У не так віддаленому часі Україну може захлеснути хвиля соціальних протестів.
У своїй попередній публікації (№19 за 13-19 травня 2005 р.) ми розказали про лиходійства корумпованого прокомуністичного режиму в Україні, який в кінці минулого року, нарешті, був скинутий народом в ході «помаранчевої» революції. До влади прийшла опозиція. Позаду - сім місяців «ери милосердя». Суспільство, що отримало запевнення лідерів в негайних демократичних змінах, після «помаранчевих квіточок» вже має право розраховувати на перший, хоча б скромний, урожай «ягідок». Наскільки він рясний?
Сьогоднішню атмосферу на берегах Дніпра можна охарактеризувати двома словами: обережний оптимізм. Причому недостатньо швидкі зміни -наслідок, принаймні, трьох стратегічних помилок нової влади.
Помилка перша. Більшість вищих державних постів зайняли виключно «революціонери», розбавлені незначною кількістю родичів і друзів. Що цілком зрозуміло: «колискою» цієї команди був, по суті, переддень громадянської війни. Але, відчуваючи себе монолітом на майдані, вони ніяк не знайдуть спільної мови в умовах мирного життя.
Помилка друга. Досі не розділені, як було обіцяно, влада і бізнес.
Помилка третя. Право і мораль ще не домінують, принаймні, у внутрішній політиці.
Як відділяли владу від бізнесу
Негайне розділення влади і бізнесу, зрощення яких небезпідставно ставилося в провину колишній владі, - один з основних «помаранчевих» лозунгів. Мабуть, саме він тижнями втримував більшість людей в лютий холод на площах і вулицях минулими пізньою осінню і зимою. Дуже вже набридли народу чиновники-злодії. Який результат?
28 липня відповідь на це питання прозвучала з вуст діючого віце-прем'єра М.Томенка, який заявив: «Серед представників нової влади є не до кінця чесні люди. Переписати свій бізнес на дружину або родичів, як це зробило немало відомих персон, і сказати, що вони в бізнесі вже не беруть участь, - значить, виявити нещирість». Не станемо звинувачувати автора філіппіки в спробі змікшувати ситуацію - він і так виявив неабияку мужність, ризикнувши винести сміття з «помаранчевої хати». Хоч, як люблять повторювати в Україні, і їжаку зрозуміло: а) не можна бути «не до кінця» вагітною; б) евфемізм «нещирість» - фіговий листок на визначенні «здійснити злочин».
В унісон віце-прем'єру вторить голова Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю парламенту В. Стретович: «Ситуація на цьому напрямі не тільки не поліпшилася, а, навпаки, загострилася». За що ж тоді, питається, боролися?
Ні, видимість боротьби з корупцією чиновники, за це відповідальні, створюють. Порушуються карні справи, дехто навіть потрапив у камеру попереднього слідства. Але... до суду поки не дійшла жодна справа.
Тим часом, не є секретом, що і на політичному Олімпі немало осіб, чиї капітали викликають сумнів. Чому ж їх ніхто не перевіряє? Або вони суцільно - білі і пухнасті? Але хто цій казці повірить?
Цілком закономірну цікавість викликає, наприклад, офіційний звіт Всеукраїнської громадської організації «Наша Україна» щодо витрачання коштів, що надійшли з багатьох кутків світу на революцію. Їх вдалося акумулювати біля $5 млн. Причому вельми значна частина залишилася невитраченою. Зі слів активістів, гроші «підуть на добродійність». Чи так це і куди направлені мільйони, ніхто сьогодні не знає. Подібна закритість «професійних революціонерів» не може не турбувати.
У свою чергу, депутат Микола Мельник звинуватив секретаря Ради національної безпеки і оборони (за сумісництвом - родича президента) П.Порошенка не багато, не мало - в організації контрабандних операцій. Що стосується вищезазначеного чиновника (третьої, а негласно навіть другої особи у виконавчій ієрархії), то він, судячи з публікацій у ЗМІ, - найбільш одіозна особа українського істеблішменту.
Окрема історія, пов'язана з ним, - спорудження мультифункціонального торгово-розважального комплексу з підземним паркінгом, проектною вартістю 0,5 млрд. євро, що намічається на острові Рибальському, розташованому в межах Києва. Головною прикрасою новобудови стане перший український хмарочос - "Ворота Києва" висотою понад 100 м. Офіційно «пиляє» ласий шматок ВАТ «Завод «Ленінська кузня». Але навіть студент-першокурсник знає: належить він… секретареві Ради національної безпеки і оборони. Як не виключає і того, що через декілька років «відділений від бізнесу» П.Порошенко стане ще і власником острова.
Ще один тривожний сигнал: в обстановці загального пофігізму на берегах Дніпра помітно активізувалися не тільки вітчизняні не чисті на руку бізнесмени, але сюди простягли свої щупальця і російські. Наприклад, дехто К. Григоришин, будучи громадянином іноземної держави, організував декілька озброєних нальотів на ряд енергетичних об'єктів України, що мають стратегічне значення. І навіть по багато годин тримав їх персонал в заложниках.
Зараз на металургійний ринок рветься інший, ще більш одіозний ділок, - В.Вексельберг, відомий громадянам США по гучній справі, що розглядається судом Південного округу Нью-Йорка, за позовом канадської компанії «Норекс петролеум Лімітед». Якщо задумане варягами вдасться, Україні загрожує перетворення в кримінальну, подібно Колумбії, державу.
Правда, ще не все втрачене. У країні в інтересах народу непримиренний бій з корупціонерами всіх мастей веде прем'єр-міністр Юлія Тимошенко (дійсно, що ж це за демократія, якщо пробиратися в неї треба темними бандитськими стежками?!). Поки - вельми вдало. Не випадково глава уряду буквально на минулому тижні зайняла третє місце в списку найвпливовіших жінок світу - після держсекретаря США Кондолізи Райс і китайського віце-прем'єра Ву І, що мають «славу залізних леді». Старший редактор журналу «Форбс», що обнародував список, заявила: «Юлія - дуже мужня жінка. Вона була одним з лідерів революції, що звалила прокомуністичний режим, а тепер не побоялася дати відкритий бій олігархам». Дивно, але головним її опонентом практично відкрито виступає «революціонер» П. Порошенко.
А судді хто?
Всяка революція, крім незаперечних плюсів, має ще і серйозні мінуси. І один з найбільш підступних - загальний правовий нігілізм. Іншими словами, заманити людей на барикади - нескладно. А ось повернути навіть не самих «соколів», а їх свідомість в цивілізоване русло архіважко. Навіть якщо барикади вже розібрані. Люди ЩИРО дивуються: чому учора було можна, а сьогодні не можна? І з підозрою вдивляються у вождів: що ж це ви учора закликали законам не підкорятися, а сьогодні вимагаєте їх виконання. І бачать в цьому волаючу несправедливість. Вже поодинці продовжуючи боротьбу. Незважаючи на те, що революційні методи для правосуддя - смерті подібні. Бо ще Цицерон помітив: ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними. Вторив йому і Вольтер: свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів.
«Нехай держава звалиться, але закон переможе» - абсолютно справедливо стверджували древні. Хоч, насправді, світова історія не знає факту, коли внаслідок дотримання законів яка-небудь країна наказала довго жити. А ось зворотних прикладів -багато. На слизький шлях, судячи по всьому, вступила і Україна.
Власті - слуги народу, що перейшли до виконавчих органів, всіляко затягували момент розставання з парламентським мандатом (в Україні існує поняття «депутатської недоторканості», що означає, що імярек без згоди колег не можна арештувати навіть у разі здійснення ним тяжкого злочину). Не відстав у цій частині і… міністр юстиції, в недавньому минулому громадянин США, Роман Зварич. Тривалий час він демонстративно не бував на засіданнях уряду, тобто, манкірував прямими службовими обов'язками. Потім в недобру справу з реекспортом нафти виявилася замішаною його дружина. Ну, а далі вибухнув взагалі анекдотичний скандал. Журналісти розкопали неабияку сенсацію: виявилося, Р. Зварич, хоч і вказав в анкетах «професор права», вищої освіти, тим більше, отриманої в Сполучених Штатах Америки, не має. Пояснення «мене в університеті колеги називали професором» викликало гомеричний регіт. Що, власне, не надто зіпсувало настрій міністру, він продовжує керувати оплотом права - міністерством юстиції.
Поганий же приклад, як відомо, заразливий. Уповноважений у справах захисту прав людини при Верховній Раді (український парламент) Н. Карпачова буквально за голову хапається: в країні не те, що не дотримуються елементарні демократичні норми, а в порядку речей - в'язничні тортури. А прослуховування конфіденційних розмов, схоже, вже трансформувалося в національний вид спорту.
Ще одна больова точка - денаціоналізація об'єктів, по суті, розкрадання при повному благословенні колишніх владців. Лозунг «Повернемо «Криворіжсталь»!» (гігантський металургійний комбінат президент Л. Кучма перед своєю відставкою буквально за безцінь передав чоловіку власної дочки), без найменших перебільшень, прикрашав знамена революціонерів. Тому ж родичеві - олігарху В. Пінчуку з найгрубішим порушенням закону дісталося ще одне унікальне підприємство - Нікопольський завод феросплавів.
І ось прийшла пора, виключно в правовому полі, ні в якій мірі не посягаючи на чесну приватну власність, розставляти крапки над «і». І що ж? Якщо з «Криворіжсталлю» особливих правових колізій не виникло, то у випадку з другим підприємством пролунав небачений - навіть для звиклої до багато чого України - скандал. Київський міський апеляційний суд, задовольнивши позов Генеральної прокуратури, що виступала від імені держави, визнав передачу контрольного пакету акцій НЗФ зятеві екс-президента незаконним. Здавалося б, справедливість перемогла. Ат,ні! Вже на другий день судова справа таємниче зникла, щоб «матеріалізуватися» в кабінеті… заступника голови Вищого господарського суду Н. Хандуріна. Який, виявляється, на прохання прихильників В.Пінчука вирішив за власним розсудом, без дотримання відповідної процедури, трактувати, «що таке добре, а що таке погано». Більш того, через пару діб цей пан з'явився на телевізійному каналі, що належить…тому ж В. Пінчуку, і взявся розказувати, які «неправильні» у нього підлеглі (іншими словами: якщо в США для будь-кого суддя - бог і цар, то в Україні - не бог і без царя в голові). Подібної наруги над процесуальним законодавством світ, напевно, ще не бачив. Як трактувати вчинки Н. Хандуріна, думається, зрозуміло і пану Зваричу, незважаючи на відсутність у нього закінченої профільної освіти.
Чи понесе відповідне покарання заступник голови ВГС? Багато які експерти в цьому сумніваються: пан Хандурін - креатура вже згадуваного вище олігарха і секретаря Ради національної безпеки і оборони України П. Порошенка.
***
Недавно німецька «Die Welt» написала: у не так віддаленому часі Україну може захлеснути хвиля соціальних протестів. Менше усього хотілося б бути оракулом, особливо таким, чиї пророцтва збуваються. Адже не все ще остаточно безпросвітне. І час на виправлення ситуації є. Однак…
Однак не можна забувати: від любові до ненависті - один крок. І краще його не робити.
Нік Старр
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
"Chicago Review": Скільки «кольорових» революцій ще чекає Україну?
Світ:
Сьогоднішню атмосферу на берегах Дніпра можна охарактеризувати двома словами: обережний оптимізм. Причому недостатньо швидкі зміни -наслідок, принаймні, трьох стратегічних помилок нової влади.
Помилка перша. Більшість вищих державних постів зайняли виключно «революціонери», розбавлені незначною кількістю родичів і друзів. Що цілком зрозуміло: «колискою» цієї команди був, по суті, переддень громадянської війни. Але, відчуваючи себе монолітом на майдані, вони ніяк не знайдуть спільної мови в умовах мирного життя.
Помилка друга. Досі не розділені, як було обіцяно, влада і бізнес.
Помилка третя. Право і мораль ще не домінують, принаймні, у внутрішній політиці.
Як відділяли владу від бізнесу
Негайне розділення влади і бізнесу, зрощення яких небезпідставно ставилося в провину колишній владі, - один з основних «помаранчевих» лозунгів. Мабуть, саме він тижнями втримував більшість людей в лютий холод на площах і вулицях минулими пізньою осінню і зимою. Дуже вже набридли народу чиновники-злодії. Який результат?
28 липня відповідь на це питання прозвучала з вуст діючого віце-прем'єра М.Томенка, який заявив: «Серед представників нової влади є не до кінця чесні люди. Переписати свій бізнес на дружину або родичів, як це зробило немало відомих персон, і сказати, що вони в бізнесі вже не беруть участь, - значить, виявити нещирість». Не станемо звинувачувати автора філіппіки в спробі змікшувати ситуацію - він і так виявив неабияку мужність, ризикнувши винести сміття з «помаранчевої хати». Хоч, як люблять повторювати в Україні, і їжаку зрозуміло: а) не можна бути «не до кінця» вагітною; б) евфемізм «нещирість» - фіговий листок на визначенні «здійснити злочин».
В унісон віце-прем'єру вторить голова Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю парламенту В. Стретович: «Ситуація на цьому напрямі не тільки не поліпшилася, а, навпаки, загострилася». За що ж тоді, питається, боролися?
Ні, видимість боротьби з корупцією чиновники, за це відповідальні, створюють. Порушуються карні справи, дехто навіть потрапив у камеру попереднього слідства. Але... до суду поки не дійшла жодна справа.
Тим часом, не є секретом, що і на політичному Олімпі немало осіб, чиї капітали викликають сумнів. Чому ж їх ніхто не перевіряє? Або вони суцільно - білі і пухнасті? Але хто цій казці повірить?
Цілком закономірну цікавість викликає, наприклад, офіційний звіт Всеукраїнської громадської організації «Наша Україна» щодо витрачання коштів, що надійшли з багатьох кутків світу на революцію. Їх вдалося акумулювати біля $5 млн. Причому вельми значна частина залишилася невитраченою. Зі слів активістів, гроші «підуть на добродійність». Чи так це і куди направлені мільйони, ніхто сьогодні не знає. Подібна закритість «професійних революціонерів» не може не турбувати.
У свою чергу, депутат Микола Мельник звинуватив секретаря Ради національної безпеки і оборони (за сумісництвом - родича президента) П.Порошенка не багато, не мало - в організації контрабандних операцій. Що стосується вищезазначеного чиновника (третьої, а негласно навіть другої особи у виконавчій ієрархії), то він, судячи з публікацій у ЗМІ, - найбільш одіозна особа українського істеблішменту.
Окрема історія, пов'язана з ним, - спорудження мультифункціонального торгово-розважального комплексу з підземним паркінгом, проектною вартістю 0,5 млрд. євро, що намічається на острові Рибальському, розташованому в межах Києва. Головною прикрасою новобудови стане перший український хмарочос - "Ворота Києва" висотою понад 100 м. Офіційно «пиляє» ласий шматок ВАТ «Завод «Ленінська кузня». Але навіть студент-першокурсник знає: належить він… секретареві Ради національної безпеки і оборони. Як не виключає і того, що через декілька років «відділений від бізнесу» П.Порошенко стане ще і власником острова.
Ще один тривожний сигнал: в обстановці загального пофігізму на берегах Дніпра помітно активізувалися не тільки вітчизняні не чисті на руку бізнесмени, але сюди простягли свої щупальця і російські. Наприклад, дехто К. Григоришин, будучи громадянином іноземної держави, організував декілька озброєних нальотів на ряд енергетичних об'єктів України, що мають стратегічне значення. І навіть по багато годин тримав їх персонал в заложниках.
Зараз на металургійний ринок рветься інший, ще більш одіозний ділок, - В.Вексельберг, відомий громадянам США по гучній справі, що розглядається судом Південного округу Нью-Йорка, за позовом канадської компанії «Норекс петролеум Лімітед». Якщо задумане варягами вдасться, Україні загрожує перетворення в кримінальну, подібно Колумбії, державу.
Правда, ще не все втрачене. У країні в інтересах народу непримиренний бій з корупціонерами всіх мастей веде прем'єр-міністр Юлія Тимошенко (дійсно, що ж це за демократія, якщо пробиратися в неї треба темними бандитськими стежками?!). Поки - вельми вдало. Не випадково глава уряду буквально на минулому тижні зайняла третє місце в списку найвпливовіших жінок світу - після держсекретаря США Кондолізи Райс і китайського віце-прем'єра Ву І, що мають «славу залізних леді». Старший редактор журналу «Форбс», що обнародував список, заявила: «Юлія - дуже мужня жінка. Вона була одним з лідерів революції, що звалила прокомуністичний режим, а тепер не побоялася дати відкритий бій олігархам». Дивно, але головним її опонентом практично відкрито виступає «революціонер» П. Порошенко.
А судді хто?
Всяка революція, крім незаперечних плюсів, має ще і серйозні мінуси. І один з найбільш підступних - загальний правовий нігілізм. Іншими словами, заманити людей на барикади - нескладно. А ось повернути навіть не самих «соколів», а їх свідомість в цивілізоване русло архіважко. Навіть якщо барикади вже розібрані. Люди ЩИРО дивуються: чому учора було можна, а сьогодні не можна? І з підозрою вдивляються у вождів: що ж це ви учора закликали законам не підкорятися, а сьогодні вимагаєте їх виконання. І бачать в цьому волаючу несправедливість. Вже поодинці продовжуючи боротьбу. Незважаючи на те, що революційні методи для правосуддя - смерті подібні. Бо ще Цицерон помітив: ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними. Вторив йому і Вольтер: свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів.
«Нехай держава звалиться, але закон переможе» - абсолютно справедливо стверджували древні. Хоч, насправді, світова історія не знає факту, коли внаслідок дотримання законів яка-небудь країна наказала довго жити. А ось зворотних прикладів -багато. На слизький шлях, судячи по всьому, вступила і Україна.
Власті - слуги народу, що перейшли до виконавчих органів, всіляко затягували момент розставання з парламентським мандатом (в Україні існує поняття «депутатської недоторканості», що означає, що імярек без згоди колег не можна арештувати навіть у разі здійснення ним тяжкого злочину). Не відстав у цій частині і… міністр юстиції, в недавньому минулому громадянин США, Роман Зварич. Тривалий час він демонстративно не бував на засіданнях уряду, тобто, манкірував прямими службовими обов'язками. Потім в недобру справу з реекспортом нафти виявилася замішаною його дружина. Ну, а далі вибухнув взагалі анекдотичний скандал. Журналісти розкопали неабияку сенсацію: виявилося, Р. Зварич, хоч і вказав в анкетах «професор права», вищої освіти, тим більше, отриманої в Сполучених Штатах Америки, не має. Пояснення «мене в університеті колеги називали професором» викликало гомеричний регіт. Що, власне, не надто зіпсувало настрій міністру, він продовжує керувати оплотом права - міністерством юстиції.
Поганий же приклад, як відомо, заразливий. Уповноважений у справах захисту прав людини при Верховній Раді (український парламент) Н. Карпачова буквально за голову хапається: в країні не те, що не дотримуються елементарні демократичні норми, а в порядку речей - в'язничні тортури. А прослуховування конфіденційних розмов, схоже, вже трансформувалося в національний вид спорту.
Ще одна больова точка - денаціоналізація об'єктів, по суті, розкрадання при повному благословенні колишніх владців. Лозунг «Повернемо «Криворіжсталь»!» (гігантський металургійний комбінат президент Л. Кучма перед своєю відставкою буквально за безцінь передав чоловіку власної дочки), без найменших перебільшень, прикрашав знамена революціонерів. Тому ж родичеві - олігарху В. Пінчуку з найгрубішим порушенням закону дісталося ще одне унікальне підприємство - Нікопольський завод феросплавів.
І ось прийшла пора, виключно в правовому полі, ні в якій мірі не посягаючи на чесну приватну власність, розставляти крапки над «і». І що ж? Якщо з «Криворіжсталлю» особливих правових колізій не виникло, то у випадку з другим підприємством пролунав небачений - навіть для звиклої до багато чого України - скандал. Київський міський апеляційний суд, задовольнивши позов Генеральної прокуратури, що виступала від імені держави, визнав передачу контрольного пакету акцій НЗФ зятеві екс-президента незаконним. Здавалося б, справедливість перемогла. Ат,ні! Вже на другий день судова справа таємниче зникла, щоб «матеріалізуватися» в кабінеті… заступника голови Вищого господарського суду Н. Хандуріна. Який, виявляється, на прохання прихильників В.Пінчука вирішив за власним розсудом, без дотримання відповідної процедури, трактувати, «що таке добре, а що таке погано». Більш того, через пару діб цей пан з'явився на телевізійному каналі, що належить…тому ж В. Пінчуку, і взявся розказувати, які «неправильні» у нього підлеглі (іншими словами: якщо в США для будь-кого суддя - бог і цар, то в Україні - не бог і без царя в голові). Подібної наруги над процесуальним законодавством світ, напевно, ще не бачив. Як трактувати вчинки Н. Хандуріна, думається, зрозуміло і пану Зваричу, незважаючи на відсутність у нього закінченої профільної освіти.
Чи понесе відповідне покарання заступник голови ВГС? Багато які експерти в цьому сумніваються: пан Хандурін - креатура вже згадуваного вище олігарха і секретаря Ради національної безпеки і оборони України П. Порошенка.
***
Недавно німецька «Die Welt» написала: у не так віддаленому часі Україну може захлеснути хвиля соціальних протестів. Менше усього хотілося б бути оракулом, особливо таким, чиї пророцтва збуваються. Адже не все ще остаточно безпросвітне. І час на виправлення ситуації є. Однак…
Однак не можна забувати: від любові до ненависті - один крок. І краще його не робити.
Нік Старр
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта