Деякі релігійні свята були запроваджені Церквою на основі книги, яка була заборонена самою ж Церквою.
Ми вже говорили про те, що питання про походження Діви Марії виявилося втаємниченим, проте воно надзвичайно цікавило людей (див. Чи належала Діва Марія до роду Давида? . На цю тему з’явилося багато здогадок, припущень і відвертих фантазій, які ходили як в усних переказах, так і в записах.
Значна частина простонародних уявлень увійшла до т. зв. апокрифів (“таємних”, “прихованих”, від слова “покрити”) — невизнаних церквою писань на релігійні теми. Найпопулярнішими з них були захоплюючі оповідання з великою кількістю всіляких чудес і казкової фантастики.
Взяти хоча б просто нашпиговану чудесами апокрифічну “Книгу про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, де яскраво і емоційно розповідається про те, як по дорозі до Єгипту святу родину охороняли леви і леопарди, як маленькому Ісусу поклонилася велика зграя жахливих драконів, або як на Його слово нахилися пальма, даруючи свої плоди, а з-під її коренів пробилося джерело з найсмачнішою водою тощо (Новозаветные апокрифы. — СПб.: Амфора, 2001. – 423 с.).
Церква ставилась поблажливо до апокрифів, якщо лише вони не мали принципових розходжень з церковним вченням. Врешті-решт, такого роду писання збуджували уяву людей і викликали їхнє зацікавлення християнською тематикою, тож були неначе першим щаблем в засвоєнні Христового вчення. Таким чином, вже з середини 2 ст. н. е. в християнському середовищі було створено велику кількість різноманітних творів, що доповнювали євангельські оповідання.
Біля витоків усієї цієї літератури знаходяться два найпопулярніші апокрифи II ст. — згадана вище “Книга про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, а також “Історія Якова про народження Марії”, інша її назва — “Книга Якова”, як називав цей твір видатний християнський апологет і письменник Оріген (біля 185—253/254); у науковій літературі цей твір чомусь прийнято називати “Протоєвангелієм Якова”.
Церква не могла визнати “Книгу Якова” канонічною: вона була написана занадто пізно, а казкові деталі контрастували з оповіданням євангелій Нового завіту. Проти цього твору різко виступив Ієронім, а у 5 ст. його було включено до списку заборонених книг. Найсильнішою була опозиція проти нього в західній церкві аж до 16 ст. Менший опір “Книга Якова” зустріла на Сході: вона не лише читалася і тлумачилася, але навіть дала підставу для ряду Богородичних свят, зокрема, уведення Богородиці в храм. Проте й на Сході ця книга згадується в списках заборонених. На Русь “Яковлева повість” прийшла в 12 ст., а у 14 ст. ця повість вже зустрічається в списках заборонених книг.
Саме з цієї забороненої Церквою книги були взяті фантазії про належність Марії до Давидового роду, її введення в Єрусалимський храм, навчання в цьому храмі, деталі знайомства з Йосипом і багато чого іншого.
— Це просто дивовижно! Як таке могло статися, що релігійні свята були запроваджені Церквою на основі книги, яка нею ж була заборонена?
Розгадку неважко знайти, якщо мислити в категоріях інформаційної війни або, що те ж саме, маніпуляцій свідомістю. Людина або спільнота, яка стала жертвою маніпулятора, робить нерозумні вчинки, а потім не може второпати, як це сталося. Згадайте, як після проголошення Україною незалежності майже всі прагнули негайно позбавитися ядерної зброї, сьогодні ж майже всі цього б не хотіли, проте вже немає ні зброї, ні гарантій безпеки. Вдало проведена інформаційна атака — і другої за потужністю ядерної держави не стало без жодного пострілу.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Обережно: апокрифи!
Світ:
Значна частина простонародних уявлень увійшла до т. зв. апокрифів (“таємних”, “прихованих”, від слова “покрити”) — невизнаних церквою писань на релігійні теми. Найпопулярнішими з них були захоплюючі оповідання з великою кількістю всіляких чудес і казкової фантастики.
Взяти хоча б просто нашпиговану чудесами апокрифічну “Книгу про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, де яскраво і емоційно розповідається про те, як по дорозі до Єгипту святу родину охороняли леви і леопарди, як маленькому Ісусу поклонилася велика зграя жахливих драконів, або як на Його слово нахилися пальма, даруючи свої плоди, а з-під її коренів пробилося джерело з найсмачнішою водою тощо (Новозаветные апокрифы. — СПб.: Амфора, 2001. – 423 с.).
Церква ставилась поблажливо до апокрифів, якщо лише вони не мали принципових розходжень з церковним вченням. Врешті-решт, такого роду писання збуджували уяву людей і викликали їхнє зацікавлення християнською тематикою, тож були неначе першим щаблем в засвоєнні Христового вчення. Таким чином, вже з середини 2 ст. н. е. в християнському середовищі було створено велику кількість різноманітних творів, що доповнювали євангельські оповідання.
Біля витоків усієї цієї літератури знаходяться два найпопулярніші апокрифи II ст. — згадана вище “Книга про народження блаженнійшої Марії і дитинство Спасителя”, а також “Історія Якова про народження Марії”, інша її назва — “Книга Якова”, як називав цей твір видатний християнський апологет і письменник Оріген (біля 185—253/254); у науковій літературі цей твір чомусь прийнято називати “Протоєвангелієм Якова”.
Церква не могла визнати “Книгу Якова” канонічною: вона була написана занадто пізно, а казкові деталі контрастували з оповіданням євангелій Нового завіту. Проти цього твору різко виступив Ієронім, а у 5 ст. його було включено до списку заборонених книг. Найсильнішою була опозиція проти нього в західній церкві аж до 16 ст. Менший опір “Книга Якова” зустріла на Сході: вона не лише читалася і тлумачилася, але навіть дала підставу для ряду Богородичних свят, зокрема, уведення Богородиці в храм. Проте й на Сході ця книга згадується в списках заборонених. На Русь “Яковлева повість” прийшла в 12 ст., а у 14 ст. ця повість вже зустрічається в списках заборонених книг.
Саме з цієї забороненої Церквою книги були взяті фантазії про належність Марії до Давидового роду, її введення в Єрусалимський храм, навчання в цьому храмі, деталі знайомства з Йосипом і багато чого іншого.
— Це просто дивовижно! Як таке могло статися, що релігійні свята були запроваджені Церквою на основі книги, яка нею ж була заборонена?
Розгадку неважко знайти, якщо мислити в категоріях інформаційної війни або, що те ж саме, маніпуляцій свідомістю. Людина або спільнота, яка стала жертвою маніпулятора, робить нерозумні вчинки, а потім не може второпати, як це сталося. Згадайте, як після проголошення Україною незалежності майже всі прагнули негайно позбавитися ядерної зброї, сьогодні ж майже всі цього б не хотіли, проте вже немає ні зброї, ні гарантій безпеки. Вдало проведена інформаційна атака — і другої за потужністю ядерної держави не стало без жодного пострілу.
-------------------------------------
В тему:
Чи був Христос юдеєм?
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Мова і війна
Спокійно, ви у руках Матриці!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта