Звернення президента МАУП Г.Щокіна до голови Комітету Верховної Ради України Г.Удовенка з приводу парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 р.р.
Дуже вдячний за запрошення на парламентські слухання з вшанування пам’яті жертв Голодомору - геноциду українського народу 1932-33 р.р. Ви добре знаєте, що очолювана мною Міжрегіональна Академія Управління Персоналом приділяє цій страшній трагедії українства постійну увагу. Так, ми започаткували проведення щорічних всеукраїнських конференцій з вивчення причин, організаторів та виконавців цього зловмисного геноциду, постійно друкуємо у своїх періодичних виданнях відповідні наукові матеріали, збудували на території МАУП пам’ятник багатомільйонним жертвам Голодомору, звернулися від імені учасників конференції до ООН з проханням визнати факт геноциду українського народу. Така робота буде продовжуватися і надалі, поки не буде названо останнього ката українців і не буде вшановано останню жертву. Усе це ми будемо доводити у судовому порядку згідно з вітчизняними та міжнародними правовими вимогами.
Я впевнений, що Верховна Рада України (цього чи наступного скликання) доб’ється від міжнародних організацій, в тому числі і від ООН, визнання Голодомору 1932-33 років спланованим, як це зараз відомо, геноцидом українського народу, а український уряд забезпечить таки створення загальноукраїнського меморіалу для вшанування багатомільйонних жертв та запровадить у всіх без винятку закладах освіти України постійні уроки Голодомору.
Нинішні парламентські слухання багато у чому символічні. Зранку того дня, коли вони відбулися, ми отримали звістку про загибель у автокатастрофі відомого українського правозахисника, одного з організаторів боротьби з корупцією та мафією, Вашого багаторічного колеги по парламенту Анатолія Єрмака (зіткнувся на своєму авто з вантажівкою).
Таке враження, Геннадію Йосиповичу, що скасований в Україні смертний вирок замінили на автокатастрофи, які відбуваються за якимось дуже схожим сценарієм. Незадовго до трагедії ми бачилися з паном Анатолієм і він розповів мені, що зорганізував видання та безкоштовне розповсюдження 70.000 примірників відомої книги Дмитра Чобота «Нарцис» про сьогоднішнього голову президентської адміністрації В.Медведчука. Не знаю, на жаль, скільки він встиг розповсюдити примірників і що сталося з залишками накладу цієї чесної, на мій погляд, книжки. Зараз розшукуємо і Дмитра Чобота, щоб дізнатися про перебіг затяжного проти нього судового переслідування.
Символічною є і постать головного доповідача на парламентських слуханнях з вшанування багатомільйонних жертв геноциду. Ним є Д.Табачник, нинішній віце-прем’єр з питань гуманітарної політики, який (тут я повністю погоджуюся з Україною Молодою) «просто не має морального права представляти точку зору держави щодо голодомору, оскільки за часів Радянського Союзу виступав у пресі з публікаціями, в яких заперечувалося саме існування масового голоду в 1932-33 роках» (УМ від 12 лютого 2003 р., с. 3). Я вже не кажу про відомі зловживання в особистих інтересах під час перебування Табачника на посаді глави президентської адміністрації, зокрема, отримання ним за дуже короткий термін і безпідставно всіляких високих звань. Невже в усьому уряді не знайшлося хоча б одного українця, який би зміг з трибуни вищого законодавчого органу країни зробити чесну доповідь про найстрашнішу в історії українського народу трагедію?
Ви знаєте, що я українець російського походження, і хоч народився і виріс в Україні, яку люблю, як рідну матір, мені буває соромно за, м’яко кажучи, не завжди братерське ставлення росіян до українців, зокрема, за часто насильницьку русифікацію, наслідки якої відчуваються й сьогодні. А що ж тоді повинен відчувати п.Табачник за своїх одноплемінників? Адже не секрет, що зараз часто називають режим, який прийшов до влади в Російській імперії в 1917 році, єврейсько-більшовицьким (за аналогією з німецько-фашистським), оскільки стали широко відомі справжні імена ( а не клички) головних діючих осіб тієї революції.
Я знаю, Геннадію Йосиповичу, що одразу після оприлюднення мого листа вкотре на всіх рівнях підніметься антиукраїнська бруднота, яка знову почне паплюжити моє ім’я та очолювані мною організації. Але я також знаю, що Бог не в силі, а в правді, і тому на такі болючі теми, як Голодомор, треба або казати, що думаєш, або мовчати. З мовчання мене вивів ваш лист, на який я, глибоко поважаючи Вас, не міг не відповісти. І, нарешті, я знаю головне - антиукраїнським силам ніколи не вдасться знищити всіх патріотів України. не тому, що в них не вистачить духу (його в них немає), а просто не вистачить вантажівок.
З незмінною повагою, Георгій Щокін.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Георгій Щокін. Слово патріота
Категорія:
03031801a.jpg
Дуже вдячний за запрошення на парламентські слухання з вшанування пам’яті жертв Голодомору - геноциду українського народу 1932-33 р.р. Ви добре знаєте, що очолювана мною Міжрегіональна Академія Управління Персоналом приділяє цій страшній трагедії українства постійну увагу. Так, ми започаткували проведення щорічних всеукраїнських конференцій з вивчення причин, організаторів та виконавців цього зловмисного геноциду, постійно друкуємо у своїх періодичних виданнях відповідні наукові матеріали, збудували на території МАУП пам’ятник багатомільйонним жертвам Голодомору, звернулися від імені учасників конференції до ООН з проханням визнати факт геноциду українського народу. Така робота буде продовжуватися і надалі, поки не буде названо останнього ката українців і не буде вшановано останню жертву. Усе це ми будемо доводити у судовому порядку згідно з вітчизняними та міжнародними правовими вимогами.
Я впевнений, що Верховна Рада України (цього чи наступного скликання) доб’ється від міжнародних організацій, в тому числі і від ООН, визнання Голодомору 1932-33 років спланованим, як це зараз відомо, геноцидом українського народу, а український уряд забезпечить таки створення загальноукраїнського меморіалу для вшанування багатомільйонних жертв та запровадить у всіх без винятку закладах освіти України постійні уроки Голодомору.
Нинішні парламентські слухання багато у чому символічні. Зранку того дня, коли вони відбулися, ми отримали звістку про загибель у автокатастрофі відомого українського правозахисника, одного з організаторів боротьби з корупцією та мафією, Вашого багаторічного колеги по парламенту Анатолія Єрмака (зіткнувся на своєму авто з вантажівкою).
Таке враження, Геннадію Йосиповичу, що скасований в Україні смертний вирок замінили на автокатастрофи, які відбуваються за якимось дуже схожим сценарієм. Незадовго до трагедії ми бачилися з паном Анатолієм і він розповів мені, що зорганізував видання та безкоштовне розповсюдження 70.000 примірників відомої книги Дмитра Чобота «Нарцис» про сьогоднішнього голову президентської адміністрації В.Медведчука. Не знаю, на жаль, скільки він встиг розповсюдити примірників і що сталося з залишками накладу цієї чесної, на мій погляд, книжки. Зараз розшукуємо і Дмитра Чобота, щоб дізнатися про перебіг затяжного проти нього судового переслідування.
Символічною є і постать головного доповідача на парламентських слуханнях з вшанування багатомільйонних жертв геноциду. Ним є Д.Табачник, нинішній віце-прем’єр з питань гуманітарної політики, який (тут я повністю погоджуюся з Україною Молодою) «просто не має морального права представляти точку зору держави щодо голодомору, оскільки за часів Радянського Союзу виступав у пресі з публікаціями, в яких заперечувалося саме існування масового голоду в 1932-33 роках» (УМ від 12 лютого 2003 р., с. 3). Я вже не кажу про відомі зловживання в особистих інтересах під час перебування Табачника на посаді глави президентської адміністрації, зокрема, отримання ним за дуже короткий термін і безпідставно всіляких високих звань. Невже в усьому уряді не знайшлося хоча б одного українця, який би зміг з трибуни вищого законодавчого органу країни зробити чесну доповідь про найстрашнішу в історії українського народу трагедію?
Ви знаєте, що я українець російського походження, і хоч народився і виріс в Україні, яку люблю, як рідну матір, мені буває соромно за, м’яко кажучи, не завжди братерське ставлення росіян до українців, зокрема, за часто насильницьку русифікацію, наслідки якої відчуваються й сьогодні. А що ж тоді повинен відчувати п.Табачник за своїх одноплемінників? Адже не секрет, що зараз часто називають режим, який прийшов до влади в Російській імперії в 1917 році, єврейсько-більшовицьким (за аналогією з німецько-фашистським), оскільки стали широко відомі справжні імена ( а не клички) головних діючих осіб тієї революції.
Я знаю, Геннадію Йосиповичу, що одразу після оприлюднення мого листа вкотре на всіх рівнях підніметься антиукраїнська бруднота, яка знову почне паплюжити моє ім’я та очолювані мною організації. Але я також знаю, що Бог не в силі, а в правді, і тому на такі болючі теми, як Голодомор, треба або казати, що думаєш, або мовчати. З мовчання мене вивів ваш лист, на який я, глибоко поважаючи Вас, не міг не відповісти. І, нарешті, я знаю головне - антиукраїнським силам ніколи не вдасться знищити всіх патріотів України. не тому, що в них не вистачить духу (його в них немає), а просто не вистачить вантажівок.
З незмінною повагою, Георгій Щокін.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта