Гурт "Гуляйгород" - один із ветеранів руху "Не будь байдужим!": акція в Черкасах стала дев’ятнадцятою із тих, до яких долучилися музиканти. Цікаво, що більшість композицій із репертуару "Гуляйгороду" - походять саме із Черкащини, тож не дивно, що ця земля їх завжди гостинно приймає. Про враження від відвідин Черкащини та акції НББ і повів розмову лідер гурту Сергій Оселедчик.
- Черкаська область була заселена (маю на увазі, глобально заселена) приблизно 250 років тому, а всі, хто залишалися тут, приходили із Київської та Полтавської губернії. Й хоч більшість нашого репертуару - це пісні з Черкащини, вони все ж дуже схожі на київські та полтавські пісні. Композиція "Ой там, на горі...", яку всі добре знають по мультфільму "Жив-був пес", походить із Кам’янського району Черкаської області. Хоча її виконують і на Полтавщині, але саме та версія пісні, яку співаємо ми - із Черкащини.
Дідусі та бабусі цього регіону добре знають ці пісні, але, на жаль, вони не ходять на акції "Не будь байдужим!". Хоча на якомусь концерті я таки бачив дуже стареньку бабусю - сиділа й жваво все сприймала. Ймовірно, для неї це було її рідне середовище, рідні пісні...
- А молодь знає ваші пісні?
- Знають ті пісні, що є у альбомі "Гуляйгород" гурту "Тартак". У Хмельницькому нас здивувало те, що коли почали виконувати пісню "Ой, учора в куми і сьогодні в куми..., зал почав нам підспівувати.
- В альбомі "Гуляйгород" ви співали спільно з "Тартаком". А коли ж вийде ваш власний диск?
- Він уже записаний, справа лише за зведенням. Ще місяці півтора-два, і альбом буде готовий. Наймолодшим пісням, які до нього ввійшли, приблизно сто п’ятдесят років, решта ж - значно старіші. Здебільшого, до альбому ввійдуть ліричні пісні, характерні для центральної України, - як от "Ой там, на горі..." Називатиметься ж він як одна із пісень: "Тиха-тиха надворі погода".
- Чи часто вдається вибиратись у експедиції за новим матеріалом?
- Не дуже часто, треба б значно частіше, ніж ми це робимо. Хоча дівчата з нашого гурту одразу після акції вирушать в експедицію Черкащиною. Я ж збираюсь вирушити на Львівщину, бо там живе дуже цікавий музика-цимбаліст. Та й самі ті цимбали заслуговують на увагу. Інструмент мене здивував тим, що дуже старий, проте в ідеальному стані - жодних вад, тріщин... Ситуацію, коли існує виконавець та інструмент, як на мене, потрібно фіксувати. Це просто зобов’язаний робити кожен справжній фольклорист, - байдуже, займається він Центральною Україною чи Західною.
- На концертах ти часто розповідаєш про цей інструмент - цимбали...
- Завжди розповідаю, що цимбали - центрально-український інструмент, хоча більшість вважають, що він походить із Західної Україні. Цей інструмент прийшов зі Сходу й прижився дуже добре і в нас, і в Литві, і в Білорусі, в Румунії та Молдові...
- А звідки цимбали, на яких граєте ви?
- Наші інструменти виготовив по пам’яті майстер із київської області, - так, як колись це робив його батько.
- Давай повернемось до експедицій, куди ще їздите за матеріалом?
- Займаємося Центральною Україною: Черкаською, Кіровоградською і Полтавською областями. Нас дуже цікавлять села, переселені внаслідок спорудження Кременчуцької ГЕС і штучного моря. Звертаємося до цього матеріалу ще з 2003 року, час од часу виїжджаємо туди, збираємо інформацію: і про те, як переселялися, і про те, як було на старих місцях. Досліджуємо, які світоглядні зміни відбулися в цих людей, адже переїхали, як вони самі казали, "з низу на степ". "З низу" - себто від Дніпра. Тепер же живуть "на степу", в квадратно-гніздових компактних селах.
Судячи з того матеріалу, який ми вже зібрали, - то були шикарні села із чудовими традиціями. Там є унікальні зразки історичних пісень. До речі, в тих місцях переважав чоловічий спів. Деякі з сіл були відомими ще з часів Київської Русі - як останні форпости, що закривали кордони із диким степом.
Ми бачили надзвичайно цікавих людей, які багато знають, адже жили на Дніпрі, тобто на великому шляху сполучення. Крім того, після розгону Січі багато запорожців оселилися саме в тих місцях - понад Дніпром.
У переселених селах розповідають про повені, яких зараз немає. В червні вода на городах лиш починала сходити, а садили все в липні. Біля Дніпра було багато дрібненьких річечок із чудовими назвами - Свинотом, Рило. То була своєрідна Венеція - канали сполучалися, утворюючи острови... На жаль, у нас мало приділяють уваги "затопленцям": я навіть не знаю фольклористів, які б займалися цією проблемою.
- Що змусило вас переїхати з Кіровограда до Києва? Чим у вашій роботі допомагає життя в столиці?
- У Києві нам зручно жити, бо маємо доступ до інформації, яка нас цікавить, зокрема, до бібліотечних архівів. У столиці простіше знайти відповіді на різноманітні запитання, які нас цікавлять. А в Кіровограді ти - біла ворона. Це, можливо, й непогано, - навпаки - здатне стимулювати, але наразі - не мене.
- А як відчуття, коли приїжджаєш до рідного міста із концертами?
- Нам надзвичайно приємно співати перед друзями, батьками, рідними, перед однокласниками, які небайдужі до нас та до ідей акції руху "Не будь байдужим!" на підтримку рідної мови. З іншого боку, міський голова Кіровограду - комуніст, і 60 відсотків населення за нього проголосувало. Саму свідомість більшості кіровоградців можна збагнути за назвою міста. Адже була пропозиція змінити назву "Кіровоград" на "Єлисаветград" або ж "Златопіль". І 20 відсотків мешканців підтримали таке нововведення. Під час акції "Не будь байдужим!" сам міський голова зривав наші плакати, а міліція затримала кількох активістів, яким докладно розповіла, як треба жити в Кіровограді. Та й сюжет на місцевому телебаченні було показано "веселий": про те, що "до міста приїхали фашисти та бандерівці".
Це все свідчить про культуру людей, які не хочуть нічого бачити і знати - звикли жити в болоті і продовжуватимуть так жити. Хоча й у Кіровограді до нас підходили зовсім незнайомі люди - здебільшого, молодь, - казали: молодці, класну справу робите! Так що було приємно.
Олена Угрин, Київ-Черкаси-Київ
Довідка НББ: "Гуляйгород" - фольклорний ансамбль, створений 2002 року в місті Кіровоград. Гурт є продовженням студентських колективів "Дикий Карапет" та "Златопіль". Його учасники досліджують територію Середнього Подніпров’я (Черкащина, Полтавщина, Кіровоградщина) і мають в своєму репертуарі всю жанрову палітру регіону: обрядові та побутові пісні, інструментальну музику.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Сергій Оселедчик: "У Кіровограді ти - біла ворона..."
Світ:
07061702s.jpg
Дідусі та бабусі цього регіону добре знають ці пісні, але, на жаль, вони не ходять на акції "Не будь байдужим!". Хоча на якомусь концерті я таки бачив дуже стареньку бабусю - сиділа й жваво все сприймала. Ймовірно, для неї це було її рідне середовище, рідні пісні...
- А молодь знає ваші пісні?
- Знають ті пісні, що є у альбомі "Гуляйгород" гурту "Тартак". У Хмельницькому нас здивувало те, що коли почали виконувати пісню "Ой, учора в куми і сьогодні в куми..., зал почав нам підспівувати.
- В альбомі "Гуляйгород" ви співали спільно з "Тартаком". А коли ж вийде ваш власний диск?
- Він уже записаний, справа лише за зведенням. Ще місяці півтора-два, і альбом буде готовий. Наймолодшим пісням, які до нього ввійшли, приблизно сто п’ятдесят років, решта ж - значно старіші. Здебільшого, до альбому ввійдуть ліричні пісні, характерні для центральної України, - як от "Ой там, на горі..." Називатиметься ж він як одна із пісень: "Тиха-тиха надворі погода".
- Чи часто вдається вибиратись у експедиції за новим матеріалом?
- Не дуже часто, треба б значно частіше, ніж ми це робимо. Хоча дівчата з нашого гурту одразу після акції вирушать в експедицію Черкащиною. Я ж збираюсь вирушити на Львівщину, бо там живе дуже цікавий музика-цимбаліст. Та й самі ті цимбали заслуговують на увагу. Інструмент мене здивував тим, що дуже старий, проте в ідеальному стані - жодних вад, тріщин... Ситуацію, коли існує виконавець та інструмент, як на мене, потрібно фіксувати. Це просто зобов’язаний робити кожен справжній фольклорист, - байдуже, займається він Центральною Україною чи Західною.
- На концертах ти часто розповідаєш про цей інструмент - цимбали...
- Завжди розповідаю, що цимбали - центрально-український інструмент, хоча більшість вважають, що він походить із Західної Україні. Цей інструмент прийшов зі Сходу й прижився дуже добре і в нас, і в Литві, і в Білорусі, в Румунії та Молдові...
- А звідки цимбали, на яких граєте ви?
- Наші інструменти виготовив по пам’яті майстер із київської області, - так, як колись це робив його батько.
- Давай повернемось до експедицій, куди ще їздите за матеріалом?
- Займаємося Центральною Україною: Черкаською, Кіровоградською і Полтавською областями. Нас дуже цікавлять села, переселені внаслідок спорудження Кременчуцької ГЕС і штучного моря. Звертаємося до цього матеріалу ще з 2003 року, час од часу виїжджаємо туди, збираємо інформацію: і про те, як переселялися, і про те, як було на старих місцях. Досліджуємо, які світоглядні зміни відбулися в цих людей, адже переїхали, як вони самі казали, "з низу на степ". "З низу" - себто від Дніпра. Тепер же живуть "на степу", в квадратно-гніздових компактних селах.
Судячи з того матеріалу, який ми вже зібрали, - то були шикарні села із чудовими традиціями. Там є унікальні зразки історичних пісень. До речі, в тих місцях переважав чоловічий спів. Деякі з сіл були відомими ще з часів Київської Русі - як останні форпости, що закривали кордони із диким степом.
Ми бачили надзвичайно цікавих людей, які багато знають, адже жили на Дніпрі, тобто на великому шляху сполучення. Крім того, після розгону Січі багато запорожців оселилися саме в тих місцях - понад Дніпром.
У переселених селах розповідають про повені, яких зараз немає. В червні вода на городах лиш починала сходити, а садили все в липні. Біля Дніпра було багато дрібненьких річечок із чудовими назвами - Свинотом, Рило. То була своєрідна Венеція - канали сполучалися, утворюючи острови... На жаль, у нас мало приділяють уваги "затопленцям": я навіть не знаю фольклористів, які б займалися цією проблемою.
- Що змусило вас переїхати з Кіровограда до Києва? Чим у вашій роботі допомагає життя в столиці?
- У Києві нам зручно жити, бо маємо доступ до інформації, яка нас цікавить, зокрема, до бібліотечних архівів. У столиці простіше знайти відповіді на різноманітні запитання, які нас цікавлять. А в Кіровограді ти - біла ворона. Це, можливо, й непогано, - навпаки - здатне стимулювати, але наразі - не мене.
- А як відчуття, коли приїжджаєш до рідного міста із концертами?
- Нам надзвичайно приємно співати перед друзями, батьками, рідними, перед однокласниками, які небайдужі до нас та до ідей акції руху "Не будь байдужим!" на підтримку рідної мови. З іншого боку, міський голова Кіровограду - комуніст, і 60 відсотків населення за нього проголосувало. Саму свідомість більшості кіровоградців можна збагнути за назвою міста. Адже була пропозиція змінити назву "Кіровоград" на "Єлисаветград" або ж "Златопіль". І 20 відсотків мешканців підтримали таке нововведення. Під час акції "Не будь байдужим!" сам міський голова зривав наші плакати, а міліція затримала кількох активістів, яким докладно розповіла, як треба жити в Кіровограді. Та й сюжет на місцевому телебаченні було показано "веселий": про те, що "до міста приїхали фашисти та бандерівці".
Це все свідчить про культуру людей, які не хочуть нічого бачити і знати - звикли жити в болоті і продовжуватимуть так жити. Хоча й у Кіровограді до нас підходили зовсім незнайомі люди - здебільшого, молодь, - казали: молодці, класну справу робите! Так що було приємно.
Олена Угрин, Київ-Черкаси-Київ
Довідка НББ:
"Гуляйгород" - фольклорний ансамбль, створений 2002 року в місті Кіровоград. Гурт є продовженням студентських колективів "Дикий Карапет" та "Златопіль". Його учасники досліджують територію Середнього Подніпров’я (Черкащина, Полтавщина, Кіровоградщина) і мають в своєму репертуарі всю жанрову палітру регіону: обрядові та побутові пісні, інструментальну музику.
----------------------------------------------------
В тему:
Тартак. Гуляйгород. Атака реакційних мракобісів
Проект Сенсар: мова, одяг, лінукс
Офіційний сайт акції “Не будь байдужим!”
Оголошується набір волонтерів у громадський рух "Не будь байдужим!"
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта