Пишу про євросоюзну Угорщину не як стороння, споглядаюча людина. Два десятиліття тому я породичався з угорцями, отже, й з Угорщиною. Бачив її у всяку погоду. Вона змінювалася і змінюється на моїх очах, щоправда, не завжди на краще, і тому за її долю, її сьогодення і прийдешнє я вболіваю так само, як і за долю неньки України.
Я радію веселково заквітчаним садибам її газд, склянкам безкоштовного молока, яке почали роздавати школярам, і печалюсь її колись хлібодарними, а тепер забур’яненими ланами. Мене бентежить нескінченний угорський «драгулаш» (дорожнеча) на все і вся — від хліба насущного до комунальних послуг і ліків. За народною оцінкою, життя за реформаторські роки подорожчало в 20-30 разів, а зарплата і пенсії за цей час зросли лише у кілька разів. То як прожити, коли сім’ї з чотирьох чоловік зараз, на початку літа, ще доводиться платити за газ до 20 тисяч форинтів (близько 100 доларів) у місяць, за воду і електрику — по 6-7 тисяч форинтів (30-35 доларів)? Не заплатиш — комунальні служби звернуться до суду, де справу буде розглянуто прискореним порядком, після чого на підставі судової постанови з допомогою поліції викинуть тебе просто неба навіть тоді, коли на твоєму утриманні є малолітні діти.
А ще ж треба харчуватися. За півкілограмовий батон хліба плати близько 90-100 форинтів (0,5 долара), за кілограм бургоні (картоплі) — стільки ж, помідорів — 300 форинтів (1,5 долара), яблук — 200 форинтів (1 долар), сала і шинки — відповідно 1500-4000 форинтів (8-20 доларів). А як таким родинам одягатися, коли простий костюм для школяра коштує 18-20 тисяч форинтів, а черевики — 7-8 тисяч. А за що дитині купити підручники, на які щороку треба витратити до 100 доларів? А ще упаси, Боже-Іштен, захворіти й лікуватися. Це вже остаточний розор. З 1 липня підвищено ціни від 10 до 100 процентів і вище на 1200 видів ліків.
А за цим «драгулашем» гряде новий. І так без кінця-краю. Після чергового підвищення цін на пальне на початку червня літр солярки в Угорщині коштує 244 форинти, літр 95-го бензину — 256,5 форинта, і вже оголошене чергове підвищення цін на 4-6 форинтів за літр, отож у липні експерти прогнозують 300-форинтову ціну за літр пального!
Порівняно з 2003 роком майже вдвічі зросли ціни на газ. А це ознака подальшого всеохоплюючого «драгулашу». І тоді я питаю і перепитую себе і своїх тутешніх знайомих, що ж воно за така дивна дивина сталась: Угорщина протягом 15 років нескінченно єврореформується і перереформовується, приватизує і переприватизовує, продає і перепродує колишню народну власність, а воно, те жадане, те очікуване щасливе життя, усе втікає і втікає від неї за примарний обрій, і соціальне становище пересічного угорця стає дедалі більш складним і важким.
І таке не лише в Угорщині. Повсюдно в Євросоюзі тупцює на місці або падає валове виробництво, зростає безробіття. В Угорщині останнє становить 7,2 відсотка, а фактично значно більше, бо безробітні знімаються з обліку через 9 місяців, незалежно від того, працевлаштувалися вони за цей час чи ні. Зате в країні, як і в усьому ЄС, розквітає тіньова економіка. В Угорщині тіньовики, за різними даними, виробляють 16 відсотків валового продукту, в Польщі — 14, Італії — 16, Греції — 20, Словаччині — 22.
Ось чому «євросоюзний казан» і закипає, булькотить соціальними бульбашками у багатьох єврокраїнах. А тут, у мадярському краї, це відчутно особливо.
Тракторний марш на Будапешт На початку весни десятки тисяч селян, створивши ударні тракторні колони, з гуркотом і димом посунули до столиці — для облоги парламенту. В такому ж агрооточенні опинилися й чимало обласних центрів країни. Терпець селюків увірвався: вони оголосили недовіру урядові та аграрній політиці Брюсселя, згуртувалися у грізну і потужну силу.
З землею нині кровно пов’язана доля 770 тисяч родин, тих родин, які свого часу створили найпотужніший і найсучасніший в Європі агрокомплекс і могли годувати (й таки годували!) три таких країни, як Угорщина. Та, згідно з планами ЄС, такий агрокомплекс Угорщині не потрібний. Щоб не конкурував з агрофірмами інших країн Західної Європи. У зв’язку з цим і кількість сільських родин Угорщини має бути зменшена з 770 тисяч до максимум 90 тисяч, тобто — майже в дев’ять разів! Куди ж подітися 680 тисячам агросімей? Місту їхні робочі руки і агродосвід не потрібні, там своїх шукачів мунки (роботи) вистачає. Тому-то так і задвигтів протестний «тракторний марш».
Один із виступаючих перед учасниками цього походу на Будапешт професор університету Святого Іштвана Йожеф Анд’ян так пояснює причини євросоюзного замаху на угорське селянство, та, власне, і на всю Угорщину. Це варварські плани, заявив він, продукт світових агроглобалізаторів, на боці яких опинилися, звичайно за певних заохочувальних умов, і євросоюзні, і деякі угорські чиновники, отож вони намагаються віддати, та вже й віддають, угорське село на поталу світовим агромонстрам. Один із ватажків «тракторного маршу», голова Угорської спілки газд і кооператорів Іштван Якаб вважає, що «угорським аграріям відступати далі нікуди, хіба що топитися в Дунаї разом зі своїми дружинами і дітьми, бо без праці на землі життя у них нема».
Подібне світить не лише селянству Угорщини. Тому тутешній «тракторний марш» підтримали фермерські об’єднання Австрії, Іспанії, Франції і Португалії. Отака виникла антиєвросоюзна солідарність, про яку українські нібито незалежні ЗМІ — анічичирк!
врочиновники безжально затисли в економічних лещатах 255 тисяч угорських овочівників і садівників. Під різними приводами їм, по суті, зачиняють двері до євроринку. І ось наслідок: останнім часом у країні на третину впало виробництво овочів і фруктів. Нинішнього року очікується його подальше падіння — на 12-15 відсотків. Тож і тут з’являються тисячі зайвих робочих рук. За словами голови асоціації овочево-фруктових виробників Бели Мартонфі, цю конче важливу для Угорщини агрогалузь очікує занепад, а в кращому випадку — застій.
Подібну агроінтервенцію можна спостерігати буквально на кожному кроці. Візьмімо вирощування традиційного для кожного угорця часнику. Відтепер його завозять аж із... Китаю, а кавуни й дині — з Північної Африки, Греції, Італії та Іспанії. Такі імпортні дині я стрів і на пілішверешварському піаці — базарі. І якби не запитав продавця, чим він торгує, ніколи б не здогадався, що укладені в ящик манюпусенькі, завбільшки з дитячий кулачок, овочі називаються динями «іспаньолами». Понюхав таке «іспаненя» — ніякісінького динячого духу.
Зникають з ринку й уславлені угорські вина «Токай», «Бичача кров» та інші. Плантації «Токаю» значною мірою вже давно в руках іноземних інвесторів. Натомість на полицях супермаркетів і болтів (звичайних магазинів) з’являються пляшки аргентинської «Мендози» і іспанської «Малаги». Навіть удень із ліхтарем тут важко знайти справжнє, живе, а не інопорошкове (здебільшого голландське) молоко, або свій, а не французький, йогурт. Ну а це вже звучить як анекдот: у будапештському гіпермаркеті, що належить німцям, я надибав на двокілограмову сітку картоплі, завезеної сюди з... Люксембургу! Он де, виявляється, живуть справжні картоплярі, які, подейкують, за браком землі вирощують цей овоч на дахах своїх будинків. Кажуть, що й помідори надходять в Угорщину з Монако.
Так, шкода, дуже шкода зникаючої угорської сільгосппродукції. Але незліченно більше шкода зникаючого на тутешній землі її господаря — носія уособлення народу, його національної культури, його традицій, неповторної мови. Чи думають про це в Євросоюзі? Мабуть, їм потрібні безнаціональні роботи-манкурти, яким, мов тому перекотиполю, однаково, куди котитись і до чого прибитися.
А що тут своє? У який би маркет або болт ви не завітали, вас одразу ж стрінуть тисячі тисяч найменувань промислових товарів. Лише в суперсучасному торговельно-розважальному комплексі «Вест Енд» їх понад мільйон назв. Взагалі це ніби непогано, що можна придбати тут усе, що душі завгодно, усе, що тільки виробляє очманілий речовий світ. Звичайно, за умови, коли у вас є за що купувати. Але таких можливостей у більшості населення Угорщини немає. Тож за минулий рік обсяг роздрібної торгівлі навіть упав — на цілих 10 відсотків.
Отака суть глобалізованого світу. Начебто все в ньому є, але в той же час для переважної більшості людей фактично й немає. Для кого ж тоді створюється такий світ?
Коли Угорщина вступила до Євросоюзу, радощам не було меж. Дзенькали келихи з вином, лунали здравниці, над Будапештом розсипалися веселкові салюти. А чого б ото й не радіти? Всі сподівались, усі надіялися на краще і чекали жаданого «євродощу», який щедро зросить тутешню економіку. Мовляв, у тих же аксакалів Євросоюзу — Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії — грошей кури не клюють. Тож вони, супербонзи, неодмінно й маленькій Угорщині щось та дадуть. От і дали... Судіть самі: зі своїх 183,2 мільярда форинтів доходів, одержаних у 2004 році, Угорщина віддала в загальну скриню ЄС 106,7 мільярда. Відтепер у боргах, як у шовках. Зовнішні запозичення нинішнього року досягли 29 мільярдів євро. Для повернення цього боргу кожен угорець має сплачувати щомісяця по 21600 форинтів. А до 2012 року Угорщина має виплатити ще й НАТО 4200 мільярдів форинтів за переозброєння своєї армії.
Отакий «євродощ» над Угорщиною. Країна допродує ще не продане, що залишається не приватизованим. Це кілька десятків підприємств. Включаючи такі національні символи, як Токайський торговельний дім, Державний Табун Мезьохедьєш, Національна авіакомпанія «Малев».
Отак відбувається входження Угорщини в Євросоюз. Непросте входження. За словами екс-міністра фінансів Міхаї Варги, «країна опинилась у найгіршому за останнє десятиліття економічному становищі».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чому закипає «євроказан»? (Враження від глобалізованого світу)
Світ:
А ще ж треба харчуватися. За півкілограмовий батон хліба плати близько 90-100 форинтів (0,5 долара), за кілограм бургоні (картоплі) — стільки ж, помідорів — 300 форинтів (1,5 долара), яблук — 200 форинтів (1 долар), сала і шинки — відповідно 1500-4000 форинтів (8-20 доларів). А як таким родинам одягатися, коли простий костюм для школяра коштує 18-20 тисяч форинтів, а черевики — 7-8 тисяч. А за що дитині купити підручники, на які щороку треба витратити до 100 доларів? А ще упаси, Боже-Іштен, захворіти й лікуватися. Це вже остаточний розор. З 1 липня підвищено ціни від 10 до 100 процентів і вище на 1200 видів ліків.
А за цим «драгулашем» гряде новий. І так без кінця-краю. Після чергового підвищення цін на пальне на початку червня літр солярки в Угорщині коштує 244 форинти, літр 95-го бензину — 256,5 форинта, і вже оголошене чергове підвищення цін на 4-6 форинтів за літр, отож у липні експерти прогнозують 300-форинтову ціну за літр пального!
Порівняно з 2003 роком майже вдвічі зросли ціни на газ. А це ознака подальшого всеохоплюючого «драгулашу». І тоді я питаю і перепитую себе і своїх тутешніх знайомих, що ж воно за така дивна дивина сталась: Угорщина протягом 15 років нескінченно єврореформується і перереформовується, приватизує і переприватизовує, продає і перепродує колишню народну власність, а воно, те жадане, те очікуване щасливе життя, усе втікає і втікає від неї за примарний обрій, і соціальне становище пересічного угорця стає дедалі більш складним і важким.
І таке не лише в Угорщині. Повсюдно в Євросоюзі тупцює на місці або падає валове виробництво, зростає безробіття. В Угорщині останнє становить 7,2 відсотка, а фактично значно більше, бо безробітні знімаються з обліку через 9 місяців, незалежно від того, працевлаштувалися вони за цей час чи ні. Зате в країні, як і в усьому ЄС, розквітає тіньова економіка. В Угорщині тіньовики, за різними даними, виробляють 16 відсотків валового продукту, в Польщі — 14, Італії — 16, Греції — 20, Словаччині — 22.
Ось чому «євросоюзний казан» і закипає, булькотить соціальними бульбашками у багатьох єврокраїнах. А тут, у мадярському краї, це відчутно особливо.
Тракторний марш на Будапешт
На початку весни десятки тисяч селян, створивши ударні тракторні колони, з гуркотом і димом посунули до столиці — для облоги парламенту. В такому ж агрооточенні опинилися й чимало обласних центрів країни. Терпець селюків увірвався: вони оголосили недовіру урядові та аграрній політиці Брюсселя, згуртувалися у грізну і потужну силу.
З землею нині кровно пов’язана доля 770 тисяч родин, тих родин, які свого часу створили найпотужніший і найсучасніший в Європі агрокомплекс і могли годувати (й таки годували!) три таких країни, як Угорщина. Та, згідно з планами ЄС, такий агрокомплекс Угорщині не потрібний. Щоб не конкурував з агрофірмами інших країн Західної Європи. У зв’язку з цим і кількість сільських родин Угорщини має бути зменшена з 770 тисяч до максимум 90 тисяч, тобто — майже в дев’ять разів! Куди ж подітися 680 тисячам агросімей? Місту їхні робочі руки і агродосвід не потрібні, там своїх шукачів мунки (роботи) вистачає. Тому-то так і задвигтів протестний «тракторний марш».
Один із виступаючих перед учасниками цього походу на Будапешт професор університету Святого Іштвана Йожеф Анд’ян так пояснює причини євросоюзного замаху на угорське селянство, та, власне, і на всю Угорщину. Це варварські плани, заявив він, продукт світових агроглобалізаторів, на боці яких опинилися, звичайно за певних заохочувальних умов, і євросоюзні, і деякі угорські чиновники, отож вони намагаються віддати, та вже й віддають, угорське село на поталу світовим агромонстрам. Один із ватажків «тракторного маршу», голова Угорської спілки газд і кооператорів Іштван Якаб вважає, що «угорським аграріям відступати далі нікуди, хіба що топитися в Дунаї разом зі своїми дружинами і дітьми, бо без праці на землі життя у них нема».
Подібне світить не лише селянству Угорщини. Тому тутешній «тракторний марш» підтримали фермерські об’єднання Австрії, Іспанії, Франції і Португалії. Отака виникла антиєвросоюзна солідарність, про яку українські нібито незалежні ЗМІ — анічичирк!
врочиновники безжально затисли в економічних лещатах 255 тисяч угорських овочівників і садівників. Під різними приводами їм, по суті, зачиняють двері до євроринку. І ось наслідок: останнім часом у країні на третину впало виробництво овочів і фруктів. Нинішнього року очікується його подальше падіння — на 12-15 відсотків. Тож і тут з’являються тисячі зайвих робочих рук. За словами голови асоціації овочево-фруктових виробників Бели Мартонфі, цю конче важливу для Угорщини агрогалузь очікує занепад, а в кращому випадку — застій.
Подібну агроінтервенцію можна спостерігати буквально на кожному кроці. Візьмімо вирощування традиційного для кожного угорця часнику. Відтепер його завозять аж із... Китаю, а кавуни й дині — з Північної Африки, Греції, Італії та Іспанії. Такі імпортні дині я стрів і на пілішверешварському піаці — базарі. І якби не запитав продавця, чим він торгує, ніколи б не здогадався, що укладені в ящик манюпусенькі, завбільшки з дитячий кулачок, овочі називаються динями «іспаньолами». Понюхав таке «іспаненя» — ніякісінького динячого духу.
Зникають з ринку й уславлені угорські вина «Токай», «Бичача кров» та інші. Плантації «Токаю» значною мірою вже давно в руках іноземних інвесторів. Натомість на полицях супермаркетів і болтів (звичайних магазинів) з’являються пляшки аргентинської «Мендози» і іспанської «Малаги». Навіть удень із ліхтарем тут важко знайти справжнє, живе, а не інопорошкове (здебільшого голландське) молоко, або свій, а не французький, йогурт. Ну а це вже звучить як анекдот: у будапештському гіпермаркеті, що належить німцям, я надибав на двокілограмову сітку картоплі, завезеної сюди з... Люксембургу! Он де, виявляється, живуть справжні картоплярі, які, подейкують, за браком землі вирощують цей овоч на дахах своїх будинків. Кажуть, що й помідори надходять в Угорщину з Монако.
Так, шкода, дуже шкода зникаючої угорської сільгосппродукції. Але незліченно більше шкода зникаючого на тутешній землі її господаря — носія уособлення народу, його національної культури, його традицій, неповторної мови. Чи думають про це в Євросоюзі? Мабуть, їм потрібні безнаціональні роботи-манкурти, яким, мов тому перекотиполю, однаково, куди котитись і до чого прибитися.
А що тут своє?
У який би маркет або болт ви не завітали, вас одразу ж стрінуть тисячі тисяч найменувань промислових товарів. Лише в суперсучасному торговельно-розважальному комплексі «Вест Енд» їх понад мільйон назв. Взагалі це ніби непогано, що можна придбати тут усе, що душі завгодно, усе, що тільки виробляє очманілий речовий світ. Звичайно, за умови, коли у вас є за що купувати. Але таких можливостей у більшості населення Угорщини немає. Тож за минулий рік обсяг роздрібної торгівлі навіть упав — на цілих 10 відсотків.
Отака суть глобалізованого світу. Начебто все в ньому є, але в той же час для переважної більшості людей фактично й немає. Для кого ж тоді створюється такий світ?
Коли Угорщина вступила до Євросоюзу, радощам не було меж. Дзенькали келихи з вином, лунали здравниці, над Будапештом розсипалися веселкові салюти. А чого б ото й не радіти? Всі сподівались, усі надіялися на краще і чекали жаданого «євродощу», який щедро зросить тутешню економіку. Мовляв, у тих же аксакалів Євросоюзу — Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії — грошей кури не клюють. Тож вони, супербонзи, неодмінно й маленькій Угорщині щось та дадуть. От і дали... Судіть самі: зі своїх 183,2 мільярда форинтів доходів, одержаних у 2004 році, Угорщина віддала в загальну скриню ЄС 106,7 мільярда. Відтепер у боргах, як у шовках. Зовнішні запозичення нинішнього року досягли 29 мільярдів євро. Для повернення цього боргу кожен угорець має сплачувати щомісяця по 21600 форинтів. А до 2012 року Угорщина має виплатити ще й НАТО 4200 мільярдів форинтів за переозброєння своєї армії.
Отакий «євродощ» над Угорщиною. Країна допродує ще не продане, що залишається не приватизованим. Це кілька десятків підприємств. Включаючи такі національні символи, як Токайський торговельний дім, Державний Табун Мезьохедьєш, Національна авіакомпанія «Малев».
Отак відбувається входження Угорщини в Євросоюз. Непросте входження. За словами екс-міністра фінансів Міхаї Варги, «країна опинилась у найгіршому за останнє десятиліття економічному становищі».
Будапешт — Київ. Червень, 2005 р.
------------------------------
В тему:
Навіщо Україні Євросоюз?
У Європу чи в ЄЕПу?
Der Spiegel: “Європа продає себе як шлюха”
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта