр для вищих навчальних закладів, за яким студенти могли здавати екзамени російською мовою. Тоді національні демократи спромоглися заявити про порушення українського законодавства, а в нинішніх умов всі мовчать немов би стали німими.
Але чи можуть вони щось конкретного сказати? Коли під час виборчої кампанії я вимагала від голови НРУ Бориса Тарасюка пояснити, чому Віктор Ющенко на сході, півдні держави виступає російською мовою, його виручив із відповіддю заступник голови НРУ Лесь Танюк, заявивши: спочатку дайте виграти вибори, а потім будемо займатися мовою.
Нині з жалем доводиться констатувати, що не дуже поспішають нею займатися. Чи не тому, що й у Президента є своя філософія на тему мови. Нинішній Президент, ще будучи кандидатом в президенти, заявив мені після однієї з прес-конференцій: „ви знову з цією мовою”. Ці його слова були пов’язані з тим, що я зробила йому докір, чому він допомагає режимові проти якого бореться у русифікації, розповсюджуючи у Києві листівки російською мовою. Звичайно, що це дуже обурило кандидата в президенти і нині це обурення ліберал Віктор Ющенко вирішив втілити у вище згаданому указі.
А може Президент України так і не ознайомився із останнім переписом населення, де 68 відсотків населення назвали українську мову рідною. А в інформаційному просторі мають заледве 20 відсотків українськомовної продукції. Про це свого часу у відкритому листі до президента Леоніда Кучми писав член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко. Дуже хотілося б, що і нині призначений до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко нагадав це президентові Віктору Ющенку.
І тому фарисейством можна назвати слова Президента України, що з державного бюджету буде спрямовано 20 млн. грн. на формування програми «Українська книга» і цифри щодо упадку української книжки, коли з 59 книг, які видаються в українській державі, лише одна — українською мовою. Варто було б Президентові України поцікавитися як є із державною мовою в наших сусідів — поляків, росіян, румунів, угорців, словаків і чи державні мужі в цих країнах видають циркуляри про захист мов національних меншин. Навпаки, вони захищають свої державні мови. Виявляється, що поїздки Президента України до сусідів так його і нічого не навчили…
----------------------------------------------------
В тему:
Тотальна війна
Природний закон, або як нам українізувати українців
Проект Сенсар: мова, одяг, Лінукс
Створено Конгрес захисту української мови
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи