Недавня подія в Єврейському Культурному Центрі в Москві — напад хулігана з ножем на відвідувачів Центру і поранення вісьмох громадян Росії, знову сколихнуло в ЗМІ ряду країн питання про наявність антисемітизму в Росії й характері його походження.
В Ізраїлі негайно, відразу ж після повідомлення про напад, першим з цього приводу, виступив утікач-олігарх Леонід Нєвзлін. Нєвзлін виступив з гнівними звинуваченнями на адресу Уряду Росії й Президента Володимира Путіна. Уряд Росії Нєвзлін звинуватив у пособництві антисемітським настроям, а Президента в потуранні ксенофобії й антисемітизму. Зрозуміло, не можна заперечувати наявність антисемітизму в Росії на побутовому рівні. Як не можна його заперечувати, не в меншій, напевно, мірі у Франції, в Англії. І природно, що кожна цивілізована людина зобов'язана засуджувати й бороти з антисемітизмом, як і з будь-якою формою расизму, фашизму, ксенофобії, розпалення національної ворожнечі. Однак, звинувачення, висунуті Нєвзліним, зі своєї вілли в Ізраїлі на адресу Уряду й Президента Росії необґрунтовані і мають зовсім іншу основу і, що зовсім очевидно, переслідують іншу мету. Нєвзліну, як й іншим олігархам, що втекли з Росії слідом за мільярдами доларів, переведеними ними в Західні країни, вигідно створювати картину державного антисемітизму в Росії, щоб уникнути екстрадиції з країн їхнього сьогоднішнього перебування.
У відповідь на пред'явлені йому правоохоронними органами Росії звинувачення в замовленні й участі в організації цілого ряду убивств Нєвзліну необхідно переконати Уряд Держави Ізраїль у тім, що об'єктивний розгляд обвинувачень у карних злочинах на його адресу в судах Росії неможливо через державний антисемітизм. Нєвзлін хоче довести й переконати ізраїльське суспільство, світову громадськість, що його переслідування обумовлене політичними мотивами, і він може бути в Росії несправедливо засуджений тільки тому, що він єврей. От чим, на мій погляд, викликаний настільки миттєвий агресивний виступ Нєвзліна з приводу хуліганських, варварських, злочинних дій, ймовірно, швидше за все, психічно неврівноваженої людини.
На підставі аналогічних обставин, якщо слідувати такій логіці олігарха, не можна покладатися на жодну судову систему світу, тому що у Франції, Англії, Австрії, Італії підпалюють синагоги, а в Нью-Йорку побили на вулиці колишнього ізраїльського генерала і мера міста Тель-Авіва Шлома Лахата, одного з заступників Нєвзліна.. Створюється враження, що олігархи, єврейської й неєврейської національності, за будь-яку ціну намагаються привести до делегітимації правоохоронні органи Росії з однією лише метою — уникнути покарання за кримінальні справи.
Таке цинічне вживання механізму обвинувачень в антисемітизмі протягом століть використовується як засіб захисту порушниками закону з метою уникнення покарання, зм'якшення його. Тема антисемітизму в самому Ізраїлі завзято мусується ЗМІ.
Тема боротьби з антисемітизмом в Ізраїлі, та й в усьому світі, перетворилася в годівницю, джерело легкого заробітку, а також будівництва кар'єри для цілого ряду професійних брехунів, політичних функціонерів, карних пройдисвітів. Навіть якби у світі не було б антисемітизму, ці люди, напевно, все одно видумали б його в ім'я власних, шкурних інтересів.
У СРСР без сумніву існував антисемітизм, його не можна заперечувати, хоча він усе-таки не перешкодив мільйонам євреїв одержувати вищу освіту, десяткам і сотням тисяч стати провідними вченими, композиторами, лікарями, інженерами, режисерами, письменниками, акторами, лауреатами всіх премій і власниками всіх звань. У сталінський період саджали, гнітили, страчували, не розбираючись за національною приналежністю. У той же час, у радянський період багато євреїв, що були посаджені за ґрати, будучи фарцовщиками, спекулянтами, професійними пройдисвітами, шахраями всіх мастей, прокравшись у коопераціях, на складах, у підпільних цехах, «комбінатори» радянської тіньової економіки, – відразу ж кричали, що їх переслідують за те, що вони євреї.
Я прекрасно пам'ятаю, як у 1973 році у Вінниці був арештований головний ендокринолог області за те, що хабарничав при розподілі безкоштовного інсуліну. Посаджений у в'язницю, він відразу ж оголосив себе сіоністом, заявивши, що його переслідують як єврея за бажання виїхати в Ізраїль. Випущений достроково в результаті розгорнутих і добре організованих бурхливих протестів у світі, виїхавши з СРСР, він в Ізраїль не приїхав і облудним способом привласнив величезний фонд, створений королевою Голландії для боротьби за його порятунок.
У пострадянській Росії євреї — «нові росіяни», що вивезли за кордон мільярди доларів, віднятих ними в російського народу, коли їх притягають до відповідальності, теж волають, що вони невинні, що їх переслідують антисеміти. Поцупивши, тікають до Ізраїлю, звідки волають про антисемітизм російського керівництва, зображуючи із себе борців за волю Росії, роздуваючи цю тему в Ізраїлі.
Тема антисемітизму зручна й потрібна для багатьох громадських діячів, політиків, рабинів у Росії, в Ізраїлі, у США, у Канаді, що вимагають пожертвування для боротьби з антисемітизмом, обставляючи власні розкішні будинки найбільш модерними меблями, найбільш дорогою електронікою.
Тема антисемітизму потрібна всяким ледацюгам, що створюють організації «для боротьби з антисемітизмом», що удень із ліхтарем вишукують і видумують антисемітизм навіть в Ізраїлі. Тема антисемітизму потрібна невдахам, недолугим та бездарним російськомовним ізраїльським політикам, відірваним від справжніх проблем країни, що виписують собі за рахунок держбюджету квитки в «бізнес-клас» для розважальних поїздок по світу – до Англії, Італії, Франції, Німеччини, Іспанії, Америки, Канади, України усе під тим же виглядом боротьби з антисемітизмом. Анатолію (Натану) Щаранському (іншому заступнику Нєвзліна), наприклад, ця тема послужила службу для одержання «висмоктаної з пальця» фальшивої посади Міністра діаспори нібито для боротьби зі світовим антисемітизмом. Посада «борця проти антисемітизму» коштувала ізраїльському платникові податків десятки мільйонів доларів.
Тим часом, говорячи про причини антисемітизму наприкінці 20-го та початку 21-го століть, необхідно дивитися правді в очі. Пересічний громадянин, що живе в погано опалювальній квартирі, зі стелею, що протікає, і розбитим склом, чує й бачить, як 38-річний мільярдер Абрамович купує палаци, футбольні команди в Лондоні та будує десятки яхт, як інший 45 –річний мільярдер Леонід Нєвзлін купує в Ізраїлі за багато мільйонів доларів віллу, а Аркадій Гайдамака стає власником спортивних клубів. Цей обиватель нутром розуміє, відчуває облуду. Обікрали. Національне багатство вивозиться з Росії. Алмази йдуть із складів у сейфи ділків Амстердама та Тель-Авіва. І хто ж ці грабіжники, міркує пересічний громадянин? Це Фрідмани, Хаяти, Березовські, Гусинські, Нєвзліни, Рабиновичі — євреї, звичайно.
Керівники єврейських організацій у Росії купаються в грошах, надаючи деяку допомогу старим євреям, що доживають свого віку в Росії. І дивиться на своїх сусідів євреїв, що одержують посилки від Єврейського Агентства Сохнут, від американських організацій Хаяс, Джойнт, із синагог, від російських єврейських організацій який-небудь двадцятилітній безробітний хлопець, і зріє в ньому ненависть проти тих, кому допомагають. А його старим батькам немає від кого таку допомогу отримувати. Ось вам і ґрунт для побутового антисемітизму. Ось вам і середовище, у якому виростають молоді люди, що нападають з ножем у руках на відвідувачів в синагозі. У розвитку й підтримці побутового антисемітизму в Росії зацікавлені вкрай праві націоналістичні партії. Точно так само, як украй праві угруповання в Ізраїлі зацікавлені в розвитку анти-арабських настроїв, як ліпенівці у Франції сприяють анти-мусульманським тенденціям у суспільстві. Ксенофобія в будь-якій країні, у будь-яких формах і проявах підтримується, вирощується політичними партіями і різними особами, що живуть як у самій країні, так і за кордоном. На расистській ідеології ґрунтується входження у владу правих партій.
Антисемітизм сприяє дестабілізації країни. Він часто народжується також на ґрунті соціального, суспільного і політичного протесту. В обстановці дестабілізації у країні легше безкарно діяти карним елементам. Дестабілізації сприяє атмосфера міжнаціональної ненависті, і легше всього її підтримувати на ґрунті побутового антисемітизму.
Олігархи, що втекли на Захід, і які ще знаходяться в Росії, саме через усі ці причини, зацікавлені в розвитку антисемітизму в Росії. Відомо, що деякі олігархи, у тому числі єврейської національності, часто сприяють появі антисемітських листів, фінансують антисемітські видання, громадські й політичні угруповання, що проповідують нацистську ідеологію.
Багатьом порушникам закону вдається уникнути кримінальної відповідальності, роздмухуючи теми антисемітизму.
Явно психічно ненормальна людина, що скоїла напад у Мар’їній Рощі, зараз допомагає Леонідові Нєвзліну і йому подібним, обвинувачувати всю Росію в ДЕРЖАВНОМУ антисемітизмі й у неправомірності її правоохоронної системи.
Російська влада зобов'язана активно боротися з будь-якими проявами національного сепаратизму, расизму, ксенофобії й антисемітизму, одночасно змушуючи визнавати закон і тих, хто хоче бути понад законом. Жорстке дотримання законів для усіх без винятку громадян країни, незалежно від національної належності і майнового стану, незалежно від їхніх зв'язків із правлячими колами — це і є найбільш правильний, головний шлях боротьби проти расистських виступів окремих громадян.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Роздуми з Ізраїлю на тему про антисемітизм у Росії та «борцях» проти нього
Світ:
06012502e.jpg
У відповідь на пред'явлені йому правоохоронними органами Росії звинувачення в замовленні й участі в організації цілого ряду убивств Нєвзліну необхідно переконати Уряд Держави Ізраїль у тім, що об'єктивний розгляд обвинувачень у карних злочинах на його адресу в судах Росії неможливо через державний антисемітизм. Нєвзлін хоче довести й переконати ізраїльське суспільство, світову громадськість, що його переслідування обумовлене політичними мотивами, і він може бути в Росії несправедливо засуджений тільки тому, що він єврей. От чим, на мій погляд, викликаний настільки миттєвий агресивний виступ Нєвзліна з приводу хуліганських, варварських, злочинних дій, ймовірно, швидше за все, психічно неврівноваженої людини.
На підставі аналогічних обставин, якщо слідувати такій логіці олігарха, не можна покладатися на жодну судову систему світу, тому що у Франції, Англії, Австрії, Італії підпалюють синагоги, а в Нью-Йорку побили на вулиці колишнього ізраїльського генерала і мера міста Тель-Авіва Шлома Лахата, одного з заступників Нєвзліна.. Створюється враження, що олігархи, єврейської й неєврейської національності, за будь-яку ціну намагаються привести до делегітимації правоохоронні органи Росії з однією лише метою — уникнути покарання за кримінальні справи.
Таке цинічне вживання механізму обвинувачень в антисемітизмі протягом століть використовується як засіб захисту порушниками закону з метою уникнення покарання, зм'якшення його. Тема антисемітизму в самому Ізраїлі завзято мусується ЗМІ.
Тема боротьби з антисемітизмом в Ізраїлі, та й в усьому світі, перетворилася в годівницю, джерело легкого заробітку, а також будівництва кар'єри для цілого ряду професійних брехунів, політичних функціонерів, карних пройдисвітів. Навіть якби у світі не було б антисемітизму, ці люди, напевно, все одно видумали б його в ім'я власних, шкурних інтересів.
У СРСР без сумніву існував антисемітизм, його не можна заперечувати, хоча він усе-таки не перешкодив мільйонам євреїв одержувати вищу освіту, десяткам і сотням тисяч стати провідними вченими, композиторами, лікарями, інженерами, режисерами, письменниками, акторами, лауреатами всіх премій і власниками всіх звань. У сталінський період саджали, гнітили, страчували, не розбираючись за національною приналежністю. У той же час, у радянський період багато євреїв, що були посаджені за ґрати, будучи фарцовщиками, спекулянтами, професійними пройдисвітами, шахраями всіх мастей, прокравшись у коопераціях, на складах, у підпільних цехах, «комбінатори» радянської тіньової економіки, – відразу ж кричали, що їх переслідують за те, що вони євреї.
Я прекрасно пам'ятаю, як у 1973 році у Вінниці був арештований головний ендокринолог області за те, що хабарничав при розподілі безкоштовного інсуліну. Посаджений у в'язницю, він відразу ж оголосив себе сіоністом, заявивши, що його переслідують як єврея за бажання виїхати в Ізраїль. Випущений достроково в результаті розгорнутих і добре організованих бурхливих протестів у світі, виїхавши з СРСР, він в Ізраїль не приїхав і облудним способом привласнив величезний фонд, створений королевою Голландії для боротьби за його порятунок.
У пострадянській Росії євреї — «нові росіяни», що вивезли за кордон мільярди доларів, віднятих ними в російського народу, коли їх притягають до відповідальності, теж волають, що вони невинні, що їх переслідують антисеміти. Поцупивши, тікають до Ізраїлю, звідки волають про антисемітизм російського керівництва, зображуючи із себе борців за волю Росії, роздуваючи цю тему в Ізраїлі.
Тема антисемітизму зручна й потрібна для багатьох громадських діячів, політиків, рабинів у Росії, в Ізраїлі, у США, у Канаді, що вимагають пожертвування для боротьби з антисемітизмом, обставляючи власні розкішні будинки найбільш модерними меблями, найбільш дорогою електронікою.
Тема антисемітизму потрібна всяким ледацюгам, що створюють організації «для боротьби з антисемітизмом», що удень із ліхтарем вишукують і видумують антисемітизм навіть в Ізраїлі. Тема антисемітизму потрібна невдахам, недолугим та бездарним російськомовним ізраїльським політикам, відірваним від справжніх проблем країни, що виписують собі за рахунок держбюджету квитки в «бізнес-клас» для розважальних поїздок по світу – до Англії, Італії, Франції, Німеччини, Іспанії, Америки, Канади, України усе під тим же виглядом боротьби з антисемітизмом. Анатолію (Натану) Щаранському (іншому заступнику Нєвзліна), наприклад, ця тема послужила службу для одержання «висмоктаної з пальця» фальшивої посади Міністра діаспори нібито для боротьби зі світовим антисемітизмом. Посада «борця проти антисемітизму» коштувала ізраїльському платникові податків десятки мільйонів доларів.
Тим часом, говорячи про причини антисемітизму наприкінці 20-го та початку 21-го століть, необхідно дивитися правді в очі. Пересічний громадянин, що живе в погано опалювальній квартирі, зі стелею, що протікає, і розбитим склом, чує й бачить, як 38-річний мільярдер Абрамович купує палаци, футбольні команди в Лондоні та будує десятки яхт, як інший 45 –річний мільярдер Леонід Нєвзлін купує в Ізраїлі за багато мільйонів доларів віллу, а Аркадій Гайдамака стає власником спортивних клубів. Цей обиватель нутром розуміє, відчуває облуду. Обікрали. Національне багатство вивозиться з Росії. Алмази йдуть із складів у сейфи ділків Амстердама та Тель-Авіва. І хто ж ці грабіжники, міркує пересічний громадянин? Це Фрідмани, Хаяти, Березовські, Гусинські, Нєвзліни, Рабиновичі — євреї, звичайно.
Керівники єврейських організацій у Росії купаються в грошах, надаючи деяку допомогу старим євреям, що доживають свого віку в Росії. І дивиться на своїх сусідів євреїв, що одержують посилки від Єврейського Агентства Сохнут, від американських організацій Хаяс, Джойнт, із синагог, від російських єврейських організацій який-небудь двадцятилітній безробітний хлопець, і зріє в ньому ненависть проти тих, кому допомагають. А його старим батькам немає від кого таку допомогу отримувати. Ось вам і ґрунт для побутового антисемітизму. Ось вам і середовище, у якому виростають молоді люди, що нападають з ножем у руках на відвідувачів в синагозі. У розвитку й підтримці побутового антисемітизму в Росії зацікавлені вкрай праві націоналістичні партії. Точно так само, як украй праві угруповання в Ізраїлі зацікавлені в розвитку анти-арабських настроїв, як ліпенівці у Франції сприяють анти-мусульманським тенденціям у суспільстві. Ксенофобія в будь-якій країні, у будь-яких формах і проявах підтримується, вирощується політичними партіями і різними особами, що живуть як у самій країні, так і за кордоном. На расистській ідеології ґрунтується входження у владу правих партій.
Антисемітизм сприяє дестабілізації країни. Він часто народжується також на ґрунті соціального, суспільного і політичного протесту. В обстановці дестабілізації у країні легше безкарно діяти карним елементам. Дестабілізації сприяє атмосфера міжнаціональної ненависті, і легше всього її підтримувати на ґрунті побутового антисемітизму.
Олігархи, що втекли на Захід, і які ще знаходяться в Росії, саме через усі ці причини, зацікавлені в розвитку антисемітизму в Росії. Відомо, що деякі олігархи, у тому числі єврейської національності, часто сприяють появі антисемітських листів, фінансують антисемітські видання, громадські й політичні угруповання, що проповідують нацистську ідеологію.
Багатьом порушникам закону вдається уникнути кримінальної відповідальності, роздмухуючи теми антисемітизму.
Явно психічно ненормальна людина, що скоїла напад у Мар’їній Рощі, зараз допомагає Леонідові Нєвзліну і йому подібним, обвинувачувати всю Росію в ДЕРЖАВНОМУ антисемітизмі й у неправомірності її правоохоронної системи.
Російська влада зобов'язана активно боротися з будь-якими проявами національного сепаратизму, расизму, ксенофобії й антисемітизму, одночасно змушуючи визнавати закон і тих, хто хоче бути понад законом. Жорстке дотримання законів для усіх без винятку громадян країни, незалежно від національної належності і майнового стану, незалежно від їхніх зв'язків із правлячими колами — це і є найбільш правильний, головний шлях боротьби проти расистських виступів окремих громадян.
------------------------------------
В тему:
Невідома Америка: Пророцтво Бенджаміна Франкліна про майбутнє США
Євреї й ефіопи-фалашмура — кровні брати по матері
Брехня, півні для спокути та ліцензія на ошуканство
Пурим – не релігійне свято. Це свято знищення усіх ворогів іудеїв
Єврейське щастя, російські сльози...
Ідеологічна обробка і стратегії групової еволюції в юдаїзмі
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта