Коли нас, українців, які лише нещодавно вирвались з російського-радянського тоталітаризму, закликають стрімголов бігти в Європейський Союз, природно виникає запитання – а чи варто? Пропонуємо статтю шведського журналіста Вальдемара Інґдала (Waldemar Ingdahl), який звертає увагу на появу літератури, що вказує на ознаки кризи європейської моделі “держави загального добробуту”.
Цікава тенденція спостерігається в Європі. Книги зі схожою темою стають бестселерами. Вони побудовані на історії про такого собі “білого комірця” – представника середнього класу на невеликому підприємстві, який з родиною намагається звести кінці з кінцями. Він щодня їздить в “сіті” (діловий центр міста – прим перекладача). Зіткнувшись із вічною транспортною проблемою, він зривається. Коли він зриває свою лють, висловлюючись про колапс соціальної системи, непомірні податки, що все більше не дозволяють звести кінці з кінцями, привілейовані корпорації та політичні еліти, відчужені від народу – його послання зачіпає якусь струну в ЗМІ, що шукають хоч якусь драму в сонній політиці. Створивши нову політичну партію, він стає уособленням незадоволення середнього класу, і книга закінчується тим, що він перемагає на виборах і готовий до здійснення велетенських соціальних змін, типу зниження оподаткування.
Це короткий переказ свіжого бестселера французького письменника Дениса Кастела (Denis Castel’s Ras le bol) “Ou l’imminence de la nouvelle Revolution francaise”. Але це також є змістом шведського бестселеру журналіста Томаса Ліннала (Tomas Linnala). Я впевнений, що подібні книжки є і в деяких інших європейських країнах. Вони неодмінно матимуть зростаючу популярність, поки існує нинішня система.
Оскільки книги мають схожу канву, можна допустити, що і французьку, і шведську книгу писала одна людина (до речі, обидва головних герої – Франсуа Пьюсанг (Francois Puysange) та Арне Свенсон (Arne Svensson) – є бухгалтерами), але більш імовірне те, що схожі ситуації в Європі спонукають людей шукати схожі шляхи – популістські та невідкладні – для практичного вирішення проблем, що загрожують середньому класу.
Дискусія про “державу загального добробуту” (“welfare state”, тобто державу з потужно системою соціального забезпечення – прим. перекладача) закінчилась – “держава загального добробуту” перемогла. Її апологети керуються аргументами дієвості, її добре захищають різні впливові групи зі специфічними інтересами, які дуже багато втратять, якщо така державна система буде демонтована. В той же час ті, хто залишився “за бортом”, неорганізовані, та не дуже добре усвідомлюють свої інтереси (як це проявилось під час недавніх заворушень у Франції).
За останній час ми бачили багато популістських партій, що пройшли у різні європейські парламенти, але вони виявились нездатними змінити структуру “держави загального добробуту”. Ці партії намагаються підправити її дефекти, але ніколи не сумніваються у її структурі. Отже, якщо різні книги зможуть висвітлити практичні проблеми, з якими стикаються сьогоднішні європейці, вони зможуть досягти значного успіху у донесенні [до читачів] необхідності змін. Успіх змін для покрашення європейського суспільства потребує більш продуманих та ідеологічних підходів, чим просто набір популістських гасел.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Європейський роман незадоволення
Світ:
Коли нас, українців, які лише нещодавно вирвались з російського-радянського тоталітаризму, закликають стрімголов бігти в Європейський Союз, природно виникає запитання – а чи варто? Пропонуємо статтю шведського журналіста Вальдемара Інґдала (Waldemar Ingdahl), який звертає увагу на появу літератури, що вказує на ознаки кризи європейської моделі “держави загального добробуту”.
06041321s.bmp
Цікава тенденція спостерігається в Європі. Книги зі схожою темою стають бестселерами. Вони побудовані на історії про такого собі “білого комірця” – представника середнього класу на невеликому підприємстві, який з родиною намагається звести кінці з кінцями. Він щодня їздить в “сіті” (діловий центр міста – прим перекладача). Зіткнувшись із вічною транспортною проблемою, він зривається. Коли він зриває свою лють, висловлюючись про колапс соціальної системи, непомірні податки, що все більше не дозволяють звести кінці з кінцями, привілейовані корпорації та політичні еліти, відчужені від народу – його послання зачіпає якусь струну в ЗМІ, що шукають хоч якусь драму в сонній політиці. Створивши нову політичну партію, він стає уособленням незадоволення середнього класу, і книга закінчується тим, що він перемагає на виборах і готовий до здійснення велетенських соціальних змін, типу зниження оподаткування.
Це короткий переказ свіжого бестселера французького письменника Дениса Кастела (Denis Castel’s Ras le bol) “Ou l’imminence de la nouvelle Revolution francaise”. Але це також є змістом шведського бестселеру журналіста Томаса Ліннала (Tomas Linnala). Я впевнений, що подібні книжки є і в деяких інших європейських країнах. Вони неодмінно матимуть зростаючу популярність, поки існує нинішня система.
Оскільки книги мають схожу канву, можна допустити, що і французьку, і шведську книгу писала одна людина (до речі, обидва головних герої – Франсуа Пьюсанг (Francois Puysange) та Арне Свенсон (Arne Svensson) – є бухгалтерами), але більш імовірне те, що схожі ситуації в Європі спонукають людей шукати схожі шляхи – популістські та невідкладні – для практичного вирішення проблем, що загрожують середньому класу.
Дискусія про “державу загального добробуту” (“welfare state”, тобто державу з потужно системою соціального забезпечення – прим. перекладача) закінчилась – “держава загального добробуту” перемогла. Її апологети керуються аргументами дієвості, її добре захищають різні впливові групи зі специфічними інтересами, які дуже багато втратять, якщо така державна система буде демонтована. В той же час ті, хто залишився “за бортом”, неорганізовані, та не дуже добре усвідомлюють свої інтереси (як це проявилось під час недавніх заворушень у Франції).
За останній час ми бачили багато популістських партій, що пройшли у різні європейські парламенти, але вони виявились нездатними змінити структуру “держави загального добробуту”. Ці партії намагаються підправити її дефекти, але ніколи не сумніваються у її структурі. Отже, якщо різні книги зможуть висвітлити практичні проблеми, з якими стикаються сьогоднішні європейці, вони зможуть досягти значного успіху у донесенні [до читачів] необхідності змін. Успіх змін для покрашення європейського суспільства потребує більш продуманих та ідеологічних підходів, чим просто набір популістських гасел.
The European Novel of Discontent
“The Brussels Journal”, 11 квітня 2006.
Переклав Володимир Щербина
----------------------------------------------------
В тему:
Політкоректний Фашизм
Патрік Дж. Бьюкенен. Смерть Заходу
Володарі медіа-імперій, від Шпрінгер до Мердока, або новий феодалізм – «Le Monde Diplomatique»
Der Spiegel: “Європа продає себе як шлюха”
Третій Гетьманат. Демократична держава української мрії.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта