“Я завжди маю в собі якісь оптимізм, якій не дає мені втрачати позитивного ставлення до життя взагалі і до тих справ, якими я займаюсь, зокрема.”
Від “Народного Оглядача”: Це інтерв’ю Людмила ПЕРУНИЦЯ взяла у Сашка Положинського одразу після закінчення акції “Не будь байдужим” в м. Гайсин (Вінницька обл.). Частину його було опубліковано в “Газеті по-українські” за 16 березня 2006. Сьогодні “Народний Оглядач” публікує повний варіант інтерв’ю.
Чергова акція “Не будь байдужим” в Гайсині була, на мій погляд, найвдалішою з тих, що вже відбулися. Чудовий контакт із залом. Відверта розмова. Спокійне й впевнене доведення своїх переконань.
Одразу по закінченні ще збуджений і не охолонувший Сашко погодився дати інтерв’ю.
- Розкажи про твої особисті враження від акції взагалі і сьогоднішньої у тому числі.
- Важко сказати щось однозначне. Звичайно, є якісь ознаки того, що наші зусилля не даремні. Але інколи хтось щось скаже, або зробить, і починає здаватися, що все це – марна справа. А потім, щось знову дає надію, що все це недаремно. Так в принципі після кожної акції.
Я взагалі вважаю себе не стільки песимістом, скільки реалістом, але іноді мій реалізм набирає дуже песимістичного характеру і, нажаль, це досить часто виправдовує себе. Хоча я завжди маю в собі якісь оптимізм, якій не дає мені втрачати позитивного ставлення до життя взагалі і до тих справ, якими я займаюсь зокрема.
- А яка акція тобі запам’яталась найбільше?
- Я не можу виділяти якусь одну акцію окремо, тому що в кожному місті, де ми були з цією акцією, були свої особливості. Найменше мені сподобалася наша акція в Білій Церкві. Але можливо це пов’язано з чисто суб’єктивними причинами – погано попрацювали організатори цієї акції на місці. Можливо вся увага була прикута до візиту президента, який відбувався паралельно з нашою акцією. Так чи ні, але по віддачі, по зворотному зв’язку від людей мені найменше сподобалася Білоцерківська акція.
А виділити якусь одну найкращу акцію дуже важко. І в Костополі, і в Яготині, і в Лубнах, і в Умані, і сьогодні в Гайсині, і в інших містах, всюди було, щось краще, щось гірше. Не можна сказати, що десь було все добре. Буває, що одна ложка дьогтю зіпсує все позитивне враження. Звичайно, якщо хтось тієї ложки, або не проковтне, або не помітить, той все сприймає зовсім інакше. Оскільки в кожному місті були свої особливості, тому не хочеться виділяти якесь одне.
- Є така інформація, що тобі пропонували балотуватися від деяких партій, а ти відмовилися, чому?
- Так мені пропонували. Мені якось несподівано запропонували, в останній момент і вирішувати треба було терміново. У мене не було часу на моральну підготовку, оскільки я не планував іти в політику, балотуватися у Верховну Раду. Тому перш, ніж прийняти рішення, я радився з людьми, вивчав ситуацію, дуже багато аналізував. В тому числі я радився і зі співорганізаторами акції “Не будь байдужим”. І ми вирішили, що мені не має сенсу зараз балотуватися. Саме з огляду на те, щоб не кинути тінь на той рух, якій ми розпочали. Оскільки, по-перше, ця акція розпочалася значно раніше, ніж я отримав таку пропозицію, по-друге, ми на кожній акції позиціонуємо себе, як неполітичну силу. І якби з’ясувалося, що я є в якомусь списку, то нас би спокійно звинуватили в брехні.
Тим більше, що будь-яка партія, навіть якщо вона близька по духу, це чиясь партія. Тому потрібно добре знати і суть цієї політичної сили і добре знати всіх людей, які цією силою керують, для того, щоб балотуватися в її списках.
- Чи є пропозиції групі “Тартак” підтримувати якусь партію своїми виступами, як ви до цього відноситеся і чи погоджуєтеся?
- До останніх президентських виборів питання щодо наших політичних симпатій було для нас дуже принциповим. Однак, нажаль, досвід останнього року показав, що зараз немає жодної політичної сили, принаймні з тих, які пропонують нам їхати з нами в якісь тури, або вивчають цю можливість, не є винятковою симпатією всього колективу групи “Тартак”. Адже колектив це не тільки я, це як мінімум семеро, а то й більше людей, які з нами працюють. І якщо їхати в тур, то треба враховувати інтереси всіх.
Так трапилося, що у нас музиканти з усієї України, і в силу певних причин у кожного свої політичні симпатії. Вони не завжди співпадають із політичними симпатіями інших. Ми для себе цього разу визначили, що ми в першу чергу музиканти, агітувати ми не за кого не будемо, це однозначно. Але вийти на сцену ми завжди готові з величезним задоволенням.
З іншого боку, ми побачили, що немає абсолютно “чистих” партій. Нажаль, з тією чи меншою різницею, в більшій чи меншій мірі, але кожна політична сила в першу чергу переслідує якісь свої інтереси, а не інтереси України, інтереси українського народу. Я кажу про впливові політичні сили, які мають достатньо фінансових можливостей, щоб організовувати концертні тури.
Крім того, я вважаю, що всі ці виступи артистів не здатні в значній мірі суттєво вплинути на вибір людей. Тобто я переконаний, що якщо людина свідомо підтримує якусь політичну силу, то запроси її хоч на 250 концертів, вона своєї позиції не змінить. Людина сходить на концерти, якщо ці виконавці їй подобаються – отримає задоволення. Якщо не подобаються, то вона покричить, посвистить, можливо покидає яйця чи помідори. Але на її вибір це ні як не вплине. Можливо, частково, якось там невеличкою мірою, такі концерти можуть вплинуть на тих людей, якім або байдуже, або які вагаються між ким вибрати. Можливо демонстраційна підтримка відомим співаком конкретної політичної сили і зможе якимось чином вплинути на вибір людини, коли вона піде голосувати, якщо взагалі піде голосувати. Але, що стосується конкретно мене, то якщо ми навіть і поїдемо з якоюсь із тих сил, які більш-менш, чи хоча б частково співпадають з нашими політичними поглядами, то це покликано не стільки нашою підтримкою цієї політичної сили, скільки зовсім іншими міркуваннями.
З одного боку передвиборчі тури, це дійсно можливість підзаробити, що для українських музикантів є досить важливим фактором, адже на відміну від музикантів усього світу, наші музиканти заробляють не з продажу дисків, касет, альбомів, а з концертів. З іншого боку, такі тури, це унікальна можливість поїздити з концертами і не тільки набути там додаткового досвіду, підвищити свій професійний рівень, це ще й можливість приїхати в ті міста, в які ніколи не приїдеш, в силу того, що там ніколи нічого не відбувається. І якщо ти туди не приїдеш під час виборів, то ти взагалі там ніколи не виступиш. А в кожному такому місті є твої прихильники, які чекають твого приїзду і з задоволенням слухають твою музику. І їм, по великому рахунку, байдуже з ким ти там приїхав, їм головне, щоб ти приїхав і виступив. Так що це важливо і для мене, і для моїх прихильників.
Ну є ще і третій фактор, зараз мій приятель – Юрко Зелений розповсюджує таке звернення до українських музикантів, де говорить, що в Верховній Раді немає бідних, що туди ніхто не йде, ну принаймні більшість, щоб боротися за тебе, як за громадянина України, а йде боротися за свої інтереси. І те, що зараз уже не існує мажоритарної системи, а існує лише тільки партійна, ще раз підтверджує цю думку.
Я, наприклад, не можу для себе визначити за кого голосувати, тому що немає жодної політичної сили, яка мала б програму, що стовідсотково відповідає моїм інтересам, моєму баченню. І при цьому, ще й мала б список кандидатів, якій відповідав би моїм симпатіям. Майже в кожному списку, принаймні тих списків, які мене цікавили, я знаходив людей, за яких я не хочу віддавати свій голос. Тому я із задоволенням прийняв звернення Юрка Зеленого з приводу того, що українським виконавцям необхідно заробляйте гроші на цих виборах.
Я ж не думаю, що ті виконавці, що приїжджають із турів, відразу купують дачі на Канарах – зовсім ні. Вони купують собі нове обладнання, знімають собі кращі кліпи, записують свої альбоми на кращих студіях. І це врешті решт іде на користь всім – і музикантам, і суспільству, і взагалі українській музиці. Крім того, якщо дійсно є можливість гарно заробити на виборах, то для когось з українських музикантів це може бути можливістю проплатити ефіри на деяких радіостанціях та телеканалах, де позиція принципово платна.
- Під час помаранчевої революції перед народом виступало багато музикальних колективів і відомо, що тільки два колективи не брали за це гроші. Чи знаєш ти ці колективи?
- Взагалі я вперше чую від вас, що лише двоє гуртів не брало гроші за свої виступи на Майдані під час помаранчевої революції. Протягом усього місяця, наскільки я знаю, всі виступи були безкоштовними. Я принаймні не знаю нікого зі своїх колег, хто б виходив на сцену Майдану за гроші.
Були тури перед виборами. За ті тури хтось отримував гроші, хтось ні, хтось більше, хтось менше. Але, що з моменту оголошення результатів виборів, коли народ зібрався на Майдані Незалежності і зрозумів, що його намагаються в черговий раз обдурити – усі комерційні виступи, наскільки я знаю, на Майдані Незалежності припинилися. Більше того, я знаю, що багато моїх колег музикантів, в тому числі і наша група, ще й свої власні кошти витрачали. То щось необхідне купували, то просто віддавали гроші в каси взаємодопомоги, вносили пожертви в наметові містечка. Це все було, і я не знаю, який би був сенс, при такому загальному емоційному підйомі, патріотичному підйом, під час такого вибуху власної свідомості, національної свідомості брати гроші за виступи. Я не думаю, що хтось із моїх колег все ж таки на це пішов. Думаю, якщо у вас є така інформація, то вона або хибна, або дещо перекручена.
- Якщо ще раз відбудеться повторна помаранчева революція і народ вийде на Майдан, чи готові ви підтримати народ ще раз, а не якусь-там партію чи окремого політика?
- Чи вийшов би я на підтримку українського народу – звичайно. І вся наша акція “Не будь байдужим” також відбувається на підтримку українського народу. Мені особисто дуже прикро, що помаранчева революція так і лишилася помаранчевою. Я сподівався, що вона стане жовто-блакитною, чи блакитно-жовтою, що вона стане національною революцією – нажаль, вона такою не стала. Я гадаю, що для більшості учасників тих подій в цьому і полягає основне розчарування.
Хоча не можна сказати, що все було марно, що нас у черговий раз обдурили. Можливо ми самі обдурилися. Такої атмосфери, такого емоційного вибуху, такого піднесення, такої віри, надії й любові, які панували на Майдані, я не пам’ятаю ніде й ніколи в своєму житті. Тоді я вперше не побоявся натовпу, великої кількості людей в одному місті, я ходив між людьми, і навіть, якщо мене хтось випадково штовхав, то зразу ж вибачався. Якщо хтось похитнувся, його намагалися підтримати. Там панувала атмосфера взаємоповаги і взаємопідтримки, вона була унікальною і неповторною. Дуже шкодую, що все це минуло разом із самими подіями. І можна сказати лише те, що врешті решт це не стало якимось національним вибухом, який би привів до дійсно незалежної України, до справжнього національного курсу її розвитку. Хоча дуже багато позитивних змін я все-такі відчуваю, хай би там, хто що не говорив, хай це все відбувається зовсім не в тих обсягах, на які ми розраховували і розраховуємо досі, але говорите про те, що все це було даремно, і про те, що нас в черговий раз обдурили, я думаю, не можна.
Великою мірою ми всі самі стали причиною того, що отримали такі результати, бо ми швидко заспокоїлися. Ми один раз вийшли, побули місяць – і все. І ми заспокоїлися і стали чекати з моря погоди. А мені здається, що ми повинні були продовжувати цю революцію до перемоги. І продовжувати не під тим проводом, якій тоді був, і не таким чином, яким ми тоді діяли. Але все ж такі мені здається, що треба було продовжувати щось робити – нагадувати, контролювати, підштовхувати, допомагати, коли треба. Цього всього ми не зробили. Зараз питати з Президента, чи тільки з політиків не можна, всі трохи винні. Хоча, звичайно, політиків час міняти, час приводити нову владу.
- Одним із проявом українства є одяг. Чи думає група “Тартак” про те, що варто було б мати свій український одяг для виступу і взагалі, як ви ставитеся до української молодіжної моди?
- Звичайно, ми про це постійно думаємо. Ми періодично працюємо з українськими дизайнерами, або купуємо одяг в українських дизайнерів, або замовляємо у них одяг.
- Уточнення: українські дизайнери, які живуть в Україні, чи українські дизайнери, які живуть Україною?
- Це вже добре знати треба тих дизайнерів, живуть вони Україною чи ні? У мене дружні стосунки з Лілею Пустовіт, і я знаю, що вона дуже багато натхнення бере з українського національного одягу, вона дуже любить Україну і дуже цікавиться всім українським – українською культурою, українською історією. Але при тому вона дуже цікавиться Індією. І я не знаю, чи можна їй ставить в провину те, що вона так цікавиться Індією чи ні.
Для мене українські дизайнери – ті які знайшли сили і можливості працювати в Україні, для українського споживача. І все ж такі, більшість цих дизайнерів не оминають своєю увагою традиції українського одягу, історичні традиції. Не мені судити, але є серед наших друзів люди, які створюють свій власний одяг. І часом вони створюють одяг на наше замовлення, спеціально для нас. Я не знаю, наскільки я можу оцінити їхнє справжнє ставлення до всього українського і чи дійсно вони є такими українцями, якими вони здаються мені, чи такими, якими я б хотів їх бачити. Судити когось важко.
Я вважаю так, якщо я як українець, не соромлюся вдягати цей одяг українського дизайнера і, більше того, я пишаюся тим, що це одяг зроблений українцями в Україні, то він зроблений так як слід, так як треба.
Ми вже давно подумаємо над тим, що варто буде рано чи пізно створювати свою лінію одягу, можливо реєструвати якусь торгову марку. Перші кроки в цьому напрямку ми вже робимо: ми періодично випускаємо свої власні фірмові футболки, які розробляємо своїми силами, наш дизайнер Віталій, він же наш ді-джей, бере на себе цю функцію. У нас уже є позитивні зрушення в цьому напрямку. Якщо раніше ми купували футболки імпортного виробництва: турецькі, або китайські, чи якісь інші – і на них просто робили свої малюнки, то зараз ми вже замовили футболки тут в Україні, їх спеціально для нас шиють з українського матеріалу. Можливо це займає трохи більше часу, але це вже великий позитивний крок у правильному напрямку. Я думаю, що коли у нас з’являться можливості розширити виробництво і поставити на більш професійну основу, то тоді можна буде говорити, про ще один напрямок нашої діяльності.
- Плани на майбутнє гурту “Тартак” і акції “Не будь байдужим”.
- Після виборів ми збираємося серйозно взятися за створення свого наступного альбому, пісень про кохання “Сльози та соплі”. Звичайно, далеко не всі пісні, судячи з назви, будуть серйозними піснями про кохання. Ми хотіли його записати ще рік тому, і лише альбом із “Гуляйгородом” затримав його. Тому зрозуміло, коли така справа відкладена, хочеться її якомога швидше зробити. Крім того, плануємо ще відзняти і запустити в ротацію кілька кліпів на згаданий вже альбом “Тартак-Гуляйгород”. І хочеться поїздить з цією концертною програмою.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Щоб не заплямити акцію “Не будь байдужим”, Сашко Положинський відмовився балотуватись до Верховної Ради
Світ:
Чергова акція “Не будь байдужим” в Гайсині була, на мій погляд, найвдалішою з тих, що вже відбулися. Чудовий контакт із залом. Відверта розмова. Спокійне й впевнене доведення своїх переконань.
Одразу по закінченні ще збуджений і не охолонувший Сашко погодився дати інтерв’ю.
- Розкажи про твої особисті враження від акції взагалі і сьогоднішньої у тому числі.
- Важко сказати щось однозначне. Звичайно, є якісь ознаки того, що наші зусилля не даремні. Але інколи хтось щось скаже, або зробить, і починає здаватися, що все це – марна справа. А потім, щось знову дає надію, що все це недаремно. Так в принципі після кожної акції.
Я взагалі вважаю себе не стільки песимістом, скільки реалістом, але іноді мій реалізм набирає дуже песимістичного характеру і, нажаль, це досить часто виправдовує себе. Хоча я завжди маю в собі якісь оптимізм, якій не дає мені втрачати позитивного ставлення до життя взагалі і до тих справ, якими я займаюсь зокрема.
- А яка акція тобі запам’яталась найбільше?
А виділити якусь одну найкращу акцію дуже важко. І в Костополі, і в Яготині, і в Лубнах, і в Умані, і сьогодні в Гайсині, і в інших містах, всюди було, щось краще, щось гірше. Не можна сказати, що десь було все добре. Буває, що одна ложка дьогтю зіпсує все позитивне враження. Звичайно, якщо хтось тієї ложки, або не проковтне, або не помітить, той все сприймає зовсім інакше. Оскільки в кожному місті були свої особливості, тому не хочеться виділяти якесь одне.
- Є така інформація, що тобі пропонували балотуватися від деяких партій, а ти відмовилися, чому?
- Так мені пропонували. Мені якось несподівано запропонували, в останній момент і вирішувати треба було терміново. У мене не було часу на моральну підготовку, оскільки я не планував іти в політику, балотуватися у Верховну Раду. Тому перш, ніж прийняти рішення, я радився з людьми, вивчав ситуацію, дуже багато аналізував. В тому числі я радився і зі співорганізаторами акції “Не будь байдужим”. І ми вирішили, що мені не має сенсу зараз балотуватися. Саме з огляду на те, щоб не кинути тінь на той рух, якій ми розпочали. Оскільки, по-перше, ця акція розпочалася значно раніше, ніж я отримав таку пропозицію, по-друге, ми на кожній акції позиціонуємо себе, як неполітичну силу. І якби з’ясувалося, що я є в якомусь списку, то нас би спокійно звинуватили в брехні.
Тим більше, що будь-яка партія, навіть якщо вона близька по духу, це чиясь партія. Тому потрібно добре знати і суть цієї політичної сили і добре знати всіх людей, які цією силою керують, для того, щоб балотуватися в її списках.
- Чи є пропозиції групі “Тартак” підтримувати якусь партію своїми виступами, як ви до цього відноситеся і чи погоджуєтеся?
- До останніх президентських виборів питання щодо наших політичних симпатій було для нас дуже принциповим. Однак, нажаль, досвід останнього року показав, що зараз немає жодної політичної сили, принаймні з тих, які пропонують нам їхати з нами в якісь тури, або вивчають цю можливість, не є винятковою симпатією всього колективу групи “Тартак”. Адже колектив це не тільки я, це як мінімум семеро, а то й більше людей, які з нами працюють. І якщо їхати в тур, то треба враховувати інтереси всіх.
Так трапилося, що у нас музиканти з усієї України, і в силу певних причин у кожного свої політичні симпатії. Вони не завжди співпадають із політичними симпатіями інших. Ми для себе цього разу визначили, що ми в першу чергу музиканти, агітувати ми не за кого не будемо, це однозначно. Але вийти на сцену ми завжди готові з величезним задоволенням.
З іншого боку, ми побачили, що немає абсолютно “чистих” партій. Нажаль, з тією чи меншою різницею, в більшій чи меншій мірі, але кожна політична сила в першу чергу переслідує якісь свої інтереси, а не інтереси України, інтереси українського народу. Я кажу про впливові політичні сили, які мають достатньо фінансових можливостей, щоб організовувати концертні тури.
Крім того, я вважаю, що всі ці виступи артистів не здатні в значній мірі суттєво вплинути на вибір людей. Тобто я переконаний, що якщо людина свідомо підтримує якусь політичну силу, то запроси її хоч на 250 концертів, вона своєї позиції не змінить. Людина сходить на концерти, якщо ці виконавці їй подобаються – отримає задоволення. Якщо не подобаються, то вона покричить, посвистить, можливо покидає яйця чи помідори. Але на її вибір це ні як не вплине. Можливо, частково, якось там невеличкою мірою, такі концерти можуть вплинуть на тих людей, якім або байдуже, або які вагаються між ким вибрати. Можливо демонстраційна підтримка відомим співаком конкретної політичної сили і зможе якимось чином вплинути на вибір людини, коли вона піде голосувати, якщо взагалі піде голосувати. Але, що стосується конкретно мене, то якщо ми навіть і поїдемо з якоюсь із тих сил, які більш-менш, чи хоча б частково співпадають з нашими політичними поглядами, то це покликано не стільки нашою підтримкою цієї політичної сили, скільки зовсім іншими міркуваннями.
З одного боку передвиборчі тури, це дійсно можливість підзаробити, що для українських музикантів є досить важливим фактором, адже на відміну від музикантів усього світу, наші музиканти заробляють не з продажу дисків, касет, альбомів, а з концертів. З іншого боку, такі тури, це унікальна можливість поїздити з концертами і не тільки набути там додаткового досвіду, підвищити свій професійний рівень, це ще й можливість приїхати в ті міста, в які ніколи не приїдеш, в силу того, що там ніколи нічого не відбувається. І якщо ти туди не приїдеш під час виборів, то ти взагалі там ніколи не виступиш. А в кожному такому місті є твої прихильники, які чекають твого приїзду і з задоволенням слухають твою музику. І їм, по великому рахунку, байдуже з ким ти там приїхав, їм головне, щоб ти приїхав і виступив. Так що це важливо і для мене, і для моїх прихильників.
Ну є ще і третій фактор, зараз мій приятель – Юрко Зелений розповсюджує таке звернення до українських музикантів, де говорить, що в Верховній Раді немає бідних, що туди ніхто не йде, ну принаймні більшість, щоб боротися за тебе, як за громадянина України, а йде боротися за свої інтереси. І те, що зараз уже не існує мажоритарної системи, а існує лише тільки партійна, ще раз підтверджує цю думку.
Я, наприклад, не можу для себе визначити за кого голосувати, тому що немає жодної політичної сили, яка мала б програму, що стовідсотково відповідає моїм інтересам, моєму баченню. І при цьому, ще й мала б список кандидатів, якій відповідав би моїм симпатіям. Майже в кожному списку, принаймні тих списків, які мене цікавили, я знаходив людей, за яких я не хочу віддавати свій голос. Тому я із задоволенням прийняв звернення Юрка Зеленого з приводу того, що українським виконавцям необхідно заробляйте гроші на цих виборах.
Я ж не думаю, що ті виконавці, що приїжджають із турів, відразу купують дачі на Канарах – зовсім ні. Вони купують собі нове обладнання, знімають собі кращі кліпи, записують свої альбоми на кращих студіях. І це врешті решт іде на користь всім – і музикантам, і суспільству, і взагалі українській музиці. Крім того, якщо дійсно є можливість гарно заробити на виборах, то для когось з українських музикантів це може бути можливістю проплатити ефіри на деяких радіостанціях та телеканалах, де позиція принципово платна.
- Під час помаранчевої революції перед народом виступало багато музикальних колективів і відомо, що тільки два колективи не брали за це гроші. Чи знаєш ти ці колективи?
- Взагалі я вперше чую від вас, що лише двоє гуртів не брало гроші за свої виступи на Майдані під час помаранчевої революції. Протягом усього місяця, наскільки я знаю, всі виступи були безкоштовними. Я принаймні не знаю нікого зі своїх колег, хто б виходив на сцену Майдану за гроші.
Були тури перед виборами. За ті тури хтось отримував гроші, хтось ні, хтось більше, хтось менше. Але, що з моменту оголошення результатів виборів, коли народ зібрався на Майдані Незалежності і зрозумів, що його намагаються в черговий раз обдурити – усі комерційні виступи, наскільки я знаю, на Майдані Незалежності припинилися. Більше того, я знаю, що багато моїх колег музикантів, в тому числі і наша група, ще й свої власні кошти витрачали. То щось необхідне купували, то просто віддавали гроші в каси взаємодопомоги, вносили пожертви в наметові містечка. Це все було, і я не знаю, який би був сенс, при такому загальному емоційному підйомі, патріотичному підйом, під час такого вибуху власної свідомості, національної свідомості брати гроші за виступи. Я не думаю, що хтось із моїх колег все ж таки на це пішов. Думаю, якщо у вас є така інформація, то вона або хибна, або дещо перекручена.
- Якщо ще раз відбудеться повторна помаранчева революція і народ вийде на Майдан, чи готові ви підтримати народ ще раз, а не якусь-там партію чи окремого політика?
- Чи вийшов би я на підтримку українського народу – звичайно. І вся наша акція “Не будь байдужим” також відбувається на підтримку українського народу. Мені особисто дуже прикро, що помаранчева революція так і лишилася помаранчевою. Я сподівався, що вона стане жовто-блакитною, чи блакитно-жовтою, що вона стане національною революцією – нажаль, вона такою не стала. Я гадаю, що для більшості учасників тих подій в цьому і полягає основне розчарування.
Хоча не можна сказати, що все було марно, що нас у черговий раз обдурили. Можливо ми самі обдурилися. Такої атмосфери, такого емоційного вибуху, такого піднесення, такої віри, надії й любові, які панували на Майдані, я не пам’ятаю ніде й ніколи в своєму житті. Тоді я вперше не побоявся натовпу, великої кількості людей в одному місті, я ходив між людьми, і навіть, якщо мене хтось випадково штовхав, то зразу ж вибачався. Якщо хтось похитнувся, його намагалися підтримати. Там панувала атмосфера взаємоповаги і взаємопідтримки, вона була унікальною і неповторною. Дуже шкодую, що все це минуло разом із самими подіями. І можна сказати лише те, що врешті решт це не стало якимось національним вибухом, який би привів до дійсно незалежної України, до справжнього національного курсу її розвитку. Хоча дуже багато позитивних змін я все-такі відчуваю, хай би там, хто що не говорив, хай це все відбувається зовсім не в тих обсягах, на які ми розраховували і розраховуємо досі, але говорите про те, що все це було даремно, і про те, що нас в черговий раз обдурили, я думаю, не можна.
Великою мірою ми всі самі стали причиною того, що отримали такі результати, бо ми швидко заспокоїлися. Ми один раз вийшли, побули місяць – і все. І ми заспокоїлися і стали чекати з моря погоди. А мені здається, що ми повинні були продовжувати цю революцію до перемоги. І продовжувати не під тим проводом, якій тоді був, і не таким чином, яким ми тоді діяли. Але все ж такі мені здається, що треба було продовжувати щось робити – нагадувати, контролювати, підштовхувати, допомагати, коли треба. Цього всього ми не зробили. Зараз питати з Президента, чи тільки з політиків не можна, всі трохи винні. Хоча, звичайно, політиків час міняти, час приводити нову владу.
- Одним із проявом українства є одяг. Чи думає група “Тартак” про те, що варто було б мати свій український одяг для виступу і взагалі, як ви ставитеся до української молодіжної моди?
- Звичайно, ми про це постійно думаємо. Ми періодично працюємо з українськими дизайнерами, або купуємо одяг в українських дизайнерів, або замовляємо у них одяг.
- Уточнення: українські дизайнери, які живуть в Україні, чи українські дизайнери, які живуть Україною?
Для мене українські дизайнери – ті які знайшли сили і можливості працювати в Україні, для українського споживача. І все ж такі, більшість цих дизайнерів не оминають своєю увагою традиції українського одягу, історичні традиції. Не мені судити, але є серед наших друзів люди, які створюють свій власний одяг. І часом вони створюють одяг на наше замовлення, спеціально для нас. Я не знаю, наскільки я можу оцінити їхнє справжнє ставлення до всього українського і чи дійсно вони є такими українцями, якими вони здаються мені, чи такими, якими я б хотів їх бачити. Судити когось важко.
Я вважаю так, якщо я як українець, не соромлюся вдягати цей одяг українського дизайнера і, більше того, я пишаюся тим, що це одяг зроблений українцями в Україні, то він зроблений так як слід, так як треба.
Ми вже давно подумаємо над тим, що варто буде рано чи пізно створювати свою лінію одягу, можливо реєструвати якусь торгову марку. Перші кроки в цьому напрямку ми вже робимо: ми періодично випускаємо свої власні фірмові футболки, які розробляємо своїми силами, наш дизайнер Віталій, він же наш ді-джей, бере на себе цю функцію. У нас уже є позитивні зрушення в цьому напрямку. Якщо раніше ми купували футболки імпортного виробництва: турецькі, або китайські, чи якісь інші – і на них просто робили свої малюнки, то зараз ми вже замовили футболки тут в Україні, їх спеціально для нас шиють з українського матеріалу. Можливо це займає трохи більше часу, але це вже великий позитивний крок у правильному напрямку. Я думаю, що коли у нас з’являться можливості розширити виробництво і поставити на більш професійну основу, то тоді можна буде говорити, про ще один напрямок нашої діяльності.
- Плани на майбутнє гурту “Тартак” і акції “Не будь байдужим”.
- Після виборів ми збираємося серйозно взятися за створення свого наступного альбому, пісень про кохання “Сльози та соплі”. Звичайно, далеко не всі пісні, судячи з назви, будуть серйозними піснями про кохання. Ми хотіли його записати ще рік тому, і лише альбом із “Гуляйгородом” затримав його. Тому зрозуміло, коли така справа відкладена, хочеться її якомога швидше зробити. Крім того, плануємо ще відзняти і запустити в ротацію кілька кліпів на згаданий вже альбом “Тартак-Гуляйгород”. І хочеться поїздить з цією концертною програмою.
----------------------------------------------------
В тему:
Українізація України триває
Вдаримо гарною музикою по розгільдяях та українофобах!
Українізація провінції
Проект Сенсар: мова, одяг, Лінукс
Безпечно. чисто. весело
Офіційний сайт акції “Не будь байдужим!”
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта