На відміну від чеської мови, де творення жіночих парних іменників від чоловічих назв за професією, родом діяльності, соціальним статусом є регулярним, в українській мові значна частина іменників такого типу не має жіночого парного іменника, тому форма чоловічого роду вживається як на позначення людини взагалі та чоловіка зокрема, так і на позначення жінки: адвокат, хлібороб, професіонал, фахівець, експерт, професор, лінгвіст, доцент, знавець, колекціонер, президент, посол, дипломат, лауреат, депутат, інженер-будівельник.
Такі іменники мають генералізуючу функцію — вони можуть називати людину взагалі, особу чоловічої статі та особу жіночої статі за професією, родом діяльності, соціальним статусом. В українських граматиках їх називають двородовими лексемами, іменниками спільного роду, хоча у тлумачних словниках вони визначені як іменники чоловічого роду. Розрізнення родового значення двородових лексем здійснюється в узгоджувальних конструкціях: хірург Михайлова, молода інженер увійшла до кабінету, жінка-космонавт Валентина Терешкова, дівчина-інженер — професіонал у своїй справі, доктор медичних наук Ольга Богомолець.
В інших випадках парні назви з формальними показниками жіночого роду (іменники парного роду) утворюються за допомогою цілого ряду фемінізуючих формантів -к(а), -иц(я), -ниц(я), -щиц(я), -ес(а), -ис(а), -л(я), -ух(а): журналіст — журналістка, піаніст — піаністка, дегелат — делегатка, секретар — секретарка, касир — касирка, спортсмен — спортсменка, селянин — селянка, львів’янин — львів’янка, фельдшер — фельдшериця, льотчик — льотчиця, провідник — провідниця, розвідник — розвідниця, жнець — жниця, продавець — продавщиця, союзник — союзниця, письменник — письменниця, реготун — реготуха, шептун — шептуха, поет — поетеса, праля, ткаля, пряха.
Проте в українській мові не всі парні іменники жіночого роду є семантично тотожними до іменників чоловічого роду, від яких вони утворені: математик «вчений в області математики»; «учитель математики», математичка розм. «студентка математичного факультету», «вчителька математики»; секретар «службовець — діловод», «виборний керівник якої-небудь організації, якогось органу; особа, що очолює організаційно-адміністративний або виконавчий орган міжнародної організації», секретарка «службовець-діловод». Частина таких назв є експресивно-оцінними порівняно з відповідними чоловічими назвами, вони несуть на собі відтінок зневажливості: директор — директорша розм., директриса розм.
Неоднозначним є ставлення вчених до сучасних неологізмів типу бізнесмен — бізнесменка розм., бізнесменша розм., знев., прозаїк — прозаїця, прозаїчка, прозаїкиня розм., знев. У сучасному мовленні (частіше у мові засобів масової інформації) функціонують фемінативи типу професорка, професориня, професореса, професориса, професориця, що, порівняно з назвами професорша та професориха, претендують на стилістично нейтральний статус. Однак у реальному функціонуванні вони суттєво відрізняються від чоловічої родо-особової назви професор і набувають у реальних контекстах виразних оцінних та експресивних (частіше негативних) конотацій. Саме тому в офіційному та науковому мовленні українська мова віддає перевагу вживанню назв чоловічого роду на позначення і чоловіка, і жінки з контекстуальною ідентифікацією їх реального родового значення.
Джерело: Архангельська А. М. Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. — Olomouc: Univerzita Palackého v Olomouci, 2014. — С. 60-62.
Знати українську мову і розуміти, що захоплення фемінізмом призводить до "перекосів": мову не треба експлуатувати.
Коментарі
Не знаю, як кому, але я не можу чути, коли кажуть "членкиня", "психологиня" тощо.
Українська мова тривали час була в "обіймах" штучно створеної імперської московської мови. саме тому, ми маємо традиію давніх фемінітивів, але маємо прогалину у фемінитивах модерних.
Відраза до рідної мови викликає подив...
1) "членькиня" - дісно є штучним і непотрібним поняттям, бо "член" це частина талі, а не професія. Він завжди буде чоловічим родом, але в певних контекстах - подвійної статі. Подібно посада "голова" - це частина тіла. жіночий рід. Але в контексті посади стать може визначатися як чоловіча. "Головиха" - це не посада, а відношення жінки до посадової особи. В українські традиці - мати.
2) "психологиня" - нормальне слово ля акценту на стать особи. Нагадує "богиня", від якого, думаю, нікого не коробить.
Що значить "Відраза до рідної мови викликає подив"??? Якщо я не можу чути членкиня і психологиня - це відраза до мови? У Вас, здається, все викликає подив, що говориться і вважається не так, як Ви це хочете.
Перепрошую. Очевидно, відраза, мені здалася. Але що може означати "я не можу чути"? 1) вади слуху; чи 2) несприйняття слів/мови?
Фемінізм на марші: вівчар – вівчарка, електрик – електричка, посол – послиця...
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Це мені нагадує, як з української мови сміються московити: спалахуйка (запальничка), штрикалка (шприц) тощо.
Мова жива, вона змінюється і розвивається. Носії та носійки мови оберуть ту словоформу, яка зайде. Непопулярне просто відійде.
Пригадаймо, як більшість суспільства не сприймало "слухавка", "наживо", "гелікоптер"...
В цій ситуації найкраще шукати і вживати ті словоформи, які будуть для мови найбільш природніми.
Непопулярне дійсно просто відйде, але ліпше для мови, якщо не прийде, тим паче через "європейську" лівацьку моду.
Саме так, мова жива. Не треба її підганяти під щось! "Носії та носійки мови" - так не кажуть в побуті. Невже не досить просто казати: "Носії мови"??? Ну не кажуть ніде "носійки"!
А "членкіня" дійсно викликає гомеричний регіт...