Сьогодні у багатьох викликає здивування дивовижна поведінка наших предків: честь і славу вони ставили вище за життя, тобто їх лякала не смерть, а безславне життя і втрата честі. В чому ж справа?
Честь (чисть) — це ніщо інше, як чистота душі людини, незаплямованість її земної психіки. Тому це слово сьогодні позначає і сукупність вищих моральних принципів, і незаплямовану репутацію, і дівочу невинність та цнотливість, і щирість та правдивість. Людина, яка з честю покидає фізичний світ, потрапляє у кращий простір світу духів і отримує вищі стартові можливості в наступному втіленні. Тобто честь — це земна якість, яка покращує долю людини в палінгенезії, це характеристика високого стану розвитку людської психіки.
Слава — це поширена інформація про когось або щось (походить від того ж кореня, що й “слово”, тобто знання, наука, відомості). Наші предки розуміли важливість того, щоб після себе лишити славу, адже тоді нащадки частіше згадуватимуть про славного героя після його смерті і у такий спосіб генеруватимуть сигнал-орієнтир для його наступного земного втілення. Усвідомлюючи це, козаки йшли в атаку з вигуками “Слава!”.
Таким чином, честь і слава — це головні умови формування раси як впорядкованої групової палінгенезії. Завдяки честі (душевній чистоті) людина після смерті потрапляє на вищий рівень духовного світу, а завдяки земній славі вона при наступному втіленні потрапляє до своїх, тобто до тих, хто пам’ятають прославлених героїв.
Тож якщо народ бажає бути сильним, культурним і конкурентоспроможним, то йому треба постійно притягувати до себе високорозвинені духовні сутності — а це здебільшого ті, які прославилися в попередніх втіленнях. З цією метою треба пам’ятами своїх героїв і подвижників, прославляти їх, думати про них — і тоді вони знову прийдуть саме до нас. А також треба частіше співати давніх пісень — тих, які співали ці видатні особи у своїх попередніх втіленнях.
Народи, які гідно цінували честь, славу і світлу пам’ять своїх предків, живуть донині. Народи, які занедбували ці поняття і легковажили традицією, зникли з історичної арени.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Честь і Слава
Світ:
04032209e.JPG
Слава — це поширена інформація про когось або щось (походить від того ж кореня, що й “слово”, тобто знання, наука, відомості). Наші предки розуміли важливість того, щоб після себе лишити славу, адже тоді нащадки частіше згадуватимуть про славного героя після його смерті і у такий спосіб генеруватимуть сигнал-орієнтир для його наступного земного втілення. Усвідомлюючи це, козаки йшли в атаку з вигуками “Слава!”.
Таким чином, честь і слава — це головні умови формування раси як впорядкованої групової палінгенезії. Завдяки честі (душевній чистоті) людина після смерті потрапляє на вищий рівень духовного світу, а завдяки земній славі вона при наступному втіленні потрапляє до своїх, тобто до тих, хто пам’ятають прославлених героїв.
Тож якщо народ бажає бути сильним, культурним і конкурентоспроможним, то йому треба постійно притягувати до себе високорозвинені духовні сутності — а це здебільшого ті, які прославилися в попередніх втіленнях. З цією метою треба пам’ятами своїх героїв і подвижників, прославляти їх, думати про них — і тоді вони знову прийдуть саме до нас. А також треба частіше співати давніх пісень — тих, які співали ці видатні особи у своїх попередніх втіленнях.
Народи, які гідно цінували честь, славу і світлу пам’ять своїх предків, живуть донині. Народи, які занедбували ці поняття і легковажили традицією, зникли з історичної арени.
---------------------------------
В тему:
Дерзайте, діти Бога!
Чому Іуда зрадив Ісуса?
«ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень»
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта