По-перше, надто короткий оголошений термін збору пропозицій від народу і повна відсутність соціальної реклами такого важливого проекту. По-друге, судячи з публікацій побутують два крайні погляди на проблему інформаційної безпеки, а сенсу інформаційної безпеки сформулювати не вдається. Побутують позиції схожі на ті, що висловили брати Капранови і антиподна позиція Єльцова. По-третє, який резон приймати концепцію інформаційної безпеки, коли влада, представники якої її прийматимуть і повинні виконувати самі є винуватцями, м’яко кажучи, незадовільного стану інформаційної безпеки України? Хоча позитив є, адже це перша формальна реакція на недопустимо безцеремонні інформаційні зовнішні впливи , не помітити яких просто неможливо. Якщо концепція стане науково-чиновницьким витвором і буде “загальною” із словами-паразитами “поліпшити” і “домогтися”, ефект буде зворотний – технології інформаційного впливу на українське суспільство стануть просто менш помітними і дорожчими. Крім того, пробирає острах за перспективу нашого інформаційного простору.
Практика державної боротьби із загрозами українському суспільству викристалізовує закономірність - чинник, проти якого борються інколи, переходить в хронічну хворобу і продовжує свою руйнівну дію. Це свідчить не про непрофесіоналізм “борців”, а про політичний, тобто безсистемний характер дій. На жаль, не встигну подати офіційні пропозиції до проекту концепції інформаційної безпеки РНБО, це не моментально робиться. За всіма ознаками проект концепції апарат РНБО вже має і просто витримує невеличку паузу у стилі демократії для формального збору пропозицій. Одначе, спробую висловити окремі думки:
1. Інформаційна безпека лише реалізується державою, але насправді є функцією всього суспільства. Українське суспільство відчуває гострий дефіцит інформації і просвітництва з метою правильного розуміння кожним громадянином сенсу інформаційної безпеки, особистої відповідальності, інформації про можливості впливу особи на загальну інформаційну безпеку. Громадяни не володіють інформацією про наслідки ослаблення інформаційної діяльності для держави і громадянина. До цього часу суспільство не тільки не володіє вичерпним баченням інформаційної безпеки, але й саме стало жертвою поширення абсолютно хибних і шкідливих уявлень та стереотипів.
2. Загроза інформаційній безпеці давно перейшла з першої стадії “зовнішні впливи” і стала проблемою внутрішньою, обернулася втратою значного імунітету нації. Саме цей імунітет служить опорою держави, яка з допомогою програм зміцнення інформаційної безпеки перетворюється в сильного світового конкурента. Виникло замкнене коло, вихід з якого дуже складний і вимагає серйознішої інформаційної і просвітницької діяльності держави серед населення та демонстрації добрих прикладів політиків і громадян.
3. Потрібні реально діючі позитивні стандарти інформаційної, політичної і громадської діяльності, що досягається жорсткими законодавчими правилами, системою державного моніторингу і “невідворотним і швидкодійним законом для всіх”.
4. Обмеження поширення деструктивної інформації повинно бути, але логічно об?рунтованим, законним і не виглядати як заборона вільного доступу громадян до інформації, адже заборонити доступ до інформації практично неможливо, можна лиш утруднити цей процес і «викликати на себе вогонь» потужної технології світового цькування нашої держави зацікавленими світовими агентами з поширення інформації та оголошення України ворогом свободи слова:
- держава не може заборонити небажану або неприйнятну інформацію, але не має права сприяти легальному поширенню її з власної території і не повинна надавати поширювачам державні гарантії та пільги на загальних засадах;
- небажана інформація, наприклад, містить загрозу моралі тощо, повинна обмежуватись лише для категорій населення, які психологічно ще не готові протистояти, а решта населення повинна одержати від держави інформаційну підтримку для протистояння подібній інформації і, таким чином, уникнути суттєвого її впливу. В такий спосіб формується імунітет нації;
Основою концепції інформаційної безпеки є довгострокова програма інформаційної діяльності держави та всього суспільства як програма розвитку підконтрольного нації власного інформаційного простору і пропаганди в цьому просторі мети громадянського українського суспільства, а не чужих інтересів, маскованих під «загальнолюдські».
5. З метою активної інформаційної експансії у світ і державного самозахисту необхідно надавати вибіркові державні преференції тільки тим поширювачам інформації, які працюють на програму держави або в руслі державної програми інформаційної діяльності українського суспільства, а не так званим “вітчизняним поширювачам” і “національним виробникам”.
Можна було б продовжувати, але сенсу немає, адже прийом пропозицій завершено. Залишається чекати, коли буде опубліковано робочий проект. Якщо держава справді думає вступати у світові інформаційні змагання на рівних, такий проект повинен бути добре рекламованим і доступним для широкого обговорення. Почекаємо, і з перших слів тексту стане зрозуміло, чи є серед вищих чиновників нормальне розуміння сенсу інформаційної безпеки. Надія зажди є.
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Сенс інформаційної безпеки
Світ:
08061801s.jpg
Практика державної боротьби із загрозами українському суспільству викристалізовує закономірність - чинник, проти якого борються інколи, переходить в хронічну хворобу і продовжує свою руйнівну дію. Це свідчить не про непрофесіоналізм “борців”, а про політичний, тобто безсистемний характер дій. На жаль, не встигну подати офіційні пропозиції до проекту концепції інформаційної безпеки РНБО, це не моментально робиться. За всіма ознаками проект концепції апарат РНБО вже має і просто витримує невеличку паузу у стилі демократії для формального збору пропозицій. Одначе, спробую висловити окремі думки:
1. Інформаційна безпека лише реалізується державою, але насправді є функцією всього суспільства. Українське суспільство відчуває гострий дефіцит інформації і просвітництва з метою правильного розуміння кожним громадянином сенсу інформаційної безпеки, особистої відповідальності, інформації про можливості впливу особи на загальну інформаційну безпеку. Громадяни не володіють інформацією про наслідки ослаблення інформаційної діяльності для держави і громадянина. До цього часу суспільство не тільки не володіє вичерпним баченням інформаційної безпеки, але й саме стало жертвою поширення абсолютно хибних і шкідливих уявлень та стереотипів.
2. Загроза інформаційній безпеці давно перейшла з першої стадії “зовнішні впливи” і стала проблемою внутрішньою, обернулася втратою значного імунітету нації. Саме цей імунітет служить опорою держави, яка з допомогою програм зміцнення інформаційної безпеки перетворюється в сильного світового конкурента. Виникло замкнене коло, вихід з якого дуже складний і вимагає серйознішої інформаційної і просвітницької діяльності держави серед населення та демонстрації добрих прикладів політиків і громадян.
3. Потрібні реально діючі позитивні стандарти інформаційної, політичної і громадської діяльності, що досягається жорсткими законодавчими правилами, системою державного моніторингу і “невідворотним і швидкодійним законом для всіх”.
4. Обмеження поширення деструктивної інформації повинно бути, але логічно об?рунтованим, законним і не виглядати як заборона вільного доступу громадян до інформації, адже заборонити доступ до інформації практично неможливо, можна лиш утруднити цей процес і «викликати на себе вогонь» потужної технології світового цькування нашої держави зацікавленими світовими агентами з поширення інформації та оголошення України ворогом свободи слова:
- держава не може заборонити небажану або неприйнятну інформацію, але не має права сприяти легальному поширенню її з власної території і не повинна надавати поширювачам державні гарантії та пільги на загальних засадах;
- небажана інформація, наприклад, містить загрозу моралі тощо, повинна обмежуватись лише для категорій населення, які психологічно ще не готові протистояти, а решта населення повинна одержати від держави інформаційну підтримку для протистояння подібній інформації і, таким чином, уникнути суттєвого її впливу. В такий спосіб формується імунітет нації;
Основою концепції інформаційної безпеки є довгострокова програма інформаційної діяльності держави та всього суспільства як програма розвитку підконтрольного нації власного інформаційного простору і пропаганди в цьому просторі мети громадянського українського суспільства, а не чужих інтересів, маскованих під «загальнолюдські».
5. З метою активної інформаційної експансії у світ і державного самозахисту необхідно надавати вибіркові державні преференції тільки тим поширювачам інформації, які працюють на програму держави або в руслі державної програми інформаційної діяльності українського суспільства, а не так званим “вітчизняним поширювачам” і “національним виробникам”.
Можна було б продовжувати, але сенсу немає, адже прийом пропозицій завершено. Залишається чекати, коли буде опубліковано робочий проект. Якщо держава справді думає вступати у світові інформаційні змагання на рівних, такий проект повинен бути добре рекламованим і доступним для широкого обговорення. Почекаємо, і з перших слів тексту стане зрозуміло, чи є серед вищих чиновників нормальне розуміння сенсу інформаційної безпеки. Надія зажди є.
Володимир Ференц
м. Івано-Франківськ 12.06.08р.
В тему:
Yahoo його знає!
Тотальна війна
Види інформаційної війни
Кирило Стеценко: «Наші правителі відстають на цикл або на два цикли за своїм розвитком від рівня соціуму»
Новітні методи війни
За глобальну корпоративну державу на основі України й української діаспори
Злам епох
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи