Відкритий лист тим, хто пише укази Президентові України
Шановні!
Ми не знаємо ваших імен, бо автором усіх указів вважається Президент — адже саме його підпис надає вашій творчості законної сили. Але Президент не має часу на читання нашого листа, а крім того, ми б хотіли звернутися саме до вас — справжніх авторів президентських текстів. І називатимемо вас так, як любить усіх називати Президент.
Друзі!
Підготовлений вами проект указу «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України» викликав бурхливу і не завжди адекватну реакцію серед національної інтелігенції і всіх україномовних українців (ідіотське словосполучення, тому краще напишемо просто — українців).
І причин цьому кілька: по-перше, ми ще не забули, як у 2000 році уряд Ющенка був скомпрометований саме мовним питанням: з одного боку — обіцянками ввести для держслужбовців іспит з державної мови, а з іншого — розмовами про реформу правопису. Нам би не хотілося, аби Президент знову наступив на ті самі граблі.
По-друге, роздратування викликає фіктивність проблеми, яку повинен розв'язати цей указ. Хіба в нас багато скарг на те, що держслужбовці відповідають на запитання громадян українською мовою? Скоріше, навпаки — ти звертаєшся державною, а тобі відповідають російською. Тому ми сприймаємо такий указ не інакше як передвиборчі загравання з електоратом Януковича. Але це дуже небезпечні загравання, бо отримати їхні голоси навряд чи вдасться у той час, коли втрата наших — гарантована.
По-третє, цей указ насправді не про право застосування місцевих мов. Їх ніхто ніколи не забороняв, а в нас дозволено все, що не заборонено. Це указ про право повністю ігнорувати державну мову на певних територіях, де і без того складна мовна ситуація. Приклад — наша рідна Миколаївщина: російськомовний обласний центр і майже повністю україномовні райони. При теперішньому адміністративному устрої ми спостерігаємо повний диктат обласного міста, зокрема і мовний. Люди з районів приїздять до облдержадміністрації і переходять на російську. Післязавтра україномовних районів уже зовсім не залишиться, тепер уже на законних підставах. Ви цього прагнете? Або сусідня Одеська область. Голова Болградського району має знати болгарську мову, це зрозуміло. Але в області компактно живуть також молдавани, гагаузи і росіяни. Тобто працівник обласної адміністрації, за ідеєю, має володіти всіма цими мовами? А чи демократія закінчується на рівні районів? А які мови тоді повинен знати держслужбовець у Києві?
По-четверте, Кабміну доручено визначити території, на яких будуть застосовуватися ті чи інші мови. Це що, новітні автономні утворення? Чи федералізм? А чи підстава для нової хвилі сепаратизму? З вогнем граєте, шановні автори.
Ну і нарешті, причина незадоволення лежить у самій назві указу. «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України». Скажіть, будь ласка, чому ви не написали «болгарської та інших», або «кримсько-татарської та інших». У нас що, російська мова краща за болгарську? Чому це угорська, румунська, гагаузька — це «інші»? У нас знову з'являється «старший брат»? На місці Чубарова, Гайдоша або Мхитаряна ми б узяли бейсбольну битку, знайшли б авторів цього указу та поцікавилися, звідки взялася назва, яка дискримінує їхні національні меншини?
Але ми певні, що ніякого злого умислу в діях авторів не було, а тому готові виступити на ваш захист. Друзі, якщо до вас з'явиться Чубаров з палицею, покличте нас. Тому що ви насправді хотіли як краще, а натомість просто стали жертвами старої звички і суспільних міфів. Зокрема, міфу про те, що в Україні живуть українці й росіяни. Тоді як насправді Україна — це багатонаціональна та полікультурна держава. А задля того, аби не втрапляти у такі пастки, не викликати примар імперської національної політики і не підставляти у такий спосіб Президента, ми пропонуємо раз і назавжди розібратися у мовному питанні. Це непросто, проте можливо.
І для початку треба запитати себе: що таке державна мова? Це просто красива назва? Чи особливий статус? Чи то нагорода? Чи компенсація за роки утисків?
Ні, панове. Державна мова в сьогоднішніх умовах — це один iз механізмів державної влади. А якщо точніше, державна мова — це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції:
* Функція державного управління.
Державною мовою видаються усі закони, підзаконні акти, розповсюджується інформація від імені державних органів для того, щоб усі розуміли її однаково. Бо, якщо в місті Рені Одеської області місцеві болгари не зрозуміють, що прийняла Верховна Рада у третьому читанні, це буде не країна, а купа дров.
* Функція міжнаціонального спілкування.
Скажіть, якою мовою мають спілкуватися румуномовний румун та болгаромовний болгарин у нашій країні? Зрозуміло, тою, яку обидва знають. А яку вони обидва знають гарантовано? Яку всі обов'язково вчили у школі? Державну. Отже, якщо будь-який громадянин хоче, аби його точно зрозуміли в кожному куточку нашої багатонаціональної країни, він може використовувати ДЕРЖАВНУ мову.
* Функція загального еквівалента.
Уся інформація, призначена для загальнонаціонального розповсюдження, повинна викладатися державною мовою або мати повноцінний виклад (переклад) державною мовою. Це стосується телебачення, радіо, загальнонаціональних газет та журналів, книжок тощо. Винятком є інформація, яка обслуговує національні групи в місцях їхнього компактного проживання, відповідно до Хартії мов меншин. Найпростіший приклад — порушення закону. У нас заборонено заклики до зміни конституційного ладу або реклама тютюну для дітей. А якщо цю інформацію розповсюджують, наприклад, англійською або китайською? Що робити працівникам прокуратури? Вчити всі можливі мови? Ні. У загальнодержавному масштабі вся інформація повинна мати повноцінний переклад державною мовою. А у місцях компактного проживання нацменшин завжди знайдуться спеціалісти, щоб розібратися зі специфічною інформацією, поданою місцевими мовами.
І за умови виконання перших трьох функцій державна мова виконує свою четверту, мабуть, головну:
* Функцію об'єднання народу країни.
Україна — це не географічне явище. І не економічне. Що об'єднує одеського болгарина, буковинського румуна, закарпатського угорця та київського єврея? Те, що всі разом вони називаються український народ, або народ України. І цементом цього об'єднання є українська культурна матриця, на яку накладаються матриці інших національностей. Бо українські болгари — не такі, як болгарські, і євреї не такі, як ізраїльські. Вони всі живуть під впливом української культури та мови і саме тому об'єднуються в один народ — і це народ не держави Болгарії або того ж таки Ізраїлю, а держави Україна. Інакше кажучи, державна мова — це своєрідний державний кордон, прокладений у інформаційному та культурному просторах, який разом із географічним дозволяє чітко визначити, а що таке власне є держава Україна.
А отже, прийнявши таку просту і зрозумілу систему координат, ми зможемо чітко визначити місце і роль кожної національної мови, не ображаючи честі й гідності її носіїв. І не забути, до речі, про мову державну.
Згадаємо, що Вавилонську вежу недобудували саме через мовне питання. Роз'єднані на окремі групи подібним до вашого указом, будівельники не знайшли спільної мови і завалили найперспективніший в історії людства проект. Не хотілося б, аби наша з вами країна повторила цю сумну долю. Особливо враховуючи, що в умовах сучасної глобалізації та переходу України з Російської імперії до об'єднаної Європи можна легко втратити незалежність, так її і не отримавши.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Вавилонська вежа
Світ:
Ми не знаємо ваших імен, бо автором усіх указів вважається Президент — адже саме його підпис надає вашій творчості законної сили. Але Президент не має часу на читання нашого листа, а крім того, ми б хотіли звернутися саме до вас — справжніх авторів президентських текстів. І називатимемо вас так, як любить усіх називати Президент.
Друзі!
Підготовлений вами проект указу «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України» викликав бурхливу і не завжди адекватну реакцію серед національної інтелігенції і всіх україномовних українців (ідіотське словосполучення, тому краще напишемо просто — українців).
І причин цьому кілька: по-перше, ми ще не забули, як у 2000 році уряд Ющенка був скомпрометований саме мовним питанням: з одного боку — обіцянками ввести для держслужбовців іспит з державної мови, а з іншого — розмовами про реформу правопису. Нам би не хотілося, аби Президент знову наступив на ті самі граблі.
По-друге, роздратування викликає фіктивність проблеми, яку повинен розв'язати цей указ. Хіба в нас багато скарг на те, що держслужбовці відповідають на запитання громадян українською мовою? Скоріше, навпаки — ти звертаєшся державною, а тобі відповідають російською. Тому ми сприймаємо такий указ не інакше як передвиборчі загравання з електоратом Януковича. Але це дуже небезпечні загравання, бо отримати їхні голоси навряд чи вдасться у той час, коли втрата наших — гарантована.
По-третє, цей указ насправді не про право застосування місцевих мов. Їх ніхто ніколи не забороняв, а в нас дозволено все, що не заборонено. Це указ про право повністю ігнорувати державну мову на певних територіях, де і без того складна мовна ситуація. Приклад — наша рідна Миколаївщина: російськомовний обласний центр і майже повністю україномовні райони. При теперішньому адміністративному устрої ми спостерігаємо повний диктат обласного міста, зокрема і мовний. Люди з районів приїздять до облдержадміністрації і переходять на російську. Післязавтра україномовних районів уже зовсім не залишиться, тепер уже на законних підставах. Ви цього прагнете? Або сусідня Одеська область. Голова Болградського району має знати болгарську мову, це зрозуміло. Але в області компактно живуть також молдавани, гагаузи і росіяни. Тобто працівник обласної адміністрації, за ідеєю, має володіти всіма цими мовами? А чи демократія закінчується на рівні районів? А які мови тоді повинен знати держслужбовець у Києві?
По-четверте, Кабміну доручено визначити території, на яких будуть застосовуватися ті чи інші мови. Це що, новітні автономні утворення? Чи федералізм? А чи підстава для нової хвилі сепаратизму? З вогнем граєте, шановні автори.
Ну і нарешті, причина незадоволення лежить у самій назві указу. «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України». Скажіть, будь ласка, чому ви не написали «болгарської та інших», або «кримсько-татарської та інших». У нас що, російська мова краща за болгарську? Чому це угорська, румунська, гагаузька — це «інші»? У нас знову з'являється «старший брат»? На місці Чубарова, Гайдоша або Мхитаряна ми б узяли бейсбольну битку, знайшли б авторів цього указу та поцікавилися, звідки взялася назва, яка дискримінує їхні національні меншини?
Але ми певні, що ніякого злого умислу в діях авторів не було, а тому готові виступити на ваш захист. Друзі, якщо до вас з'явиться Чубаров з палицею, покличте нас. Тому що ви насправді хотіли як краще, а натомість просто стали жертвами старої звички і суспільних міфів. Зокрема, міфу про те, що в Україні живуть українці й росіяни. Тоді як насправді Україна — це багатонаціональна та полікультурна держава. А задля того, аби не втрапляти у такі пастки, не викликати примар імперської національної політики і не підставляти у такий спосіб Президента, ми пропонуємо раз і назавжди розібратися у мовному питанні. Це непросто, проте можливо.
І для початку треба запитати себе: що таке державна мова? Це просто красива назва? Чи особливий статус? Чи то нагорода? Чи компенсація за роки утисків?
Ні, панове. Державна мова в сьогоднішніх умовах — це один iз механізмів державної влади. А якщо точніше, державна мова — це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції:
* Функція державного управління.
Державною мовою видаються усі закони, підзаконні акти, розповсюджується інформація від імені державних органів для того, щоб усі розуміли її однаково. Бо, якщо в місті Рені Одеської області місцеві болгари не зрозуміють, що прийняла Верховна Рада у третьому читанні, це буде не країна, а купа дров.
* Функція міжнаціонального спілкування.
Скажіть, якою мовою мають спілкуватися румуномовний румун та болгаромовний болгарин у нашій країні? Зрозуміло, тою, яку обидва знають. А яку вони обидва знають гарантовано? Яку всі обов'язково вчили у школі? Державну. Отже, якщо будь-який громадянин хоче, аби його точно зрозуміли в кожному куточку нашої багатонаціональної країни, він може використовувати ДЕРЖАВНУ мову.
* Функція загального еквівалента.
Уся інформація, призначена для загальнонаціонального розповсюдження, повинна викладатися державною мовою або мати повноцінний виклад (переклад) державною мовою. Це стосується телебачення, радіо, загальнонаціональних газет та журналів, книжок тощо. Винятком є інформація, яка обслуговує національні групи в місцях їхнього компактного проживання, відповідно до Хартії мов меншин. Найпростіший приклад — порушення закону. У нас заборонено заклики до зміни конституційного ладу або реклама тютюну для дітей. А якщо цю інформацію розповсюджують, наприклад, англійською або китайською? Що робити працівникам прокуратури? Вчити всі можливі мови? Ні. У загальнодержавному масштабі вся інформація повинна мати повноцінний переклад державною мовою. А у місцях компактного проживання нацменшин завжди знайдуться спеціалісти, щоб розібратися зі специфічною інформацією, поданою місцевими мовами.
І за умови виконання перших трьох функцій державна мова виконує свою четверту, мабуть, головну:
* Функцію об'єднання народу країни.
Україна — це не географічне явище. І не економічне. Що об'єднує одеського болгарина, буковинського румуна, закарпатського угорця та київського єврея? Те, що всі разом вони називаються український народ, або народ України. І цементом цього об'єднання є українська культурна матриця, на яку накладаються матриці інших національностей. Бо українські болгари — не такі, як болгарські, і євреї не такі, як ізраїльські. Вони всі живуть під впливом української культури та мови і саме тому об'єднуються в один народ — і це народ не держави Болгарії або того ж таки Ізраїлю, а держави Україна. Інакше кажучи, державна мова — це своєрідний державний кордон, прокладений у інформаційному та культурному просторах, який разом із географічним дозволяє чітко визначити, а що таке власне є держава Україна.
А отже, прийнявши таку просту і зрозумілу систему координат, ми зможемо чітко визначити місце і роль кожної національної мови, не ображаючи честі й гідності її носіїв. І не забути, до речі, про мову державну.
Згадаємо, що Вавилонську вежу недобудували саме через мовне питання. Роз'єднані на окремі групи подібним до вашого указом, будівельники не знайшли спільної мови і завалили найперспективніший в історії людства проект. Не хотілося б, аби наша з вами країна повторила цю сумну долю. Особливо враховуючи, що в умовах сучасної глобалізації та переходу України з Російської імперії до об'єднаної Європи можна легко втратити незалежність, так її і не отримавши.
----------------------------------------------------
В тему:
Як стрибок в ополонку серед зими
Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини: Про стан книги в Україні
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи